Тема 14: психологічна діагностика в роботі шкільного психолога
Завдання і функції шкільної психодіагностики.
Особливості діагностичної роботи в практичній психології.
Єдність діагностики та розвитку (корекції) в роботі психолога освіти.
Визначення готовності дитини до школи.
1. Завдання і функції шкільної психодіагностики
В компетенцію і обов'язки дитячого психолога входить виявлення особливостей психічного розвитку дитини, сформованості певних психологічних новоутворень, відповідності рівня розвитку умінь, знань, навичок, особових і міжособових особливостей віковим орієнтирам, вимогам суспільства і ін. Тому саме психодіагностика як діяльність по виявленню психологічних причин проблем, труднощів в навчанні і вихованні окремих дітей, за визначенням особливостей розвитку їх інтересів, здібностей, сформованості особових утворень знаходиться в центрі уваги психологічної служби освіти і має свою специфіку.
Задача психодіагностики в школі — дати інформацію про індивідуально-психічні особливості дітей, яка б була корисна їм самим і тим, хто з ними працює, — вчителям, вихователям, батькам.
Умовно завдання шкільного психолога можна поділити на психолого-педагогічні та психологічні.
Перші пов’язані з обслуговуванням освітньої функції школи і полягають у складанні психологічного портрету обстежуваного учня з метою впровадження індивідуальних психолого-педагогічних впливів.
Задачі другого типу стосуються суто психологічної роботи: консультативної, корекційної, тренінгу, індивідуальної та сімейної терапії.
Виходячи з головних функцій школи – освітньої, виховної та розвиваючою, а також реалізовуючи принцип особистісного підходу в навчально-виховній діяльності, до психодіагностичних задач психолога закладів освіти відносяться:
визначення готовності дитини до школи;
вивчення пізнавальних (розумових) здібностей;
вивчення системи уявлень і понять, що утворюють загальну наукову картину природного та соціального світу;
виявлення рівня досягнень за конкретними навчальними дисциплінами;
визначення індивідуальних характеристик особистості учня (темперамент, характер);
визначення рівня сформованості мотиваційної і ціннісної орієнтації (особистісно-соціальна зрілість);
виявлення нахилів, здібностей учня (загальних та спеціальних);
виявлення ОПП (особистісно-професійного плану) учнів, з урахуванням інтересів і здібностей старшокласників;
вивчення психологічного клімату в учнівському колективі;
вивчення емоційно-особистісної дезадаптації школяра;
діагностика порушень розвитку дитини;
діагностика стосунків учнів з батьками.
2. Особливості діагностичної роботи в практичній психології
Психодіагностіка в системі психологічної служби освіти має свої принципові особливості. У ряді досліджень вітчизняних і зарубіжних психологів наголошується необхідність розрізняти психодіагностику науково-дослідну і науково-практичну. Науково-практична психодіагностика орієнтується на різні задачі суспільної практики, у нашому випадку — на задачу психічного розвитку і зміцнення психологічного здоров'я дітей дошкільного і шкільного віку.
Слід особливо підкреслити відмінність в самих задачах діагностичної роботи психологів-дослідників, тобто науковців і дитячих психологів-практиків. Так, Й.Шванцара стверджує, що основною задачею психологів, що займаються практичними проблемами в різних дитячих установах, є не накопичення будь-яких психологічних даних, а «виявлення шуканого, тобто відповіді на питання, що викликали дослідження, і на подальші, які з нього витікають. Останнє завдання, поза сумнівом, буває часто набагато більш важким, ніж збирання результатів для мети дослідження».
Іншими словами, якщо задача перших — встановити визначені закономірності психічного розвитку, то мета других — відповісти на конкретне питання, виявити причину певного психологічного явища. При цьому діагностика причин — не самоціль для практичного психолога, вона завжди підпорядкована головній задачі — розробці рекомендацій по розвитку тих або інших здібностей дитини, подоланню труднощів і порушень в розвитку і т.п.
Психодіагностіка в освітній установі повинна бути тісно пов'язана з педагогічною проблематикою, в цьому її основне значення.
Враховуючи специфіку діагностики в системі психологічної служби освіти, деякі дослідники визначають її як психолого-педагогічну діагностику і основними її задачами вважають:
по-перше, контроль динаміки психічного розвитку дітей, що навчаються і виховуються в дитячих установах, і корекцію розвитку з метою створення оптимальних можливостей і умов розвитку для слабих і сильних учнів, підтягання їх на більш високий рівень, а також встановлення правильного напрямку розвитку дітей, що мають особливі здібності;
по-друге, порівняльний аналіз розвиваючого ефекту різних систем виховання і навчання з метою вироблення рекомендацій для підвищення їх розвиваючої функції.
Специфіка психодіагностики в психологічній службі освіти полягає і в тому, що ми не можемо її прийняти в традиційному розумінні як «дисципліну про методи класифікації і ранжирування людей по психологічних і психофізіологічних ознаках» (Гуревич К.М.). Перед практичним психологом стоїть задача вивчення того, як конкретна дитина пізнає і сприймає складний мир знань, соціальних відносин, інших людей і самого себе, як формується цілісна система уявлень і відносин конкретної дитини, як відбувається розвиток її індивідуальності. В основі практичної психологічної діагностики — цілісне вивчення особистості дитини в її взаємодії з навколишнім середовищем, затверджував Л.С.Виготський. Він попереджав, що „…ми ніколи не зрозуміємо до кінця людської особистості, якщо розглядатимемо її статично, як суму проявів, вчинків і т. п., без єдиного життєвого плану цієї особистості, її лейтлінії, що перетворює історію життя людини з ряду незв'язаних і розрізнених епізодів в пов'язаний, єдиний біографічний процес. Будь-який розвиток в теперішньому часі базується на минулому розвитку і має перспективу розвитку в майбутньому”. Таким чином, вимірювання тієї або іншої психічної функції або виявлення особової характеристики поза контексту цілісного розвитку дитини не має сенсу для практичного психолога.