47. Теорії і концепції розвитку статевої ідентичності

Механізми статевої диференціації і засвоєння статевих ролей/ідентичностей стали предметом дослідження представників різних зарубіжних шкіл, концепцій.

Теорія моделювання, яка ґрунтується на психоаналітичній концепції ідентифікації 3. Фрейда, стверджує, що психологічна стать дитини формується на підсвідомому рівні насамперед як наслідування поведінки дорослих представників своєї статі (в першу чергу когось із батьків). Якщо об'єктом ідентифікації і наслідування є представник однієї з дитиною статі, то статеворольова і психо-сексуальна орієнтація відбувається в потрібному напрямі. Діти справді частіше для наслідування обирають модель своєї статі, однак досі лишається незрозумілим, чому діти вибирають як зразок представників саме своєї статі.

Істотно розвинуло психоаналітичні уявлення про стать запровадження К.-Г. Юнгом понять "аніма" й "анімус" - несвідомих образів жінки в душі чоловіка й чоловіка в душі жінки, що є узагальненим уявленням про протилежну стать і полегшує контакт із нею за допомогою неусвідомленого "пізнання".

У біхевіоризмі прийняття статевої ролі розглядають як наслідок набування навичок, підкріплюваних заохоченням, наслідуванням, вибором моделі поведінки. Маленькі дівчатка й хлопчики вже, як правило, мають особливості творчості й поведінки відповідно до статі, за якими можна діагностувати тенденції статеворольової соціалізації. Ще Е.-Г. Еріксон відзначав, що дівчатка частіше малюють щось завершене, замкнуте, яке має внутрішню площу; у їхніх малюнках переважають кола - це може бути озеро, сонце, причому внутрішній простір завжди заповнений. Це відповідає переважанню внутрішніх процесів і змін над зовнішніми. А у хлопчиків малюнки містять загострені (фалічні) фігури: башти замку, олівці, здебільшого спрямовані в зовнішній простір. Ця відмінність відповідає психологічному призначенню чоловічої і жіночої статей, яке в чоловіків полягає в інструментальному ставленні до світу, активній і завойовницькій поведінці, а в жінок - у спогляданні, сприйнятті, вбиранні, переробленні внутрішнього змісту. Діти також по-різному граються: для хлопчиків типова дія гри відбувається явно, в зовнішньому плані - аварія, катастрофа, війна, будівництво тощо. Для дівчаток найголовніше діється всередині; звідси інтерес до того, що відбувається в побудованому будиночку, замку, оточеному ровом, каструлі, що стоїть на вогні, та ін.

Матері інтуїтивно заохочують активність маленьких хлопчиків, прагнення до суперництва й досягнень. Ставлення батьків до власної статі проекціюється на дітей. Наприклад, матері майже не проекціюють на дочок чи синів маскулінно-фемінні стереотипи, прийняті в культурі, а батьки неоднаково сприймають і виховують дітей різної статі: дочок - гармонійно, заохочуючи в них фемінні якості; синів - суперечливо, вважають їх далекими від ідеалу й хочуть бачити більш мужніми, ніж ті насправді є.

Отже, усвідомлено й несвідомо заохочуючи одні форми поведінки і гальмуючи інші, можна регулювати процес маскулінізації-фемінізації дитини.

Теорія соціального научіння вирішальне значення приписує механізмам стимулювання, підкріплення із зовнішнього середовища: у хлопчиків заохочують маскулінну поведінку і осуджують фемінну, а в дівчаток - навпаки. У дітей поступово формуються уявлення про тип "хлопчачої" ("дівчачої") поведінки, заняття, інтереси, цінності. Рольова диференціація статі починається відразу після народження дитини, коли малюків наділяють іменем, одягають в різні кольори і дають різні іграшки, що чітко вказує на статеву належність як самій дитині, так і оточенню. Поведінка батьків - один із чинників статеворольової ідентифікації в дошкільному віці.

Американський психолог Альберт Бандура стверджує, що для людини моделлю своєї статі є не конкретна особа (батько або мати), а абстрактний образ представника чоловічої або жіночої статі, який формується на основі статеворольових уявлень у процесі інтеріоризації (лат. interior - внутрішній) - засвоєння суспільних статеворольових стереотипів на основі спостережень за людьми різної статі, а також унаслідок підкріплення та заохочення типової для статі поведінки, осудження нетипової значущими дорослими і ровесниками.

Згідно з когнітивною теорією, статева диференціація є наслідком засвоєння дитиною когнітивних (пізнавальних) структур. Автори теорії вважають, що основи статевих установок безпосередньо формуються організацією пізнавальної сфери дитини відповідно до її статевої ролі. Статеворольові уявлення дітей не є пасивними продуктами соціального научіння, а результатом активного відображення у свідомості дитини Д власного досвіду. Формування статеворольових уявлень у дошкільному віці залежить від загального інтелектуального розвитку дитини. Цей процес пов'язаний із самока-тегоризацією - ототожненням дитиною себе з певною статтю. Прихильники цієї теорії вважають, що статеворольові уявлення і стереотипи є не лише наслідком научіння, а й існують у свідомості у вигляді схем, за допомогою яких організується і структурується інформація. Статева типізація і рольова диференціація поведінки відбуваються завдяки тенденції до групування інформації. Це допомагає дітям переробити більше інформації і сприяє становленню психологічної статі.

Послідовники когнітивної теорії вважають, що внаслідок конкретності мислення і недостатньої переробки інформації статеві ролі дошкільнят суворо регламентовані. Гнучкість виникає тільки тоді, коли досягається певний рівень когнітивного розвитку. Окремі риси батьків можуть гальмувати або полегшувати статеву типізацію дітей, але не зумовлюють її.

Представники нової психології статі вважають, що основну роль у формуванні психологічної статі і статевої ролі відіграють соціальні очікування суспільства, які виникають відповідно до конкретної соціально-культурної матриці і відображаються в процесі виховання. Існує думка, що вроджена стать лише допомагає визначити потенційну поведінку дитини, а головне - стать психологічна, соціальна, на формування якої впливають расові, класові й етнічні варіації статевих ролей. За твердженням представників нової психології статі уявлення дітей про якості чоловіків і жінок формуються внаслідок засвоєння соціальних статеворольових стереотипів, концентровано представлених у сімейних стосунках (насамперед між батьком і матір'ю).

Стадіальна теорія (когнітивно-генетичний підхід), основою якої є вчення Ж. Піаже про стадії розвитку інтелекту дитини, наголошує, що дошкільники спочатку засвоюють стандарти соціальної поведінки завдяки дізнанню і виконанню правил, а потім переходять від об'єктивної зовнішньої відповідності до суб'єктивної внутрішньої (тобто від ролі до ідентичності). Згідно з цією теорією, дитина приблизно до 2-2,5 років навчається відповідній статі поведінці, потім засвоює фізичні й поведінкові прояви маскулінності і фемінності від осіб, які її оточують. До 5-6 років, усвідомивши незворотність своєї статевої належності, наслідує поведінку своєї статі. Засвоєння соціальних статевих ролей залежить насамперед від загального рівня розвитку інтелекту, пізнавальних психічних процесів. Якщо статеву роль дитина засвоює практично відразу (дитина знає, що вона дівчинка чи хлопчик), то тендерна схема (зумовлені статтю норми поведінки) є наслідком когнітивного розвитку і формується протягом перших в-7 років життя. Тендерні поняття формуються в дітей на підставі моделей, які вони уявляють.

За мовною теорією, інформація, яку сприймає дитина (зміст, тон мовця, тембр голосу, звукова ритміка, жести, міміка), сигналізує їй про її статеву належність і впливає на вибір моделей для ідентифікації й наслідування. Процес статевої соціалізації можна представити в такій послідовності: первинне сприйняття інформації (мовна теорія), яка сприяє формуванню первинної статевої ідентичності; ідентичність сприймання подальшої інформації і научін-ня, в процесі чого формуються статеворольові уявлення, засвоюються й інтеріоризуються статеві ролі, які у віці 5-6 років утворюють єдину зі статевою ідентичністю систему "роль - ідентичність". Надалі статеві ролі й статеві ідентичності функціонують в системі зворотних зв'язків, підкріплюючи і компенсуючи одна одну.

На думку багатьох дослідників, усі ці теорії - складники єдиної моделі формування психологічної статі, кожна з яких містить частину істини, але не охоплює всю складність процесу.

Еволюційна теорія статевого диморфізму В. Геодакяна

Питання, для чого взагалі існує стать, виникло давно. Найпростішу відповідь - для розмноження - задовільною вважати не можна. У світі крім різностатевого існують ще й безстатеве (вегетативне) і гермафродитне розмноження, причому очевидних переваг перед ними у різностатевого розмноження не спостерігається. Навпаки, комбінаторний потенціал (поєднання генів) у гермафродитів удвічі більший, а кількість потомства (ефективність розмноження) вища у безстатевих. Проте всі вищі життєві організми розмножуються саме статевим шляхом.

Для прояснення ролі різностатевого розмноження у 1965 р. біолог Віген Геодакян розробив еволюційну теорію статевого диморфізму, в якій стверджував, що диференціація статей пов'язана зі спеціалізацією за двома основними аспектами еволюційного процесу - збереженням і зміною генетичної інформації як вигідної для популяції форми інформаційного контакту із середовищем. Лише чоловічих (жіночих) особин недостатньо для забезпечення спадковості Й розвитку виду. Вони мають співіснувати.

Поклавши в основу своєї теорії принцип зв'язаних підсистем, Геодакян відзначив, що адаптивні системи, які еволюціонують у мінливому середовищі, значно підвищують свою загальну стійкість за умови диференціації на дві зв'язані підсистеми з консервативною й оперативною спеціалізацією, які належать особинам відповідно жіночої і чоловічої статей.

Спочатку організм жіночих особин володіє ширшою нормою реакції, ніж чоловічий. Жінка може поєднувати у своїй поведінці кілька стратегій, гнучко використовуючи їх залежно від ситуації. Завдяки цьому адаптивні здібності жіночих особин набагато вищі, а научува-ність краща. Проте групи найзапекліших двієчників та бешкетників і найталановитіших учнів заповнюють, як правило, хлопчики. Тобто чоловіча вибірка наділена більш спеціалізованою поведінкою, що загалом заважає адаптації на рівні індивіда.

У стабілізованому (незмінному) середовищі природний добір призводить до простого збільшення чисельності особин без зміни їхнього генотипу. Для цього не потрібно мати багато чоловічих особин у популяції, головне, щоб було достатньо жіночих. Однак в умовах катастроф (екологічних, соціальних, історичних) і нестабільності від розмноження переважно усувається чоловіча стать, а модифікується - жіноча. Завдяки диференціації статей з'явилися дві основні зміни порівняно з безстатевим розмноженням - це більша кількість взаємодій у чоловічих особин і ширше коло реакцій у жіночих. Отже, чоловіча особина може запліднити більшу кількість самок, а жіноча - забезпечити різні фенотипи (сукупності ознак і властивостей організму) із одного генотипу. Після зникнення катастрофічного чинника й закінчення дії відбору частка чоловічих особин зменшується, їх генотипічне проникнення звужується (ті, що не вижили, не залишають генетичних слідів). Значить, жінки забезпечують постійну, філогенетичну, пам'ять виду, а чоловіки - тимчасову, онтогенетичну.

Чоловіки більш біологічно і психологічно вразливі, у них менша тривалість життя, новонароджені хлопчики гинуть частіше, оскільки володіють вузькою нормою реакції. Ці відмінності називають статевим диморфізмом.

Статевий диморфізм (грец. dis - два, morfi - вид, форма) - наявність різних ознаку чоловічих і жіночих особин.

У сучасних людей, наприклад, існує статевий диморфізм за ознаками зросту, ваги, обволосіння, але немає за ознаками кількості пальців або вух, кольором очей. У стабільному середовищі статевий диморфізм не спостерігається (немає необхідності пристосовуватися, чоловічі І жіночі особини володіють однаковим еволюційно вигідним значенням ознаки), а в динамічно змінюваному - вже в одному поколінні з'являється генотипічний статевий диморфізм, що далі зростає.

Геодакян сформулював філогенетичне правило статевого диморфізму: якщо за якоюсь ознакою існує статевий диморфізм популяції, то у філогенезі ця ознака еволюціонує від жіночої форми до чоловічої. Це стосується всіх видів, які мають різностатеве розмноження. Наприклад, якщо у ссавців самка менша, ніж самець, то в еволюційному процесі самки збільшуватимуться в розмірі, бо це вигідно для виду.

Спостерігається статевий диморфізм у появі хвороб (усі нові захворювання спочатку з'являлися в чоловіків), будові мозку (у чоловіків чіткіше виражена асиметрія півкуль й оперативних систем - кори і лівої півкулі, а в жінок - консервативних систем - під кірки й правої півкулі, що зумовлює переважання в чоловіків аналітичного мислення, у жінок - інтуїтивного, образного й почуттєвого (чуттєвого) пізнання). Завдяки меншій асиметрії жінки також більш научувані. У культурно-історичному процесі кожна нова професія спочатку є чоловічою і лише потім стає жіночою тощо.

Проблема статі стосується важливих сфер інтересів людини: демографії і медицини, психології і педагогіки, навіть економіки. Правильна соціальна концепція статі потрібна для розв'язання проблем народжуваності і смертності, сім'ї і виховання, професійної орієнтації.