3.3. Технологічний аспект управління
Організаційно-методичні форми, критерії та ресурси процедур оцінки підготовленості студентів.
Відповідними рішеннями Державної акредитаційної комісії (ДАК) затверджені показники діяльності ВНЗ, на підставі яких оцінюється спроможність закладів надавати якісні освітні послуги .
Структура системи показників наведена в додатку до даного розділу. Загальна кількість показників налічує: 39 найменувань для проведення ліцензування та 47 найменувань для проведення акредитації. Декілька вказаних показників відносяться до оцінки підготовленості студентів:
- для ліцензування: наявність пакетів контрольних завдань для комплексної перевірки знань з дисциплін фахової підготовки; наявність критеріїв оцінювання знань і вмінь студентів;
- для акредитації (додатково): наявність пакетів контрольних комплексних кваліфікаційних завдань для оцінки рівня фахової підготовки випускників; наявність критеріїв оцінювання знань та вмінь випускників Державною екзаменаційною комісією; результати освітньої діяльності (рівень підготовки фахівців) з гуманітарних знань, з фундаментальних знань, з фахової підготовки; введені також два рівні підготовленості - “успішний” та “якісний”; важливе місце займає показник “розбіжність між оцінками закладу освіти та оцінками експертів при перевірці”, який впливає на призупинення діяльності ВНЗ.
Таким чином, основними методичними формами оцінки підготовленості студентів державними органами з ліцензування та акредитації є комплексні контрольні роботи та комплексні кваліфікаційні завдання. Робочими документами ДАК встановлені певні вимоги до структури, змісту таких робіт, порядку проведення та оцінювання.
Найсуттєвішим щодо основних інструментів оцінки підготовленості студентів є те, що і пакети для комплексної перевірки знань і пакети контрольних комплексних кваліфікаційних завдань кожним навчальним закладом створюються для себе самостійно. Система “самі навчаємо самі оцінюємо” реалізується на закріпленому державою рівні.
Поточний контроль рівня підготовленостістудентів та оцінювання рівня освітньо-кваліфікаційної підготовкивипускниківпроводиться за традиційними для вищої освіти формами: контрольні роботи, розрахунково-графічні роботи, домашні завдання, курсові проекти (роботи), заліки, іспити, дипломні проекти (роботи), державні екзамени тощо, які встановлені Положенням про організацію навчального процесу у ВНЗ. Одночасно з впровадженням зазначеного Положення відмінена низка нормативних актів колишнього СРСР, які містили , зокрема:
форми і критерії державної атестації випускників;
вимоги до оцінювання підготовленості студентів під час заліків, іспитів, інших форм поточного контролю та інше.
З урахування особливостей законодавчо-нормативного поля окремі ВНЗ реалізують своє право на самостійність, зокрема - стосовно форм оцінки, критеріїв тощо.
Узагальнення
1. На сьогодні в системі управління та контролю вищої освіти України нормативно і технологічно встановлена певна номенклатура форм оцінки рівня підготовленості як студента, так і випускника ВНЗ.
Серед чинних форм заслуговує бути відміченим комплексне кваліфікаційне завдання, яке фактично являє собою синтетичне тестове завдання, що містить професійну мету та інші складові структури фахової діяльності і формально не пов’язане з тією чи іншою навчальною дисципліною. ККЗ застосовується тільки під час оцінки фахової (професійної) компетентності випускників.
2. Має місце певний розрив між задекларованими правами держави на визначення змісту, обсягу і рівня підготовленості випускника ВНЗ та обов’язками державних органів управління та контролю вищої освіти своєчасно розробляти та впроваджувати єдині критерії оцінки професійної компетентності, які не повинні суперечити загальним методологічним принципам сучасних стандартизованих засобів педагогічної діагностики.
Свої обов’язки державні органи управління вищою освітою “в робочому порядку” делегували ВНЗ. Таке становище обумовлює можливість масового випуску некомпетентних фахівців.
3. На наш погляд, недопустимим є становище, коли має місце фактична відмова державних органів управління вищою освітою від розробки та постійного вдосконалення критеріїв оцінки рівня освітньо-професійної підготовленості випускників та критеріїв поточного контролю на тлі збереження державного диктату стосовно регулювання ринку освітніх послуг.
4. Вже проявилась тенденція щодо розробки та впровадження індивідуальних позицій ВНЗ щодо форм, методів та критеріїв засобів діагностики рівня освітньо-професійної підготовки випускників та поточного контролю студентів.
5. В розвинених країн світу держава жорстко контролює якість професійної компетентності фахівців галузей, що є складовими національної безпеки, та включають найбільш соціально небезпечні та резонансні професії (транспорт, медицина, юриспруденція, енергетика тощо). В Україні такі пріоритети не визначені.
Освітній моніторинг як інструмент оцінювання якості освіти.
Інструментом визначення та оцінювання якості освіти виступає освітній моніторинг.
Освітній моніторинг- це система організації збору, збереження, обробки й поширення інформації про діяльність педагогічної системи, що забезпечує безперервне спостереження за її станом і прогнозування її розвитку.
Моніторинг якості освіти в Україні проводиться на основі Постанови КМУ від 14 грудня 2011 р. N 1283 „Про затвердження Порядку проведення моніторингу якості освіти”
В історичному плані моніторинг виник як чинник громадянського суспільства, що дозволяє впливати на розвиток соціально-економічних процесів у демократичній державі (30-50 роки ХХ ст. Американська асоціація прогресивної освіти – Progressive Education Association in the United States).
Етапи становлення освітнього моніторингу :
І етап : 30-50 роки ХХ ст. PEAUS дослідила рівень підготовки випускників 30 шкіл у США.
ІІ етап : 60-70 роки. Міжнародна асоціація шкільної успішності – International Education Association – започаткувала міжнародні порівняльні моніторингові дослідження у сфері освіти.
ІІІ етап : 80-90 роки. Актуальними стають проблеми визначення рентабельності системи освіти, організації ефективного управління ресурсами, оцінювання продуктивності освітніх систем, якість освіти стає політичною категорією.
ІV етап : з 90-х років до наших днів. Цей етап характеризується спрямованістю на політичну підтримку та наукову обґрунтованість досліджень.
Дослідження за програмами освітнього моніторингу здійснюється впливовими міжнародними організаціями, серед яких :
Інститут освіти ЮНЕСКО;
Міжнародна асоціація з оцінювання шкільної успішності (ІЕА);
Міжнародна асоціація з оцінювання якості освіти (ІАЕА);
Міжнародний інститут планування освіти (МІРО);
Організація економічної співпраці та розвитку (ОЕСD);
Міжнародний дитячий фонд ЮНІСЕФ ;
Інститут економічного розвитку Всесвітнього банку.
Цілі освітнього моніторингу:
Визначення конкурентоспроможності національних систем освіти ;
Формування освітньої політики держави;
Прогнозування та планування розвитку освітньої галузі певного регіону міста;
Визначення ефективності використання коштів і ресурсів;
Порівняння навчальних закладів, встановлення рейтингу;
Удосконалення педагогічних засобів.
Завдання моніторингу в освіті:
Визначення якості навчальних досягнень учнів, рівня їх соціалізації;
Встановлення зв’язків між успішністю учнів і соціальними умовами їх життя, результатами роботи педагогів, рівнем їх соціального захисту, моральними установками, запитами , цінностями тощо;
Оцінка впливу на навчальний процес державних освітніх стандартів, навчальних програм, організації шкіл і класів, методичного та технічного обладнання та інших факторів;
Виявлення факторів, які впливають на хід та результати освітніх реформ з метою зменшення негативного їх пливу;
Порівняння результатів функціонування закладів освіти, систем освіти з метою визначення найбільш оптимальних шляхів їх розвитку;
Оцінка ефективності політики держави у галузі забезпечення гарантій доступності освіти та поліпшення її якості, залежність успішності учнів від їх соціального статусу;
Об’єкти моніторингу якості освіти:
Зміст освіти;
Рівень навчальних досягнень учнів;
Рівень соціалізації учнів;
Засоби, що використовуються для досягнення освітніх цілей;
Умови здійснення педагогічного процесу та їх вплив на результати.
Постійний об’єкт моніторингу якості загальної середньої освіти – рівень та якість підготовки випускника відповідно до певного нормативного рівня.
Принципи освітнього моніторингу:
Системності;
Об’єктивності;
Безперервності;
Перспективності;
Гуманістичної спрямованості;
Відкритості;
Оперативності.
Функції освітнього моніторингуяк інструменту державного управління освітою
Інформаційна;
Діагностична;
Корекційна;
Кваліметрична;
Аналітична;
Моделююча;
Прогностична;
Управлінська.
Рівні освітнього моніторингу :
1. Локальний (навчального закладу) рівень. На цьому рівні освітній моніторинг фіксується в вигляді системного узагальнення діяльності навчального закладу щодо досягнення поставленої перед ним мети, а також діяльності та успішності кожного студента, формується прогностична інформація в її психолого-педагогічній інтерпретації.
2. Муніципальний рівень. На цьому рівні узагальнюється діяльність муніципальної системи освіти в цілому та її елементів, які порівнюються один з одним, з урахуванням специфіки функціонування кожного суб’єкту освітньої системи (школи, ліцею, гімназії, коледжі, вищі навчальні заклади); розробляється прогноз розвитку навчальних закладів.
3. Регіональний рівень. На цьому рівні освітній моніторинг фіксує стан діяльності регіональної системи освіти в цілому та її елементів, визначає регіональну специфіку та її завдання щодо інтегрування регіональної освіти відповідно до державної політики.
4. Державний рівень. На цьому рівні узагальнюється діяльність державної системи освіти, визначається її стан, формується державна політика розвитку освіти в цілому.
5. Міжнародний рівень.Освітній моніторинг цього рівня забезпечує визначення рівня освітньої системи країни в контексті міжнародних стандартів і сприяє створенню освітньої політики узгодженої із загально світовими тенденціями розвитку.
Моніторинг якості освіти проводиться на основі обстеження об’єктів освітньої діяльності шляхом оцінки певних показників та проведення аналізу результатів визначення стану функціонування освітньої системи, здійснення обґрунтованого прогнозу її розвитку, зокрема :
- на локальному рівні – системного аналізу діяльності навчального закладу щодо досягнення поставленої перед ним мети, успішності випускників , які вступили до вищих навчальних закладів, прогнозування психолого-педагогічних результатів, а також стану функціонування муніципальної системи освіти в цілому та її порівнянних елементів з урахуванням специфіки функціонування кожного суб’єкта освітньої системи, прогнозування діяльності навчальних закладів;
- на регіональному рівні – аналізу стану функціонування регіональної системи освіти, її специфіки та завдань інтеграції з урахуванням державної політики в галузі освіти;
- на загальнодержавному рівні - аналізу стану функціонування освітньої системи в цілому, визначення перспектив її розвитку , які враховуються у процесі формування державної політики в галузі освіти;
- на міжнародному рівні – визначення рівня функціонування освітньої системи в контексті міжнародних стандартів, який враховується у процесі формування державної політики в галузі освіти.
МОН враховує результати зовнішнього оцінювання та моніторингу якості освіти під час проведення аналізу стану функціонування освітньої системи, визначає перспективні напрями її розвитку та розробляє заходи щодо реалізації державної політики в галузі освіти. Зазначені заходи оприлюднюються в засобах масової інформації , висвітлюються у фахових виданнях для ознайомлення з ними педагогічної громадськості.
1