Діагностика інтелекту

Мета роботи: визначити вибірковість уваги, оцінити довільну увагу та логічне мислення.

Питання для теоретичної підготовки:Визначення уваги, її основні характеристики; види уваги, структура процесу мислення, вербальний і невербальний інтелект.

Основні положення: Мислення – це процес пізнавальної діяльності, при якому суб’єкт оперує різними видами узагальнень, включаючи образи, поняття і категорії.

Суть мислення – у виконанні деяких когнітивних операцій над образами у внутрішній картині світу. З позиції теорії функціональних систем П.К. Анохіна основні етапи розумового процесу можуть бути співставленими з етапами структури поведінкового акту. Спрямованість процесу мислення визначається домінуючою мотивацією суб’єкта. Аферентний синтез обирає зону пошуку вирішення проблеми. Надходить інформація,яка аналізується і зіставляється із знаннями, що зберігаються в пам’яті, зміст яких визначається домінуючою мотивацією. Етап прийняття рішення передбачає обрання найбільш вірогідної гіпотези з метою її подальшої перевірки і доведення. Відповідно до прийнятої гіпотези, в акцепторі результатів дії формуються деякі уявлення про те, що перш за все слід підтвердити, довести або спростувати. Еферентний синтез містить в собі задуми доведень і перевірок. Виконання конкретного доведення, яке підтверджує справедливість висунутого припущення є еквівалентним до етапу здійснення реальної дії. У разі невдачі, активується орієнтовно-дослідницька діяльність суб’єкта. Вона призводить до зміни змісту акцептора результатів, а також еферентного синтезу. Виникають нові задуми, ідеї і, можливо, залучаються інші способи доведення.

Розрізняють два основних види мислення: наочно-образне і словесно-логічне. Останнє функціонує на основі мовних засобів і є найбільш пізнім періодом філогенетичного і онтогенетичного розвитку мислення.

Серед багатьох наукових поглядів щодо визначення свідомості, слід виділити два принципово різні підходи. За одним із них, який виник у філософії, свідомість можна визначити як послідовність подій, які людина суб’єктивно переживає і які протиставляються несвідомим процесам. Зокрема, свідомість розглядається як сукупність деяких когнітивних операцій, пов’язаних із суб’єктивним переживанням людиною власних думок, почуттів, вражень і можливістю передати їх іншим за допомогою мови, дій або продуктів творчості. Цей погляд поділяє П.В. Симонов, який розглядає "свідомість як суспільне знання". Він пише: "Сознание есть знание, которое с помощью слов, математических символов и обобщающих образов художественных произведений может быть передано, стать достоянием других членов общества, в том числе других поколений, в виде памятников культуры" (Симонов П.В., 1993а. С. 213). Разом із ним, Е.А. Костандов у своїх експериментальних багаторічних дослідженнях прийшов до схожого висновку. Він, підкреслює, що "...решающим звеном в структурно-функциональной системе мозга человека, организующей физиологическую основу осознания раздражителей внешней среды, согласно предлагаемой нами гипотезе, является активация временных связей между воспринимающими и гностическими участками коры больших полушарий с двигательной речевой областью" (Костандов Э.А., 1994. С. 902).

Інше визначення свідомості має своє походження з експериментальної фізіології ─ свідомість як певний стан бадьорості мозку або як рівень його реактивності. Така точка зору передбачає існування різних рівнів свідомості – від глибокої коми до неспання. У медичній практиці саме цей зміст вкладається в поняття свідомості. Зокрема, поява рухів очей визначається однією з ознак виходу пацієнта з коми.

Розглядаючи поняття «свідомість», науковці також зазначають про його широту – кількість каналів поширення локальної активації, які модулюють інформаційні мережі нейронів. Чим більше задіяне локальних модуляторів, тим ширше свідомість. Часткове вимкнення локальних модуляторів призводить до звуження поля свідомості. Це можна спостерігати при гіпоксії, коли в ЕЕГ лобових відділів кори локально посилюються повільні хвилі, що супроводжуються ейфорією і порушенням операцій планування .

Разом з тим, Е.Н. Соколов (1997) пропонує об’єднати обидва підходи щодо визначення свідомості і розглядати свідомість як специфічний стан мозку, що дозволяє здійснювати певні когнітивні операції.

Матеріали та обладнання:бланки із стимульним матеріалом.