47. Соціально-економічне законодавство Паризької Комуни.

Під впливом прудоністів комуна схвалила низку соціальних реформ: про передачу непрацюючих, кинутих підприємцями майстерень робітничим асоціаціям для відновлення виробництва; конфіскацію деяких підприємств; упровадження робітничого контролю над виробництвом на державних підприємствах (Луврські збройні майстерні, національна типографія), над приватними залізничними компаніями й підрядчиками, які виконували замовлення комуни; заборону довільних штрафів і вирахувань із заробітної плати робітників; відміну нічної праці в пекарнях; установлення на підприємствах 10-годинного робочого дня (хоча комісія праці, промисловості й обміну боролася за восьмигодинний робочий день, її пропозицію не було прийнято).

Комуна проголосила відокремлення церкви від держави, уведення безкоштовної обов'язкової світської освіти для дітей, незалежно від соціального походження, та системи проортехосвіти; підготовлено декрет про створення дитячих садків, про покращення матеріального та правового становища вчителів. Створено бюро із працевлаштування безробітних. Здійснено низку заходів в області культури - створено федерацію художників, якій доручено упорядкування музеїв; частково відновлено театральне життя Парижа, припинене в роки війни з Німеччиною. Однак масштабність поставлених комуною задач набагато перевищувала її можливості.

Більш плідною була робота комуни щодо задоволення нагальних потреб парижан. Серед здійснених заходів - списання заборгованості із квартплати; безкоштовне повернення з ломбарду речей, закладених на суму не більше 20 франків; уведення відстрочки на 3 роки з комерційних кредитів. Налагоджено продовольче постачання Парижа, організовано муніципальні лавки, де ціни були нижчі за ринкові приблизно на третину, що відповідало інтересам бідноти. В останній період своєї діяльності комуна конфіскувала деякі будинки великих власників і переселила в них робітників із підвалів і будинків, зруйнованих урядовими військами.

48. Паризька Комуна 1871 р. Громадянська війна у Франції.

Громадянська війна відзначалася жорстокістю та свавіллям з обох боків. Після того як у сутичці з урядовими військами 3 квітня загони гвардійців були розбиті, а їх командири розстріляні, комуна видала декрет про заручників, що передбачав ув'язнення всіх громадян, визнаних судом присяжних "підозрілими у зв'язках з Версалем"; оголошено, що за страту кожного полоненого федерата комуна відповість стратою трьох заручників (суд присяжних утворився лише 19 травня). 1 травня в Парижі було створено Комітет громадського порятунку у складі п'яти членів Ради, що мав найширші повноваження і був відповідальним лише перед комуною. Влада перейшла до рук радикалів. Коли бої вже велися на вулицях Парижа, комуна розстріляла частину заручників, у тому числі архієпископа Паризького. Відступаючи, федерати підпалили ряд громадських будівель у центрі столиці - палац Тюїльрі, Ратушу, Палац юстиції, Міністерство фінансів, Рахункову палату тощо.

У результаті барикадних боїв на вулицях Парижа (збудовано 582 барикади, за якими стояли гармати, пов'язані між собою системою комунікацій) жертвами стали 17 тис. осіб. Загальна кількість убитих у братовбивчій війні, за деякими даними, становила не менше 30 тис. осіб. Близько 40 тис. осіб було заарештовано. Військовими судами, що діяли до 1876 р., винесено понад 9 тис. звинувачувальних вироків.

Оскільки Паризька комуна, з одного боку, та Національні збори й уряд А. Тьєра, з іншого, не визнали легітимності один одного, між ними почалися військові дії. На початку квітня версальський уряд за підтримки Німеччини перейшов до наступальних дій. 21 травня урядові війська прорвалися в Париж, після чого впродовж тижня бої тривали на його вулицях ("кривавий тиждень"). 28 травня комуну, яка проіснувала 72 дні, було повалено.

Унаслідок Громадянської війни революційний рух у Франції було розгромлено, а правлячі кола Франції отримали стійке неприйняття будь-яких "соціальних експериментів". Не дивно, що до початку XX ст. Франція відставала від інших розвинених країн Європи у сфері соціального законодавства.

Досвід комуни став об'єктом ідеологічної боротьби. У XIX ст. у Франції комуна оцінювалася як наслідок масового блокадного психозу, результат голодування, бідності та п'янства, як змова Інтернаціоналу тощо. Анархісти (М. Бакунін, П. Кропоткін, Д. Гійом) бачили в ній яскравий прояв анархістського руху. Соціалісти-реформісти (К. Каутський, Е. Вандервельде) після Жовтневої революції протиставляли комуну радянській владі й намагалися представити її як форму "чистої демократії", як модель, за якою має розвиватися робітничий рух. Комуна розглядалася також як остання, завершальна ступінь паризького санкюлотського революційного руху, започаткованого французькою революцією кінця XVIII ст. Радянські історики розглядали Паризьку комуну не лише в рамках французької історії, а як найважливішу подію світового розвитку II половини XIX ст. Услід за В. Леніним, вони розцінювали громадянську війну у Франції як першу у світі пролетарську революцію, а Паризьку комуну як державу нового типу, перший досвід диктатури пролетаріату. В. Ленін називав її зародком і попередницею радянської влади. Досвід Паризької комуни був ним узагальнений і практично застосований під час підготовки до захоплення влади в Росії та в перші роки радянської влади.