- •44. Суспільно-політичні кризи у Франції у 80 – 90-х рр. Хіх ст. Буланжизм. Панамська афера.
- •45. Внутрішня політика поміркованих республіканців у Франції.
- •46. Уповільнення темпів економічного розвитку Франції в ост. Третині хіх ст. – на початку хх ст.
- •47. Соціально-економічне законодавство Паризької Комуни.
- •48. Паризька Комуна 1871 р. Громадянська війна у Франції.
- •49.Революція 4 вересня 1870 р. І виникнення Третьої республіки у Франції. Політика уряду „національної оборони”.
- •50. Внутрішньополітичний розвиток Франції на початку 70-х рр.. Хіх ст. Конституція Третьої республіки.
- •51. Завершення об’єднання Німеччини. Конституція 1871 р. Місце Прусії в Німецькій імперії.
- •52. Спроби Німеччини розірвати франко-російський альянс на початку хх ст. Бйоркський договір і Потсдамська угода.
- •53 Чинники економічного піднесення Німеччини. Особливості розвитку промисловості і сільського господарства. Монополізація виробництва.
- •54 Канцлерство Каправі в Німеччині. Політика „нового курсу”. „Ера Штумана”.
- •55 Політика „згуртовування” в Німеччині. Канцлерство б.Бюлова. „Готтентонтський” блок.
- •56 Канцлерство Бетман-Гальвега і „чорно-голубий ”блок. Назрівання політичної кризи в Німеччині напередодні Першої світової війни.
- •57 Ідейно-політична еволюція німецької соціал-демократії. Боротьба течій в сдпн на початку хх ст.
- •58 Договори Німеччини з європейськими державами у 70 - 80-х р. Хіх ст.
- •59 Співвідношення сил після франко-прусської війни. Боротьба Німеччини за гегемонію в Європі.
- •60 Внутрішня політика в Німеччині у 70 – 80-х р. Хіх ст. Бонапартизм Бісмарка.
- •61 Структурні зрушення в німецькій економіці наприкінці хіх – на початку хх ст. Економічна експансія Німеччини.
- •62. Зовнішня і колоніальна політика Німеччини в роки канцлерства Бісмарка.
- •63. Перехід Німеччини до „світової політики”. Загострення Англо-німецького суперництва наприкінці хіх - на початку хх ст.
- •64. Виникнення „Проблеми Півдня” в Італії.
- •65. Режим ф. Кріспі. Політична криза в Італії у 90-х рр. Хіх ст.
- •66. Особливості економічного розвитку Італії в ост. Третині хіх – на початку хх ст.
- •67. „Ліберальна ера” д.Джолітті в Італії.
- •68. Політичні наслідки об’єднання Італії. „Права” при владі. Взаємовідносини з Ватиканом.
- •69. Зовнішня і колоніальна політика Італії на початку хх ст. Італо-турецька війна
- •70. Внутрішня політика „лівої” в Італії.
- •71. Утворення Троїстого союзу.
- •72. Створення Антанти.
- •73. Зовнішня і колоніальна політика Італії в ост. Третині хіх ст.
- •74. Боротьба великих держав за вплив на Балканах у 80 – 90-х рр.. Хіх ст. Болгарська криза.
- •75. Особливості соціально-економічного розвитку балканських країн наприкінці хіх – на початку хх ст.
- •76. Утворення Балканського союзу. Перша Балканська війна.
- •77. Утворення нових національних держав на Балканах у 70-х рр.. Хіх ст.
- •78. Національно-визвольний рух балканських народів у 70-х рр. Хіх ст. „Східна криза”.
- •79. Друга Балканська війна.
- •80. Конституційна криза 1897 – 1900 рр. В Австро-Угорщині . Політика уряду Кербера.
- •81. Політична система Австро-Угорщини. Роль національного питання у політичному житті двоєдиної монархії.
- •82. Болгарія в ост. Третині хіх ст. – на початку хх ст.
- •83. Піднесення національно-визвольного руху слов’янських народів Австро-Угорщини на початку хх ст.
- •84. Особливості розвитку соціалістичного руху в Австро-Угорщині. „Австромарксизм”.
- •85 Національно-визвольний рух в Австро-Угорщині у 80–90-х рр. Хіх ст. Внутрішня політика уряду е.Тааффе.
- •86. Криза дуалізму в Австро-Угорщині напередодні і світової війни.
- •87. Боротьба за загальне виробниче право в Австро-Угорщині на початку хх ст. Виборчий закон 1907 р.
- •88. Зовнішня політика Австро-Угорщини на початку хх ст. Експансія на Балкани.
- •89. Сербія. Чорногорія наприкінці хіх – на початку хх ст.
- •90.Скандинавські держави наприкінці хіх – на початку хх ст
- •91.Боротьба великих держав за Марокко на початку хх ст. Перша і друга марокканські кризи.
- •92. Чеський національний рух в ост. Третині хіх ст. „Старочехи” і „молочехи”.
- •93.Зовнішня політика Австро-Угорщини в ост. Третині хіх ст.
- •94. Боротьба течій у іі Інтернаціоналі наприкінці хіх – на початку хх ст.
- •95. Іспанія на початку хх ст. Зовнішня і колоніальна політика країни
- •96. Чеський національно-визвольний рух на початку хх ст.
- •97. Національно-визвольний рух в Ірландії у 70 – 80 рр. Хіх ст. Боротьба за гомруль.
- •98.Боснійська криза
- •99.„Східне питання” в міжнародних відносинах у 70-х рр. Хіх ст. Політичні наслідки російсько-турецької війни.
- •100.Сараєвське вбивство і липнева криза 1914 р.
- •101. Боротьба великих держав за переділ Далекого Сходу наприкінці хіх – на початку хх ст. Англо-японський союз. Міжнародні наслідки російсько-японської війни.
- •102. Загострення російсько-німецьких відносин у 80-х рр.. Хіх ст. Утворення франко-німецького союзу.
49.Революція 4 вересня 1870 р. І виникнення Третьої республіки у Франції. Політика уряду „національної оборони”.
Повідомлення про седанську катастрофу, отримане в Парижі ввечері 2 вересня, було приховане від народу через страх перед революцією. Коли ж парижани дізналися страшну правду про становище, у якому опинилася Франція, вони звинуватили в поразці імператора Наполеона III. Уже ввече¬рі 3 вересня на вулицях почалися демонстрації під гаслами республіки, організовані бланкістами.
4 вересня натовп народу увірвався до залу засідань Законодавчого корпусу в Бурбонському палаці з вимогами проголошення республіки. Жюль Фавр звернувся до народу із промовою, у якій проголосив повалення імперії та проголошення республіки.
Отже, 4 вересня 1870 р. у Франції було проголошено III республіку (1870-1940). Випередивши бланкістів, республіканці першими оголосили список членів Тимчасового уряду, якими стали депутати Законодавчого корпусу від Парижа. Тимчасовий уряд мав управляти Францією до скликання Установчих зборів. Того ж дня Законодавчий корпус оголосив про свій розпуск, а сенат — про тимчасову перерву засідань. Увечері у тронному залі палацу Тюїльрі Францію було проголошено республікою.
Новий уряд складався із провідних діячів республіканської опозиції та монархістів-орлеаністів. Очолював його військовий губернатор Парижа орлеаніст генерал Л. Трошю. Заступником прем'єра та міністром закордонних справ став республіканець адвокат Жюль Фавр, міністром внутрішніх справ - лівий республіканець Леон Гамбетта. Революція 4 вересня 1870 р., що скинула імперію та встановила республіканський лад, мала буржуазно-демократичний характер і була підтримана всією Францією. Однак у країні на той час склалася надзвичайна ситуація: одна французька армія була оточена в Меці, інша перебувала в німецькому полоні. Внутрішні райони імперії, включаючи Париж, виявилися беззахисними перед німецькими військами, що наступали.
Політика уряду „національної оборони”. Рух опору в країні.
З часу революції 4 вересня 1870 р. характер франко-прусської війни змінився. Тепер вона перетворилася на оборонну для Франції, хоча починалася як оборонна для Північно-німецького союзу. Уряд, що отримав після революції всю повноту влади, заявив, що буде продовжувати війну за звільнення національної території та був проголошений "урядом національної оборони". Навіть опозиція - бланкісти, неоякобінці, прудоністи, а також глава династії Бурбонів граф Генріх де Шамбор - закликала підтримати новий уряд. Імператриця Євгенія, яка на той час перебувала в Англії, відмовлялася вступати в переговори з О. Бісмарком, щоб не заважати уряду. Однак сил для продовження війни не було. 19 вересня німецькі війська повністю блокували Париж, оточивши його 230-тисячною армією.
Продовжувати війну за таких умов уряд міг, лише закликавши до зброї всіх громадян, як це було у 1792-1793 рр. На цьому наполягали революційні партії - неоякобінці, бланкісти, а також ліві республіканці, в тому числі Л. Гамбетта. Помірковані республіканці виступили проти, з огляду на можливість переростання війни в громадянську. У Парижі, однак, було створено Національну гвардію. До її складу спочатку ввійшли представники заможних верств суспільства з 21-річного віку. На кінець серпня 1870 р. вона складалася з 90 тис. осіб під командуванням генерала Трошю. У вересні з метою захисту Парижа уряд був змушений погодитися на включення до складу Національної гвардії всіх боєздатних парижан. На 19 вересня у її складі було вже 350 тис. осіб, а на кінець року - 500 тис.
Більшість поміркованих республіканців скоро визнали необхідність досягнення перемир'я із Пруссією за міжнародного посередництва, якщо його умови не будуть надто принизливими для Франції. 19 вересня Ж. Фавр запросив у О. Бісмарка перемир'я, головною умовою якого визнавалося збереження територіальної цілісності Франції при її готовності оплатити німецьким державам усі військові витрати, передати Пруссії частину свого флоту та грошову компенсацію в обмін на евакуацію французької окупованої території. Умови перемир'я, запропоновані О. Бісмарком виявилися неприйнятними для Франції.
Отже, республіканський уряд був змушений продовжувати війну. Із його складу було виділено спеціальну комісію із трьох осіб, яка направилася в Тур для організації збройного опору німцям у провінціїЙого основним завданням стала організація народної війни й формування добровольчої регулярної армії із франтирерів (озброєних цивільних).
За період облоги бланкісти організували в Парижі два повстання (31 жовтня 1870 р. і 22 січня 1871 р.). Отже уряд національної оборони мав фактично перед собою два завдання: не лише оборону, але й "приборкання" Парижа - збереження влади перед загрозою внутрішнього безладдя.