46. Уповільнення темпів економічного розвитку Франції в ост. Третині хіх ст. – на початку хх ст.

Характерною рисою французької економіки було те, що впродовж 1870-1914 рр., незважаючи на значні еволюційні зміни, Франція залишалася країною, у якій сільське господарство переважало над промисловістю, а ремісничі та дрібні підприємства -над великими. За вартістю продукції та кількістю зайнятих сільське господарство аж до світової війни залишалося основною галуззю економіки Франції. Напередодні війни 56 % населення Франції жило в сільській місцевості і понад 40 % займалося переважно сільським господарством. У промисловості було зайнято 36 % населення.

Промислова революція у Франції загалом завершилася у 70-ті рр. XIX ст. Основні галузі промисловості - бавовняна, хімічна, металургійна, машинобудівна - виробляли основну частину продукції з використанням машинної техніки й індустріальних технологій. Однак поряд з фабриками та заводами продовжували існувати перехідні форми промислового виробництва від ремесла й мануфактури до фабрики, де значною була питома вага ручної праці. Особливо великою була роль ручної праці у виробництві предметів розкоші та моди, світовим центром якого був Париж.

Переважання дрібного підприємництва в промисловості, сільському господарстві й торгівлі обумовлювало дрібні грошові накопичення, що вкладалися на тривалий термін в акціонерні товариства, каси заощадження та банки, де відбувалася їх концентрація. Завдяки цьому Франція в останній третині XIX ст. стала власницею великих грошових капіталів, які експортувалися у великій кількості за кордон, в основному в позичковій формі; інвестувалися у внутрішні позики - облігації державних позик; а також у розвиток французької промисловості.

У 1870-1880-ті рр. відбулося уповільнення економічного розвитку Франції. Якщо в середині XIX ст. Франція посідала друге після Англії місце у світі за обсягами промислового виробництва, наприкінці століття вона пересунулася на четверте місце. Із 1870 до 1900 рр. частка Франції у світовому промисловому виробництві зменшилася з 10 до 7 %. За темпами розвитку промисловості Франція значно відставала від США, Німеччини, Росії, інших країн молодого капіталізму. Якщо в середині XIX ст. середньорічні темпи росту промисловості досягали 3- 4 %, то у 1880-х рр. вони знизилися до 1,5 %.

Серед причин - як великі збитки, завдані війною 1870-1871 pp. (загальні витрати на війну 13 млрд франків, п'ятимільярдна контрибуція Німеччині, відторгнення Ельзасу й частини Лотарингії площею в 145 тис. кв. км з населенням 1,5 млн осіб), так і особливості розвитку економіки Франції, у тому числі перевага дрібної промисловості над великою, що обмежувало використання машинної техніки та промислових технологій. Дрібне виробництво, будучи конкурентоспроможним, не відчувало достатньої потреби в технічних нововведеннях. Це надавало всій французькій промисловості, що зростала порівняно повільно, консервативного характеру.

Як переважно аграрна держава Франція важко пережила аграрну кризу, що розтяглася із середини 1870-х аж до початку XX ст. Вона була пов'язана як із "великою депресією", так і з конкуренцію дешевого хліба із США, Канади, Австралії через удосконалення світових комунікацій.

Негативний вплив на розвиток економіки мало уповільнення темпів зростання населення Франції у зв'язку зі зменшенням народжуваності. У 1911-1913 pp. вона зменшилася до рівня смертності. У результаті за 35 років (з 1866 до 1901) населення Франції збільшилося менш ніж на 2 млн осіб (із 36,5 до 38,4 млн, без урахування Ельзасу й Лотарингії); у 1913 р. досягло 39,8 млн.

Усе ж не варто перебільшувати відсталість Франції того періоду, адже на європейському континенті вона була після Німеччини найбільш передовою в економічному плані і залишалася важливою складовою світової економіки. Промислове виробництво у Франції продовжувало зростати. Виробництво чавуну та сталі (найзручніший показник індустріалізації в цілому) за період 1900-1913 pp. майже подвоїлося і становило відповідно 5,2 і 3,6 млн т. Париж залишався другим за значенням після Лондона фінансовим ринком світу. У 1913 p. у підвалах Французького банку зберігалося 3,9 млрд франків. Напередодні Першої світової війни Франція була процвітаючою та зростаючою державою.

Засновником автомобільної промисловості Франції став Арман Пежо, який у 1890 р. закупив бензиновий мотор Даймлера-Майбаха, винайдений у 1885 p., і почав його монтувати на кузови власного виробництва. Із 1900 р. в автомобільній галузі Франції конкурували вже 30 виробників, у 1910 р. - 57, у 1914 р. - 155.

Особливості розвитку економіки Франції визначали її соціальну структуру, значне місце в якій посідали міські й сільські дрібні власники, тобто середні прошарки, що мало значний вплив на розвиток політичної боротьби, суспільний розвиток країни загалом.