
- •44. Суспільно-політичні кризи у Франції у 80 – 90-х рр. Хіх ст. Буланжизм. Панамська афера.
- •45. Внутрішня політика поміркованих республіканців у Франції.
- •46. Уповільнення темпів економічного розвитку Франції в ост. Третині хіх ст. – на початку хх ст.
- •47. Соціально-економічне законодавство Паризької Комуни.
- •48. Паризька Комуна 1871 р. Громадянська війна у Франції.
- •49.Революція 4 вересня 1870 р. І виникнення Третьої республіки у Франції. Політика уряду „національної оборони”.
- •50. Внутрішньополітичний розвиток Франції на початку 70-х рр.. Хіх ст. Конституція Третьої республіки.
- •51. Завершення об’єднання Німеччини. Конституція 1871 р. Місце Прусії в Німецькій імперії.
- •52. Спроби Німеччини розірвати франко-російський альянс на початку хх ст. Бйоркський договір і Потсдамська угода.
- •53 Чинники економічного піднесення Німеччини. Особливості розвитку промисловості і сільського господарства. Монополізація виробництва.
- •54 Канцлерство Каправі в Німеччині. Політика „нового курсу”. „Ера Штумана”.
- •55 Політика „згуртовування” в Німеччині. Канцлерство б.Бюлова. „Готтентонтський” блок.
- •56 Канцлерство Бетман-Гальвега і „чорно-голубий ”блок. Назрівання політичної кризи в Німеччині напередодні Першої світової війни.
- •57 Ідейно-політична еволюція німецької соціал-демократії. Боротьба течій в сдпн на початку хх ст.
- •58 Договори Німеччини з європейськими державами у 70 - 80-х р. Хіх ст.
- •59 Співвідношення сил після франко-прусської війни. Боротьба Німеччини за гегемонію в Європі.
- •60 Внутрішня політика в Німеччині у 70 – 80-х р. Хіх ст. Бонапартизм Бісмарка.
- •61 Структурні зрушення в німецькій економіці наприкінці хіх – на початку хх ст. Економічна експансія Німеччини.
- •62. Зовнішня і колоніальна політика Німеччини в роки канцлерства Бісмарка.
- •63. Перехід Німеччини до „світової політики”. Загострення Англо-німецького суперництва наприкінці хіх - на початку хх ст.
- •64. Виникнення „Проблеми Півдня” в Італії.
- •65. Режим ф. Кріспі. Політична криза в Італії у 90-х рр. Хіх ст.
- •66. Особливості економічного розвитку Італії в ост. Третині хіх – на початку хх ст.
- •67. „Ліберальна ера” д.Джолітті в Італії.
- •68. Політичні наслідки об’єднання Італії. „Права” при владі. Взаємовідносини з Ватиканом.
- •69. Зовнішня і колоніальна політика Італії на початку хх ст. Італо-турецька війна
- •70. Внутрішня політика „лівої” в Італії.
- •71. Утворення Троїстого союзу.
- •72. Створення Антанти.
- •73. Зовнішня і колоніальна політика Італії в ост. Третині хіх ст.
- •74. Боротьба великих держав за вплив на Балканах у 80 – 90-х рр.. Хіх ст. Болгарська криза.
- •75. Особливості соціально-економічного розвитку балканських країн наприкінці хіх – на початку хх ст.
- •76. Утворення Балканського союзу. Перша Балканська війна.
- •77. Утворення нових національних держав на Балканах у 70-х рр.. Хіх ст.
- •78. Національно-визвольний рух балканських народів у 70-х рр. Хіх ст. „Східна криза”.
- •79. Друга Балканська війна.
- •80. Конституційна криза 1897 – 1900 рр. В Австро-Угорщині . Політика уряду Кербера.
- •81. Політична система Австро-Угорщини. Роль національного питання у політичному житті двоєдиної монархії.
- •82. Болгарія в ост. Третині хіх ст. – на початку хх ст.
- •83. Піднесення національно-визвольного руху слов’янських народів Австро-Угорщини на початку хх ст.
- •84. Особливості розвитку соціалістичного руху в Австро-Угорщині. „Австромарксизм”.
- •85 Національно-визвольний рух в Австро-Угорщині у 80–90-х рр. Хіх ст. Внутрішня політика уряду е.Тааффе.
- •86. Криза дуалізму в Австро-Угорщині напередодні і світової війни.
- •87. Боротьба за загальне виробниче право в Австро-Угорщині на початку хх ст. Виборчий закон 1907 р.
- •88. Зовнішня політика Австро-Угорщини на початку хх ст. Експансія на Балкани.
- •89. Сербія. Чорногорія наприкінці хіх – на початку хх ст.
- •90.Скандинавські держави наприкінці хіх – на початку хх ст
- •91.Боротьба великих держав за Марокко на початку хх ст. Перша і друга марокканські кризи.
- •92. Чеський національний рух в ост. Третині хіх ст. „Старочехи” і „молочехи”.
- •93.Зовнішня політика Австро-Угорщини в ост. Третині хіх ст.
- •94. Боротьба течій у іі Інтернаціоналі наприкінці хіх – на початку хх ст.
- •95. Іспанія на початку хх ст. Зовнішня і колоніальна політика країни
- •96. Чеський національно-визвольний рух на початку хх ст.
- •97. Національно-визвольний рух в Ірландії у 70 – 80 рр. Хіх ст. Боротьба за гомруль.
- •98.Боснійська криза
- •99.„Східне питання” в міжнародних відносинах у 70-х рр. Хіх ст. Політичні наслідки російсько-турецької війни.
- •100.Сараєвське вбивство і липнева криза 1914 р.
- •101. Боротьба великих держав за переділ Далекого Сходу наприкінці хіх – на початку хх ст. Англо-японський союз. Міжнародні наслідки російсько-японської війни.
- •102. Загострення російсько-німецьких відносин у 80-х рр.. Хіх ст. Утворення франко-німецького союзу.
46. Уповільнення темпів економічного розвитку Франції в ост. Третині хіх ст. – на початку хх ст.
Характерною рисою французької економіки було те, що впродовж 1870-1914 рр., незважаючи на значні еволюційні зміни, Франція залишалася країною, у якій сільське господарство переважало над промисловістю, а ремісничі та дрібні підприємства -над великими. За вартістю продукції та кількістю зайнятих сільське господарство аж до світової війни залишалося основною галуззю економіки Франції. Напередодні війни 56 % населення Франції жило в сільській місцевості і понад 40 % займалося переважно сільським господарством. У промисловості було зайнято 36 % населення.
Промислова революція у Франції загалом завершилася у 70-ті рр. XIX ст. Основні галузі промисловості - бавовняна, хімічна, металургійна, машинобудівна - виробляли основну частину продукції з використанням машинної техніки й індустріальних технологій. Однак поряд з фабриками та заводами продовжували існувати перехідні форми промислового виробництва від ремесла й мануфактури до фабрики, де значною була питома вага ручної праці. Особливо великою була роль ручної праці у виробництві предметів розкоші та моди, світовим центром якого був Париж.
Переважання дрібного підприємництва в промисловості, сільському господарстві й торгівлі обумовлювало дрібні грошові накопичення, що вкладалися на тривалий термін в акціонерні товариства, каси заощадження та банки, де відбувалася їх концентрація. Завдяки цьому Франція в останній третині XIX ст. стала власницею великих грошових капіталів, які експортувалися у великій кількості за кордон, в основному в позичковій формі; інвестувалися у внутрішні позики - облігації державних позик; а також у розвиток французької промисловості.
У 1870-1880-ті рр. відбулося уповільнення економічного розвитку Франції. Якщо в середині XIX ст. Франція посідала друге після Англії місце у світі за обсягами промислового виробництва, наприкінці століття вона пересунулася на четверте місце. Із 1870 до 1900 рр. частка Франції у світовому промисловому виробництві зменшилася з 10 до 7 %. За темпами розвитку промисловості Франція значно відставала від США, Німеччини, Росії, інших країн молодого капіталізму. Якщо в середині XIX ст. середньорічні темпи росту промисловості досягали 3- 4 %, то у 1880-х рр. вони знизилися до 1,5 %.
Серед причин - як великі збитки, завдані війною 1870-1871 pp. (загальні витрати на війну 13 млрд франків, п'ятимільярдна контрибуція Німеччині, відторгнення Ельзасу й частини Лотарингії площею в 145 тис. кв. км з населенням 1,5 млн осіб), так і особливості розвитку економіки Франції, у тому числі перевага дрібної промисловості над великою, що обмежувало використання машинної техніки та промислових технологій. Дрібне виробництво, будучи конкурентоспроможним, не відчувало достатньої потреби в технічних нововведеннях. Це надавало всій французькій промисловості, що зростала порівняно повільно, консервативного характеру.
Як переважно аграрна держава Франція важко пережила аграрну кризу, що розтяглася із середини 1870-х аж до початку XX ст. Вона була пов'язана як із "великою депресією", так і з конкуренцію дешевого хліба із США, Канади, Австралії через удосконалення світових комунікацій.
Негативний вплив на розвиток економіки мало уповільнення темпів зростання населення Франції у зв'язку зі зменшенням народжуваності. У 1911-1913 pp. вона зменшилася до рівня смертності. У результаті за 35 років (з 1866 до 1901) населення Франції збільшилося менш ніж на 2 млн осіб (із 36,5 до 38,4 млн, без урахування Ельзасу й Лотарингії); у 1913 р. досягло 39,8 млн.
Усе ж не варто перебільшувати відсталість Франції того періоду, адже на європейському континенті вона була після Німеччини найбільш передовою в економічному плані і залишалася важливою складовою світової економіки. Промислове виробництво у Франції продовжувало зростати. Виробництво чавуну та сталі (найзручніший показник індустріалізації в цілому) за період 1900-1913 pp. майже подвоїлося і становило відповідно 5,2 і 3,6 млн т. Париж залишався другим за значенням після Лондона фінансовим ринком світу. У 1913 p. у підвалах Французького банку зберігалося 3,9 млрд франків. Напередодні Першої світової війни Франція була процвітаючою та зростаючою державою.
Засновником автомобільної промисловості Франції став Арман Пежо, який у 1890 р. закупив бензиновий мотор Даймлера-Майбаха, винайдений у 1885 p., і почав його монтувати на кузови власного виробництва. Із 1900 р. в автомобільній галузі Франції конкурували вже 30 виробників, у 1910 р. - 57, у 1914 р. - 155.
Особливості розвитку економіки Франції визначали її соціальну структуру, значне місце в якій посідали міські й сільські дрібні власники, тобто середні прошарки, що мало значний вплив на розвиток політичної боротьби, суспільний розвиток країни загалом.