економіка природокористування-шпори

1.Економіка природокористування як наука та екологічна політика держави. ЕПК- дисципліна,що розглядає економ.аспекти раціонального викор. прир. ресурсів і охорони НПС. Предметом : 1)економ. відносини, що складаються в процесі взаємодії між сусп. і природою. 2)економ.наслідки госп.діяльності 3)методи регулювання раціональн.викор.прир.ресурсів. Об’єктом вивчення економіки природокористування є еколого-економічні системи які охоплюють виробництво і ту частину природного середовища на яку це виробництво впливає.

Метою дисципліни є формування пріоритетів та обґрунтування шляхів досягнення такого соціально-економічного розвитку, при якому забезпечується збалансоване функціонування екосоціосистем.

Завданя : 1)виявлення та аналіз основних проблем прир.кор.,як передумови для прийняття управлінських рішень,щодо відтворення н.с. 2)розробка основних принципових положень взаємодії між сферами матеріальн. виробництва і не виробничою сферою в напрямку збалансування потреб нац.економіки із запасами прир.ресурсного потенціалу 3)пошук найбільш оптимальних методів господарювання,що не вносять значного деструктиву в регіональні ек.-економ.системи.4) розробка методологічної та методичної бази, оцінки ступеня впливу прир.ресурс.сектору на стан довкілля. 5)вдосконалення методологічного інструментарію, визначення величини збитків яких завдано н.с. в наслідок не раціональн.госп.діяльності або прир.користув. 6)визначення джерел фінансового забезпечення реалізацій інвестиційних та інноваційних проектів ек.спрямованості. 7)розширення спектру стимулюючих важелів та спонукальних підйомів нац.ек. та економ.політики, які дозволять прискорити структурну перебудову нац.госп. на базі запровадження ресурсо-ощадних технологій.

2. Принципи та види природокористування в умовах ринкових відносин. Принципи природокористування: 1)принцип походження права прир.кор. від права власності(викор. прир. об’єктів залежить від власника який надав їх у користування). 2)цільового викор.прир.рес.(загальне для водного,гірничого,зем.і лісового законодавства). 3)раціонального і ефективного прир.кор.(основоположний фактор для правового регулювання викор.прир.багатств). 4)комплексне прир.кор.(одночасне викор.кількох видів прир. об’єктів та їх ресурсів розташованих на певному територіальному просторі). 5)стабільності права прир.кор.(надання прир. об’єктів переважно або в постійне прир.кор., тобто без заздалегідь визначеного терміну або в довгострокове). 6) безоплатність заг. і оплатність спец. прир.кор. 7)екосистемний підхід до регулювання прир.кор.(об’єктивно визначається взаємозв’язки прир.процесів і взаємозумовленістю явищ, що виникають у прир.середов.)

Види природокористування: 1) ресурсоспоживання: - видобуток ресурсів; - ресурсокористування; - використання елементів НС, як буфера розміщення відходів виробництва та споживання. 2) конструктивне перетворення: - комплексні програми перетворення НПС; - поліпшення окремих вл-тей ресурсів довкілля; - захист від стихійних явищ; - ліквідація негат. наслідків господ. діяльності. 3) відтворення прир. ресурсів: - безпосереднє відтворення відновлювальних ресурсів; - створення умов для відтворення відновлювальних ресурсів. 4) охорона середовища проживання та прир. ресурсів: - запобігання негат. наслідкам виробництва і споживання; - власне охорона ландшафтів; - збереження генетичного різноманіття; - упередження збитків від стихійних явищ. 5) управління та моніторинг: - інвентаризація, облік та контроль; - регулювання стану ресурсів та прир. середовища; - упр. процесами природокористування; - сертифікація, стандартизація та екол. експертиза.

3. Екологічні аспекти взаємодії суспільства та природи. 1) видобуток і переробку природних ресурсів, їх відновлення чи відтворення;

2) використання та охорону природних умов середовища проживання;

3) збереження, відтворення (відновлення) екологічної рівноваги природних систем, що служить сновою збереження природно-ресурсного потенціалу розвитку суспільства.

Якщо з такими процесами як “видобуток”, “використання”, “переробка” природних ресурсів людство знайоме давно, то з “відтворенням”, воно стикнулося зовсім недавно. Цей процес стає більш економічним процесом, що включає: 1)відновлення природи як джерела предметів і засобів праці (рекультивація ґрунту, лісівництво і т. д.),2)відновлення природи, як просторового базису (ландшафту територій,порушеного внаслідок будівництва і т. п.), 3)відновлення середовища існування людини (очищення атмосфери, водойм, відновлення лісів і ін.). Відтворення ж невідтворювальних ресурсів повинно відбуватися у виді приросту розвіданих їхніх запасів, а також ощадливого використання наявних за рахунок кращого опрацювання, заміни одних видів сировини іншими.

4. Сутність природоохоронної діяльності. Під природоохоронною діяльністю розуміється діяльність промислових підприємств, у процесі якої здійснюється комплекс заходів, спрямованих на попередження, зменшення або ліквідацію негативних впливів основного виробництва на елементи навколишнього середовища. Така діяльність вимагає особливого обліку, аналізу, контролю і стимулювання, але підприємства не ведуть її систематичного обліку через низьку рентабельність для підприємства. В той же час оздоровлення природного середовища набуває актуального значення і важливості для суспільства. Сутність природоохоронної діяльності у вузькому розумінні визначається методами попередження забруднень і усунення збитку, нанесеного природі.

Природоохоронною є будь-яка діяльність, спрямована на збереження якості навколишнього середовища на рівні, що забезпечує стійкість біосфери. До неї належить як великомасштабна, здійснювана на загальнодержавному рівні, діяльність щодо збереження еталонних взірців незайманої природи та збереження різноманітності видів на Землі, з організації наукових досліджень, підготовки фахівців-екологів та виховання населення, так і діяльність окремих підприємств з очищення від шкідливих речовин стічних вод і газів, що викидаються в атмосферу, зниження норм використання природних ресурсів тощо. Така діяльність здійснюється переважно інженерними методами.

5. Основні проблеми природокористування. Розрізняють три основні проблеми раціонального природокористування:

· Соціально-еколого-економічні принципи природокористування.

· Міжгалузевий характер вирішення проблем природокористування.

· Економічне стимулювання природоохоронної діяльності підприємств.

1. Соціально-еколого-економічні принципи природокористування. Щоб приймати альтернативні обґрунтовані з соціально-еколого-економічного погляду рішення, треба вміти правильно оцінювати шкоду від існуючих і прогнозованих антропогенних впливів. При цьому треба пам’ятати, що суспільство однаково зацікавлене як у неспричиненні шкоди природі, так і уникненні зайвих затрат на її збереження.

Треба дотримуватися розумної рівноваги між виробництвом і природою, скорочуючи до мінімуму сумарні екологічні затрати та добиваючись найвищого економічного результату природо захисних заходів від забруднення:

1) природоохоронні затрати на заходи, які запобігають екологічним порушенням (очищення стоків та газо-димових викидів, кондиціювання, збирання, вивезення й захоронення відходів, зменшення акустичного впливу);

2) затрати на ліквідацію впливу екологічних змін на людей і майно, а також на ліквідацію наслідків цих змін (медичне обслуговування, додаткові послуги комунального господарства в зоні екологічного забруднення, компенсація зниження рівня випуску продукції через хвороби працівників, компенсація втрат продукції земельних, лісових та водних угідь, компенсація втрат продукції через вплив забруднення на основні фонди, затрати на евакуацію людей з уражених зон, дезактивація в разі радіоактивного ураження і т п.).

6. Визначення природних ресурсів та їх класифікація. Природні ресурси — це природні компоненти та сили природи, що використовуються або можуть бути використані як засоби виробництва та предмети споживання для задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства, підвищення якості життя людей.

Оскільки природні ресурси є компонентами природи, вони можуть класифікуватися за належністю до того чи іншого класу або явищ природи. За цією ознакою виділяють наступні групи природних ресурсів: мінеральні, земельні, водні, лісові, фауністичні, рекреаційні, кліматичні.

Через загострення проблеми раціонального використання природних ресурсів та охорони природи за останні роки набула широкого визнання класифікація за ознакою вичерпності природних ресурсів, яку іноді звуть екологічною класифікацією. За цією класифікацією всі природні ресурси поділяють на наступні групи:

- невичерпні, до яких належить внутрішнє тепло Землі, сонячна радіація, енергія прибою, припливів і відпливів, падаючої води, вітру та ін.;

- вичерпні відновлювані: фунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, лікарські рослини, рослинне паливо тощо;

- вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, будівельні матеріали. В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить поділ їх на засоби виробництва і предмети споживання.

Крім того, розрізняють природні ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одно- та багатоцільового призначення.

7. Ресурси атмосферного повітря. Атмосферне повітря є одним з основних життєво важливих елементів навколишнього природного середовища. Як природний об'єкт воно являє собою природну суміш газів, що знаходиться за межами жилих, виробничих та інших приміщень. Критерієм розподілу атмосферного повітря (як природного об'єкта) та іншого повітря є природний, непорушний зв'язок повітря з довкіллям. По-перше, атмосферне повітря є найціннішим економічним природним ресурсом, елементи, що входять до його складу, використовуються для виробництва продукції в різних сферах діяльності, зокрема у хімічній та металургійній промисловості, машинобудуванні, енергетиці та ін. До його складу входить ряд важливих компонентів (азот, аргон, криптон, ксенон та ін.).

По-друге, правомірно говорити про використання атмосферного повітря у рамках загального природокористування. Воно використовується як елемент природного середовища існування і як природна умова його життя.. По-третє, атмосферне повітря використовується як природний резервуар для викидів забруднюючих речовин. По-четверте, основні споживачі атмосферного повітря виступають і його забруднювачами.

Ефективність охорони атмосферного повітря залежить від взаємодії національних та міжнародних заходів і засобів щодо його захисту. Україна бере участь у міжнародному співробітництві в галузі охорони атмосферного повітря відповідно до законодавства (ст. 35 Закону).

Об'єкт охорони та права користування атмосферним повітрям слід розуміти у широкому і вузькому значенні. У широкому значенні таким об'єктом виступає атмосферне повітря у загальній сукупності без відокремлення будь-якої його частини. Безпосереднім об'єктом охорони та права користування є атмосферне повітря, яке розташоване найближче до землі, у місці проживання (перебування) людини.

Суб'єктами охорони та права користування атмосферним повітрям є підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні фізичні та юридичні особи.

8. Водні та земельні ресурси України. Водні ресурси — це поверхневі і підземні води, придатні для використання в народному господарстві. Частина користувачів (промисловість, сільське і комунальне господарства) безповоротно забирають воду з рік, озер, водосховищ, водоносних горизонтів. Інші використовують не саму воду, а її енергію, водну поверхню або водоймище загалом (гідроенергетика, водний транспорт, рибництво). Водойми мають велике значення для відпочинку, туризму, спорту. В Україні у пересічний за водністю рік загальні запаси природної води складають 94 км3, з яких доступні для використання 56,2 км3. Основна частина водних ресурсів, що постійно відновлюються, припадає на річковий стік — 85,1 км3 (без Дунаю). 60% річкового стоку формується на території України (місцевий стік), 40% — за її межами (транзитний стік).

9. Біологічні ресурси. Біологічні ресурси – біологічні компоненти біосфери, створені життєдіяльністю продуцентів, конкурентів і редуцентів. Біологічні ресурси – це продукти харчування людей, корм тварин, сировина та корисні копалини органічного походження. До біологічних ресурсів відносять рослинний та тваринний світ.

За обсягами використання перше місце належить рослинам, особливо лісовим. Це пояснюється тим, що продуктивність лісів є значно вищою, ніж інших біоценозів, а деревина, хвоя і сік дерев служать основою для виробництва сотень і тисяч найменувань продукції.

Ліси на земній кулі зосереджені у двох поясах: північному, що представлений хвойними і змішаними лісами Євразії і Північної Америки, та південному, який охоплює ліси екваторіального та тропічного поясів. В останні роки, у зв'язку з розвитком мікробіології та біотехнології, все більший інтерес викликають різні мікроорганізми. Корисні властивості їх настільки широкі, що вони можуть бути використані не лише у медицині чи для біологічного захисту рослин, а також у хімічній індустрії для спрощення багатьох технологічних процесів і навіть для видобутку рідкісних корисних копалин.

10. Рекреаційні ресурси. Україна має великі рекреаційні ресурси, до яких належать географічні об'єкти, що використовуються чи можуть бути використані для відпочинку, туризму, лікування, оздоровлення населення. Рекреаційні ресурси поділяють на природні та соціально-економічні. Природні рекреаційні ресурси - це природні умови, об'єкти, явища, які сприятливі для рекреації - відновлення духовних і фізичних сил, витрачених під час праці, навчання, творчості. Природні рекреаційні ресурси України різноманітні. Вся її територія знаходиться в смузі кліматичного комфорту. Україна має прекрасні умови для організації відпочинку на берегах і лиманах Чорного та Азовського морів, водойм і річок, у Кримських горах та Українських Карпатах.

До соціально-економічних рекреаційних ресурсів належать культурні об'єкти, пам'ятки архітектури, історії, археологічні стоянки, етнографічні музеї, місця, пов'язані з життям, перебуванням видатних учених, письменників, акторів, політичних діячів, викладачів, робітників, селян та ін.

Рекреаційні ресурси України (природні національні парки, приміські смуги, історико-архітектурні, історико-культурні заповідники і т.д.) охороняються. У межах рекреаційних територій заборонена діяльність, яка призводить до негативних змін у навколишньому середовищі.

Досвід показує, що майже в усіх областях України щорічно проводять свій відпочинок тільки неорганізованим способом кілька мільйонів чоловік. Але слід відмітити, що в результаті аварії на Чорнобильській АЕС якість рекреаційних ресурсів помітно знизилася. Разом з тим в Україні існують традиційні і перспективні санаторно-курортні райони з ефективними унікальними ресурсами для відпочинку і лікування.

31. Облік природних ресурсів та екологічний моніторинг. Облік стану природних ресурсів і визначення їх народногосподарського значення базуються в Україні на системі природноресурсних кадастрів - сукупності відомостей про кількісний і якісний стан природних ресурсів, їх економічну оцінку. Кадастр рекреаційних ресурсів повинен включати державний облік, якісну і кількісну оцінки, визначення придатності до того чи іншого виду рекреаційного та іншого використання, шляхи економного використання, охорони і примноження ресурсів. Таким чином, кадастр допоможе не тільки зберегти і цілеспрямовано, економно використати весь комплекс рекреаційних ресурсів, але і покращити, примножити їх, резервувати для майбутнього використання. Діючим законодавством передбачається ведення земельного, водного, лісового і надрового кадастрів. Земельні ресурси - це специфічне поєднання ґрунтів, рельєфу, клімату, рослинності. Облік земель для рекреаційного використання повинен базуватися на комплексній оцінці території з врахуванням особливостей місцевості, різних форм відпочинку і лікування. Оцінка земельного рекреаційного фонду в рекреаційному кадастрі повинна закінчуватись визначенням рекреаційної ємності території, що забезпечило б охорону природних ландшафтів.

Моніторинг – це комплексна система спостережень, збору, обробки, систематизації та аналізу інформації про стан навколишнього середовища, яка дає оцінку і прогнозує його зміни; розробляє обґрунтовані рекомендації для прийняття управлінських рішень.

Залежно від призначення : Загальний (стандартний) моніторинг НС– це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об’єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану довкілля регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях. Оперативний (кризовий) моніторинг– це спостереження спеціальних показників у цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об’єктами, джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, які визначено як зони надзвичайної екологічної ситуації, а також у районах аварій із шкідливими екологічними наслідками з метою забезпечення оперативного реагування на кризові ситуації та прийняття рішень щодо їх ліквідації, створення безпечних умов для населення. Фоновий (науковий) моніторинг– це спеціальні високоточні спостереження за всіма складовимиНС, а також за характером, складом, кругообігом та міграцією забруднюючих речовин, за реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, екосистем і біосфери в цілому. Цей моніторинг здійснюється у природних і біосферних заповідниках, на інших територіях, що охороняються, на базових станціях.

32. Державні кадастри. Облік стану природних ресурсів і визначення їх народногосподарського значення базуються в Україні на системі природноресурсних кадастрів - сукупності відомостей про кількісний і якісний стан природних ресурсів, їх економічну оцінку. Кадастр рекреаційних ресурсів повинен включати державний облік, якісну і кількісну оцінки, визначення придатності до того чи іншого виду рекреаційного та іншого використання, шляхи економного використання, охорони і примноження ресурсів. Таким чином, кадастр допоможе не тільки зберегти і цілеспрямовано, економно використати весь комплекс рекреаційних ресурсів, але і покращити, примножити їх, резервувати для майбутнього використання. Діючим законодавством передбачається ведення земельного, водного, лісового і надрового кадастрів. Земельні ресурси - це специфічне поєднання ґрунтів, рельєфу, клімату, рослинності. Облік земель для рекреаційного використання повинен базуватися на комплексній оцінці території з врахуванням особливостей місцевості, різних форм відпочинку і лікування. Оцінка земельного рекреаційного фонду в рекреаційному кадастрі повинна закінчуватись визначенням рекреаційної ємності території, що забезпечило б охорону природних ландшафтів.

33. Плата за використання природних ресурсів. Платежі за користування природними ресурсами – є найважливішим компонентом економічного механізму природокористування. Чинним законодавством сформована правова основа для встановлення плати за користування надрами, лісами, водою, землею й іншими видами природних ресурсів на основі рентного чи підходу фіксованих платежів. плата за природні ресурси (земля, надра, вода, ліс і інша рослинність, тваринний світ, рекреаційні й інші природні ресурси) стягується:

-за право користування природними ресурсами в межах установлених лімітів;

-за понадлімітне і нераціональне використання природних ресурсів;

-на відтворення й охорону природних ресурсів.

Особливо слід зазначити недосконалість системи розподілу доходів від надходжень плати за водяні об'єкти. У порушення діючого водяного законодавства і конституційних норм доходи від плати за водяні об'єкти цілком передаються в бюджети суб'єктів України.

Специфічними особливостями природно-ресурсного потенціалу країни є його розмаїтість, а також масштабність і комплексність вхідних у нього елементів. Одночасно для природних ресурсів України в багатьох випадках характерні, з одного боку, слабка задіяність у господарському використанні, а з іншого боку - складність і високий рівень витрат по їхньому освоєнню.

34. Основні компоненти платного природокористування в Україні. Україна однією з перших країн у світі і перша серед держав колишнього Радянського Союзу в законодавчому порядку почала реалізацію концепції платного природокористування. Нині в Україні прийнято понад десяток законів, безпосередньо пов'язаних із проблемами природокористування, в яких подаються економічні механізми здійснення екологічної політики, а також концепції, міжнародні угоди, більше 100 постанов та інших законодавчих актів. У 1992 р. Україна стала першою з країн, котра в законодавчому порядку прийняла систему платежів за забруднення природного середовища і використання природних ресурсів.

Ефективне регулювання природокористування може здійснюватися у процесі одночасного використання двох видів платежів за природні ресурси: за їх витрату (споживання) і право користування природними об'єктами в межах визначеної території. За допомогою першого виду платежів регулюється інтенсивність використання природних ресурсів і забезпечується нагромадження засобів на їхнє відтворення й охорону. Платежі за право користування природними ресурсами мають регулювати розподіл території між видами природокористування, які конкурують. За рахунок надходжень від цих платежів можна здійснювати фінансування природоохоронних, соціальних та інших нестатків певної території. Рівень цих платежів має корелювати з ринковими цінами на відповідну сировину з урахуванням попиту і пропозиції й одночасно сприяти цілям ресурсозбереження.

Система екологічних платежів (з 1998 р. — зборів) в Україні виконує дві основні функції:

— збір і накопичення необхідних фінансових засобів з метою реалізації заходів екологічної спрямованості;

— формування економічних мотивів екологізації процесів виробництва і споживання предметів та послуг.

Система зборів за використання природних ресурсів формується на основі таких головних елементів:

— ліцензії на використання природних ресурсів, тобто дозволів на використання певних кількостей конкретних видів ресурсів;

— нормативи використання природних ресурсів;

— порядок зборів;

— ставки зборів за використання природних ресурсів;

— система розподілу зібраних коштів між різними рівнями господарювання.

35. Плата за землю. . Економ. оцінка земель - оцінка землі як прир. ресурсу і засобу виробництва у сільському та лісовому господарствах за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та дохідність з одиниці площі. Економ. оцінка земель враховує видачу земель як за прир. родючістю, так і економ. показниками. Економ. оцінку 1 га визначають відповідно методики Струмиліна: Г=К((У/Т)/(У₁/Т₁)), де К – вартість освоєння 1 га у визначених умовах (сер. по державі);( У/Т),(У₁/Т₁) – означає відношення врожайності до витрат на виробництво продукту землеробства відповідно на визначаючій дільниці і по державі як сер. величини.

Ціна землі у грошовому виразі: S=R/E_н, де S – ціна землі, грн; R-диференційна рента; E_н – норматив ефективності.

Відповідно політико-економічного аспекту ціну землі розраховують: S=R/ S, де R- рента; S-норма позикового відсотка.

Отже, ціна на землю залежить від розміру зем. ренти і позикового відсотка відповідно з методикою грошової оцінки землі с/г призначення та нас. пунктів затвердж. КМУ.

Для визначення грошової оцінки земель по Укр. розрахов. диференційований рентний доход з орних земель за економ. оцінкою по виробництву зернових культур:

Р_ДН=(У·Ц - З·К_нр)/Ц, де Р_дн-диференц. рентний доход з гектара орних земель (у центнерах); У – врожайність із нових культур з 1 га (у центнерах); З – виробничі затрати на гектар; Ц – ціна реалізації центнера зерна; К_НР-коеф. норми рентабельності.

Заг. рентний дохід обчисл. як сума диференційного та абсолютного рентних доходів.

46. Екологічне оподаткування. Підприємства багатьох галузей економіки України створюють високий ступінь ризику виникнення надзвичайних ситуацій і аварій, які можуть призвести до тяжких соціальних та економічних наслідків. Найбільш ефективним у стримуванні негативних тенденцій екологічної безпеки виробництва є застосування таких фінансових інструментів, як екологічні збори і платежі.

Основними тенденціями екологічного оподаткування в Україні мають стати такі, які здатні переорієнтувати дію фіскальних інструментів з обслуговування процесу ,,відкуплення” підприємств-забруднювачів навколишнього середовища шляхом перерозподілу досягнутої ними економії, отриманої за рахунок зниження або відсутності витрат на підвищення екологобезпечності виробництва, на ,,зароблення” стимулів у вигляді певної вигоди промисловим виробництвом, яке здатне випускати екологічно чисту продукцію, що відповідає міжнародним екологічним стандартам і не спричиняє негативного тиску на навколишнє середовище і здоров’я персоналу. Такими напрямками є:

а) подальше посилення стимулювальної функції екологічних зборів і платежів й орієнтації на досягнення оптимального співвідношення у витрачанні цільових фінансових ресурсів між загальнодержавними екологічними програмами превентивного і відновлювального характеру та їх децентралізованим використанням у реальному секторі економіки;

б) поєднання стимулювального характеру екологічних зборів та платежів з іншими фінансовими методами забезпечення заходів з підвищення екологічної безпеки виробництва, такими як: податкові пільги, надання екологічних позик, екологічне страхування, застосування штрафних санкцій за порушення чинного екологічного законодавства.

47. Фінансові методи стимулювання природоохоронної діяльності. В Україні здійснюється фінансово-економічне стимулювання раціонального використання природних ресурсів, охорони НПС шляхом:

– надання пільг при оподаткуванні підприємств, установ, організацій і громадян в разі реалізації ними заходів щодо охорони НПС при переході на маловідходні і безвідходні ресурсо- та енергозберігаючі технології, організації виробництва і впровадженні очисного обладнання та устаткування для утилізації ЗР і переробки відходів, а також приладів контролю за станом навколишнього природного середовища та джерелами викидів і скидів ЗР, виконанні інших заходів, спрямованих на поліпшення охорони НПС;

– надання на пільгових умовах короткотермінових та довгострокових кредитів для реалізації заходів щодо забезпечення раціонального використання природних ресурсів і охорони НПС;

– встановлення підвищених норм амортизації основних виробничих природоохоронних фондів;

– звільнення від оподаткування спеціальних екологічних фондів;

– передача частини коштів позабюджетного фонду охорони навколишнього природного середовища на договірних умовах підприємствам, установам, організаціям і громадянам на заходи, спрямовані на гарантоване зниження викидів і скидів ЗР і зменшення шкідливого впливу господарської діяльності на стан НПС, на розвиток екологічно безпечних технологій та виробництв;

– надання можливості отримання природних ресурсів під заставу;

– стимулювання працівників та громадських інспекторів з охорони НПС, які виявили порушення законодавства і вжили необхідних заходів для притягнення винних до відповідальності, а також розвитку і зміцнення матеріально-технічної бази спеціально уповноважених державних органів у галузі охорони НПС за рахунок частини грошових стягнень.

48. Економічне стимулювання раціонального природокористування. Стимулювання є засобом пробудження інтересів, формою реалізації економічних відносин між людьми в процесі виробництва і розподілу матеріальних благ, сукупністю розроблюваних суспільством заходів і засобів щодо приведен'ня у відповідність результатів виробництва і винагороди.

Чинні правові норми охорони середовища не відповідають сучасним вимогам. Штрафні санкції не вирішують проблеми, - підприємствам часто вигідніше платити штрафи, ніж споруджувати очисні споруди, оскільки суми штрафів покриваються фінансуванням з державного бюджету і не позначаються суттєво на показниках роботи підприємств. Штраф - це насамперед покарання винного, а не відшкодування збитків, завданих природному середовищу. Відшкодовують же збитки природі не ті, хто спричинив їх, а підприємства зовсім інших галузей народного господарства.

Отже, охорона природного середовища - це складна проблема, вирішувати яку потрібно з допомогою правових,. економічних та інших методів, які будуть ефективними, лише взаємно доповнюючи один одного. При цьому вирішальним є вдосконалення саме форм виробничих відносин, економічних методів управління. Економічні методи - це методи, використання яких забезпечує досягнення поставленої мети шляхом впливу на економічні інтереси.

Іншою поширеною концепцією стимулювання раціонального природокористування є теорія "платності" (природнихресурсів,'забруднення тощо). Стимулювання раціонального природокористування цінами може зацікавити лише в поліпшенні використання одного якогось ресурсу. Ціноутворення повинно взаємодіяти з іншими економічними важелями управління - господарським розрахунком, фінансуванням, економічним стимулюванням. Водночас комплексний підхід не означає стимулювання природоохоронної діяльності за допомогою якогось одного універсального показника, форми. Потрібна система різних форм, що залежать від характеру виробництва, ресурсів галузі, підприємств, елементів природного середовища, в якому функціонує підприємство.

51. Показники економічної ефективності природокористування. Економічна ефективність - це отримання максимуму можливих благ від наявних ресурсів. Для цього потрібно постійно співвідносити вигоди (блага) і витрати, або вести себе раціонально. Раціональне поведінка полягає в тому, що виробник і споживач благ прагнуть до найвищої ефективності і для цього максимізують вигоди і мінімізують витрати. Економічна ефективність характеризує зв'язок між кількістю одиниць обмежених ресурсів, які застосовуються в процесі виробництвами одержаним внаслідок цього процесу кількістю якого-небудь продукту, тобто охоплює проблему «витрати-випуск».Показником заг. економ. ефективності природоох. витрат є відношення річного об*єму повного економ. ефекта до суми, що викликала цей ефект приведених витрат.

Показник порівнюючої економ. ефективності – це мінімум сукупних експлуатац. витрат і капітальних вкладень, приведених до річного розміру з урахув. фактору і часу.

Економ. результат природозахисних заходів (Р) визнач. величиною відверненого річного економ. збитку від забр-ня прир. середовища (П) або сумою (П) і річного приросту доходу від покращення рез-тів діяльності підпр-ства ΔД. Р=П+ΔД.

53. Економічна ефективність та техніко-економічне обґрунтування природоохоронної діяльності. Економічна ефективність - це отримання максимуму можливих благ від наявних ресурсів. Для цього потрібно постійно співвідносити вигоди (блага) і витрати, або вести себе раціонально. Раціональне поведінка полягає в тому, що виробник і споживач благ прагнуть до найвищої ефективності і для цього максимізують вигоди і мінімізують витрати. Економічна ефективність характеризує зв'язок між кількістю одиниць обмежених ресурсів, які застосовуються в процесі виробництвами одержаним внаслідок цього процесу кількістю якого-небудь продукту, тобто охоплює проблему «витрати-випуск».

».Показником заг. економ. ефективності природоох. витрат є відношення річного об*єму повного економ. ефекта до суми, що викликала цей ефект приведених витрат.

Показник порівнюючої економ. ефективності – це мінімум сукупних експлуатац. витрат і капітальних вкладень, приведених до річного розміру з урахув. фактору і часу.

Економ. результат природозахисних заходів (Р) визнач. величиною відверненого річного економ. збитку від забр-ня прир. середовища (П) або сумою (П) і річного приросту доходу від покращення рез-тів діяльності підпр-ства ΔД. Р=П+ΔД.

Вибір кращого варіанту природоохор. заходів здійчсн. за формулою: R=(P-З)>мах, Р-грн, З –витрати на здійснення природоохор. заходів, грн. Порівняння варіантів природоохор. заходів і об*єктів, що зарактериз. Неоднаковими періодами будівництва або різними проектнимистроками експлуатації, а також величинами витрат і рез-тів, які змінюються в період експлуатації.

11. Проблеми використання мінерально-сировинного потенціалу. Проблеми щодо раціонального використання мінерально-сировинних ресурсів України полягають у важковидобувному характері значної частини ресурсів, виснаженості найбільш якісної частини запасів, обмеженні обсягів фінансування геологорозвідувальних робіт тощо. У перспективі здійснюватиметься розвідка нових для України корисних копалин — золота, міді, хрому, свинцю, цинку, молібдену, рідкісноземельних металів, фосфоритів тощо. Це дасть змогу за існуючими прогнозними оцінками збільшити експортні можливості вітчизняної мінерально-сировинної бази у 1,5—2 рази та скоротити імпорт сировини на 60—70%.На сучасному етапі економічного розвитку основними проблемами в сфері земельних ресурсів виступають: підвищення ефективності їх використання та охорони на основі зменшення розораності земель, припинення деградації ґрунтів та зростання їх родючості; досягнення збалансованого співвідношення угідь у зональних системах землекористування; формування продуктивної та високоефективної системи землекористування як надійної основи розв'язання продовольчої проблеми.ьРесурсозбереження - головний напрям використання природно-ресурсного потенціалу.

12. Сутність та складові економічного механізму природокористування. Економічний механізм - це сукупність економічних структур, інститутів, форм і методів господарювання, за допомогою яких реалізуються чинні в конкретних умовах економічні закони, здійснюється погодження і корегування суспільних, групових і приватних інтересів. Економічний механізм відіграє важливу роль у реалізації цілей екологічної політики господарського суб'єкта будь-якого рівня.

Головною метою економ. механізмів є: - стимулювання шляхом впровадження еколого-економ. інструментів природокористувачів до зменшення шкідл. впливу на довкілля; раціонального ощадливого використання прир. ресурсів і зменшення шкідл. впливу енерго- та ресурсомісткості одиниць продукції;

- створення за рахунок коштів, отриманих екол. зборів і платежів незалежно від держ. і місцевих бюджетів, джерела фінансування природоохор. заходів та робіт. На націонал. рівні механізми спираються на такі основні типи надходжень: 1) держ. бюджет (централізоване фінансування); 2) місцеві бюджети; 3) кредити і позики фінансових установ; 4) гранти міжнародних організацій.

Основні складові економ. механізму: 1) механізми зборів за забр-ня НПС та за спец. використання прир. ресурсів. 2) механізм відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону довкілля; 3) система держ. бюджетного фінансування природоохор. заходів через головний розділ у складі держбюджету, фінансування з держ. республіканського та місцевих фондів охорони НПС у складі відповідних бюджетів.

13. Економічні методи регулювання охорони НС. Подвійна роль. Тому сутність економічних методів полягає в організації діяльності керованих об'єктів шляхом створення переваг у споживанні. Цим управління економічними методами відрізняється від стимулювання, яка передбачає заохочення і санкції неекономічного характеру.

Роль економічних методів полягає у створенні механізмів управління, стимулюючих середовищоохоронне діяльність та пошук шляхів мінімізації економічних витрат, що понесе суспільство задля досягнення бажаного стану НС і її окремих компонентів.

В числі економічних інструментів екологічного регулювання можна на-звати:

-платежі або податки за право користування природними ресурсами;

-- компенсаційні платежі за вибуття природних ресурсів з цільового неналежного використання або погіршення їх якості, викликане виробничої діяльністю;

-- платежі або податки за викиди забруднюючих речовин в навколишнє середовище;

-- додатковий податок з прибутку підприємств, що випускають екологічно шкідливу продукцію або що застосовують екологічно небезпечні технології.

Всі ці чисто економічні інструменти служать дотримання екологічних стандартів найбільш ефективним шляхом.

14. Плата за використання природних ресурсів та забруднення довкілля. Платежі за ресурси, та послуги, які стягуються в Україні, включають декілька видів стягуються в Україні, включають декілька видів стягнення і обумовлюються тим, що природні ресурси, є власністю держави, і за їх використання вона бере плату, основне призначення якої – це покриття видатків та їх відтворення та ефективне використання. Як і податки, стягнення плати за ресурси має обов’язків характер. але на відміну від видаткових методів формування доходів плата за ресурси передбачає квавалентність досить суттєвої фіскальної ваги у структурі зведеного

бюджету у 2002 році становили майже 10%.

Види платежів та ресурси і послуги:

лісовий податок;збір за спеціальне використання водних ресурсів; звіт за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; рентна плата за нафту і газ; відрахування від плати за транзит природного газу, нафти і аміаку; платежі за користування надрами;

плата за землю. Впроваджена плата за спец. використ. водних ресурсів, надр для видобування кор. копалин, земельних, лісових ресурсів, диких тварин, риб та ін. водних живих ресурсів. Збір за забруднення навколишнього середовища включений до переліку загальнодержавних зборів. Цей збір стягується з суб’єктів господарської діяльності за викиди в атмосферу, воду забруднюючих речовин та відходів. Розмір відрахувань встановлюється в залежності від виду забруднення в гривнях за тонну. Перелік платників збору, визначається органами місцевого управління або самоврядування разом з відповідним галузевим міністерством. Суми збору платники нараховують самостійно на основі встановлених ставок і лімітів. Державні органи управління встановлюють ліміт викидів для суб’єктів господарської діяльності. За викиди забруднюючих речовин понад ліміт знімається плата у п’ятикратному розмірі до встановленої в межах ліміту. Збір сплачується щоквартально до 20 числа місяця, що настає після звітного. Кінцева сума оплати збору повинна бути проведена не пізніше ніж через 10 днів після подання річної декларації. Кошти, які надходять від цього збору розподіляються наступним чином: 70% - на рахунок фондів місцевих охорони середовища, 30% - на рахунок Державного фонду охорони навколишнього середовища. Фізичні особи, які є платниками цього збору, оплату здійснюють за

рахунок власних доходів. Юридичні особи відносять ці витрати до валових, але в межах встановленого ліміту. Витрати, які проведені понад ліміт, фінансуються за рахунок прибутку.

15. Економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища. Економічні заходи забезпечення охорони НПС передбачають: а) взаємозв'язок усієї управлінської, науково-технічної та господарської діяльності підприємств, установ та організацій з раціональним використанням природних ресурсів та ефективністю заходів по охороні навколишнього природного середовища на основі економічних важелів;

б) визначення джерел фінансування заходів щодо охорони НПС; в) встановлення лімітів використання природних ресурсів, скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та на утворення і розміщення відходів; г) встановлення ставок екологічного податку; д) надання підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам податкових, кредитних та інших пільг при впровадженні ними маловідхідних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій та нетрадиційних видів енергії, здійсненні інших ефективних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; е) відшкодування в установленому порядку збитків, завданих рушенням законодавства про охорону НПС.

16. Міжбюджетні відносини щодо розподілу екологічних та ресурсних платежів. Міжбюджетні відносини відносини включають:

- поділ і правове закріплення між диференційованими рівнями відповідальності за виконання окремих соціальних і економічних функцій;

визначення величини видатків, що забезпечують виконання повноважень, закріплених за кожним рівнем бюджетної системи;

- встановлення і правове закріплення джерел доходів бюджетів усіх рівнів;

- усі форми підтримки регіонів.

Регулювання міжбюджетних відносин є складовою системи бюджетного регулювання соціального і економічного розвитку держави та окремих її регіонів, характеризуючи процес та сукупність заходів впливу, пов’язаних з перерозподілом коштів між ланками бюджетної системи з метою збалансування обсягів видатків, обумовлених законодавчо визначеними повноваженнями органів влади різних рівнів, та їхніх можливостей по акумулюванню бюджетних ресурсів.

Призначення регулювання міжбюджетних відносин реалізується, насамперед, в оптимально можливому в умовах обмеженості бюджетних ресурсів фінансовому забезпеченні розвитку як окремих адміністративно-територіальних одиниць, так і усієї країни. В умовах децентралізації влади та розвитку місцевого самоврядування регламентування відносин у межах бюджетної системи визначено як одну з форм втручання держави в різні процеси економічного і соціального характеру, які відбуваються на рівні села, селища, міста, району та області.

17. Фонди охорони НПС. На місцевому рівні відбув. розподілення коштів між чисельними малими за розмірами фондами, що не дозволяє фінансувати практичні заходи з ліквідації та зменшення забр-ня. Фонд з охорони НПС є базовим механізмом і складовою частиною держбюджету України. Мета фонду – концентрація коштів і цільове фінансування природоохор. та ресурсозберігаючих заходів. Порядок подання запитів на виділення коштів з держ. фонду: 1) планування природоохор. заходів за бюджетними програмами держфонду (здійсн. Мінприроди Укр.); 2) планування здійснюється на кожний наступний бюджетний рік, для чого формуються переліки природоохор. заходів за бюджетними програмами. 3) основою для розгляду та включення природоохор. заходу до проекту переліку є запит про виділення коштів з держфонду. 4) юрид. особи подають запити відповідним територіальним органам Мінприроди.

Нині фактично можливе нагромадження коштів на рахунок місцевих фондів, але відсутність чіткого упр. цими

фондами як юрид. особами не дозволяє робити це достатньо прозоро. Недоліки існуючих фондів: - порушення природоохор. законодавства розпорядниками зазначених коштів на місцях.

- здійснення видатків фондів лише у формі гранту; - залежність від інфляційних процесів та політ. рішень; - відсутня узгодженість міжрегіональної екополітики при фінансуванні природоохор. заходів; - доходна база фондів є відверто малою; - протягом календарного року кошти фондів використовуються неефективно.

18. Рентна політика держави. Землеволодіння – це признання права фіз. або юрид. особи на визначену ділянку землі на історично складених основах, тобто право на землю. Орендатор(підприємець) буде підтримувати відношення із землевласником тільки до тих пір, поки прибуток на його капітал буде не менше сер. норми прибутку промисловця або продавця. Землекористування – це користування землею в установленому звичаєм або законному порядку. Рента – це регулярно отриманий прибуток з капіталу, майна або землі, який не потребує підприємницької діяльності. Економічна рента – це ціна, яку сплачують за використання землі та ін. прир. ресурси, к-ть яких суворо обмежена. Земе́льна ре́нта — дохід, який отримують землевласники, реалізуючи власність на землю.Оренда землі – вид землекористування, при якому власник передає свою ділянку на визначений строк ін. особі (орендарю) для ведення господарства. Орендна плата за землю, як правило,буває більше ренти. Вона врахов. процент на капітал, вкладений в майно землевласником. Ренти виникають тоді, коли пропозиція дещо нееластична. Види зем. ренти: диференційна рента І-го роду — диференціація земель за їх якістю; диференційна рента ІІ-го роду виникає при послідовних вкладеннях капіталу та праці в одну і ту ж ділянку землі; абсолютна рента утримується власником землі з орендарів незалежно від родючості земель і їх місцезнаходження; монопольна рента виступає у вигляді додаткового доходу, який утворюється внаслідок перевищення ціни товару над його вартістю, коли даний товар вироблений у сприятливих умовах. Диференційна рента – це прибуток, отриманий в результаті використання ресурсів (з нееластичною пропозицією), з більш високою продуктивністю в ситуації ранжування цих ресурсів з родючості і місцезнаходження. Формами диференційної ренти є: орендна плата, рентні платежі, плата за землю.

19. Цілі та завдання управління в галузі природокористування. Завдання : 1)виявлення та аналіз основних проблем прир.кор.,як передумови для прийняття управлінських рішень,щодо відтворення н.с. 2)розробка основних принципових положень взаємодії між сферами матеріальн. виробництва і не виробничою сферою в напрямку збалансування потреб нац.економіки із запасами прир.ресурсного потенціалу 3)пошук найбільш оптимальних методів господарювання,що не вносять значного деструктиву в регіональні ек.-економ.системи.4) розробка методологічної та методичної бази, оцінки ступеня впливу прир.ресурс.сектору на стан довкілля. 5)вдосконалення методологічного інструментарію, визначення величини збитків яких завдано н.с. в наслідок не раціональн.госп.діяльності або прир.користув. 6)визначення джерел фінансового забезпечення реалізацій інвестиційних та інноваційних проектів ек.спрямованості. 7)розширення спектру стимулюючих важелів та спонукальних підйомів нац.ек. та економ.політики, які дозволять прискорити структурну перебудову нац.госп. на базі запровадження ресурсо-ощадних технологій.

Цілі : 1)упорядкування системи держ.управління у сфері відновлення,викор.,ох.прир.рес. 2)реформування системи обліку і економ.оцінки прир.рес., а також платежів за прир.кор. 3)забезпечення розвитку нових методів і тех.. вивчення, відтворення, викор.,ох.прир.рес.,збільшення частки викор.вторинних ресурсів,підвищення тупеня утилізації відходів. 4)перерозподіл повноважень між центральними і регіональними виконавчими органами та органами місцевого самоврядування в галузі уп.прир.кор. 5)вдосконалення фінансово-економ.механізмів,відтворення прир.рес.,системи лімітів,і ліцензій у сфері прир.кор.6)розвиток ринку ек.товарів,робіт і послуг, системи моніторингу прир.систем,держ.ЕЕ,держ.контролю у сфері прир.кор.

20. Законодавчі функції управління. Функція управління в галузі охорони НПС- це визначений у законодавчих та інших нормативно-правових актах напрямок діяльності суб'єкта чи групи суб'єктів щодо організації охорони довкілля, забезпечення екол. безпеки, рац.використання, відтворення прир. рес. До основних функцій управління в галузі охорони НПС відносяться: планування у галузі охорони НПС; еколог. моніторинг; державний облік у галузі охорони НПС; еколог. нормування, лімітування, ліцензування; ЕЕ; еколог. аудит; контроль у галузі охорони НПС.

Планування заходів щодо охорони довкілля та використання прир.рес. здійснюється у складі програм, прогнозів соціально-економічного розвитку та на основі еколог. програм, що розробляються на загальнодержавному, міжрегіональному та місцевому рівнях.

Екологічне нормування, лімітування, ліцензування. Екологічне нормування та лімітування здійснюється з метою регулювання допустимих обсягів впливів виробничої та іншої господарської діяльності на стан довкілля, окремих природних ресурсів. Екологічні нормативи встановлюють гранично допустимі викиди та скиди в НПС забруднюючих хім. речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних і біологічних факторів. Законодавством України можуть встановлюватися нормативи використання природних ресурсів та інші екологічні нормативи.

Екол. аудит-це документально оформлений системний незалежний процес оцінювання об’єкта екол. аудиту, що включає збирання й об’єктивне оцінювання доказів для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи управління НПС та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону НПС.

36. Платежі за використання надр. Розрахунок збору за ЗУ «Про охорону НПС» і КУ «Про надра». Платежі за користув надрами належать до категорії рентних і виступають як засіб вилучення державою як власником надр з частини доходу надрокористувачу. Плата за користування надрами не справляється при: - відпрацюванні погашених запасів, що в процесі розробки родовищ були віднесені у встановленому порядку до категорії втрачених у надрах; - використанні гірничо-промисл. відходів, що утворилися при переробленні кор. коп.; - використанні розкривних і супутніх порід. Розрахунок плати здійснюється на основі: - показників вартості видобутку вторинної сировини чи продукції її первинної переробки; - нормативів плати та поправочного коефіцієнта. Вартість видобутої мінер. ировини визнач. як дохід, одержаний від її реалізації. Плата за користув. надрами П визначається за формулою: , де Д-дохід за звітний квартал; Н – норматив плати, грн. Кn – понижувальний коеф. Плата за користав. надрами: - 40 % до держбюджету; 60% - за місцем розташув. корисних коп., 100% - для видобування кор. коп. місцевого значення. Плата за користув. надрами у межах континентального шельфу та виключно морської економ. зони зараховується у розмірі 100% до держбюджету.

37. Плата за використання водних ресурсів. Водні ресурси — це поверхневі і підземні води, придатні для використання в народному господарстві. Збір за спеціальне використання водних ресурсів здійснюється на підставі інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту. Інструкція обов'язкова для виконання підпр. та організ. незал. від форм власності.

Збір для потреб гідроенергетики справляється за користування водою, що пропускається через гідротурбіни гідроелектростанцій для вироблення електроенергії, а для підприємств водного транспорту за користування водою під час експлуатації вудних шляхів вантажними самохідними. несамохідними та пасажирськимим суднами.

Водокористувачі здійснюють забір води, мають відповідні дозволи на спец. водокористування, а т. затверджуються ліміти за використання водних ресурсів.

Квартальні ліміти використання водних ресурсів розраховуються в межах затвердженого річного ліміту. Не підлягають лімітуванню водні ресурси, що використовуються без вилучення з водних об'єктів.

Об'єктами обчислення збору є:

1) обсяг води, пропущеної через турбіни гідроелектростанції;

2)тонаж (місце-доба) експлуатації вантажних самохідних і несамохідних та пасажирських суден

Норматив збору встановлюється в копійках за м ³, для потреб гідроенергетики- за 1000 м³., за користування водним транспортом - за 1 тонаж-добу для вантажних та 1 місцедобу для пасажирських суден.

За понадлімітне використ. водних рес. збір обчисл. за кожним джерелом водопостачання окремо. В межах встановленого ліміту збір включають до валових витрат виробництва, за понадлімітне - з прибутку користувача.

80% сплати - до держбюджету, 20% - до бюджетів територіальних громад. (ресурси місцевого значення - 100% за місцевим надходженням; для гідроенергетики і вод.транспорту--100% до держбюджету). Контроль за повнотою обчислення і своєчасністю сплати здійснюється органами держ. податкової служби. Сума збору, що не була внесена в установлений термін, сплачується до бюджету з нарахуванням пені.

38. Плата за спеціальне використання лісових ресурсів та об’єктів тваринного світу. Ліс – це один із основних типів рослинності, пануючий ярус якого утворений деревами одного чи кількох типів із замкнутими кронами. Ліси є важливим і найефективнішим засобом підтримання природного стану біосфери і не змінний фактор культурного та соц. значення. Водоохоронні функції, Гідрологічні, Грунтозахисні, Біологічні.

Базовою одиницею є лісова ділянка. Оцінка ресурсів деревини здійснюється за спеціальними кореневими цінами. Кореневі ціни в нашій країні відсутні, тому оцінки лісу на корені здійснюються за таксами( по прейскурантам 0,7 0,1 0,2) Економічна оцінка продуктів лісу здійснюється на підставі закупівельних та ринкових цін, що формуються на базі попиту і пропозиції Дані екологічної оцінки лісів виконуються для вирішення таких завдань:

-відображення цінності лісів у складі національного багатства країни

-аналіз господарської діяльності

-обгрунтування ефективності лісогосподарських заходів при лісовпорядкуванні

-визначення шкоди що завдається лісам

-справлення плати за лісокористування.

Коренева ціна встановлюється на підставі різниці між суспільно-необхідними витратами на виробництво лісопродукції (суспільна ціна) і індивідуальними витратами її заготівлі ( індивідуальна ціна). Економічний ефект від використання ресурсів лісу ще не є економічною оцінкою у певному сенсі, а екологічна оцінка – це сума ефектів за певний розрахунковий період.

Де К_t – капітальні вкладення на створення захисних насаджень, грн/га

С_t – експлуатаційні витрати на вирощування насаджень, грн./га Е_пр – нормативний коеф різночасових витрат рівний 0,03 t – базовий період Т – період функціонування захисних насаджень

t₀ – рік посадки лісових насаджень.

39. Загальна класифікація порушень НПС.

Розв’язуючи конкретні виробничі завдання із задоволенням своїх матеріальних і духовних потреб, людина активно змінює природу, негат. впливає на її рівновагу, допускає надто багато порушень вимог і норм охорони довкілля. Проте і сама природа може негат. впливати на рівновагу компонентів НПС, справляє зворотну дію, призводить до порушення стану еколого-економ. систем

Отже, за способом впливу на природу, порушення НПС можна класифікувати як:

-природні (природничі);

-антропогенні, техногенні.

Особливо небезп. порушення — антропогенні. Небезпека антр. впливу на стан НПС полягає не стільки в масштабах цього впливу, скільки у концентрації діяльності, а відповідно, і тих порушень, що виникають в НПС на обмеженій території з великою щільністю населення.

За масштабами впливу порушення НПС поділяються на:

-глобальні;

-регіональні;

-локальні.

За типом діяльності людини (антропогенний чинник) порушення НПС класифікуються на:

-організаційні недоліки;

-технологічні недоліки;

-експлуатаційні недоліки.

Основні причини порушень:

-безгосподарне використання природних ресурсів (надр землі, ґрунтів, лісових, водних, атмосферних);

-забруднення ґрунтів і водойм стоками, атмосфери — викидами, розміщенням виробничих відходів у навколишньому середовищі;

-безграмотне застосування мінеральних добрив і пестицидів;

-надзвичайно велике антропогенне навантаження на окремі території (зростання населення, невиправдана концентрація забруднюючих підприємств та інше), а також фактори, що наведені вище в прикладах.

Основні джерела порушень НПС:

-автомобільний транспорт;

-підприємства чорної і кольорової промисловості;

-ТЕЦ, атомна енергетика;

-нафто-, газопереробна, та хімічна промисловість;

-сільське та лісове господарство (меліорація, хімізація, застосування енергоємної техніки);

-промислові та комунально-побутові відходи.

43. Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків за порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів. Розрахунок розмірів відшкодування збитків, заподіяних водним об'єктам (крім морських вод) внаслідок скидів забруднюючих речовин зі зворотними водами з перевищенням встановленого нормативу ГДС, грн, здійснюється за формулою

З = Ккат х КР х kз х [(Мi1 х gi1) + (М_i2 х g_i2) + ...(М_im х g_im)],

де Ккат - коефіцієнт, що враховує категорію водного об'єкта, який визначається згідно з

КР - регіональний коефіцієнт дефіцитності водних ресурсів поверхневих вод, який визначається згідно з додатком 3;

kз = 1,5 - коефіцієнт ураженості водної екосистеми;

m - кількість забруднюючих речовин у зворотних водах;

Мi - маса наднормативного скиду i-ї забруднюючої речовини у водний об'єкт зі зворотними водами, т;

gi - питомий економічний збиток від забруднення водних ресурсів, віднесений до 1 тонни умовної забруднюючої речовини, грн/т, який визначається за формулою

g i = g х Аi,

де g - проіндексований питомий економічний збиток від забруднення водних ресурсів у поточному році, грн/т, який визначається за формулою

g= gП х I/100,

де gП - проіндексований питомий економічний збиток від забруднення водних ресурсів у попередньому році, грн/т;

I - індекс інфляції (індекс споживчих цін), середньорічний по Україні за попередній рік, %;

Аi - безрозмірний показник відносної небезпечності i-ї забруднюючої речовини, який визначається із співвідношення за формулою

Аi = 1/ГДКі,

де ГДКi - безрозмірна величина, чисельно рівна ГДКi забруднюючої речовини у воді водного об'єкта відповідної категорії.

Для речовин, за якими відсутня величина граничнодопустимої концентрації, показник відносної небезпечності Аi приймається рівним 500, а при ГДК "відсутність" - 10000.

Розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), грн, здійснюється за формулою

Зсам = 100 х W х Тар,

де W - об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), м3;

Тар - розмір, грн/100 м3.

Фактичний об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), визначається на основі даних: первинної документації, статистичної звітності, ліміту забору та використання води, індивідуальних норм водоспоживання та водовідведення або довідки суб'єкта господарювання за підписом керівництва, завіреної печаткою."

44. Платежі за порушення природного середовища: забруднення атмосфери, водних об’єктів, розміщення відходів. Система платежів (зборів) за порушення природного середовища лає такі основні елементи:

• порядок вилучення коштів в економічних суб'єктів;

• ставки платежів, що встановлюють певну відповідність між кількісними показниками впливу на природне середовище і величиною шлучення коштів;

• допустимі межі порушення середовища; як правило, ставки за понадлімітне порушення середовища збільшуються в 3-5 разів; цінюється і порядок віднесення платежів: платежі за порушення середовища в межах лімітних значень списуються на виробничу собівартість підприємств, платежі за понадлімітний вплив на середовище вилучаються з прибутку;

• порядок розподілу зібраних коштів.

Наразі в Україні діють системи платежів (зборів) за такі види порушення середовища:

• забруднення атмосфери, у тому числі стаціонарними і

• пересувними джерелами забруднення;

• забруднення водних об'єктів;

• розміщення відходів;

• спричинення збитків рослинам і тваринам.

Складовими платежу за викиди в атмосферу ЗР стаціонарними джерелами забруднення є:

§ плата в межах установлених лімітів (тимчасово погоджених) викидів забруднюючих речовин;

§ плата за перевищення лімітів викидів забруднюючих речовин.

Платежі за скиди ЗР у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також підземні горизонти компенсують економічні збитки від негативного впливу забруднених вод на здоров’я людей, об’єкти житлово-комунального господарства, сільськогосподарські угіддя, водні, лісові, рибні і рекреаційні ресурси.

Нормативи плати за скиди забруднюючих речовин – це розмір плати за 1 т конкретної речовини. За скиди забруднюючих речовин в межах визначених лімітів встановлюються базові нормативи плати і коефіцієнти, що враховують територіальні екологічні особливості. За понадлімітні скиди встановлюється підвищений розмір плати на підставі базових нормативів плати, коефіцієнтів, що враховують територіальні екологічні особливості, і коефіцієнтів кратності плати за понадлімітні скиди забруднюючих речовин.

З бори підприємств, установ, організацій, а також громадян за викиди і скиди ЗР у НПС, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу в межах лімітів відносяться на витрати виробництва, а за перевищення лімітів стягуються з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств, установ, організацій чи громадян. Порядок встановлення обмежень розмірів зборів за забруднення навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України.

45. Організація системи фінансування природоохоронних заходів. Згідно наказу "Про Порядок планування та фінансування природоохоронних заходів з Державного фонду охорони навколишнього природного середовища". Керівникам урядових органів державного управління в складі Мінекоресурсів, його територіальних органів, установ природно-заповідного фонду, організацій гідрометеорологічної служби надано право проводити тендери та за їх результатами укладати договори про виконання природоохоронних заходів.

Фінансування заходів, передбачених Переліком, здійснюється на підставі договорів про надання послуг чи виконання робіт між замовником і виконавцем. Замовником від імені Мінекобезпеки виступає Міністр, його заступники або уповноважені Міністром керівники місцевих чи спеціалізованих природоохоронних органів.

Фінансування природоохоронних заходів Мінекобезпеки здійснює безпосередньо або через свої спеціалізовані та місцеві природоохоронні органи на підставі: Переліку; Кошторису; поданих з місць кошторисів доходів і видатків за заходами; укладених договорів; актів виконаних робіт.

52. Особливості оцінки економічної ефективності природоохоронних заходів. Ефективність виробництва визначає його результативність, тобто співвідношення між результатами, досягнутими у процесі виробництва, і витратами на їх забезпечення. Розглядаючи результативність господарської діяльності в галузі природокористування, важливо з'ясувати суттєвість еколого-економічного ефекту як ефекту економічного або соціального, або того і іншого водночас. Еколого-економічний ефект розкривається найбільш повністю з позиції задоволення еколого-ресурсних потреб суспільства, зростання суспільної споживчої вартості природи. В цьому розумінні еколого- економічний ефект має як соціальний, так і економічний аспект, але призначення еколого-економічного ефекту ще не вказує на його природу. про еколого-економічну ефективність можна говорити лише як про термінологічний різновид економічної результативності виробництва, що враховує екологічні наслідки свого розвитку. Її критерії служать максимізації екологічного ефекту при мінімальних витратах природокористування.

Екологізація виробництва дозволяє зберегти і покращити навколишнє природне середовище. Кінцевим результатом абсолютно екологізованого виробництва є продукція безвідходного виробництва, а узагальнюючим показником екологічної оцінки суспільного виробництва виступає вартісний вираз продукції безвідходного виробництва.

55. Напрямки підвищення економічної ефективності природокористування. Природокористування - це залучення людства до процесу суспільного використання ресурсів первинної природи (землі, лісів, води, корисних копалин і т. д.). Для забезпечення ефективного використання ПР та не допущення погіршення стану НПС будь-які проектні рішення (будівництво нових та реконструкція старих підприємств, будівництво доріг, проведення зрошувальних та осушувальних робіт, перепрофілювання земельних та водних басейнів і ін.) проходять еколого-економічну оцінку (ЕЕО).

ЕЕО передбачає:-забезпечення раціонального природокористування і охорони НПС;

-дотримання норм і правил рекультивації земель та збереження родючого шару ґрунту;-обґрунтування доцільності вибору земельних угідь для проведення меліорації земель;-оцінку ефективності заходів, що виключають забруднення атмосфери, водоймищ і ґрунтів шкідливими викидами і скидами;

-обґрунтування санітарно-гігієнічної доцільності спорудження об'єктів;-аналіз наявних заходів по запобіганню водної та вітрової ерозії, вторинного засолення, підтоплення і забруднення земель;

-наявності заходів з запобігання забруднення підземних та поверхневих вод шкідливими викидами та скидами;-експертизу проектів на відповідність вітчизняним та зарубіжним екологічним стандартам.

ЕЕО проводиться в чотири етапи:

-оцінка допустимості будівництва нових та реконструкції діючих підприємств;-еколого-економічне обґрунтування передбачуваного будівництва нових підприємств;-мінімізація впливу запроектованого об'єкту на НПС; - визначення порівняльного еколого-економічного ефекту капітальних вкладень на будівництво нових і реконструкцію діючих виробничих об'єктів.

21. Функції, права та повноваження управлінських структур у сфері природокористування. Державне управління в царині охорони НПС здійснюють КМУ, ради народних депутатів та їхні виконавчі й розпорядчі органи, а також спеціальні уповноважені на те державні органи з питань охорони природного середовища та використання природних ресурсів, таким органом в Україні є Міністерство охорони НПС. Мінприроди здійснює координацію всіх природоохоронних робіт в Україні, готує для КМУ пропозиції з питань охорони природи і рац. використання ресурсів, розробляє пропозиції щодо вдосконалення господарського механізму управління процесом природокористування, екологічні нормативи, правила та стандарти; готує довгострокові державні цільові програми з охорони довкілля, здійснює ЕЕ схем розвитку і розміщення продуктивних сил України, контроль за дотриманням екологічних норм під час розроблення нової техніки, технології та матеріалів, ЕЕ проектів усіх новобудов і діючих промислових об'єктів.

Мінприроди працює в тісному зв'язку з МОЗ та підпорядкованими йому санітарноепідеміологічними службами, Міністерством сільського господарства, Державним комітетом з гідрометеорології, Державним комітетом водного господарства, Державним комітетом з питань геології, Державним комітетом земельного господарства, Національним комітетом авіації України.

При цьому в Міністерстві було створеноДержавну екологічну інспекцію, до складу якої входять Головна екологічна інспекція,, інспекції охорони Чорного та Азовського морів, екологічні інспекції Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. Основним завданням Державної екологічної інспекції є здійснення державного контролю в царині охорони НПС і використання природних ресурсів. Ця структура має право: обстежувати підприємства, їхні об'єднання, військові та оборонні об'єкти з метою перевірки додержання вимог екологічної безпеки, виконання заходів з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів; обмежувати й зупиняти будівництво, реконструкцію, розширення об'єктів промисловості, транспорту, зв'язку, оборони тощо, якщо їхня діяльність здійснюється з порушенням природоохоронного законодавства; подавати позови про відшкодування збитків і втрати, заподіяні внаслідок порушення законодавства.

Контроль за дотриманням природоохоронного законодавства в Україні здійснюють різні державні та громадські організації. Серед них вирізняються державні органи загальної, соціальної та галузевої компетенції.

Для першої групи органів природоохоронний контроль - це частина їхніх загальних контрольних повноважень, що здійснюються в різних сферах життя суспільства. До цих органів належать Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів, місцеві адміністрації.

Важлива роль в охороні НПС належить правоохоронним органам. Органи прокуратури здійснюють вищий нагляд за виконанням законодавства про охорону НПС всіма міністерствами й відомствами, підприємствами, установами і громадянами. Судом розглядаються кримінальні, громадянські та адміністративні справи, пов'язані, зокрема, з порушенням вимог природоохоронного законодавства.

Організаційно-управлінська система - це управління охорони природи на всіх регіональних рівнях (державному, обласному, районному).

22. Стандартизація і нормування якості НПС. Екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони НПС, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Державні стандарти в галузі охорони НПС є обов'язковими для виконання і визначають поняття і терміни, режим використання й охорони природних ресурсів, методи контролю за станом НПС, вимоги щодо запобігання забрудненню НПС, інші питання, пов'язані з охороною НПС та використанням природних ресурсів.

Екологічні стандарти розробляються і вводяться в дію в порядку, що встановлюється законодавством України.

Екологічні нормативи встановлюють ГДВ та скиди у НПС забруднюючих хімічних

речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів.

Законодавством України можуть встановлюватися нормативи використання природних ресурсів та інші екологічні нормативи. Екологічні нормативи повинні встановлюватися з урахуванням вимог санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм, гігієнічних нормативів. Нормативи ГДК забруднюючих речовин у НПС та рівні шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього є єдиними для всієї території України. У разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш суворі нормативи гранично допустимих концентрацій ЗР та інших шкідливих впливів на НПС.

Екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів та іншими уповноваженими на те державними органами відповідно до законодавства України.

23. Структура державного апарату управління раціональним природокористуванням. Державне управління в царині охорони НПС здійснюють КМУ, ради народних депутатів та їхні виконавчі й розпорядчі органи, а також спеціальні уповноважені на те державні органи з питань охорони природного середовища та використання природних ресурсів, таким органом в Україні є Міністерство охорони НПС. Мінприроди здійснює координацію всіх природоохоронних робіт в Україні, готує для КМУ пропозиції з питань охорони природи і рац. використання ресурсів, розробляє пропозиції щодо вдосконалення господарського механізму управління процесом природокористування, екологічні нормативи, правила та стандарти; готує довгострокові державні цільові програми з охорони довкілля, здійснює ЕЕ схем розвитку і розміщення продуктивних сил України, контроль за дотриманням екологічних норм під час розроблення нової техніки, технології та матеріалів, ЕЕ проектів усіх новобудов і діючих промислових об'єктів.

Мінприроди працює в тісному зв'язку з МОЗ та підпорядкованими йому санітарноепідеміологічними службами, Міністерством сільського господарства, Державним комітетом з гідрометеорології, Державним комітетом водного господарства, Державним комітетом з питань геології, Державним комітетом земельного господарства, Національним комітетом авіації України.

При цьому в Міністерстві було створеноДержавну екологічну інспекцію, до складу якої входять Головна екологічна інспекція,, інспекції охорони Чорного та Азовського морів, екологічні інспекції Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. Основним завданням Державної екологічної інспекції є здійснення державного контролю в царині охорони НПС і використання природних ресурсів. Ця структура має право: обстежувати підприємства, їхні об'єднання, військові та оборонні об'єкти з метою перевірки додержання вимог екологічної безпеки, виконання заходів з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів; обмежувати й зупиняти будівництво, реконструкцію, розширення об'єктів промисловості, транспорту, зв'язку, оборони тощо, якщо їхня діяльність здійснюється з порушенням природоохоронного законодавства; подавати позови про відшкодування збитків і втрати, заподіяні внаслідок порушення законодавства.

Контроль за дотриманням природоохоронного законодавства в Україні здійснюють різні державні та громадські організації. Серед них вирізняються державні органи загальної, соціальної та галузевої компетенції.

Для першої групи органів природоохоронний контроль - це частина їхніх загальних контрольних повноважень, що здійснюються в різних сферах життя суспільства. До цих органів належать Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів, місцеві адміністрації.

24. Регіональні проблеми організації і управління використанням природних ресурсів і охороною довкілля. Раціональне використання і відтворення .природних ресурсів стає однією з найбільш актуальних проблем людства. Поряд з глобальним, проблема охорони НС і раціонального використання природних ресурсів має яскраво виражений регіональний характер і відіграє особливу роль в інтенсифікації виробництва на основі прискорення науково-технічного прогресу.

Така постановка проблем вимагає поліпшення розробки питань управління, пов'язаних насамперед з діалектикою взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Стосовно природокористування це означає послідовний розвиток наукових засад охорони НС і рац. використання його ресурсів на основі таких принципів, як планомірність, пропорційність, оптимальність.

Управління охороною НПС , як говориться в Законі про охорону НС, полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

Метою управління в галузі раціонального природокористування є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони НПС, раціонального використання природних ресурсів, досягнення погодженості дій державних і громадських органів у галузі НПС.

25. Природні ресурси як економічна категорія. Природні ресурси — це природні компоненти та сили природи, що використовуються або можуть бути використані як засоби виробництва та предмети споживання для задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства, підвищення якості життя людей. За своєю економічною сутністю природні ресурси мають споживну вартість..

Природні ресурси є матеріальною базою виробництва, постійно споживаються ним і вимагають свого повного відновлення у натуральній формі. А відтак для забезпечення безпосереднього суспільного відтворення процес праці, зв’язаний з підготовкою природних елементів до включення у господарський оборот, повинен бути безперервним. Цей процес здійснюється у сфері як матеріального, так і нематеріального виробництва: капітального будівництва, сільського та лісового господарства, видобувної промисловості, рекреаційного господарства тощо. На базі цього забезпечується зв’язок між суспільством і природою та між окремими підрозділами сфери природокористування.

1) за територіальною належністю: світові (глобальні) та національні (зв’язані з певною територією);

2) за вичерпністю: вичерпні і невичерпні.

Вичерпні природні ресурси — це ресурси, які при їх видобутку і використанні не відтворюються природою або відновлюються в терміни, значно більші у порівнянні із швидкістю їх використання. До відтворюваних ресурсів належать ґрунти, рослинність, тваринний світ, а також деякі мінеральні ресурси, наприклад, солі, що осідають в озерах і морських лагунах, тощо. До невідтворюваних ресурсів належать багатства надр (горючі копалини, металічні та неметалічні корисні копалини). Використання цих ресурсів можливе тільки один раз, і воно неминуче призводить до виснаження їх запасів. 3) за поновленням: поновлювальні (біологічні), частково поновлювальні або ті, що залучаються у повторне використання (сировинні), непоновлювальні (горючі копалини). До поновлювальних ресурсів відносяться біологічні ресурси, поновленість яких в часі залежить від тривалості їх життєвого циклу (злакові культури — 6—12 місяців, ліси — 70—100 років тощо).

4) за напрямом використання: паливно-енергетичні, мінерально-сировинні, продовольчі та ін.;

5) за рівнем вивченості: прогнозні, виявлені, детально вивчені;

6) за можливістю використання: недоступні, резервні, можливі для використання й ті, що використовуються;

7) за характером використання: одноцільового (сировинні) та багатоцільового використання (лісові, водні, земельні);

8) за якістю: кожний вид природних ресурсів поділяється за класами, групами, типами та іншими класифікаційними одиницями.

26. Предмет і критерії оцінки в процесі оцінювання. Природні ресурси — це природні компоненти та сили природи, що використовуються або можуть бути використані як засоби виробництва та предмети споживання для задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства, підвищення якості життя людей. За своєю економічною сутністю природні ресурси мають споживну вартість. Оцінка природних ресурсів — це значення екологічної, гігієнічної, соціально-психологічної та інших цінностей природного об'єкта. Оцінка виражається переважно в екологічних показниках. Суспільству важливо знати, скільки потрібно докласти праці, щоб замістити ті чи інші ресурси, які були вилучені в природі. Отже, оцінка — це не лише елемент товарного виробництва, вона важлива для будь-якого суспільства, оскільки дає змогу зберігати працю або попереджувати її втрати в майбутньому. Оцінка повинна відображати _ не стільки фактичні витрати, пов'язані з використанням, скільки значущість природних ресурсів для народного господарства.

В умовах товарно-грошових відносин економічна, оцінка природних ресурсів повинна виражатись у вартісній формі. Без вартісної оцінки сьогодні ще неможливо визначати вклад відповідних галузей у сукупні результати виробництва і відповідно доцільні масштаби вкладень суспільних коштів у їх розвиток. Правильна ж оцінка ресурсів у тому числі й природних, з одного боку, забезпечує рівні економічні (госпрозрахункові) можливості для підприємств, що працюють в різних умовах, з другого — забезпечить створення ефективного матеріального стимулу до раціонального природовикористання.

27. Принципи та концепції економічної оцінки природних ресурсів. Економічна оцінка природних ресурсів – це грошовий вираз на-родногосподарської цінності натуральних благ, який визначається шляхом виміру ефективності їх відтворення (охорони і відновлюван-ня екологічних систем експлуатації і переробки природної сировини). Застосування оцінки ресурсів обумовлено необхідністю обліку впли-ву природного фактора на підвищення ефективності суспільного виробництва, удосконалення його галузевої і територіальної структур, стимулювання відновлювання раціонального використання і охорони природних ресурсів, обмежених як у часі, так і у просторі. Економ. оцінка природних ресурсів виконує дві основні функції: облікову (природні ресурси як національне багатство, фактор економії суспільної праці, особливий виробничий фонд) і стимулюючу (плата за експлуатацію різноякісних ресурсів, їх наявність, плата за виключення природних ресурсів з народногосподарського обігу або відшкодування збитку за його нераціональне використання і ін.).

Функції економічної оцінки природних ресурсів тісно пов’язані між собою і в цілому орієнтують господарський механізм на раціональне використання.

У наш час існують дві основні концепції оцінки природних ресурсів: затратна, в основі якої лежать витрати на освоєння природ-них ресурсів, та рентна, яка базується на обчислюванні народногосподарського ефекту ресурсів у вигляді диференціальної ренти.

Відповідно до витратної концепції базою оцінки служать вкладення праці і засобів у відновлення ресурсів. Якість природних благ при такому підході до оцінки виступає як додатковий фактор міри цінності.

28. Методичні підходи до економічної оцінки. Необхідною умовою розробки достовірної економічної оцінки різних природних ресурсів повинен бути єдиний методологічний підхід, що передбачає вивчення та створення його теоретичної основи. У розвитку даної проблеми чітко простежуються два напрямки і, відповідно до них, концепції економічної оцінки природних ресурсів.

Методологічна основа економічної оцінки природних ресурсів повинна виходити з відносин власності на природні ресурси, що склалися в суспільстві. Відповідно і нашій країні, як обґрунтовують автори, виходячи також із сутності економічної оцінки природних ресурсів і характеру затрат, пов'язаних з їх відтворенням, методологічною основою механізму побудови економічної оцінки природних ресурсів є теорія ефективності суспільного виробництва. А безпосереднім економічним інструментом -- методика виміру економічної ефективності капітальних вкладень. На такому підході ґрунтує свою позицію щодо економічної оцінки природних ресурсів більшість авторів і нині.

При розгляді економічної оцінки природних ресурсів в літературі відзначається кілька проблем методологічного та методичного плану. По-перше, загальновизнані методологічні основи економічної оцінки природних ресурсів -- теорія трудової вартості та теорія ефективності суспільного виробництва -- визнаються недостатніми, розглядається можливість застосування інших відомих теорій вартості як основи економічної оцінки, а також порушується питання про доцільність єдиного методологічного підходу до різних завдань оцінки, про що йшлося вище. По-друге, останнім часом в літературі ставиться питання про єдиний критерій і узагальнюючий показник економічної оцінки природних ресурсів. Нерідко відзначається ототожнення понять "критерій" і "показник" економічної оцінки природних ресурсів. Тому обґрунтування критерію і узагальнюючого показника економічної оцінки природних ресурсів (якщо такий можливий) є необхідною передумовою безпосереднього переходу до самої методики його визначення.

29. Вартісна, трудова та енергетична оцінка природних ресурсів. Оцінка природних ресурсів — це значення екологічної, гігієнічної, соціально-психологічної та інших цінностей природного об'єкта. Оцінка виражається переважно в екологічних показниках. Суспільству важливо знати, скільки потрібно докласти праці, щоб замістити ті чи інші ресурси, які були вилучені в природі. Отже, оцінка — це не лише елемент товарного виробництва, вона важлива для будь-якого суспільства, оскільки дає змогу зберігати працю або попереджувати її втрати в майбутньому. Оцінка повинна відображати _ не стільки фактичні витрати, пов'язані з використанням, скільки значущість природних ресурсів для народного господарства.

В умовах товарно-грошових відносин економічна, оцінка природних ресурсів повинна виражатись у вартісній формі. Без вартісної оцінки сьогодні ще неможливо визначати вклад відповідних галузей у сукупні результати виробництва і відповідно доцільні масштаби вкладень суспільних коштів у їх розвиток. Правильна ж оцінка ресурсів у тому числі й природних, з одного боку, забезпечує рівні економічні (госпрозрахункові) можливості для підприємств, що працюють в різних умовах, з другого — забезпечить створення ефективного матеріального стимулу до раціонального природовикористання.

Визначилися дві групи економічних оцінок природнихчинників: перша (відносно оцінки ресурсів) характеризуєекономічні результати використання природних ресурсів,друга (відносно оцінки середовища) відображає економічнінаслідки впливу на навколишнє природне середовище.Найчастіше останніми виступають показники економічнихвтрат від забруднення, порушенн НС. Поряд з грошовою оцінкою суспільство може розрахувати, скільки потрібно витратити праці для придбання (одержання) тих чи інших елементів НС (трудова оцінка ресурсів), який їх обсяг у нату­ральному вираженні (натуральна оцінка).

30. Особливості економічної оцінки різних природних ресурсів. Економічна оцінка природних ресурсів – це грошовий вираз народногосподарської цінності натуральних благ, який визначається шляхом виміру ефективності їх відтворення (охорони і відновлюван-ня екологічних систем експлуатації і переробки природної сировини). Застосування оцінки ресурсів обумовлено необхідністю обліку впливу природного фактора на підвищення ефективності суспільного ви-робництва, удосконалення його галузевої і територіальної структур, стимулювання відновлювання раціонального використання і охорони природних ресурсів, обмежених як у часі, так і у просторі. Таким чином, економічна оцінка природних ресурсів виконує дві основні функції: облікову (природні ресурси як національне багатство, фактор економії суспільної праці, особливий виробничий фонд) і стимулюючу (плата за експлуатацію різноякісних ресурсів, їх наявність, плата за виключення природних ресурсів з народногосподарського обігу або відшкодування збитку за його нераціональне використання і ін.).

Функції економічної оцінки природних ресурсів тісно пов’язані між собою і в цілому орієнтують господарський механізм на раціо-нальне використання.

У наш час існують дві основні концепції оцінки природних ресурсів: затратна, в основі якої лежать витрати на освоєння природ-них ресурсів, та рентна, яка базується на обчислюванні народногос-подарського ефекту ресурсів у вигляді диференціальної ренти.

Відповідно до витратної концепції базою оцінки служать вкла-дення праці і засобів у відновлення ресурсів. Якість природних благ при такому підході до оцінки виступає як додатковий фактор міри цінності.

40. Класифікація економічних збитків від антропогенного впливу на довкілля.

Отже, за способом впливу на природу порушення навколишнього природного середовища можна класифікувати як: - природні (природничі); - антропогенні, техногенні. Особливо небезпечні порушення - це антропогенні. Небезпека антропогенного впливу на стан навколишнього природного середовища полягає не стільки в масштабах цього впливу, скільки у концентрації діяльності, а відповідно і тих порушень, що виникають в навколишньому середовищі на обмеженій території з великою щільністю населення. І За масштабами впливу порушення навколишнього природного середовища поділяються на: - глобальні;- регіональні; -локальні.

Збитки виникають внаслідок:1) зміни кількості та якості природних ресурсів та/або інших зовнішніх умов технологічних процесів і як наслідок - зменшення обсягів використання природних факторів у виробництві - екологічні збитки; 2) погіршення здоров'я фізичних осіб (громадян) або умов ведення особистого господарства при забрудненні навколишнього природного середовища чи інших несприятливих змін його стану - соціальні збитки; 3) наявністю витрат па запобігання та ліквідацію негативних наслідків - економічні збитки. Економічні збитки складають екологічні витрати виробника. За характером дії, ступенем визначеності, проявом у часі еколого-економічні збитки поділяються на:фактичні;прогнозні;попереджені.

Збитки, яких зазнає суспільство від порушень навколишнього природного середовища, можна класифікувати: За галузями народного господарства: збитки промисловості; збитки сільського господарства; збитки комунальних підприємств; збитки оздоровчих закладів, та інші.

За компонентами навколишнього природного середовища - водними, земельними, атмосферними, лісовими ресурсами. За елементами процесу праці (предмети праці, знаряддя праці, самі робітники - трудові ресурси).

41. Методи визначення економічних збитків.

Збитки виникають в наслідок зміни кількості та якості природних ресурсів, як наслідок зменшення обсягів використання природних факторів у виробництві. Визначення економічних збитків може відбуватися за такими напрямками:

Прямі збитки – розрахунок втрат(метод контролювання районів)

Непряма емпірична оцінка за методиками які затверджені у встановленому порядку)

Аналітичний (статистичний) – збитки яких зазнає суспільство,можна класифікувати за галузями народного господарства, компонентами середовища, елементами процесу праці( предметами праці, знаряддями праці, робітниками)

Межі між економічною шкодою та іншими іі формами дуже умовні. В кінцевому підсумку будь-якій формі шкоди(моральній, естетичній) можна дати матеріальну оцінку. Отже, економічні збитки проявляються в багатьох формах на всіх рівнях народного господарства.

42. Методика розрахунку розмірів компенсації збитків за наднормативні викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Розрахунок розмірів відшкодування збитків за наднормативні викиди забруднювальних речовин в атмосферне повітря ведеться на основі розміру мінімальної заробітної плати з урахуванням обсягів наднормативних викидів і регулювальних коефіцієнтів.

де З – розмір компенсації збитків (грн)

М_і — маса і-ї забруднювальної речовини, викинутої понад нор­му, т;

1,1 П— базова ставка компенсації збитків у частках мінімальної заробітної плати П за 1 т умовної забруднювальної речовини на момент перевірки, грн/т;

А_і — безрозмірний показник відносної небезпечності і-ї забруднювальної речовини;

К_т — коефіцієнт, що враховує територіальні соціально-екологічні особливості;

К_зі — коефіцієнт, що залежить від рівня забруднення атмосфери населеного пункту і-ю забруднювальною речовиною.

Безрозмірний показник відносної небезпечності і-ї забруднювальної речовини визначають із співвідношення за формулою:

де ГДК_і — середньодобова гранично допустима концентрація або орієнтовно безпечний рівень впливу (ОБРВ) і-ї забруднювальної речовини, мг/м³.

Для речовин, щодо яких відсутня величина середньодобової ГДК, при визначенні показника відносної небезпечності береться величина максимальної разової ГДК забруднювальної речовини в атмосферному повітрі.

Для речовин з ГДК більше 1 в чисельнику вводиться корекційний коефіцієнт 10.

Для речовин, щодо яких відсутні величини ГДК і ОБРВ, показник відносної небезпечності А_і приймається рівним 500.

Коефіцієнт, що залежить від рівня забруднення атмосфери населеного пункту і-ю забруднювальною речовиною, визначають за формулою:

де G — середньорічна концентрація і-ї забруднювальної речовини, за даними прямих інструментальних вимірювань на стаціонар­них постах за попередній рік, мг/м³;

ГДК_сі — середньодобова ГДК і-ї забруднювальної речовини, мг/м³.

У разі, коли в даному населеному пункті інструментальні вимірювання концентрації даної забруднювальної речовини не виконуються, а також коли рівні забруднення атмосфери населеного пункту і-ю забруднювальною речовиною не перевищують ГДК, значення коефіцієнта К_зі приймається рівним 1.

Коефіцієнт, що враховує територіальні соціально-екологічні особливості визначають за формулою:

49. Інструменти та фінансова база економічного стимулювання раціонального природокористування. Система економічних інструментів екологічного менеджменту має включати: податкові інструменти, цінові інструменти, пільги, субсидії, ринкові сертифікати, екологічні збори і платежі, фінансово-кредитні інструменти, продаж екологічних прав, екологічне страхування, екологічний аудит, екологічний лізинг, тощо.

Екологічна ситуація в світі, яку можна охарактеризувати як стан екологічної кризи, поряд із загостренням глобальних соціально-економічних і політичних проблем, вимагає зупинки небезпечних тенденцій і зміна курсу розвитку сучасної цивілізації. Одне з основних протиріч - зіткнення між економічним зростанням і необхідністю обмеження його пріродоемкості. Для вирішення цієї складної проблеми потрібне поєднання політичної волі, міжнародних зусиль і зміни парадигми економіки, що полягає в переході від економічної системи цивілізації до еколого-економічній системі.

Найважливішим завданням, що стоїть перед світовою економікою, є визначення способів включення екологічних витрат в собівартість виробництва продукції. Якщо в цінах на сировину і продукцію не будуть закладені соціальні витрати, і якщо не буде встановлено вартість використовуваного повітря, води та земельних ресурсів, які в даний час є безкоштовними приймачами відходів, то ресурси і далі будуть використовуватися нераціонально, а ступінь забруднення швидше за все буде зростати.

50. Сутність економічної ефективності природокористування. Економічна ефективність - це отримання максимуму можливих благ від наявних ресурсів. Для цього потрібно постійно співвідносити вигоди (блага) і витрати, або вести себе раціонально. Раціональне поведінка полягає в тому, що виробник і споживач благ прагнуть до найвищої ефективності і для цього максимізують вигоди і мінімізують витрати. Економічна ефективність характеризує зв'язок між кількістю одиниць обмежених ресурсів, які застосовуються в процесі виробництвами одержаним внаслідок цього процесу кількістю якого-небудь продукту, тобто охоплює проблему «витрати-випуск». Більша кількість продуктів, одержуваних від даного обсягу витрат, означає підвищення ефективності. Менший обсяг продукту від даної кількості затрат вказує на зниження ефективності.

Ефективність економічної системи залежить від ефективності виробництва, соціальної сфери (систем освіти, охорони здоров'я, культури), ефективності державного управління. Ефективність кожної з цих сфер визначається відношенням отриманих результатів до витрат і вимірюється сукупністю кількісних показників. Для вимірювання ефективності виробництва використовуються показники продуктивності праці, фондовіддачі, рентабельності, окупності та ін З їх допомогою зіставляються різні варіанти розвитку виробництва, вирішення його структурних проблем. Вимірювання ефективності соціальної сфери вимагає використання особливих якісних показників розвитку кожної з галузей цієї сфери. Для державної сфери необхідні спеціальні критерії відповідності витрат і результатів діяльності держави вимогам суспільства.

54. Державні цільові та інші екологічні програми. Державна цільова програма — комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, спрямованих на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням. Державні цільові програми поділяються на:

-загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля (далі — загальнодержавні програми) — це програми, які охоплюють всю територію держави або значну кількість її регіонів, мають довгостроковий період виконання і здійснюються центральними та місцевими органами виконавчої влади;

-інші програми, метою яких є розв'язання окремих проблем розвитку економіки і суспільства, а також проблем розвитку окремих галузей економіки та адміністративно-територіальних одиниць, що потребують державної підтримки.

ДЕРЖАВНІ ЕКОЛ. ПРОГРАМИ. Д. е. п. розробляються і затверджуються на загальнонац., між-держ., регіон, та місц. рівнях., затвердження загальнодерж. програм охорони довкілля належить до повноважень ВР України. Питання, пов'язані з порядком розроблення, погодження, затвердження і реалізації Д. е. п. всіх рівнів, регулюються Законом України «Про охоронуНПС» (1991), а також Положенням про порядок розробки екологічних програм. Порядок розроблення, погодження та затвердження міждержавних екол. програм визначається між-держ. договорами.

Д. е. п. передбачають заходи щодо стабілізації та поліпшення стану навкол. природ, середовища України чи окр. його складових (повітр. басейну, вод. ресурсів тощо). д. е. п. загальнодерж. рівня визначається єдина політика в галузі охорони довкілля і рац. природокористування, що повинна реалізовуватися через відповідні регіон, програми.