Білет 22

1. Розкрийте зміст методики інтерпретації джерела.

Важливим етапом джерелознавчої критики є тлумачення (інтерпретація) тексту. Надаючи великого значення цьому етапу, історики пропонували навіть вважати його особливою галуззю наукових знань — герменевтикою (від грец. — тлумачити, пояснювати). В термін "тлумачення тексту" історики в різні часи вкладали різний зміст: мистецтво розпізнавати прихований зміст тексту (В. Ланглуа, Ш. Сеньобос, Л. Пушкарьов); психологічне розуміння тексту (О. Лаппо-Данилевський); мовне і речове тлумачення (І. Крип´якевич); пошук класового, партійного змісту (Л. Черепній).

Найбільш відповідне до сучасних вимог розуміння цього терміна запропонував О. Пронштейн. Тлумачення тексту він розглядає, як розкриття змісту джерела в "усій повноті словниково-мовного і логічного змісту" . Такий комплексний підхід передбачає як повне тлумачення тексту, так і з´ясування прямого або переносного змісту пам´ятки чи окремих її положень, розкриття змісту правових норм тощо.

Мовне тлумачення включає граматичне і термінологічне вивчення тексту. Історику важливо знати мовну систему, лексику часу, який ним досліджується. Іноді неправильне тлумачення навіть окремих слів призводить до помилкових висновків. Одні й ті ж терміни в різні епохи, а іноді і в один і той же період, можуть мати різний зміст.

Складним елементом інтерпретації джерела є встановлення того, який саме зміст вкладав автор у свій текст чи зображення. Зрозуміти задум творця джерела, встановити, що саме він хотів висловити у відповідному джерелі. Мистецтво історика полягає в тому, щоб зуміти подолати культурно-історичну дистанцію між ним і джерелом. Такий підхід гарантуватиме від багатьох помилок у тлумаченні джерел.

Іноді помилки в оцінці джерела, тлумаченні Його змісту виникають тому, що історик дивиться на нього як сучасник своєї, а не тієї епохи, до якої відноситься дане джерело. Нагадаємо про ще один помилковий підхід: нерідко духовні помисли, прагнення, ідеї певного часу, що відбилися у джерелах, історики видають за реалії історії, а це призводить до неправильної оцінки об´єктивної дійсності. Саме цим можна пояснити разючу розбіжність у трактуванні багатьох джерел, що відносяться до цієї епохальної події в історії українського народу.

Мистецтвом помітити те, що криється за текстами, можна опанувати лише на основі досвіду після тривалої праці з джерелами. Нині з´явилися й технічні можливості підвищувати інформаційну віддачу джерела шляхом застосування новітніх математичних методів і комп´ютерів.

2. Назвіть і визначте особливості основних груп усних джерел.

Прозові усні джерела

Всі усні джерела умовно поділяються на прозові і поетичні. Народні прозові твори, своєю чергою, поділяються на казки, легенди, перекази, оповідання, замовляння та ін.

Казки, як і більшість жанрів усних джерел, сягають своїми витоками стародавньої міфології, тобто періоду, коли власне казкові сюжети сприймалися і трактувалися як реальність, коли художність цих оповідей була підпорядкована завданням інформативно-пізнавальним, релігійним. Кількість казкових сюжетів та образів у кожній національній традиції усталена; вони переходять із покоління до покоління, мало при цьому змінюючись, оскільки виступають символами людських моральних цінностей. Кожне наступне покоління успадковує від попереднього готові сюжети, мотиви, образи і навіть стиль оповіді.

Значний масив джерел народної прози складають легенди, перекази та оповідання. В українській фольклористиці до легенд і переказів традиційно зараховувалися твори, сюжети і персонажі яких відбивали християнську міфологію.

Народні оповідання, тобто оповіді-спогади про надзвичайні зустрічі, пригоди, характерні повчальні історії, випадки з життя. Такі оповіді ведуться здебільшого від першої особи — очевидця чи учасника події, про яку йде мова.

Одним із найдавніших видів народної творчості є замовляння (заговори). До них належать такі твори, яким у минулому приписувалася чудодійна сила впливу на довколишній світ. У народному побуті значний репертуар замовлянь належав так званим чарівникам, чаклунам, ворожкам та ворожбитам. Найдовше в народному побуті збереглися господарські, лікувальні, громадські та приворотні (відворотні) замовляння.

У комплексі усних джерел розвивалася пареміографія, тобто цикл найкоротших жанрів, які в образній формі відбивали найсуттєвіші сторони природного середовища, суспільних і родинних взаємин. До паремійного фонду українського народу відносять приказки і прислів´я, загадки, прикмети, каламбури, вітання, прокльони, побажання, афористичні вислови тощо.

Драматичні джерела. До найдавнішого виду усних джерел належать народні драми, що розвивалися в тісному зв´язку з народним театром. Генетично цей жанр сягає драматичних дійств первісного суспільства, у яких слово поєднувалося з ритуальною пантомімою, співом.

Віршовані усні джерела

Поетичний масив українських фольклорних джерел складають пісні, голосіння та пам´ятки билинного і думного епосів. Проміжною ланкою між народною прозою і пісенною творчістю можна вважати народне віршування.

Пісенні джерела. Народна пісня глибше і яскравіше, аніж усі інші види фольклору, здатна передавати специфіку художнього мислення своїх творців і носіїв. Пісня супроводжує людину впродовж усього її життя — від народження до смерті. Вона продовжує перебувати в стані активного побутування, отже, підтримує формування національної самосвідомості українців. І в наш час пісня залишається одним із невичерпних джерел історії національної культури, що є невід´ємною частиною історії нашого народу і держави.

Загального визнання в усьому світі набули українські ліричні пісні. Умовно їх можна розмежувати на такі тематичні групи: пісні про кохання, про родинне життя, пісні літературного походження.

Своєрідним історичним джерелом є жартівливі та сатиричні пісні. Сатира і гумор — невід´ємні риси вдачі українців, вони допомагали їм переборювати найприкріші життєві ситуації, виживати у періоди скрути, протистояння чужоземним загарбникам.

Усні історичні твори

Особливу цінність для істориків мають усні історичні твори — билини, думи, історичні, політичні й станові пісні, пісні-гімни. На відміну від інших різновидів та груп усних джерел, історичні твори розповідають про конкретних осіб, про значні суспільні події та явища, про конкретні факти, що були зафіксовані народною пам´яттю.

Билинний епос відзначається патріотизмом і пафосом оборони християнства. Чільне місце серед усних історичних джерел посідають думи — ліро-епічні твори про події з історії козацької раїни XVI-XVIІ ст. За змістом думи поділяються на два цикли. До першого циклу належать думи про боротьбу з татарами і турками.До другого циклу належать думи, які народилися у ході Визвольної війни українського народу другої половини XVII ст. під проводом Богдана Хмельницького.

Історичні пісні, так само як і думи, образно змальовують історичне минуле українського народу, а своїм змістом охоплюють події від XVI ст. до найновіших часів. Станові пісні —- це соціально-побутові пісні про життя, побут й інтереси окремих суспільних та професійних груп.