Психопатологія / 21 Розлади памяті, основні симптоми,їх хар-ка

Пам'ять є функцією зберігання і дальшого відтворення того, що було в досвіді людини, здатність лю­дини відображати минуле. В основі пам'яті лежать такі чотири процеси: запам'ятовування, збереження, відтворення, пізнавання.

Пам'ять (мнема) є однією з найважливіших функ­цій, яка проявляється здатністю закріплювати, збері­гати і відтворювати раніше сприйняті відомості, знан­ня і пережиті події. Вивчення і розуміння особли­востей і закономірностей пам'яті складає одну із ос­новних проблем психології, психопатології, педагогі­ки і нейрофізіології.

Запам'ятовування (збереження інформації) поді­ляють на такі два види: ненавмисне (мимовіль­не), під яким треба розуміти запам'ятовування без спеціального бажання чи прагнення запам'ятовувати по­дії і об'єкти. Це запам'ятовування поширене, але його вади полягають у неповноті запам'ятовування і ви­кривленні дійсності; навмисне (довільне) запам'я­товування поєднується з довільною увагою, воно цілеспрямоване і вибіркове, продуктивне свідомою установкою. Деякі факти ми запам'ятовуємо на дуже короткий час — це короткочасова пам'ять. Вона пов'язана з первісною орієнтацією в навколиш­ньому середовищі і фіксує не стільки смисл сигналів, скільки загальну їхню кількість. Довгочасна пам'ять, визначаючим процесом якої є збережен­ня, пов'язана з довільним запам'ятовуванням, логіч­ним смислом, загальним інтелектуальним рівнем і процесами мислення, перетворенням і перекодуван­ням матеріалу, що запам'ятовується (Б. Ф. Ломов). Відтворення теж можна поділити на ненавмисне і довільне. Останнє обумовлене свідомо спрямованим зусиллям пригадати факт чи подію з минулого.

У проблемі локалізації і фізіологічної основи пам'яті ще дуже багато нез'ясованого. Ще не виріше­не дуже важливе і складне питання про обсяг пам'я­ті. Пам'ять є результат роботи мозку в цілому, а її стан залежить від стану всього організму.

Розумово відсталим дітям властиве невміння ці­леспрямовано як запам'ятовувати, тобто заучувати, так і відтворювати. Якщо учень масової школи слу­хає два оповідання, рівнозначних за своєю трудністю, і його попереджують, що в дальшому одне з них йому доведеться відтворити, то він запам'ятає те, на якому навмисно фіксували його сприймання. Ті ж умови, за­стосовані до розумово відсталого, дають протилежні результати: навмисне запам'ятовування буде ще важ­чим, ніж звичайне. Такий парадокс пояснюється за­гальною закономірністю кіркових процесів розумово відсталого, яка полягає в тому, що він краще за­пам'ятовує зовнішні ознаки і їхні образи, ніж внут­рішні логічні зв'язки в їхньому поєднанні. Відповідно до навмисного попередження, намагаючись краще за­пам'ятати одне з почутих оповідань, розумово відста­лий посилює фіксацію зовнішніх ознак — слів і ре­чень — і тим самим гірше запам'ятовує логічний зміст оповідання.

Практика роботи з розумово відсталими показує, що процес зберігання в них відбувається повільно, з труднощами, навіть після неодноразового повторен­ня. Особливості властивостей кіркових процесів розу­мово відсталих дітей проявляються насамперед у слабкості активного внутрішнього гальмування і, отже, у недостатній концентрації вогнищ збудження. Ці особливості проявляються в недостатній диферен­ціації відтворення, а в застосуванні до навчальної практики допоміжної школи — в далеко не точному відтворенні навчального матеріалу.

І. М. Сєченов порівнював пам'ять здорової зрілої людини з хорошою бібліотекою, де кожне літературне джерело занесено за темою, автором, роком видання, алфавітом. Він говорив про постійну динаміку, пере­групування матеріалів пам'яті протягом усього життя людини і прийшов до важливого висновку, що пізна­вання, як і зміст відтворення, залежить від організа­ції сліду в складі пам'яті в момент пізнавання і від­творення. До речі, пам'ять дитини раннього віку І. М. Сєченов порівнював з поганим книжковим скла­дом, де відшукати книжку — справа дуже складна. Слід зауважити, що все написане І. М. Сєченовим про пам'ять є найкращим у літературі на цю тему.

Пам'ять у межах норми в різних людей не однако­ва. Протягом життя вона прогресивно розвивається, досягаючи до 25 років найвищого рівня, на якому тримається до 50 років, а потім поступово знижуєть­ся. Але експериментальні дослідження показали, що механічна пам'ять з віком погіршується, а смислова, у міру збагачення досвідом, дедалі більше вдоскона­люється.

У відповідності з аналізаторами пам'ять поділя­ють на такі види: слухову, зорову, смакову, нюхову, екстерорецептивну, проприорецептивну та інтероре-цептивну. Одні запам'ятовують краще тоді, коли ба­чать запам'ятовуване (зоровий вид пам'яті), інші — при сприйманні його за допомогою слуху та ін. Най­частіше зустрічається мішаний вид пам'яті.

Людині властиві два види пам'яті: механічна і логічно-смислова. Перша, як більш рання в онтогенетичному розвитку, ґрунтується на законах асоціації за схожістю і суміжністю; вона — чуттєво-образна. Друга ґрунтується на понятійному аналізі і синтезі, на внутрішніх зв'язках, тобто логічних асо­ціаціях предметів і явищ між собою, з виділенням головного і значущого від другорядного і неістотного. Діти початкових класів мають переважно механічну, чуттєво-образну пам'ять. Вони легше і краще засвою­ють матеріал, якщо їхні зв'язки спираються не тільки на слова вчителя, а й на наочне сприймання предме­тів. Діти старших класів при усвідомленні і запам'я­товуванні навчального матеріалу, поряд з механіч­ною, починають більше спиратись на логічно-смисло­ву пам'ять; вони вже оперують узагальненнями і порівняннями. Процес забування сприйнятого має пев­ну закономірність, установлену французьким психоло­гом Т. Рібо і російським психіатром С. С Корсаковим. Необернені порушення пам'яті виникають при ана­томічному пошкодженні клітин кори головного мозку. Якщо ж ослаблення процесів пам'яті настає внаслі­док виснаження клітин мозку, які все ж залишаються анатомічно непошкодженими, то вона при поліпшенні кіркових процесів відновлюється. Оскільки пам'ять тісно пов'язана з мовою, мисленням, сприйманнями, емоціями і довільними діями, то її патологія є озна­кою процесуального психічного захворювання або ви­явленої розумової відсталості. Ця патологія буває настільки характерною, що є найважливішою діа­гностичною ознакою при розпізнаванні деяких психіч­них захворювань і розумової відсталості. У дітей, що страждають олігофренією, виявляється як ослаблення пам'яті, так і її дисоціація між механічною і логічно-смисловою.

Гіпомнезією називаються різні форми ослаб­лення пам'яті; це одна з найпоширеніших ознак хво­роби, що найчастіше зустрічається в клінічній практи­ці. При гіпомнезії знижується здатність запам'ятову­вання, збереження і відтворення. Цей розлад може бути тимчасовим, наприклад, після тяжких соматич­них хвороб, великої перевтоми та інше, а може мати й стійкіший характер. У розумово відсталих дітей з порушенням розвитку пізнавальних процесів гіпомнезія є провідним феноменом. У багатьох людей похи­лого віку, внаслідок зниження сили дратливого і гальмівного процесів, а також інертності нервових процесів, гіпомнезія також можлива, Вона супро­воджує і ряд інших психічних захворювань. Гіпомне­зія також має певну закономірність. Найраніше ос­лаблюється пам'ять на події поточного життя, недав­нього минулого, а потім починає страждати пам'ять і на події, які минули давно.

Гіпермнезією називається загострення, поси­лення пам'яті, яке спостерігається при деяких психіч­них захворюваннях, що супроводяться маніакальним станом. Зрозуміло, що термін «посилення» взято умовно, бо мова йде тільки про посилення спогадів, що протікає в площині оживлення асоціацій за схо­жістю й суміжністю, а запам'ятовування поточних по­дій і пам'ять взагалі залишається незмінною або навіть значно ослаблюється. Механічна пам'ять за­гострюється (з відтворенням давнього досвіду до най­менших подробиць не тільки при маніакальному ста­ні, а навіть під час інфекційних, гарячкових станів). Мобілізація процесів пам'яті щодо фіксування нових зв'язків при цьому порушується.

Саме в зв'язку з гіпермнезією гіпоманіакальні хворі і деякі психопати нерідко здаються нефахівцеві більш здібними і обдарованими, ніж вони є насправ­ді. Посилене відтворення в маніакальному стані пояс­нюється підвищенням тонусу подразливого процесу в корі головного мозку, що властиво цій патології. За допомогою лікувальних речовин (фенамін, кофеїн), штучно підвищуючи тонус подразливого процесу кори головного мозку, можна підсилити відтворення.

У педагогічній практиці загальновідомі гіпермнезії в деяких олігофренів, що пояснюється дисгармо­нією функціональної структури мозку, де, поряд з глибоко дефектними структурами, можуть бути і досконалі. Звичайно в деяких олігофренів виявля­ються спеціальні види гіпермнезій— полегшене від­творення дат, подій, чисел, музикальних мелодій і математичних здібностей при глибокій неспромож­ності інтелекту з усіх інших боків. Згадані вибіркові гіпермнезії надзвичайно цікаві з теоретичного погля­ду, бо зустрічаються на фоні значної патології піз­нання взагалі. Амнезією називається прогалина в спогадах, що стосується обмеженого або значного відрізка життя людини, коли досвід цього відрізка ви­падає з пам'яті. Прикладом найпростішого виду ам­незії є випадіння спогадів на час великого судорож­ного епілептичного припадку. Таким чином, амнезія являє собою відсутність пам'яті, безпам'ятність. Вона може бути загальною і повною, що поширюється на все життя чи значну його частину, або частковою, що стосується вибіркового процесу відтворень. Сюди від­носять втрату пам'яті слів, забування власного імені, прізвища, назв предметів, цифр, подій тощо. Хворий чекає, поки йому підкажуть потрібне слово. Такі ста­ни іноді спостерігаються при розладах свідомості і сильних афектах.

Амнезії поділяються на ретроградні і антероградні. У тих випадках, коли з пам'яті випа­дають події, що сталися до початку захворювання, говорять про ретроградну амнезію. Наприклад, після травми черепа школяр не може пригадати як саму подію, коли сталася травма, так і виявляє прогалину пам'яті на період, що передував травмі. Цей період може охоплювати кілька років. При цій патології неможливе відтворення жодного факту з подій, що сталися перед початком захворювання. У тих випад­ках, коли з пам'яті випадають події, які сталися після виникнення хвороби, говорять про антероградну ам­незію.

Системні амнезії (витіснення за Жане) в своєму генезі мають психогенний характер. Тут ідеться про втрату пам'яті не на певні відрізки часу, а на певний зміст деталей, пов'язаний з психічною травмою, при збереженні пам'яті на загальну ситуа­цію травми. Звичайно витісняється небажаний спо­гад, тісно пов'язаний з травмою (деталі конфлікту).

До розладів пам'яті належать також обмани пам'яті — парамнезії. Вони поділяються на кон­фабуляції, псевдоремінісценції і фантазії. Ті стани, при яких пам'ять більш або менш глибоко розладна­на, а її прогалини заповнюються переживаннями, ви­гаданими на основі несправжніх спогадів, називають­ся конфабуляцією, або вигадкою. Наприклад, шко­ляр, що нерухомо лежить у ліжку після закритої травми черепа, твердить, що піп тільки що повернув­ся з театру, магазину або планети Марс, і при цьому описує свої враження. Тим часом події, про які роз­повідає хворий, не було. Конфабуляції найчастіше спостерігаються при інфекційних, інтоксикаційних ре­активних і органічних психозах.

Псевдоремінісценції, які не завжди можна легко відрізнити від конфабуляцій,— це несправжні спогади при розладах запам'ятовування, що зустріча­ються найчастіше в школярів у випадках черепно-мозкової травми. При цьому прогалини пам'яті за­повнюються відтворенням подій, які справді сталися з хворим, але в зовсім інший період часу.

Фантазії поділяються на паралітичні та істеричні. Перші виникають у випадках виявлено­го слабоумства і прогресивного паралічу. Вони харак­теризуються безглуздим змістом. Другі спостеріга­ються при істерії з властивістю і схильністю істерич­них осіб до різних вигадок і незвичайних подій, яких насправді не було, прагненням ставити себе в центрі уваги навколишніх. Істеричні психопати можуть ви­являти патологічний обман, який не є формою об­ману пам'яті. При обмані пам'яті хворий з чуттєвою яскравістю переживає своє несправжнє сприймання, як щось достовірне, а патологічний брехун, як і будь-який інший, знає про недостовірність і недоцільність брехні, але не може її загальмувати.

При значній перевтомі іноді і в здорових людей зустрічається таке явище, коли чужу думку, почуту від інших або вичитану з книжки, вважають за свою власну. Таке явище, зумовлене помилками пам'яті, називається криптомнезією. Звичайно, цей стан не слід ототожнювати з навмисним, свідомим плагі­атом.

ПАТОГЕНЕТИЧНІ МЕХАНІЗМИ РОЗЛАДУ ПАМ'ЯТІ

Прагнення локалізаціоністів звести патологію па­м'яті до уражень специфічно окреслених пунктів го­ловного мозку виявилося безплідним. Типи пам'яті, зумовлені сумісною діяльністю двох сигнальних си­стем, з переважаючою роллю першої в механічній пам'яті і другої — в логічно-смисловій, свідчать про те, що патогенез розладів пам'яті зумовлений пору­шенням мозку в цілому, а не тільки лобних, тім'яних або скроневих звивин півкуль.

Хоч окремі види патології пам'яті ще достатньою мірою не з'ясовані, проте слід вважати, що загальною патофізіологічною основою розладу пам'яті є ослаб­лення, зниження функціональної збудливості (реак­тивності) кори головного мозку. І. М. Сєченов і І. П. Павлов вважають, що в основі пам'яті лежать рефлекторні механізми, які відображають навколиш­ній світ і залишають сліди відображення. Зрозуміло, що слід у центральній нервовій системі найкраще збережеться тоді, коли подразники матимуть опти­мальну силу, а мозок буде достатньо реактивним, бо фізіологічною основою пам'яті є утворювані в мозку нервові зв'язки. Запам'ятовування ґрунтується на за­кріпленні цих зв'язків, що вступають у зв'язок із слі­дами попередніх подразників, відтворення — на їх ак­туалізації, а забування — на гальмуванні, згасанні нервових зв'язків.

Як відомо, при олігофренії спостерігаються анато­мічні, деструктивні зміни мозку, що призводять до порушення всієї вищої нервової діяльності, особливо рухомості нервових процесів, внаслідок чого тимчасові зв'язки стають інертними, а вироблення нових — майже неможливе. При цьому здатність до абстрагу­вання і узагальнення надто недостатня, що пояснює­ться трудністю встановлення складної системи зв'яз­ків. У похилому віці в зв'язку з віковими атрофічними змінами також знижується рухомість нервових проце­сів. Саме при згаданих станах, внаслідок спаду ре­активності кори мозку, ослаблення збудливого проце­су, утруднюється як установлення нових тимчасових зв'язків, так і відтворення старих аж до повної не­можливості утворення цих зв'язків, тобто неможли­вості що-небудь запам'ятати. Відновлення пам'яті при ретроградній амнезії, коли травма мозку не спричи­нила тяжких деструктивних змін, патофізіологічно по­яснюється усунення надграничного гальмування.