Екзаменаційний білет № 10

1.Визначте поняття “історичне джерело”. Виокреміть його основні складові.

Історичне джерело — це соціальна галузь історичної науки, що вивчає походження іст джерела, теорію і методику їх використання в історичних дослідженнях, склад, структуру й функціонування джерельної бази історичної науки.

Складові:

Теорія джерелознавства – це сукупність систематизованих узагальнюючих знань про його предмет, оєкт, завдання, методологічні принципи, структуру та місце в історичній науці.

Джерелознавча практика – це безперервний пошук, виявлення і вивчення конкретних груп джерел з метою визначення їх інформативної цінності, а також практичне використання із них відомостей в конкретних історичних дослідженнях.

2. Розкрийте суть поняття “класифікаційна ознака джерела”. Вкажіть на споріднені ознаки речових і зображальних джерел. Чим відрізняються джерела цих типів?

Поняття класифікаційної ознаки пов'язане з виявленням найбільш суттєвої, основної риси джерела. Якщо взяти всю сукупність історичних джерел, весь їх корпус, то можна виявити ряд спільних, споріднених або схожих рис усіх джерел, більшості з них або окремої частини. Такими загальними рисами є природно-історичне походження джерел, їх суб'єктивно-об'єктивний характер, спільні форми кодування інформації

Нерідко в пам'ятках матеріальної культури органічно поєднуються ознаки декількох джерельних тилів: власне речових, вербальних, зображальних. Наприклад, існує значний комплекс епіграфічних джерел, тобто написів на твердих предметах — кам'яних, металевих, скляних, глиняних тощо. На природних скелях, каменях, стінах монументальних споруд зберігаються написи, зображення, які є органічними елементами монет, медалей, печаток тощо. Унікальним джерелом з історії людської діяльності є книга, яка виступає не лише носієм інформації, зафіксованої у словесній формі, а й результатом виробництва, тобто досліджується як пам'ятка не тільки духовної, а й матеріальної культури. Поєднують у собі вищезгадані типові ознаки й так звані вироби прикладного мистецтва: ювелірні прикраси, високохудожній посуд, різьблення по каменю, дереву, гаптований золотом та сріблом одяг, дорогоцінна зброя тощо. Звичайно, вивчаючи той чи інший різновид речових джерел, дослідник повинен ураховувати їх синтетичність. Водночас слід пам'ятати, що типову їх приналежність визначають за домінуючою ознакою. Наприклад, у музеях Києво-Печерської лаври зберігаються чудові зразки шиття перлами, золотого та срібного церковного посуду (дарохранительниці, потири, чарки тощо), іншого церковного начиння, домінуючою ознакою якого є те, що це предмети християнського богослужіння, тобто один із різновидів речових джерел.

3. Назвіть основні види законодавчих джерел з історії України?

Значення законодавчих актів для історика полягає втому, що саме вони становлять основу всіх правових норм, які, своєю чергою, визначають характер взаємовідносин в усіх сферах життя суспільства.

Перші законодавчі акти на теренах України виникли ще за княжої доби. Пам'ятками нормативного характеру того часу є, насамперед, уставні грамоти князів. Більшість із них присвячена характеристиці місця церкви в системі державної влади. Найстарішою уставною грамотою, що збереглася у пізніших копіях, є Устав князя Володимира Святославича про десятини, суди і людей церковних До XIII ст. відноситься Уставна грамота Володимир-Волинського князя Мстислава Даниловича, що регламентувала розміри та форми повинностей з місцевого населення на користь князя. Пам'ятники права цього виду ретельно вивчені істориками, правниками й опубліковані10.

Най видатнішою пам'яткою права Київської Русі є "Руська правда" — кодекс прав, що діяв в Україні-Русі протягом кількох століть

Після входження українських земель до складу Великого князівства Литовського (XIV ст.), а згодом до Речі Посполитої (1569), на них поширилася дія Литовських Статутів — основних законодавчих документів Великого князівства Литовського.

Українська козацько-гетьманська держава, що виникла в ході переможної Визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького, відроджуючи вічові традиції Київської Русі, створила чимало своєрідних законодавчих і управлінських актів. Основними з них були універсали — публічно-правові акти, що видавалися гетьманами, а інколи й полковниками, кошовими отаманами, представниками генеральної старшини, а також накази цих посадових осіб. Найбільшу цінність для істориків становлять універсали та накази гетьмана Б. Хмельницького.

Слід згадати ще про одне важливе джерело для вивчення становлення українського законодавства — Конституцію П. Орлика, гетьмана у вигнанні.

З другої половини XVIII ст. на Україну було поширено російське законодавство, зокрема Соборне уложення 1649 р. — перший кодекс законів Російської імперії, та інші її законодавчі акти. Законодавчі акти в Росії були кількох видів. Це, насамперед, царські укази, маніфести, устави (акти для окремих відомств), рескрипти (акти, адресовані окремим особам), регламенти (правила роботи певних установ).

Ретельне вивчення цього зібрання дає змогу всебічно схарактеризувати й оцінити справжню політику царизму щодо України, хоча й цей корпус джерел далеко не повністю охоплює законодавство Росії, оскільки до нього не увійшли таємні законодавчі акти.