Білет №5

1. Які джерелознавчі проблеми історії України є найактуальнішими сьогодні?

Одним із завдань джерелознавства є розробка джерелознавчих проблем окремих історичних наук.

Розглядаючи теоретичні проблеми джерелознавства історії України, необхідно згадати, що тривалий час одна течія українського джерелознавства розвивалася на засадах радянської методології, інша — в умовах української діаспори — була позбавлена ідеологічного тиску. Так, теоретичні проблеми радянського джерелознавства в основному розроблялися у тодішніх наукових центрах — Москві та Ленінграді. В Україні тільки в 60—80-ті роки інтенсифікувалася розробка теорії джерелознавства (праці В. Стрельського, М. Варшавчика, А. Санцевича, М. Ковальського та ін.). Історики України зробили певний внесок у розробку досліджень, пов´язаних із виявленням і використанням у наукових цілях різних джерельних комплексів з історії України. Проте чимало різновидів історичних джерел, що містять важливу інформацію з української історії, опинились поза увагою дослідників. Радянські історики мали обмежений доступ до джерел. Це призводило до значного обмеження дослідницьких можливостей, звуження джерельної бази історії України. Негативно впливав на рівень наукових досліджень і так званий партійно-класовий підхід до використання джерел.

В умовах незалежності України історики позбулися, з одного боку, партійно-адміністративного контролю і втручання у дослідницьку діяльність, а з іншого — дістали широку можливість залучати нові джерела, систематизувати та збагачувати джерелознавчі знання, звертатися до теоретичних проблем. Основна з них — визначення поняття джерела з історії України.

Джерело з історії України — це будь-який носій історичної інформації автохтонного (місцевого) або іноземного походження, що містить відомості про минуле України та етнічних груп, які населяли її територію з найдавніших часів або проживають тепер.

Наступною важливою теоретичною проблемою джерелознавства історії України є з´ясування його предмета і завдань.

Предметом джерелознавства історії України виступають закономірності утворення та функціонування джерел з історії України, формування її джерельної бази, встановлення взаємозв´язків та взаємовпливів окремих видів джерел, їхніх пізнавальних функцій та міри інформативності у процесі наукового дослідження проблем, розвитку джерелознавства історії України в системі українознавчих наук.

З предмета джерелознавства історії України випливають його основні завдання:

• систематизація знань про зародження, розвиток, характер і склад джерельної бази історії України, її функціонування, внутрішня взаємодія та зовнішні зв´язки;

• розробка методології і методики наукового пошуку, вивчення та використання джерел з історії України;

• з´ясування структури джерелознавства історії України, його місця в системі українознавства.

2 Що Ви розумієте під методикою джерелознавства?

Методика джерелознавства — це система методів, тобто прийомів, засобів та правил здійснення всього комплексу робіт, пов´язаних з пошуком, виявленням, відбором джерел, їх всебічним критичним аналізом, встановленням достовірності та інформативної цінності джерела, а також наступним його використанням з метою отримання науково перевіреної інформації про минуле людського суспільства в усіх його проявах.

Методи джерелознавчого дослідження

Загальнонаукові: аналітичний, синтетичний, логічний, історичний, математичний, ілюстративний.

Історичні: історично-порінеяльний, хронологічний, синхроністичний, діахронічний, типологічний.

Джерелознавчі: критичний, евристичний, метрологічний, археографічний, іконографічний, палеографічний.

Формуванню наукової методики джерелознавства, як галузі знань, передувала величезна емпірична праця істориків щодо пошуку, виявлення та осмислення документів різних епох. У ході цієї роботи істориків завжди хвилювали такі проблеми, як встановлення вірогідності джерел, способи їхнього тлумачення та використання, тобто методика джерелознавства, хоча сам термін з´явився у науковій літературі лише в XIX ст. У вітчизняній літературі першим його застосував у 1861 р. професор Харківського університету М. Петров. Раніше історики та інші фахівці вживали інші терміни: "герменевтика", "критика джерел", котрі й досі використовуються у джерелознавстві, хоча зміст деяких із них у зв´язку з розвитком науки змінився