Anatomija_fiziologija_solnceva_bilik

його до вуха на ту ж відстань. Знову чути звук камертону (адаптація пройшла). Визначити час, протягом якого чутно звук камертона в 100Гц. Зробити те ж саме з камертоном у 350 Гц. Порівняти швидкість розвитку адаптації для звуків різних частот.

2.Піднести до середньої лінії голови піддослідного камертон, який звучить. Відмітити, що піддослідний двома вухами чує звук однакової сили. Дослід повторюють, перед тим в одне вухо закладають ватний тампон. Відмічають, що більш сильний звук сприймається вухом закладеним ватою.

3.Камертон, що звучить, притискають до сосцевидного відростка скроневої кістки. Піддослідний чує поступове послаблення звуку. Після цього камертон підносять безпосередньо до вуха. Звук поновлюється.

4.Результати роботи занести в зошит до таблиці і порівняти з нормою.

Запитання до самоконтролю.

1.В чому полягає механізм сприймання звуків.

2.Чи можуть глухі люди чути звуки.

3.Яке значення має бінауральний ефект.

20

Практичне заняття № 6

Тема: Нюховий та смаковий аналізатори.

Мета: Вивчити функціональні особливості смакового та нюхового аналізаторів.

Знати:

-структурну та функціональну організацію нюхового та смакового аналізаторів;

-механізми сприймання нюхових подразнень.

Вміти:

-досліджувати нюхову та смакову чутливість людини;

-показати взаємодію між смаковим, нюховим та тактильним аналізаторами.

Обладнання: розчини: хініну (1%, 0,15%, 0,01%, 001%), цукру (10%, 1%, 0,1%, 0,01%), лимонної кислоти (10%, 2%, 1%, 0,1%, 0,01%), дистильована вода, спирт, йод, камфора, парфуми, секундомір.

Інформаційний матеріал.

У людини орган нюху розташований в верхній частині носової порожнини.

Нюхова ділянка знаходиться у слизовій оболонці, що покриває верхню носову раковину і верхню частину перегородки носа. Нюхова ділянка вкрита нюховим епітелієм, в якому містяться рецептори нюхового аналізатора нюхові та опорні клітини. Нюхова рецепторна клітина має веретеноподібну форму, периферичні відростки цих клітин утворюють нюховий нерв, який прямує до нюхової цибулини – коркового кінця нюхового аналізатора (гачок, гіпокампі, поясна звивина), де відбувається аналіз нюхових відчуттів.

Смакові рецептори є хеморецепторами, чутливими до хімічного складу їжі. Вони знаходяться в смакових сосочках язика. 10-12 смакових рецепторів та опорних клітин утворюють смакову цибулину. Корковий кінець смакового аналізатора знаходиться в гіпокампі, поясній звивині та в нижній частині заднішньоцентральної звивини.

Завдання № 1 Визначити чутливість окремих ділянок язика до різних смакових подразників.

Хід роботи

Піддослідному на кінчик язика наносять по краплям будь-який із розчинів хініну (1%), цукру (10%), солі кухонної – NaCl (10%), лимонної кислоти (2%). Після кожного нанесення розчину рот прополоскати

21

дистильованою водою. Наступну пробу робити через 2-3 хв. Схематично намалювати язик та позначити місця, особливо чутливі до різних смакових речовин.

Завдання № 2 Визначити порогові концентрації смакових речовин.

Хід роботи

Підготувати різні концентрації розчинів:

Хініну – 1,0; 0,15; 0,01;,0,001% Цукру – 10,0; 1,0; 0,1; 0,01%

Лимонної кислоти – 10,0; 1,0; 0,1; 0,01% та розлити їх в пробірки по 5 мл. Піддослідному, який не знає, що йому дають, пропонують

прополоскати рот цими розчинами з пробірок (20-30с), починаючи з найменших концентрацій до тієї концентрації, при якій він визначатиме смак. При переході до другого розчину рот прополіскують дистильованою водою.

Визначити та записати порогові значення досліджуваних смакових речовин.

Завдання 3 Виявити здатність органу нюху до адаптації.

Хід роботи

Кілька разів вдихати запах йоду, встановити час, протягом якого запах йоду зникає. Аналогічний дослід провести з іншими пахучими розчинами. Одержані дані записати в таблицю.

Запитання для самоконтролю

1.Яке значення нюху для людини?

2.Яка будова нюхового аналізатора?

3.Яка будова смакового аналізатора?

4.Який механізм лежить в формуванні відчуттів смаку?

5.Як людина відчуває запахи?

6.Як на формування смакових відчуттів впливають інші аналізатори.

22

Практичне заняття № 7

Тема: Утворення і згасання умовних рефлексів у людини.

Мета: Вивчити механізми утворення та згасання умовних рефлексів у людини.

Знати:

-правила утворення умовних рефлексів у тварин та їх особливості у людини;

-види умовних рефлексів;

-механізми згасання та його значення.

Вміти:

- виробляти деякі умовні рефлекси у людини. Обладнання: дзвінок, секундомір, джерело світла.

Інформаційний матеріал.

Умовно рефлекторна діяльність людини характеризується тими ж закономірностями, що й у більшості тварин, але разом з тим вона має цілий ряд особливостей, притаманних лише людини. Ці особливості пов’язані з наявністю у людини другої сигнальної системи, що являє собою систему символічних частіше словесних подразників.

Ще однією особливістю умовно-рефлекторної діяльності людини є те, що утворення у людей переважної більшості умовних рефлексів відбуваються майже завжди з усвідомленням піддослідним сигнального значення умовного подразнення. Реакція на умовний подразник відбувається у відповідності з власним розумінням завдання, яке виникає і визначає характер цієї реакції.

Однак переважна більшість інтероцептивних умовних рефлексів у людини здійснюється на підсвідомому рівні, що й визначає характер їхнього утворення, багато в чому схожого на умовно-рефлекторну діяльність тварин.

Завдання № 1 Вироблення і згашення зіничного умовного рефлексу у людини.

Хід роботи

Група студентів поділяється на дві підгрупи: експериментальну та піддослідну. Експериментатори перевіряють у піддослідних розширення зіниці на звук дзвоника. Далі піддослідні на знак експериментатора долонею закривають одне око через 2 с після того, як почують звук дзвоника тривалістю 7-10 с. В цей час зіниця незакритого ока розширюється. Після припинення подачі звукового подразнення піддослідний відкриває око.

24

Експериментатори спостерігають безумовно-рефлекторну реакцію звуження зіниць обох очей під дією світила.

Якщо поєднувати звук дзвоника і затемнення ока 10-15 разів з інтервалом 7-10 с, то у піддослідних на 10-13 раз через 2-5 с після звукового подразнення вже виникає умовно-рефлекторне розширення зіниці ока. Після проявлення цього умовного рефлексу приступають до його згашення. Для цього звук дзвоника перестають підкріплювати затемненням (безумовним подразником).

У різних піддослідних згасання відбувається за різну кількість застосувань умовного подразника без підкріплення.

Одержані дані занести в таблицю.

1.Які види гальмування умовних рефлексів у людини.

2.Від чого залежить швидкість згасання умовних рефлексів.

3.Які особливості утворення умовних рефлексів у людей.

Розділ 4. Опорно-рухова система.

Тема 4.1 Морфофункціональна характеристика опорно-рухової системи.

Основні поняття та терміни: кістка, м’язи, скелет, суглоб, опорнорухова система.

Зміст навчального матеріалу теми 4.1.

Будова та хімічний склад кісток, види кісток. Види з’єднання кісток, суглоби. Вікові особливості опорно-рухової системи.

Будова та функції м’язів. Класифікація, основні групи м’язів. Робота м’язів. Вікові особливості. Механізми скорочення та розслаблення м’язів.

Постава та фактори, що її визначають. Профілактика порушень постави.

Фізіолого-гігієнічне обґрунтування навчання.

25

Запитання для самоконтролю

1.Які функції опорно-рухової системи?

2.Як відбувається ріст кісток?

3.З яких відділів складається скелет людини?

4.Яке значення скелетних м’язів в організмі?

5.Який механізм скорочення та розслаблення м’язів.

Розділ 5. Фізіологія вегетативних систем та фізіологічних процесів.

Тема 5.1 Серцево-судинна та дихальна системи.

Основні поняття та терміни: кровообіг, серце, судини, пульс, електрокардіографія, спірометрія, життєва ємність легень.

Зміст навчального матеріалу теми 5.1.

Значення кровообігу. Фізіологічні властивості серцевого м’язу. Провідна система серця. ЕКГ. Регуляція роботи серця і судин. Пульс. Тиск крові. Нервово-гуморальна регуляція тонусу судин.

Рекомендована література:

Ноздрачев А.Д. Загальний курс фізіології людини і тварин, 1991.

Методичні вказівки

Вивчаючи матеріал цієї теми треба знати, що основне значення кровообігу – забезпечити безперервний рух крові в організмі, завдяки якому досягається інтеграція різних функцій та його участь в реакціях на зміни оточуючого середовища. У всіх досить високо розташованих в еволюційному ряду тварин, як і у людини, існує чотирикамерне серце з повним відділенням правої половини від лівої із своїми загальними та характерними особливостями функціональної організації.

Треба пам’ятати, що серцевий м’яз особливий: побудований із атипової м’язової тканини (провідна система) та м’язової тканини – робочого міокарда. Основні властивості серцевого м’яза: збудливість, провідність, скоротливість та автоматія. Треба усвідомити, що всі ці властивості відрізняються від властивостей скелетних м’язів.

По-перше: збудливість серцевого м’яза проявляється при виникненні в серці збудження, одразу після дії подразників серце несприятливе до повторних подразнень. Цей період збудливості носить назву рефракторного: скоротливість серцевого м’яза, тобто здатність розвивати напругу та скорочуватись, залежить не тільки від сили подразника, але й ступеня попереднього розтягнення, яке пов’язане з об’ємом крові, що надходить в серце. Слід розуміти, що особливою властивістю серцевого м’язу в цілому є автоматія, тобто здатність збуджуватись без зовнішніх впливів. Слід пам’ятати, що не всі м’язові волокна серця мають таку здатність. В основному автоматія характерна для атипового серцевого м’яза. Ділянки, де

28

розташовані волокна з найбільшою здатністю до автоматії одержали назви водіїв ритму серця. Головний з них – синусний вузол, розташований в правому передсерді.

Звернути увагу на те, що збудження серцевого м’яза супроводжується виникненням електричних струмів, які поширюються по всьому тілу. Це відображується на ЕКГ, при аналізі кардіограми визначають висоту та направленість її зубців, тривалість інтервалів між ними.

Вивчаючи діяльність серця, треба пам’ятати, що серце працює як насос, який скорочуючись, проштовхує кров в артерії. Серцевий цикл має три фази: 1) загальна діастола серця, під час якої розслаблені і передсердя і шлуночки; 2) систоли передсердь, коли шлуночки розслаблені та наповняються кров’ю; 3) систоли шлуночків, коли кров під великим тиском виштовхується правим шлуночком в легеневу артерію, а лівим – в аорту. Під час кожного скорочення серця кров виштовхується в артеріальне русло, опір якого створює тиск, який називається артеріальним тиском. Самий високий тиск реєструється під час завершення систоли – систолічний, самий низький

– діастолічний. Треба знати, що різниця тиску при систолі та діастолі серця викликає коливання стінок кровоносних судин та прилягаючих до них тканин – пульс.

Треба знати, що функціональний стан серцево-судинної системи залежить поряд з нервовою регуляцією й від гуморальних впливів.

Практичне заняття № 9

Тема: Оцінка функціонального стану серцево-судинної та дихальної системи.

Мета: Вивчити показники серцево-судинної та дихальної систем.

Знати: Методики реєстрації показників серцево-судинної та дихальної систем.

Вміти:

-визначати артеріальний тиск за методом Короткова, аналізувати його зміни;

-аналізувати електрокардіограми здорових людей в спокої та при фізичному навантаженні;

-визначати показники зовнішнього дихання.

Обладнання: тонометр, фонендоскоп, електрокардіограф, спірометр, серветки, фізрозчин.

29