Психопатологія / 19 патологія сприйняття. Галюцинації та ілюзії. їх хар-ка

Сприймання — вищий, порівнюючи з відчут­тям, рівень чуттєвого пізнання, його фізіологічною основою є взаємодія багатьох аналізаторів, синтезу багатьох відчуттів. Відчуття відображає окремі вла­стивості предмета, сприймання — предмет у цілому. Якщо за І. М. Сєченовим у кожному сприйманні міститься певний ступінь пізнання, то, природно, що в розумово відсталих воно має свої особливості (спо­вільненість, звуження обсягу сприйманого, недостат­ня активність, слабка цілеспрямованість до сприйма­ного).

Сприйманням, таким чином, називається відобра­ження предметів і явищ об'єктивної дійсності, яке синтезується з минулим практичним досвідом людини в одне ціле. Воно не є механічним відображенням зовнішнього світу. В сприйманні завжди беруть участь попередній досвід, пам'ять, пізнавання, емоцій­ні моменти та ін. Нормальному сприйманню завжди властива активність, пов'язана з довільною увагою, осмисленість і диференційованість. Складними фор­мами сприймання, які проходять у тісній взаємодії різних аналізаторів, є сприймання часу, тривалості і послідовності часу, сприймання руху, простору, ве­личини і форми, глибини та ін. Процес сприймання має велике значення в аспекті інформаційної теорії. Сприймання, що надходять у мозок, через аналізато­ри, визначаються інформацією, сигналом, повідомлен­ням, зв'язком між системою і джерелом інформації (книжка — око — зорові шляхи — кірковий кінець ана­лізатора — реакція на зміст книжки).

Уявлення — це образ предмета і явища, яке сприймалося в минулому, але в даний момент не діє на наші органи чуттів. Це суб'єктивний образ об'єк­тивної реальності, що виникає внаслідок узагальню­ючого процесу, і суть його в тому, що з множини одиничних сприймань синтезуються головні уявлення, спільні для всіх цих предметів і явищ. Фізіологічною основою уявлень є збудження нервових слідів у кіль­кох аналізаторах від подразників, які діяли раніше. Це бліда узагальнена копія попереднього сприйман­ня. Уявлення разом з відчуттями і сприйманнями ста­новлять перший ступінь чуттєвого пізнання, першу сигнальну систему дійсності.

Уявлення можуть виникати самі собою (пасивна уява), можуть бути і створені свідомо (активна уява). Остання відіграє істотну роль у творчому про­цесі — художньому, науковому, науково-практичному. Перша здебільше позбавлена творчого характеру, то­му що віддаляє людину від реальності, вона зводить­ся до «марення наяву».

Загибель нервової тканини, що забезпечує спри­ймання навколишнього світу, призводить до того, що психічне життя обмежується тільки колом безумовно-рефлекторних реакцій. Якщо ж механізми, що забез­печують сприймання, зберігаються хоча б частково, припустимо, через дотик, як у сліпоглухонімих, то при відповідних методах навчання психічне життя може досягти порівняно досить високого розвитку.

Дитина, яка тільки що народилася, вже відповідає на подразники різноманітними реакціями, але тон­ке диференціювання відчуттів розвивається лише поступово. Характер сприймань багато в чому зале­жить від досвіду. Іноземна мова, невідома людині, сприймається як хаос звуків, а для людини, яка розу­міє цю мову, вона матиме смислове значення. Кожне відчуття і сприймання залишає в мозку слід, який від­творюється у формі уявлень. Звичайно, людина не сприймає пасивно, немов фотографічна плівка. З маси подразників сприймається лише та частина, яка залежить від настанови, зацікавленості і соці­ально-історичного досвіду. При психічних розладах насамперед змінюється сприймання. При цьому воно може бути сповільненим, нечітким, що спотворює дійсність; при затемненні свідомості воно зовсім від­сутнє. Водночас при деяких хворобах сприймання мо­же бути дуже загостреним і супроводитись відчуттям неприємного.

Підвищення інтенсивності відчуттів називається гіперестезією. При цьому звичайні запахи роз­дратовують, звуки — оглушують, денне світло — ос­ліплює. Ці стани виникають при різкій перевтомі, інтоксикаціях, істерії, епілепсії та ін., що пояснюється патологічним збудженням підкірки з іррадіацією збудження на кору або ослабленням активного галь­мування. Зниження сприйнятливості зовнішніх по­дразнень, сили відчуттів називається гіпесте­зією: звуки долинають глухо, голоси втрачають ін­тонацію, навколишні предмети втрачають яскравість. Такі стани можна спостерігати при оглушенні, асте­нії, депресії та ін., в основі яких лежить ослаблення функції підкірки.

Цікаві якісні розлади відчуттів з характером ірра­діації збудження з одного аналізатора на інший, ко­ли, наприклад, слухові відчуття супроводяться зоро­вими, тобто сприймання звуку супроводяться бачен­ням того або іншого кольору, зорові подразники збуджують відчуття смаку, запаху, звукові — болю різної локалізації. Такі явища мають назву си­нестезії. Вони нерідко спостерігаються при ши­зофренії. До якісних розладів відчуття належать сенестопатії — дуже неприємні, тяжкі відчуття, що виходять з різних внутрішніх органів з переважанням, очевидно, інтероцептивних імпульсів над екстероцептивними.

Людина з порушеним сприйманням по-іншому пізнає навколишній світ, але це ще не означає, що такі сприймання є патологічними. Діти, позбавлені зоро­вих і слухових відчуттів, а внаслідок цього — і мови, не є психічно хворими. Тільки ті сприймання, які різ­ко порушують пізнавальну діяльність і формують пси­хоз, вважають патологічними. До таких розладів сприймань, які проявляються в обмані почуттів і ма­ють найбільше значення в психопатології, відносять ілюзії і галюцинації.

Згадані психопатологічні явища ще в середині XIX ст. були описані французькими психіатрами Ескіролем і Бейарже. Але докладніше вивчив ілюзії і галюцинації російський психіатр В. X. Кандинський. Дослідження, що патогенетично обґрунтували суть ілюзій і галюцинацій, були проведені в радянський час І. П. Павловим, Є. О. Поповим, В. О. Гіляровським, В. В. Шостаковичем і С. П. Рончевським. Є. О. Попов один з перших у світовій психопатології сформулював і обґрунтував кірково-гальмівну теорію галюцинацій.

Ілюзія — це спотворене сприймання предметів, речей і явищ, які реально існують. Залежно від аналі­затора, з яким пов'язане спотворене сприймання, ілю­зії поділяють на зорові, слухові, нюхові та ін. Самі собою ілюзії не є ще ознакою психозу, оскільки вони при відповідному афективному стані або в особливих умовах можливі і в людей здорових (фізіологічні ілю­зії). Можна навести багато прикладів ілюзорного сприймання: у шумі вітру відчуваються голоси; кар­тини, що висять на стіні, набирають обрисів якихось фігур; пальто або рушник може сприйматись як лю­дина, що стоїть біля стіни; боязка людина в лісі за кожним кущем вбачає різні привиди.

Здоровій людині властиві ілюзорні сприймання ве­личини, форм предметів і їх руху, що ґрунтуються на законах фізики: палиця, опущена в скляну посудину з водою, або ложка, опущена в склянку з водою, сприймаються надломленими; лінія, що входить у більшу фігуру, сприймається довшою, ніж така са­ма лінія, що входить у маленьку фігуру.

Ілюзії, які виникають у стані напруженого чекання, страху, тривожно-пригніченого настрою, називаються афективними. Несправжні сприймання змісту розмови навколишніх, яка реально відбувається, є вербальними ілюзіями. Особливий вид станов­лять так звані парейдолітичні ілюзії, коли в сприйманий об'єкт вносять елемент фантазування, наприклад: шпалери, килими, ліплення на стелі, трі­щина в стіні сприймаються як фантастичні пейзажі, чудовиська, казкові герої тощо.

Ілюзорні сприймання в психічно хворих і розумово відсталих зустрічаються, звичайно, частіше, ніж вва­жають, але хворобливий стан не дає змоги людині перевіряти і виправляти ілюзії. Діти, що характери­зуються, з одного боку, багатою емоційністю, підвище­ною навіюваністю і яскравою творчою фантазією, а з другого, відсутністю досвіду і знань, порівняно з до­рослими частіше зазнають ілюзій. Неправильне вихо­вання, залякування дитини, читання їй страшних ка­зок сприяють ілюзорному сприйманню; при цьому зо­рові ілюзії переважають над іншими. Часто в дітей спостерігаються ілюзії під час інфекційних захворю­вань, а також у невротиків і психопатичних осіб. Во­ни ж нерідко є першою ознакою психічного захворю­вання дитини. Дитина, що страждає шизофренією, є гостем у реальному світі.

Галюцинація, на відміну від ілюзії, є вже грізною ознакою психічного захворювання. Це не­справжнє, уявне сприймання, що виникає, на відмі­ну від ілюзії, без наявності подразника, поза безпосе­редньою дією реальних предметів і явищ; вона не ґрунтується на реальному об'єкті. При галюцинації хворий сприймає те, чого в дійсності немає: він чує слова, яких ніхто не вимовляє, бачить те, чого на­справді немає. Він суб'єктивно, з інтенсивною чутли­вістю сприймає неіснуючі подразники, переживаючи при цьому так, як при сприйманні реального світу.

Галюцинації поділяють на справжні і псевдогалюцинації. Перші сприймаються з чуттєвою яскра­вістю, як реальні образи. Вони мають характер виразності і конкретності, справляючи на хворих вра­ження реальної дійсності: хворі відповідають на голо­си, захищаються від уявних обвинувачень, тікають від уявної небезпеки або самі переходять у напад. При деяких психічних захворюваннях хворі ніби зви­кають до галюцинацій, не звертають на них уваги; іноді вони звикають до них так, що можуть виконува­ти звичайну роботу .Псевдогалюцинації являють собою обман процесу уявлення, при якому уявний об'єкт сприйман­ня не проектується назовні, а перебуває всередині, в голові хворого. Ця патологія характеризується не стільки тілесністю, скільки образністю і має більш суб'єктивний характер. Справжні галюцинації для хворого невідрізнимі від реальних сприймань; псевдогалюцинації не пов'язуються з реальністю. Вони є складнішими психопатологічними феноменами з вклю­ченням маячних ідей.

Галюцинації поділяють за органами чуттів: зоро­ві, слухові, нюхові, смакові, тактильні, вісцеральні, загального чуття та ін. Вони можуть бути або дуже елементарними (оклик, шум, дзвінки, стукіт), або складніші (розмови, бачення окремих сцен). У дітей раннього віку частіше виникають елементарні галюци­нації. Зорові галюцинації можуть бути безформені і яскраво окреслені, здатні лякати, збуджувати жах, цікавість. Зміст слухових галюцинацій буває або бай­дужим, або загрозливим і знущальним. Слухові галю­цинації, які мають характер наказу, називаються імперативними. Нюхові галюцинації проявля­ються в різних уявних запахах. У ряді випадків хворі приховують свої галюцинації, і тільки з їх поведінки можна зробити висновок про наявність галюцинацій: підозріливість, прислуховування, застиглий погляд в одному напрямі, затикання вух, затискання носа, розмова у вигляді діалогу, міміка, жестикуляція, по­зування та ін.

При шизофренічному процесі в дітей дошкільного і молодшого шкільного віку переважають зорові га­люцинації, а в підлітків — слухові. Галюцинації часто спостерігаються при інфекційних та інтоксикаційних психозах, вони відзначаються образністю, яскравістю і почуттєвою виразністю з афективним ставленням до них. При епілептичних психозах у дітей спостерігаю­ться страхітливі зорові образи, галюцинації нюху і смаку. Енцефалітичні психози характеризуються ба­гатьма видами галюцинацій. При психозах на ґрунті органічних пошкоджень центральної нервової системи і психозах у олігофренів галюцинації не мають такого масового і сценічного характеру.