Наукові ідеї українських соціологів хіх – початку хх ст.

М. Максимович (1804 – 1873)

Пізнання природи і суспільства має ґрунтуватись на результатах наукового досліду "…суворо аналітичного і обережно синтетичного, а тому позитивного"

М. Костомаров (1817 – 1895)

Припущення не можуть бути істиною, якщо не підтвердяться очевидними фактами.

Суспільство має поступальний розвиток і поворот історії назад неможливий.

Закономірністю поступального розвитку суспільства є зростання свободи особи.

П. Куліш (1819 – 1897)

Теорія хуторянства:

– принцип подвійності людини, двох природ, двоякого єства. Душа, "серце" людини і "зовнішнє" єство перебувають у боротьбі між собою;

– хуторянське життя – життя природне, і лише воно дає можливість відкинути все зайве, непотрібне

О. Стронін (1826 – 1889)

Будь-яке суспільство (держава, організація, сім’я) має пірамідальну будову: на вершині – активна меншість – аристократія, внизу – більшість, демократія, у середині – тимократія. Така будова потрібна не лише для руху (подібно до того, як летить зграя пташок), але і для рівноваги порядку

В. Антонович (1834 – 1908)

Позитивне в української нації – вважати за етичне все те, що справедливо, а політичним ідеалом – правду, гро­мадську правдивість, рівноправність, яка притаманна для українських асоціацій (чумацтва, рибальства, чабанства).

Культура не в змозі знищити природжені схильності людини, вона має сприяти їх позитивному розвитку

О. Потебня (1835 – 1891)

Мова – механізм, який породжує мислення. Кожний акт мовлення є творчим процесом. Думка проявляється через мову

В. Лесевич (1837 – 1905)

Суспільні явища неминуче підпорядковані природним законам.

Методи соціологічного вивчення: спостереження, досвід, порівняння.

Прогрес – прагнення до ідеалу, який виявляється у людяності.

Головним елементом прогресу є розумова діяльність, яка проходить етапи інстинкту, умоспоглядання і досвіду.

Необхідною умовою впровадження в життя результатів розумової діяльності є свобода.

Х. Алчевська (1841 – 1920)

Методика вивчення інтересів суб’єктів діяльності на прикладі навчального процесу.

В. Іконников (1841 – 1923)

Соціальні науки вивчають людину не тільки як продукт природи, а і як витвір культури. Вони досліджують явища, що виникли внаслідок духовних прагнень людини, її здатності до цінування людських ідеалів.

М. Драгоманов (1841 – 1895)

Прогрес – якісна характеристика розвитку суспільства, в процесі якого життя людське покращується.

Першопричина прогресу – об’єктивний рух історії.

Економіка і соціальні відносини підлягають органічній еволюції, а політичні і державні форми еволюціонують від них.

Прогрес суспільних відносин – скасування неволі.

Потрібно широке використання історико-порів­няльного методу в закладанні підвалин української соціології.

П. Аландський (1844 – 1883)

Люди, які живуть лише потребами дня, які не мають чіткої програми дій, не здатні до будь-якої суспільної організації, бо кожна людина думає на свій розсуд, діє так, як їй заманеться.

М.Ковалевський (1851 – 1916)

Основний соціологічний закон – закон прогресу, сутність якого у зростанні солідарності (поліпшення суспільного порядку, розвиток інститутів, позитивні соціальні зрушення тощо)

С. Подолинський (1850 – 1891)

Причина соціальної нерівності – додаткова вартість; у тому що основний виробник працює не на себе, а на свого господаря. Спільна праця і більш або менш однакова здатність людей до суспільно необхідної праці приведе до рівномірності в користуванні нагромадженими благами.

І. Оршанський (1851 – ?)

Згідно із законом трьох стадій розумового розвитку людства вирізняються три етапи життя людини: дитинство – фетишизм, юність – метафізика, зрілість – позитивізм.

Інтелектуальний розвиток уявляється як перехід від пасивного сприйняття через апріорну дедукцію до досвідної індукції

М. Грот (1852 – 1899)

Причина розвитку – взаємодія, а результат його – пристосування предметів один до одного. Три типи розвитку: прогрес, регрес, інгрес. Соціальний прогрес – це низка змін, що приводять до посилення й удосконалення способів дії енергії людини у взаємодії з природою, до зростання задоволення і зменшення страждань.

І. Франко (1856 – 1916)

Соціологія має як пізнавальне, так і практичне значення. Вона виступає як одна з форм просвітництва народу, допомагає йому зрозуміти свої інтереси і мету.

Закони розвитку суспільства і природи однакові, хоча є специфіка їх вияву в суспільних явищах.

Т. Зінківський (1861 – 1891)

Коли не буде національностей-рабів – тоді люди зможуть спокійно займатися соціально-економічними справами.

М. Туган-Барановський (1865 – 1919)

Основи суспільного ладу має визначати не виробництво, а "щось більш широке – господарство".

Господарство – це сукупність людських дій, спрямованих на зовнішній світ з метою створення матеріальної основи, необхідної для задоволення людських потреб.

М. Грушевський (1866 – 1934)

Соціологія має допомогти кожній людині зрозуміти суспільство, в якому вона живе.

Необхідність проектування і заснування УСІ.

В. Старосольський (1878 – 1942)

Норми є схемою для людської поведінки. Пізнання дійсного життя (не норм), у тому числі й поведінки, що суперечить нормам, – завдання соціології.

М. Шаповал (1882 – 1932)

Суспільство – це таке гуртування людей, коли поведінка однієї чи кількох спричиняє поведінку іншої чи інших осіб. Індивіди на основі певної мети єднаються в групи, які виконують певні суспільні чи біологічні функції, вростають одна в одну, зв’язуються в агрегат, який називається суспільством.

Вирізняють такі групи:

– організовані (держава, сім’я), яким притаманний внутрішній поділ на керівників і підлеглих, і неорганізовані (мовні, вікові), в яких бракує сталої організованості;

– прості (елементарні), в яких індивіди поєднані однією спільною ознакою (мовною), і складні (кумулятивні). Складною групою є суспільний клас, який об’єднується на основі багатьох ознак – майнових, професійних, правових

В. Винниченко (1880 – 1951)

Законом усього існуючого є рух. Стримують його пануючі класи, пригноблені прагнуть просування вперед. Протилежні прагнення зумовлені різним соціальним становищем. Згідно з політико-соціальною концепцією "колектократії" для порозуміння, гармонійної співпраці, ліквідації експлуатації необхідно соціально-економічну структуру суспільства перебудувати на правдиво-кооперативну суспільну форму.

В. Липинський (1882 – 1931)

Населення країни поділяється на національну аристократію і громадянство, а громадянство на класи і стани, які перебувають у вічній боротьбі.

М. Яворський (1884 – 1937)

Соціологія досліджує основні закони історичного процесу, а історична наука вивчає виявлення цих діючих законів у конкретних історичних, географічних та економічних умовах.

М. Хвильовий (1893 – 1933)

Кожний народ переживає дитинство, культурний етап і цивілізаційний.

Цивілізаційний етап є останнім акордом усякої культури і початком її кінця.

Україна стане "оазисом азіатського ренесансу".

А. Звоницька (1897 – 1924)

Основою людського життя є спілкування між індивідами, під час якого твориться "тканина" суспільства, формується культура, розвивається особистість.

Процес спілкування передбачає набуття індивідом відомостей (соціалізацію), узагальнення таких відомостей (особисту типологізацію), припущення про наявність подібних узагальнень в інших індивідів (очікування), узгодження спільної діяльності.

Традиція – регулюючий механізм збереження соціального зв’язку.

О. Бочковський (1884 – 1939)

Господарський розвиток і народне багатство залежить від природних умов країни. Однак "земля – це сцена, а народ – митець, що гірше чи краще творить свою історію"

К. Грушевська (1900 – 1943)

На індивідів впливають соціальні фактори, тому вони перебувають у залежності від соціальної структури суспільства.

Л. Олесневич (1921 – 1983)

Необхідність соціального планування підприємств та регіонів.