- •Тема 2. Методика кримінологічних досліджень
- •Тема 3. Злочинність
- •Тема 4. Причини і умови, що породжують злочинність
- •Тема 5. Особистість злочинця
- •Тема 6. Причини і умови конкретного злочину
- •Тема 7. Протидія злочинності
- •Тема 8. Міжнародне співробітництво у протидії злочинності
- •Тема 9. Організована і професійна злочинність
- •Тема 10. Корислива злочинність і протидія їй
- •Тема 11. Насильницька злочинність
- •Тема 12. Злочини, що вчиняються з необережності
- •Тема 13. Злочинність неповнолітніх
- •Тема 14. Злочини, пов'язані з наркотизмом
- •II. Корисливі і корисливо-насильницькі злочини :
II. Корисливі і корисливо-насильницькі злочини :
-- крадіжка державного і особистого - 21,7% майна
-- грабежі - 7,9%
-- розбій - 3,6%
-- спекуляція і шахрайство - 3,2%
вимогательство - 20 %
Всього:63%
ПІ. Інші злочини :
- зберігання зброї - 13%
- утримання притонів розпусти і - 3,6% алкогольно-наркотичних притонів.
Відповідно до чого і мають розроблятися заходи протидії наркоманії і пов'язаних з нею злочинів.
Питання 3. Протидія злочинам, пов'язаним з наркоманією
Основним напрямом протидії злочинам, пов'язаним з наркотизмом, є заходи по усуненню дефектів соціальної культури осіб, котрі детермінують вибір саме ілюзорного досягнення насолоди з допомогою наркотиків.
Крім цього, необхідно також здійснювати заходи по усуненню умов, що сприяють наркоманії і злочинам, пов'язаним з нею.
Зокрема, це :
-- заходи, спрямовані на боротьбу з незаконним обігом наркотиків;
-- виправлення і зміна середовища, що сприяє вживанню наркотиків;
-- спеціальна робота з особами, схильними до вживання наркотиків та інше.
Оригінальну методику боротьби з наркоманією розробив лауреат Нобелівської премії 1992 року американський вчений-економіст Гарі С. Бекер. Наркоманію він пропонує "ліквідувати" економічними засобами. Якщо економічна заінтересованість переважить "переваги" ілюзорної насолоди від наркотиків, то, на його думку, з проблемою наркоманії буде покінчено без примусових заходів.
Діяльність, яка охоплює етапи від виявлення й розкриття злочинів до нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі, становить кримінально-правовий аспект протидії злочинності, здійснюється спеціальними суб’єктами — органами кримінальної юстиції (органами дізнання; органами досудового слідства; органами прокуратури при здійсненні нагляду за дізнанням, слідством і оперативно-розшуковою діяльністю й підтримці обвинувачення в суді; судами при розгляді кримінальних справ) [9].
Загальносоціальний, спеціально-кримінологічний та індивідуальний рівні протидії злочинності ціальний, спеціально-кримінологічний та індивідуальний.
Що стосується загальносоціального рівня, слід враховувати, що хоча загаль - носоціальні заходи проводяться поза рамками протидії злочинності й спрямовані на вирішення загальносоціальних завдань: стабілізацію економіки, удосконалення соціальної сфери тощо (і по суті не є предметом кримінологічної й кримінально-правової науки), однак не враховувати ці заходи при організації протидії злочинності не можна, тому що вони створюють умови, необхідні передумови для усунення й ослаблення криміногенних факторів, що детермінують злочинність, звужують «поле застосування» спеціально-кримінологічних заходів, підвищуючи їх ефективність [10]. Крім того, кримінологи беруть участь у протидії злочинності на загальносо - ціальному рівні за допомогою: а) надання фахівцям різних галузей інформації про детермінацію злочинності (про сукупність криміногенних факторів і характер їх взаємодії); б) консультування при розробці різних програм розвитку й оздоровлення суспільства; в) проведення кримінологічної експертизи проектів програм соціально-економічних перетворень і інших законопроектів [11]. Саме зазначеними формами участі кримінологи сприяють здійсненню відповідної діяльності з попередження виникнення в суспільстві нових негативних явищ, що детермінують злочинність.
Наступний рівень протидії злочинності — спеціально-кримінологічний — становить діяльність із попередження злочинів [12; 13; 14; 15]. Синонімом «попередження» злочинів є «превенція» злочинів, яка розуміється як «попередження, дії з попередження», від лат. ргаеуепііо — випередження, попередження [16].
У європейській кримінології термін «превенція» також ототожнюється з поняттям «попередження злочинів». Він визначається як: заходи превентивного впливу (заходи попередження), які переслідують мету недопущення вчинення у майбутньому злочинів, усунення причин злочинності, а також ситуацій, що призводять до вчинення злочинів [17].
Попередження злочинів — це складний багатоаспектний процес, якому властиві ознаки цілісності. Тому в даному процесі виділяють рівні, окремі елементи, що становлять частини, тощо [18; 19]. Основними самостійними напрямами (видами) діяльності суб’єктів попередження є профілактика, запобігання і припинення (перетинання) злочинів, які мають свою специфіку за характером, змістом, часом, сферою і метою застосування [20; 21; 22; 23].
Деякі вчені вважають, що не слід шукати відмінностей у змісті термінів «попередження», «запобігання», «профілактика», «припинення» і що зміст цих термінів один і той самий, вони є синонімами і відбивають необхідність ужити такі заходи, які б попередили, а потім і зовсім виключили б появу будь-яких проступків, які завдають шкоду суспільству. Як зазначає О. М. Джужа, «термінологічна дискусія стосовно розмежування цих понять, що визначають одне й те саме явище, явно недоцільна, оскільки не має теоретичного та практичного сенсу, є явно надуманою, поглиблює понятійну плутанину, змушує вчених «переключатися» з аналізу змісту явища на його етимологічну оболонку» [24].
Безперечно, що покладена за основу повинна бути кінцева мета — розробка і здійснення ефективних заходів зміни структури і мінімізації злочинності незалежно від їх назви і визначення. Однак чітке формулювання й однакове використання понять, пов’язаних із попереджувальною діяльністю, має важливе не тільки теоретичне, а й практичне значення, сприяє встановленню тих або інших конкретних запобіжних заходів і тим самим значно підвищує їх ефективність. Як влучно зазначає В. В. Голіна, «на практиці наукові поняття «матеріалізуються» у відповідній діяльності, дозволяють окреслити її зовнішні межі, конкретизувати характер, сферу прикладання, компетенцію суб’єктів діяльності, ресурсне забезпечення та ін.» [25] (зокрема В. В. Голіна виокремлює такі основні напрями (види) попередження злочинності, як профілактика, запобігання та припинення. Хоча деякі автори вказують на ототожнення В. В. Го - ліною термінів «попередження» і «профілактика», виходячи з принципової однорідності цих понять та співзамінності їх смислу [26]). Відсутність же чітких формулювань і однакового використання кримінологічних «попереджувальних» термінів, за кожним з яких на практиці криються конкретні заходи, може призводити до деструктивних наслідків. Неточність тієї або іншої конкретної рекомендації може викликати окремі помилки, тоді як неправильність загального, вихідного теоретичного положення може негативно позначитися на цілій сфері практичної діяльності [27].
Кримінологічна профілактика — це сукупність заходів щодо завчасного виявлення та усунення негативних явищ, які виникли чи можуть виникнути й детермінувати злочинність або окремі її види [28]. Профілактика здійснюється на тій стадії генезису антисуспільної поведінки, коли є об’єктивне підґрунтя вважати, що дана особа може стати на шлях вчинення злочину [29]. Залежно від того, на які явища і процеси спрямовані профілактичні заходи, можна виділити види профілактики, зокрема профілактику випередження, обмеження, усунення та захисту [30].
Запобігання злочинам утворюється із сукупності заходів, спрямованих на окремі групи та конкретних осіб, які виношують злочинні наміри, замислюють вчинення злочинів і позитивно сприймають злочинний спосіб життя, з метою дискредитування злочинної поведінки, відмови від злочинної мотивації та наміру або продовження злочинної діяльності. Запобігання злочинності має місце тоді, коли злочинна поведінка проходить етап від моменту формування злочинного мотиву до початку виконання злочину [31].
Припинення злочинів — сукупність видів діяльності, спрямованої на припинення (недопущення завершення) початого злочину шляхом розробки та здійснення спеціальних заходів. Особливість попереджувальної роботи на стадіях підготовки і замаху на злочин залежить від обсягу виконаної злочинної діяльності, особи винного, характеру злочину тощо. У зв’язку з цим розрізняють заходи опанування, обережності та активного втручання [32].
Крім зазначених вище напрямів (видів), попереджувальна діяльність, на наш погляд, включає також діяльність девіктимологічного характеру, або вік - тимологічний аспект попередження злочинності [33; 34].
Така класифікація зумовлена тим, що вчиненню кримінального діяння передує різної тривалості період формування особистості правопорушника, засвоєння ним антісуспільних поглядів, прагнень, інтересів, які детермінують злочинну поведінку. У багатьох випадках вчиненню злочину передує також етап формування злочинного наміру, в процесі якого особа ставить перед собою конкретну мету, визначає шлях і засіб її досягнення, складає план вчинення злочину. Таким чином, в основу визначення цих самостійних напрямів у попереджувальній роботі покладені різні стадії розвитку поведінки людини — не лише злочинної, а й так званої дозлочинної. Звідси і така різноманітність заходів впливу на криміногенні фактори, специфіка застосування яких залежить від етапу виникнення, усвідомлення і перетворення задуму на злочинний результат [35].
Заходи наступного рівня протидії злочинності — індивідуального — здебільшого здійснюються органами кримінальної юстиції щодо конкретних осіб. Крім того, заходи індивідуального рівня органічно представлені як на загальносо - ціальному рівні протидії злочинності, оскільки вдосконалення суспільного життя зачіпає одночасно інтереси всіх громадян та інтереси кожного індивіда, так і на спеціально-кримінологічному рівні, де здійснюється робота з попереджувального впливу на конкретну особу та її найближче оточення (особливо при здійсненні заходів запобігання й припинення (перетинання) злочинів). Заходами протидії злочинності на індивідуальному рівні є переконання, надання допомоги та примус.
Кажучи про практичну реалізацію комплексу заходів протидії злочинності у конкретних соціально-політичних та економічних умовах, слід пам’ятати, що «для кожної соціальної структури є оптимальний певний рівень системності впливу на злочинність. Для деяких суспільних систем оптимальною може бути така система, що не здатна навіть стабілізувати злочинність» [36]. Головне завдання та кінцева мета протидії злочинності полягає в тому, щоб створити в державі таке становище, таку впорядкованість відповідних сфер життєдіяльності людей, яка гарантувала б істотне зниження рівня злочинності до тієї мінімальної межі, що доступна даному суспільству з урахуванням соціальних, економічних, суспільно-психологічних та інших умов його існування в певний період розвитку [37].
Таким чином, як один із найважливіших напрямів соціального управління протидія злочинності охоплює реалізацію системи різноманітних за змістом заходів: політичних, ідеологічних, економічних, правових, організаційно-управлінських, культурно-виховних, медичних і технічних. Саме реалізація всіх потенційних можливостей суспільства, органічне поєднання різноманітних заходів та їх впровадження з дотриманням принципів комплексності, об’єктивності, наукової обґрунтованості, законності, гуманності та ін. дозволить здійснювати ефективну діяльність щодо захисту суспільства від суспільно небезпечних посягань.
Насамкінець слід зазначити, що, як слушно зазначає С. Ю. Лукашевич, для того, щоб спрямувати використання всіх засобів протидії до спільної мети з найменшими суперечностями між ними, необхідно займатися спеціальною діяльністю — політикою протидії злочинності [38]. У зв’язку з чим перед науковцями постає складна проблема визначення стратегії діяльності з протидії злочинності в державі та розробки перспективних довгострокових цільових державних програм.
ПРИМІТКИ
1. Курс кримінології: Загальна частина : підруч. : у 2 кн. / О. М. Джужа, П. П. Михайлен - ко, О. Г. Кулик [та ін.] ; за заг. ред. О. М. Джужи. — К. : Юрінком Інтер, 2001. — С. 136.
2. Антонян Ю. М. О понятии профилактики преступлений / Ю. М. Антонян // Вопросы борьбы с преступностью. — М. : Юрид. лит., 1977. — Вып. 26. — С. 25.
3. Кальман О. Г. Злочинність у сфері економіки України: теоретичні та прикладні проблеми попередження : дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук / О. Г. Кальман. — X., 2004. — С. 236—237.
4. Шестаков Д. А. Криминология. Новые подходы к преступлению и преступности. Криминогенные законы и криминологическое законодательство. Противодействие преступности в изменяющемся мире : учеб. / Д. А. Шестаков ; предисл. В. П. Сальникова. — 2-е изд., пере- раб. и доп. — СПб. : Юридический центр Пресс, 2006. — С. 245—246.
5. Быргэу М. М. Огранизация деятельности полиции Республики Молдова по профилактике преступлений : дис. на соискание учен. степени докт. юрид. наук / М. М. Быргэу. — X.,