59 Співвідношення сил після франко-прусської війни. Боротьба Німеччини за гегемонію в Європі.

Перемоги Німеччини в 1866 і 1870 роках справили на Європу таке враження, що відтоді аж до кінця XIX століття не було зроблено жодної серйозної спроби до протидії їй. Але нещадна суворість, з якою вона використовувала своє торжество, вселяла загальне занепокоєння, і всі народи до крайнього ступеня посилювали свої кошти оборони. Режим збройного світу, на який Німеччина прирекла Європу і саме себе, тримав патріотичне почуття німців у постійній напрузі і тим полегшував всілякі адміністративні, правові та фінансові реформи, які створили справжню державу з того досить невизначеного і смутного освіти, яке ще являла собою імперія в 1871 році . Режим цей не затримував промислового і торгового розвитку, давно вже приготований і тепер прийняв надзвичайно стрімкий, бурхливий характер; але тяготи, що накладаються їм на нижчі класи, сприяли успіху опозиційних партій, зокрема соціалістів. Соромимося у своїх діях розрахунками католиків, внаслідок нетактовних переслідувань згуртувалися в дружну партію і зайняли панівне становище в парламенті, монархія вдавалася то до безцільним репресіям, то до недостатнім поступок, ніж тільки компрометувала і послаблювала саме себе. Втім, все це - труднощі другорядні, і було б небезпечним перебільшувати їх значення.

Німецька імперія була проголошена 18 січня 1871 Її основи оформила Конституція, прийнята 4 травня 1871.

Результати франко-пруської війни вплинули передусім на відносини між молодою Німецькою імперією та Австро-Угорщиною. Правлячі кола Австрії, відмовившись від ідеї реваншу за поразку при Садовій в 1866 р., стали домагатися зближення з Німеччиною та отримання її підтримки в боротьбі проти населяють Австро-Угорщину слов'янських народів і в експансіоністської політики на Балканах. Бісмарк відразу виявив готовність піти назустріч цим прагненням. На шлях тісного зближення з Австро-Угорщиною Німеччину штовхали інтереси економічної експансії, а також стратегічні та політичні інтереси німецьких правлячих кіл, які прагнули, з одного боку, усунути можливість об'єднання реваншистських сил Франції та Австро-Угорщини, а з іншого - використовувати Австро-Угорщини для тиску на Росію, щоб не допустити її відходу від Німеччини.

Змінився і характер російсько-німецьких відносин. Війна 1870-1871 рр.., Поселили розбрат між Німеччиною і Францією, посилила на деякий час реакційну роль царизму в міжнародній політиці (Див. В. І. Ленін, Фрідріх Енгельс, Соч., Т. 2, стор 13.). Перемога Пруссії над Францією надала Росії сприятливу можливість ліквідувати статті Паризького трактату 1856 р., що забороняли їй тримати військовий флот у Чорному морі, а також дозволила проводити активну політику в Європі, на Близькому Сході і в Середній Азії. Зберігали своє значення фактори, що визначали старе російсько-прусське зближення: династичні узи, що зв'язували Романових і Гогенцоллернів, що витікала з умов поділу Польщі спільність інтересів панівних класів Росії і Пруссії, зацікавленість російських поміщиків в експорті хліба на німецький ринок, а німецького промислового і торгового капіталу - в експорті товарів на російську ринок. До цього додавалося й те, що німецькі банки були головним центром розміщення російських позик за кордоном. Випробувавши у дні Паризької комуни страх перед піднялися у Франції потужними силами революції, монархічні держави - Німеччина, Австро-Угорщина і Росія - почали створювати свого роду новий «священний союз». Їм з'явився заснований в 1873 р. «союз трьох імператорів» - німецького, австрійського та російського. Проте вже в цей час правлячі кола Росії побоювались зростаючої економічної та військової могутності Німецької імперії та її зближення з Австро-Угорщиною. Вступаючи в «союз трьох імператорів», уряд царської Росії ставило перед собою особливі цілі: по-перше, воно хотіло виключити можливість австро-німецького змови за рахунок інтересів Росії на Балканах, по-друге, зближення з Німеччиною і Австро-Угорщиною мало забезпечити західні кордони Росії на випадок загострення її протиріч з Англією в Середній Азії. «Союз трьох імператорів» сприяв ізоляції Франції, але одночасно царський уряд підтримував і Францію в якості противаги Німеччині.

Це проявилося навесні 1875 р. в період «військової тривоги», викликаної тим, що німецькі мілітаристи, використовуючи як привід прийнятий у Франції закон про військові кадрах, стали погрожувати їй війною. У травні, коли «військова тривога» досягла апогею, послідувало дипломатичне втручання Росії, а потім Англії, і в результаті німецький мілітаризм повинен був відступити. Таким чином, політика царської Росії була спрямована до того, щоб використовувати в своїх інтересах і австро-німецьке зближення, і франко-німецькі чвари. Головним суперником Росії залишалася Англія.

На початку 70-х років основним театром англо-російського суперництва була Середня Азія. Завоювання царськими військами Хівінського ханства і їх просування в Кокандском ханстві викликали в правлячих колах Англії велику тривогу. Під прикриттям кампанії про «російську загрозу» Індії Англія стала домагатися зміцнення і розширення своїх позицій в Середній Азії. У другій половині 70-х років англо-російське суперництво ще більш загострилося, поширившись і на Близький Схід.

Російсько-турецька війна, а потім Берлінський конгресу 1878 призвели до нових глибоких змін у міжнародній політиці.