Anatomija_fiziologija_solnceva_bilik
.pdfздійснюються за мінімальним відрізком часу бо здійснюються по двонейронній (моносинаптичній) дузі.
За будовою нервова система поділяється на центральну (спинний та головний мозок) та периферичну (нерви та нервові вузли). За функцією нервова система поділяється на соматичний та вегетативний відділи до складу кожного з них входять центральна та периферична частини.
Соматична нервова система здійснює зв’язок організму із зовнішнім середовищем шляхом подразнення рецепторів і скорочення скелетної мускулатури. Основною функцією вегетативної нервової системи є регулювання процесами життєдіяльності органів людини , узгодженість та пристосування їх роботи до потреб організму.
Спинний мозок знаходиться в каналі хребта, має циліндричну форму, вкритий двома оболонками (судинна, павутинна та тверда) в центрі – канал зі спинномозковою рідиною. Спинний мозок має два потовщення, межує з довгастим мозком при вході в череп, на рівні перших крижових хребців закінчується мозковим конусом, який переходить в термінальну нитку. Для спинного мозку характерна умовна сегментованість: 31 сегмент – від яких відходить 31 пара спинномозкових нервів.
На розрізі спинного мозку розрізняють сіру та білу речовини. Сіра займає внутрішнє положення і має вигляд “метелика”. Вона складається з тіл нейронів, їх відростків та нейроглії. Біла речовина оточує сіру зовні, це провідні шляхи, що утворені, в основному, з нервових волокон (аксонів). Вони підрозділяються на канатики, в складі яких проходять висхідні та низхідні провідні шляхи.
Вегетативна нервова система, поділяється на симпатичний та парасимпатичний відділи. Більшість органів іннервується як симпатичним так і парасимпатичним відділами вегетативної нервової системи. Соматична та вегетативна нервові системи відрізняються не лише за функціями, а й за будовою, а саме:
1.соматичні рухові волокна виходять із спинного мозку сегментарно, а вегетативні волокна виходять лише з певних центрів. Ядра парасимпатичної нервової системи знаходяться в середньому, довгастому відділах головного мозку та крижовому відділі спинного мозку. Ядра симпатичної нервової системи розміщені в бічних рогах грудного та перших сегментів поперекового відділів спинного мозку.
2.Соматичні волокна мають добре помітну м’якушеву оболонку, а у вегетативних вона відсутня.
3.Ефектні нейрони соматичної нервової системи лежать в передніх рогах спинного мозку, а їх відростки (аксони), не перериваючись, досягають скелетних м’язів. Еферентні нейрони вегетативної нервової системи знаходяться на периферії: симпатичної – в симпатичному ланцюжку, а парасимпатичної – біля органів (чи в самому органі).
4.Проста рефлекторна дуга вегетативних рефлексів завжди має на один нейрон (вставний) більше ніж у соматичних.
10
Завдання 1. Дослідити сухожильні рефлекси у людини.
Хід роботи:
Колінний рефлекс.
Піддослідний сідає на стілець, кладе ногу на ногу, спеціальним гумовим молоточком наносять удар нижче коліна. Нога в коліні розгинається
(мал. 4).
Мал. 4
Ахілів рефлекс Піддослідний стає на стільці на коліна так, щоб ступні ніг звисали
вниз. Молоточком наносять удар по ахіловому сухожилку – ступні ніг розгинаються (мал.5)
Мал. 5
11
Ліктьовий рефлекс Згинальний рефлекс у лікті. Беруть руку за лікоть і наносять удар на
передній поверхні плеча вище ліктьової ямки. Рука згинається (мал. 6).
Мал.6
Розгинальний рефлекс у лікті. Руку згинають у лікті і наносять удар вище його на задній поверхні плеча. Рука розгинається (мал.. 7).
Мал.7
Завдання 2. Намалювати схеми будови рефлекторних дуг колінного, ліктьового та ахілового рефлексів, дати їх характеристики.
Завдання 3. Розглянути на таблицях будову спинного мозку, соматичної та вегетативної системи. Намалювати схеми рефлекторних дуг соматичних та вегетативних рефлексів та відмітити їх особливості.
Запитання для самоконтролю.
1.Що таке рефлекс.
2.З яких частин складаються рефлекторні дуги спинальних рефлексів.
3.В чому полягають функції спинного мозку.
4.Які відмінності існують в будові та функціях соматичної та вегетативної нервової системи.
12
Практичне заняття № 3
Тема: Інтегративна функція центральної нервової системи.
Мета: Вивчити механізми передачі збудження в нейронних ланцюгах.
Знати:
-фізіологічні властивості нервових центрів;
-механізми передачі збудження з одного нейрона на другий;
-взаємодію двох нервових процесів – гальмування та збудження;
-основні види гальмування.
Вміти:
- малювати схеми, які пояснюють механізми передачі збудження через синапс; - малювати схему, яка
пояснює механізм розвитку пре- і постсинаптичного гальмування; - малювати схеми, які пояснюють механізми сумації збудження в синапсах.
Обладнання: таблиці, схеми
Інформаційний матеріал
Морфофункціональною одиницею нервової системи є нейрон. Нейрони виконують функції генерації та проведення нервових імпульсів (а деякі нейрони ще й
нейросекреції). Нейрони об’єднуються за допомогою контактів – синапсів (мал.8). Нервовий імпульс, який розповсюджується по нервовому волокну, доходить до синаптичної бляшки і сприяє виходу з везикул медіатора.
Медіатори – збудливі (адреналін, норадреналін, ацетилхолін, серотонін) та гальмівні (гліцин, гамааміномасляна кислота).
Медіатор виділяється в синаптичну щілину і зв’язується з хеморецепторами постсинаптичної мембрани, що призводить до змін іонної проникності постсинаптичної мембрани, внаслідок чого під впливом збуджувального медіатора виникає збудження, а під впливом гальмівного – гальмування. Збудження може поширюватись.
Мозаїка і динаміка процесів збудження і гальмування лежить в основі інтегративної функції нервової системи.
Проведення збудження по нервах і через синапси відрізняється.
13
Проведення збудження по нервах підкоряється трьом законам: 1) закон двобічного проведення, 2) закон ізольованого проведення, 3) закон анатомічної та функціональної цілісності нерва.
Синапси проводять збудження:
1.Тільки в одному напрямку: від нерва до м’яза чи від нерва до залози
2.Через синапс збудження проходить однобічно: від пресинаптичної мембрани до постсинаптичної.
3.Через синапс збудження проходить з затримкою (2-3 мс).
Сукупність нейронів, які регулюють одну й ту ж функцію і
розташовані в певних відділах центральної нервової системи називається нервовим центром.
Властивості нервових центрів:
1.Полегшення проведення збудження в синапси. Перші збуджувальні імпульси, що надійшли в синапс, збільшують його збудливість.
2.Трансформація ритму збудження.
3.Сумація збудження (просторового та часового).
Це явище було відкрите І.М. Сєченовим, і полягає в тому, що при дії декількох підпорогових подразнень одночасно чи поступово виникає збудження, хоча поодиноке допорогове подразнення не викликає. Сумація пояснюється тим, що кожне збудження, яке надійшло до нервового центру, підвищило його збудливість.
4. Втомлюваність.
На відміну від нервів, які практично не втомлюються нервові центи досить швидко відчувають втому.
Завдання № 1
1.Намалювати будову синапса пояснити механізм передачі збудження.
2.Намалювати схему проведення збудження по нервових волокнах різного типу.
3.Намалювати схему, яка пояснює розвиток сумації ВПСП та ТПСП на постсинаптичній мембрані.
Запитання для самоконтролю.
1.Взаємодія збудження та гальмування на центральних нейронах.
2.Явище домінанти, його фізіологічне значення.
3.Механізм та проведення збудження через центральні синапси та по мієлінізованих волокнах.
4.Фактори, які визначають швидкість проведення збудження (Фактор надійності).
14
Розділ 3. Анатомо фізіологічні основи відчуттів та вищої нервової діяльності.
Тема 3.1 Сенсорні системи.
Основні поняття та терміни: аналізатори, сенсорні системи, рецепторні системи, акомодація, гострота зору.
Зміст навчального матеріалу теми 3.1.
Характеристика, значення, структура аналізаторів. Рецептори, види та роль в сприйнятті. Взаємодія сенсорних систем. Класифікація рецепторних утворень. Загальні властивості та закономірності діяльності рецепторних утворень.
Рекомендована література:
Я.І. Федонюк та ін. Анатомія та фізіологія з патологією, 2001.
Методичні вказівки
Під час вивчення теми слід з’ясувати поняття “сенсорні системи” та аналізатори, знати, що будь-який аналізатор складається з трьох частин: 1) рецепторної, яка знаходиться на периферії, 2) провідної – нерви по яких передається збудження, та 3) кори великих півкуль – “корковий кінець аналізаторів” (за І.П. Павловим) де відбувається аналіз та синтез отриманої інформації.
Слід вивчити види та класифікацію рецепторів та добре усвідомити різницю в механізмах збудження первиннота вторинно-чутливих рецепторів.
Студент повинен знати поняття “модальності”, усвідомлювати, що таке мономодальні та полімодальні рецептори, чим дистантні рецептори відрізняються від контактних.
При вивченні цієї теми слід звернути увагу на те , що для всіх рецепторних утворень характерна мимовільна (спонтанна) активність, що служить джерелом активного стану ретикулярної формації та дає змогу проявляти реакції на подразнення в двох напрямках: збудження та гальмування.
Це забезпечує певну гнучкість системи, яка сприймає подразнення. Слід також відмітити, що гальмування – процес, який виникає ще в периферичному (рецептивному) відділі аналізатора, сприяє периферичному аналізу подразнень. Треба звернути увагу на таку властивість рецепторів, як адаптація та знати її різновиди.
15
Практичне заняття № 4
Тема: Зорова сенсорна система.
Мета: Вивчити структурну та функціональну організацію зорового аналізатора.
Знати:
-структуру та функціональну організацію зорового аналізатора;
-фізіологічне значення та оптичну характеристику світло провідного та оптичного аналізу ока;
-механізми, які відбуваються в рецепторах (паличках та колбочках) сітківки ока;
-методи дослідження основних зорових функцій: центрального, периферійного, кольорового та бінокулярного зору.
Вміти:
- визначати гостроту зору, акомодацію ока.
Обладнання: таблиця Головіна, малюнки з вертикальними та горизонтальними лініями.
Інформаційний матеріал.
Орган зору – око має кулясту форму та зветься очним яблуком. Рухи очей забезпечуються скороченням трьох пар м’язів, що іннервуються черепно-мозковими нервами.
Очне яблуко вкрите трьома оболонками:
1)зовнішня – утворена непрозорою склерою, яка на передньому полюсі ока переходить в прозору рогівку.
2)середня – судинна оболонка, яка складається з периферійної власне судинної частини, війкового тіла та райдужки.
3)внутрішня оболонка - сітківка – світлочутлива частина ока, яка містить фоторецептори (палички і колбочки).
Уцентрі сітківки містяться тільки колбочки – центральна ямка, та сліпа пляма – місце виходу зорового нерва. Сліпа пляма не має фоторецепторів. Оптична система ока це: рогівка, водяниста волога передньої камери, кришталик та скловидне тіло.
Найбільший обсяг інформації про зовнішній світ (до 90%) забезпечує орган зору, для якого адекватним подразником є світло.
При поглинанні пігментом фоторецептора кванту світла в ньому виникає збудження (нервовий імпульс). Провідниковим апаратом органу зору є зоровий центр. Аналіз зорової інформації відбувається в корковому центрі (в потиличній долі півкуль великого мозку).
16
Для нормальної діяльності органу зору велике значення мають гострота зору, здатність охопити поглядом значну частину простору та бачити обома очами (бінокулярно).
Гострота зору – здатність ока розрізняти дві світлові точки окремо. Гострота зору визначається тим найменшим кутом зору, відповідно тієї найменшої відстані між двома точками простору, при якій вони помітні окремо (мал. 9).
Мал. 9 Побудова зображення в оці.
а, б- предмет, “а”, “б”- його перевернуте і зменшене зображення на сітківці; С- вузлова точка через яку промені ідуть без заломлення; α- кут зору
Лікарі звичайно визначають гостроту зору в зоні фіксації, пропонуючи пацієнту фіксувати очима якусь ціль. Для цього використовують таблиці Головіна з літерами різного розміру, що поступово зменшуються від верхнього до нижчого рядків.
Верхній рядок нормальне око бачить з 50 м, а нижчий – з 5 м.
Завдання № 1 Визначити гостроту зору лівого та правого ока.
Хід роботи:
Піддослідний сідає на стілець на відстані 5 м від таблиці та закриває одне око.
Показуючи йому літери різних рядків, починаючи з верхнього, знаходить найнижчий рядок, всі літери якого піддослідний чітко бачить.
17
Після цього розраховують гостроту зору за формулою Снеллена. d
V = -------
D
V – гострота зору;
d – відстань, з якої нормальне око бачить літери 10-го рядка (5 м);
D – відстань, з якої даний стимул помітний як об’єкт з кутовими розмірами в 1’. Показники D позначені на таблиці для кожного рядка.
Завдання № 2 Виявлення явищ астигматизму.
Явища астигматизму залежать від неоднакової кривизни різних ділянок заломлюючих структур ока, особливо рогівки. Тому промені, які йдуть з однієї точки, але через різні ділянки заломлюючих структур, будуть порізному заломлюватись внаслідок чого і фокусуватись не в одній точці. Звідси деяка нечіткість зображення.
Хід роботи.
Запропонувати піддослідному роздивитись малюнок на якому одні лінії розташовані вертикально, а інші горизонтально.
Відмітьте, які лінії здаються більш чіткими. Віддаляючи та наближуючи до ока малюнок, визначити попереду чи за сітківкою сходились промені, які йшли від нечітких ліній. Якщо, наприклад, при наближенні малюнка горизонтальні лінії були більш чіткими, то це значить, що промені, які йдуть від цих ліній, сходились попереду сітківки, а при наближенні малюнка до ока точки фокусування промені перемістились на сітківку.
Зробіть обґрунтовані висновки.
Запитання для самоконтролю.
1.Який механізм виникнення збудження у фоторецепторах сітківки.
2.Чим відрізняється будова сітківки ока людини від ока комах.
3.Чим обумовлена гострота зору.
4.Яке значення бінокулярного зору.
Практичне заняття № 5
Тема: Слухова сенсорна система.
Мета: Вивчити фізіологічні особливості слухового аналізатора.
Знати:
-структурну та функціональну організацію слухового аналізатора;
-фізіологічне значення слухового та вестибулярного аналізаторів.
18
Вміти:
-малювати схему структури слухового аналізатора;
-визначити слухову чутливість вуха людини;
-провести спостереження явища адаптації органів слуху;
-визначати показники звукової провідності у людини: дослідження та порівняння кісткової та повітряної провідності.
Обладнання: камертон, таблиці, вата.
Інформаційний матеріал.
Слуховий аналізатор стоїть на другому місті за значенням і об’ємом інформації. Це пов’язано із виникненням у людини мови, а саме слуховий аналізатор проводить сприйняття звуків.
Перш ніж звукові коливання досягнуть внутрішнього вуха, де знаходиться безпосередньо орган слуху, вони проходять через зовнішнє та середнє вухо.
Вушна раковина сприймає звукові коливання і спрямовує їх через зовнішній слуховий хід до барабанної перетинки, яка передає їх на систему кісточок середнього вуха (молоточок, ковадло, стремінце), які підсилюють звукові коливання. Внаслідок цього тиск на мембрані овального вікна посилюється майже в 22 рази. Завдяки наявності у стінці внутрішнього вуха двох вікон – овального та круглого є можливими коливання перилімфи, яке передається на ендолімфу та основну мембрану, на якій розташовані рецепторні волоскові клітини. Внаслідок коливань в рецепторних клітинах виникає збудження, яке передається по волокнах слухового нерву до коркового відділу слухового аналізатора – слуховий центр в скроневій долі півкуль. Тільки в слуховому центрі в корі з’являється відчуття звуку.
Чутливість слухового аналізатора оцінюється за мінімальною величиною звукового тиску на барабанну перетинку, при якій вже виникають звукові відчуття.
Для цього використовують аудіометри, за допомогою яких можна дозувати частоту звукових коливань від 100 до 10000 гц та їх силу від 0 до
100дб.
Вінтегративній діяльності аналізаторів важливу роль відіграє явище адаптації, яка проявляється, перш за все, в зниженні абсолютної чутливості аналізатора. Суб’єктивно адаптація виявляється у звиканні до постійно діючого подразника.
Завдання № 1 Провести спостереження явища адаптації органів слуху.
Хід роботи
1.Піднести до вуха камертон, який звучить. Після того, як звук перестає бути гучним, віддалити камертон і через якийсь час знов піднести
19