82. Болгарія в ост. Третині хіх ст. – на початку хх ст.

Новим етапом у становленні Болгарської держави стало прийняття конституції, її розробили Установчі збори, які відкрилися 22 лютого 1879 р. в Тирново. Болгарія проголошувалася конституційним князівством. Князь діставав широкі повноваження: призначати міністрів, командувати збройними силами, розпускати парламент. Болгарський парламент (Народні збори) мав одну палату. У виборах до нього брали участь чоловіки, які досягли 21-річного віку. Конституція проголошувала рівність усіх підданих перед законом, декларувала свободу слова, друку, зборів тощо.

Народні збори обрали болгарським князем гессенського принца Олександра Баттенберга.

Але після прибуття до Болгарії Баттенберг став домагатися скасування конституції, яка здавалася йому занадто ліберальною. Баттенберг 27 квітня 1881 р. вчинив державний переворот. Він призупинив дію конституції, відправив у відставку уряд лібералів і заарештував деяких з його членів. Вибори до Других Великих народних зборів проходили з порушенням усіх демократичних норм. Лише завдяки тискові та грубим фальсифікаціям Баттенберг сформував слухняний депутатський корпус.

Для відновлення особистої популярності Баттенберг розпочав активну діяльність, спрямовану на приєднання Східної Румелії до князівства. Возз'єднання болгарських земель викликало в суспільстві патріотичне піднесення й сприяло зростанню популярності Баттенберга.

Через те, що князь проводив антиросійську політику, царський двір, усупереч колишній позиції, виступив проти об'єднання Болгарії. Проти об'єднання Болгарії виступив і сербський король Мілан Обренович. Він заявив, що ця подія порушує політичну рівновагу на Балканах, і почав вимагати від Болгарії компенсації. Баттенберг став готуватися до вторгнення в Сербію й лише ультиматум Австро-Угорщини змусив його зупинитися.

Об'єднання Болгарії та її перемога над Сербією сприяли зростанню міжнародного авторитету країни. Це загострювало боротьбу великих держав за вплив на Болгарію. Наслідком такої боротьби та внутрішньополітичних суперечностей стала "Болгарська криза" (1886-1887).

Вона розпочалася в серпні 1886 р., коли група проросійськи налаштованих офіцерів заарештувала А. Баттенберга. За цих умов російський імператор вирядив до Болгарії свого емісара - генерала Каульбарса. Місія Каульбарса виявилася невдалою. Це дало змогу С. Стамболову, за підтримки Австро-Угорщини та Німеччини, висунути на болгарський престол кандидатуру німецького принца Фердінанда Саксен-Кобург-Готського.

У липні 1887 р. Великі народні збори проголосили його князем Болгарії. Однак реальна влада в країні залишилася в руках С. Стамболова. Він проводив курс, вигідний для частини болгарських підприємців. Стамболова у 1893 р. фактично встанов в країні диктатуру. Невдоволення прем'єр-міністром став виявляти й князь Фердінанд.

Залишаючись офіційно невизнаним великими державами через позицію Росії, Фердінанд розпочав таємні переговори з російським двором. Як наслідок - у травні 1894 р. С. Стамболова відправили у відставку. Новий уряд країни очолив К. Стоїлов. У 1896 р. Болгарія відновила дипломатичні відносини з Росією. Незабаром Фердінанда офіційно визнали уряди всіх великих держав.

К. Стоїлов не змінив прозахідного політичного курсу. Практично без змін залишилися й економічні пріоритети уряду. Внутрішній ринок захищався від зарубіжних товарів шляхом запровадження високого мита. Тривало прискорене будівництво шосейних шляхів і залізниць, їхня протяжність зросла від середини 80-х до кінця 90-х років у два рази, а на початок 1910-х років - у два з половиною раза. Це стало можливим завдяки іноземним інвестиціям.

Провідне місце у болгарській економіці в той час належало текстильному, шкіряному, тютюновому виробництву. Досить швидкими темпами розвивалася харчова промисловість, що давала більш як половину всієї продукції країни. Саме в харчовій промисловості в 1902 р. виникло перше національне монополістичне об'єднання. Значними промисловими центрами стають Софія, Пловдив, Варна, Слівен.

Зростання національної промисловості та приплив дешевих товарів з-за кордону не призвели до помітного занепаду ремісничого виробництва. До початку Першої світової війни його частка становила більше як 75% промислової продукції.

Незважаючи на певні економічні успіхи, Болгарія на межі століть залишалася здебільшого аграрною країною. 80% її населення жило в сільській місцевості. Після визволення Болгарії, в першій половині 80-х років XIX ст., феодальне землеволодіння було остаточно ліквідоване. Землі поміщиків отримали селяни. Це сприяло аграрному переворотові в болгарському селі.

Однією з причин розорення селян була також особлива податкова політика держави.

Процес формування нових політичних партій тривав з середини 80-х років XIX ст. Цей процес змінив наявну двопартійну політичну систему на багатопартійну. Позиції нових партій з питань внутрішньої політики мало чим відрізнялися, проте у визначенні зовнішньополітичних пріоритетів між ними були значні розходження.

В опозиції до всіх цих партій перебувала нечисленна Соціал-демократична партія Д. Благоєва, яку роздирали внутрішні суперечності.

Зовнішньополітичні події тим часом продовжували справляти великий вплив на внутрішній розвиток країни. Прагнучи розв'язати собі руки, Фердінанд улітку 1911 р. домігся від Великих народних зборів скасування 17-ї статті конституції. Відтепер глава держави мав право без погодження з парламентом укладати міжнародні угоди. Скасування 17-ї статті конституції надовго зробило Болгарію заручницею примх амбіційного царя