- •44. Суспільно-політичні кризи у Франції у 80 – 90-х рр. Хіх ст. Буланжизм. Панамська афера.
- •45. Внутрішня політика поміркованих республіканців у Франції.
- •46. Уповільнення темпів економічного розвитку Франції в ост. Третині хіх ст. – на початку хх ст.
- •47. Соціально-економічне законодавство Паризької Комуни.
- •48. Паризька Комуна 1871 р. Громадянська війна у Франції.
- •49.Революція 4 вересня 1870 р. І виникнення Третьої республіки у Франції. Політика уряду „національної оборони”.
- •50. Внутрішньополітичний розвиток Франції на початку 70-х рр.. Хіх ст. Конституція Третьої республіки.
- •51. Завершення об’єднання Німеччини. Конституція 1871 р. Місце Прусії в Німецькій імперії.
- •52. Спроби Німеччини розірвати франко-російський альянс на початку хх ст. Бйоркський договір і Потсдамська угода.
- •53 Чинники економічного піднесення Німеччини. Особливості розвитку промисловості і сільського господарства. Монополізація виробництва.
- •54 Канцлерство Каправі в Німеччині. Політика „нового курсу”. „Ера Штумана”.
- •55 Політика „згуртовування” в Німеччині. Канцлерство б.Бюлова. „Готтентонтський” блок.
- •56 Канцлерство Бетман-Гальвега і „чорно-голубий ”блок. Назрівання політичної кризи в Німеччині напередодні Першої світової війни.
- •57 Ідейно-політична еволюція німецької соціал-демократії. Боротьба течій в сдпн на початку хх ст.
- •58 Договори Німеччини з європейськими державами у 70 - 80-х р. Хіх ст.
- •59 Співвідношення сил після франко-прусської війни. Боротьба Німеччини за гегемонію в Європі.
- •60 Внутрішня політика в Німеччині у 70 – 80-х р. Хіх ст. Бонапартизм Бісмарка.
- •61 Структурні зрушення в німецькій економіці наприкінці хіх – на початку хх ст. Економічна експансія Німеччини.
- •62. Зовнішня і колоніальна політика Німеччини в роки канцлерства Бісмарка.
- •63. Перехід Німеччини до „світової політики”. Загострення Англо-німецького суперництва наприкінці хіх - на початку хх ст.
- •64. Виникнення „Проблеми Півдня” в Італії.
- •65. Режим ф. Кріспі. Політична криза в Італії у 90-х рр. Хіх ст.
- •66. Особливості економічного розвитку Італії в ост. Третині хіх – на початку хх ст.
- •67. „Ліберальна ера” д.Джолітті в Італії.
- •68. Політичні наслідки об’єднання Італії. „Права” при владі. Взаємовідносини з Ватиканом.
- •69. Зовнішня і колоніальна політика Італії на початку хх ст. Італо-турецька війна
- •70. Внутрішня політика „лівої” в Італії.
- •71. Утворення Троїстого союзу.
- •72. Створення Антанти.
- •73. Зовнішня і колоніальна політика Італії в ост. Третині хіх ст.
- •74. Боротьба великих держав за вплив на Балканах у 80 – 90-х рр.. Хіх ст. Болгарська криза.
- •75. Особливості соціально-економічного розвитку балканських країн наприкінці хіх – на початку хх ст.
- •76. Утворення Балканського союзу. Перша Балканська війна.
- •77. Утворення нових національних держав на Балканах у 70-х рр.. Хіх ст.
- •78. Національно-визвольний рух балканських народів у 70-х рр. Хіх ст. „Східна криза”.
- •79. Друга Балканська війна.
- •80. Конституційна криза 1897 – 1900 рр. В Австро-Угорщині . Політика уряду Кербера.
- •81. Політична система Австро-Угорщини. Роль національного питання у політичному житті двоєдиної монархії.
- •82. Болгарія в ост. Третині хіх ст. – на початку хх ст.
- •83. Піднесення національно-визвольного руху слов’янських народів Австро-Угорщини на початку хх ст.
- •84. Особливості розвитку соціалістичного руху в Австро-Угорщині. „Австромарксизм”.
- •85 Національно-визвольний рух в Австро-Угорщині у 80–90-х рр. Хіх ст. Внутрішня політика уряду е.Тааффе.
- •86. Криза дуалізму в Австро-Угорщині напередодні і світової війни.
- •87. Боротьба за загальне виробниче право в Австро-Угорщині на початку хх ст. Виборчий закон 1907 р.
- •88. Зовнішня політика Австро-Угорщини на початку хх ст. Експансія на Балкани.
- •89. Сербія. Чорногорія наприкінці хіх – на початку хх ст.
- •90.Скандинавські держави наприкінці хіх – на початку хх ст
- •91.Боротьба великих держав за Марокко на початку хх ст. Перша і друга марокканські кризи.
- •92. Чеський національний рух в ост. Третині хіх ст. „Старочехи” і „молочехи”.
- •93.Зовнішня політика Австро-Угорщини в ост. Третині хіх ст.
- •94. Боротьба течій у іі Інтернаціоналі наприкінці хіх – на початку хх ст.
- •95. Іспанія на початку хх ст. Зовнішня і колоніальна політика країни
- •96. Чеський національно-визвольний рух на початку хх ст.
- •97. Національно-визвольний рух в Ірландії у 70 – 80 рр. Хіх ст. Боротьба за гомруль.
- •98.Боснійська криза
- •99.„Східне питання” в міжнародних відносинах у 70-х рр. Хіх ст. Політичні наслідки російсько-турецької війни.
- •100.Сараєвське вбивство і липнева криза 1914 р.
- •101. Боротьба великих держав за переділ Далекого Сходу наприкінці хіх – на початку хх ст. Англо-японський союз. Міжнародні наслідки російсько-японської війни.
- •102. Загострення російсько-німецьких відносин у 80-х рр.. Хіх ст. Утворення франко-німецького союзу.
54 Канцлерство Каправі в Німеччині. Політика „нового курсу”. „Ера Штумана”.
Великі зрушення в структурі суспільства і зміни в режимі влади супроводжувалися низкою широкомовних законодавчих актів і багатообіцяючих заяв з боку Вільгельма II і його оточення, покликаних пом'якшити обстановку в країні, створити видимість певної лібералізації і т.д. У політичній історії Другої імперії останнього десятиліття XIX ст. виділяються два різко окреслених етапи: «новий курс» канцлера Л. Капріві (1890-1894), сутністю якого була політика соціального маневрування та підтримка інтересів великих промисловців, і так звана «ера Штумма» (1894-1898), пов'язана з ім'ям реакціонера, Саарського вугільного короля 'Штумма-Гальберга, і діяльністю канцлера Гогенлое.
Новий рейхсканцлер, що змінив Бісмарка, - генерал Капріві - почав свою діяльність у період економічної кризи, сильно вдарила по німецькому вивезення. Головною ж причиною труднощів для німецької зовнішньої торгівлі було те, що у відповідь на встановлені Німеччиною протекціоністські мита на сільськогосподарські продукти Росія і ряд інших держав ввели заборонні тарифи на вироби німецької промисловості. Невдоволення впливових кіл буржуазії знайшло своє вираження у вимозі укладення з іноземними державами, в тому числі з Росією, торгових договорів, які забезпечили б стійкий ринок збуту для німецьких промислових виробів. Ці вимоги були задоволені урядом Капріві, незважаючи на опір аграріїв. У 1891 р. Німеччина уклала торговельні договори з Австро-Угорщиною, Італією, Бельгією, Швейцарією, у 1893 р. - з Румунією, Іспанією і Сербією. Договори передбачали взаємне зниження мита (з боку Німеччини - на продукти сільського господарства). Останнім з таких договорів у період канцлерства Капріві був торговельний договір з Росією 1894 р., що викликав особливе озлоблення юнкерства, побоюються конкуренції російських експортерів хліба.
У внутрішній політиці початок 90-х років ознаменувався деяким, досить нетривалим «пом'якшенням» режиму. «Лібералізм» був викликаний провалом «виняткового закону», наступальним поривом робітничого класу, який продовжував протягом усього 1890 упорні страйкові бої. У пошуках популярності Вільгельм II санкціонував деякі поступки пролетаріатові; вони були вирвані робітничим класом у тривалій боротьбі (заборона праці дітей до 13 років, встановлення 11-годинного робочого дня для жінок та ін.) Однак робітники не припиняли боротьби.
Відкинувши «новий курс», панівні класи почали знову підготовляти антиробітничих закони. У 1894 р. оточення кайзера розробило законопроект «проти спроб повалення існуючого ладу» - друге видання закону проти соціалістів. Будучи переконаним у тому, що репресіями не вдасться зламати німецький пролетаріат, Капріві висловився проти законопроекту. Це остаточно підірвало позиції канцлера, що похитнулися ще раніше в результаті підступів юнкерства. У 1894 р. Капріві був замінений старезним князем Гогенлое, в минулому намісником Ельзас-Лотарингії. У період канцлерства Гогенлое гоніння на робітничий рух значно посилилися. У 1897 р. за ініціативою кайзера до рейхстагу був внесений антиробітничих законопроект, що отримав назву «каторжної»; законопроект погрожував карою до трьох років за одне лише участь у страйку і до шести років - «зачинщиків». Він був знехтуваний рейхстагом, бо партія центру і «вільнодумних» побоювалися повністю викрити себе в очах тих верств виборців, серед яких вони користувалися впливом.
З ростом промислових і банківських центрів промислова та банківська буржуазія Берліна, Кельна, Рурської області, Саксонії, Верхній Сілезії і Саару, насамперед великі промисловці, зайняли панівні позиції в економіці. Серед власників великих підприємств, особливо шахт і металургійних заводів, виділилися сімейства, що володіли величезними статками, - Стіннес, Штумм, великої та ін Склався новий тип буржуа, особливо в хімічній, оптичної, пізніше і в електротехнічній промисловості - вчений-підприємець, що надає особливе значення впровадженню у виробництво новітніх наукових досягнень і добивається видатних успіхів і в науково-технічному прогресі, і в отриманні прибутків.
Буржуазія набувала все більшої ваги, вирівнюєш її з дворянством, військовими і чиновництвом. Однак підприємницька і банківська буржуазія відчувала себе належить до середніх верств. Традиційне уявлення про перевагу дворянства все ще зберігалося.
У Німеччині склався шар фінансової олігархії, що складається з 300 власників промислових концернів і банків. Найбільш впливовими серед них були А. Крупп, Е. Кірдорф, Карл Фердинанд фон Штумм (1836-1901), Гуго Стіннес (1870-1924), брати Рейнхард (1856-1922) і Макс (1857-1915) Маннесман та ін Вони не тільки зосередили у своїх руках фінанси, трудові ресурси і важелі розподілу ринків, не тільки символізували успіх німецької індустрії, але й стали робити визначальний вплив на суспільно-політичний розвиток імперії.