84. Особливості розвитку соціалістичного руху в Австро-Угорщині. „Австромарксизм”.

Центральній та Східній Європі, де наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття саме національні, мовні та культурні конфлікти знаходились в центрі суспільних інтересів. Тому в одній із течій соціалістичного марксистського руху – в тій, що розвивалась в багатонаціональній Австро-Угорській імперії – можна побачити спробу розвинути більш диференційований і не настільки спрощений підхід до національного питання. Цей погляд, названий «австромарксистським», намагався легітимізувати культурно-національне формування окремих груп пролетаріату, які мали різну етномовну специфіку, і визнавав, що в

умовах багатонаціональної структури імперії Габсбургів етнічні відмінності мають також і соціальне значення. «Австромарксизм» висував теорію, що дозволяла групам пролетаріату

чеського, хорватського або угорського походження розвивати власні рамки політико-соціальної

діяльності, не нав’язуючи їм німецьку мову панівних прошарків як мову більшості. Спроба Бера Борохова підкріпити соціалістичний сіонізм посиланнями на марксизм була зроблена під

впливом таких теоретиків «австромарксизму», як Отто Бауер, Макс Адлер і Карл Реннер. Вони намагались поєднати марксистський класовий аналіз з наданням значення національно-історичної диференціації. Такий підхід дозволяв поглянути на цілі етнічні групи як на пригнічені, що потребують національного визволення разом з визволенням соціальним.

85 Національно-визвольний рух в Австро-Угорщині у 80–90-х рр. Хіх ст. Внутрішня політика уряду е.Тааффе.

Процес зміцнення українського руху проходив в Буковині і на Закарпатті складніше, ніж в Галичині. В адміністративному центрі Буковини Чернівцях приблизно третину населення становили євреї, а половина його розмовляла німецькою мовою. Початок національного відродження на Буковині припадає на 60-ті р.р. Перші національні організації мали москвофільський характер. Буковинські освічені українці перейшли на по-справжньому національні позиції під впливом появи народовської течії в Галичині. Завдяки народовцям у краї почали поширюватися поезії Шевченка. Поширення Шевченківського слова привело до появи «буковинської трійці» - Юрія Федьковича (1834-1888) та братів Сидора (1836-1903) і Григорія 1838- 1884) Воробкевичів, зачинателів української літератури на Буковині. Ситуацію на краще різко змінило відкриття в Чернівцях у 1875 р. універси-тету. Частину викладачів становили галицькі українці, які стали провідниками національної ідеї. У1885 р. Юрій Федькович почав видавати українську газету « Буковина ». і кінця XIX ст. буковинське політичне життя розвивалося вже одностайно з галицьким.

Серед усього західноукраїнського населення найтяжчим як в економічному, так і в національному плані було становище $закарпатських русинів. Умови їх господар-ського життя через невисоку врожайність землі, великий природний приріст населення л повільний розвиток промисловості були «жалюгідними. Після перетворення Австрійської імперії на Австро-Угорську національні меншини Угорщини були повністю віддані під владу Будапешта. Різко посилилось зугорщення й переслідування всього українського.

У національному русі на Закарпатті панувала москвофіль-ська течія. Під її впливом перебували створені у 60-ті р.р. перші національні товариства. Як і у випадку Галичини, перемога москвофільської течії була результатом посилення національного гноблення. Сильний угорський тиск змушував закарпатських українців шукати допомоги ззовні. Перемога російського війська над революційними угорськими частинами у 1849 р. надихнула на думку, що ця допомога може прийти з Петербурга. І якщо в Гали-чині сподівання на російську допомогу у національному відродженні минулися швидко, то в Закарпатті москвофільство залишалося впливовою течією ще довго.

Національно-визвольний рух в Західній Україні розвивався не лише під впливом внутрішніх причин. Наприкінці 80-х р.р. XIX ст. на нього справив значний вплив зовнішньополітичний чинник.

Едуард Тааффе - австро-угорська державний діяч, граф. Двічі (у 1868 - 1870 і 1879 - 1893) займав пост міністр-президента Цислейтанії. Неодноразово заміщав міністерські посади, керував адміністрацією декількох регіонів. Походив з ірландської аристократичної родини, що мала ірландське перство з титулом віконтів Тааффе Корренскіх і баронів Беллімоутскіх.

У 1879 знову зайняв пост міністр-президента Цислейтанії. На посту глави уряду проводив консервативно-монархічну політику. Спирався на блок консервативних національних партій (так зване «залізне кільце»). У той же час намагався пом'якшити соціальні та національні конфлікти в імперії, проводячи ліберальні закони.

У 1882 провів закон про зниження майнового цензу (мінімального податкового платежу), достатнього для допуску до участі у виборах з 10 до 5 гульденів, завдяки чому до виборів виявилися допущені власники дрібного і середнього бізнесу. Це зміцнило парламентську підтримку уряду. В економіці Тааффе був прихильником протекціонізму, активно вводив високі митні тарифи для захисту австрійської промисловості.

У 1883 уряд провів закон про трудову інспекції на підприємствах. У 1885 було заборонено залучати до роботи на заводах підлітків молодше 14 років; особи молодше 16 років не могли залучатися до важких робіт. Максимальна тривалість робочого дня обмежена 11 годинами. Заборонена натуральна оплата праці, уведені приписи про використання санітарно-технічного обладнання. Заборонено роботу підлітків і жінок у нічний час, введені трудові гарантії для жінок з малолітніми дітьми. У 1887 введений закон про страхування від нещасних випадків, який набув чинності в 1889. У 1888 прийнятий закон про страхування на випадок хвороби. Таким чином, в Австрії було створено саме розроблене законодавство про охорону праці в Європі. Всі ці реформи були розроблені Емілем Штейнбаха - ключовим співробітником, а потім міністром фінансів в уряді Тааффе.

У 1882 році уряд ввів в Празькому університеті викладання поряд з німецькою чеською мовою. У 1890 році намагалося провести адміністративну реформу в Чехії, розділивши її на національні округи (чеські та німецькі), що, втім, не мало успіху.

Одночасно уряд проводив політику обмеження свободи преси, а в 1884 році Тааффе підписує «Винятковий закон», спрямований на посилення боротьби з страйковим і робочим рухом.

Був одним з організаторів Троїстого союзу в 1882 році. У 1893 році підготував проект закону про розширення виборчого права. Він був провалений у рейхсратом, після чого уряд Тааффе пішло у відставку.