- •44. Суспільно-політичні кризи у Франції у 80 – 90-х рр. Хіх ст. Буланжизм. Панамська афера.
- •45. Внутрішня політика поміркованих республіканців у Франції.
- •46. Уповільнення темпів економічного розвитку Франції в ост. Третині хіх ст. – на початку хх ст.
- •47. Соціально-економічне законодавство Паризької Комуни.
- •48. Паризька Комуна 1871 р. Громадянська війна у Франції.
- •49.Революція 4 вересня 1870 р. І виникнення Третьої республіки у Франції. Політика уряду „національної оборони”.
- •50. Внутрішньополітичний розвиток Франції на початку 70-х рр.. Хіх ст. Конституція Третьої республіки.
- •51. Завершення об’єднання Німеччини. Конституція 1871 р. Місце Прусії в Німецькій імперії.
- •52. Спроби Німеччини розірвати франко-російський альянс на початку хх ст. Бйоркський договір і Потсдамська угода.
- •53 Чинники економічного піднесення Німеччини. Особливості розвитку промисловості і сільського господарства. Монополізація виробництва.
- •54 Канцлерство Каправі в Німеччині. Політика „нового курсу”. „Ера Штумана”.
- •55 Політика „згуртовування” в Німеччині. Канцлерство б.Бюлова. „Готтентонтський” блок.
- •56 Канцлерство Бетман-Гальвега і „чорно-голубий ”блок. Назрівання політичної кризи в Німеччині напередодні Першої світової війни.
- •57 Ідейно-політична еволюція німецької соціал-демократії. Боротьба течій в сдпн на початку хх ст.
- •58 Договори Німеччини з європейськими державами у 70 - 80-х р. Хіх ст.
- •59 Співвідношення сил після франко-прусської війни. Боротьба Німеччини за гегемонію в Європі.
- •60 Внутрішня політика в Німеччині у 70 – 80-х р. Хіх ст. Бонапартизм Бісмарка.
- •61 Структурні зрушення в німецькій економіці наприкінці хіх – на початку хх ст. Економічна експансія Німеччини.
- •62. Зовнішня і колоніальна політика Німеччини в роки канцлерства Бісмарка.
- •63. Перехід Німеччини до „світової політики”. Загострення Англо-німецького суперництва наприкінці хіх - на початку хх ст.
- •64. Виникнення „Проблеми Півдня” в Італії.
- •65. Режим ф. Кріспі. Політична криза в Італії у 90-х рр. Хіх ст.
- •66. Особливості економічного розвитку Італії в ост. Третині хіх – на початку хх ст.
- •67. „Ліберальна ера” д.Джолітті в Італії.
- •68. Політичні наслідки об’єднання Італії. „Права” при владі. Взаємовідносини з Ватиканом.
- •69. Зовнішня і колоніальна політика Італії на початку хх ст. Італо-турецька війна
- •70. Внутрішня політика „лівої” в Італії.
- •71. Утворення Троїстого союзу.
- •72. Створення Антанти.
- •73. Зовнішня і колоніальна політика Італії в ост. Третині хіх ст.
- •74. Боротьба великих держав за вплив на Балканах у 80 – 90-х рр.. Хіх ст. Болгарська криза.
- •75. Особливості соціально-економічного розвитку балканських країн наприкінці хіх – на початку хх ст.
- •76. Утворення Балканського союзу. Перша Балканська війна.
- •77. Утворення нових національних держав на Балканах у 70-х рр.. Хіх ст.
- •78. Національно-визвольний рух балканських народів у 70-х рр. Хіх ст. „Східна криза”.
- •79. Друга Балканська війна.
- •80. Конституційна криза 1897 – 1900 рр. В Австро-Угорщині . Політика уряду Кербера.
- •81. Політична система Австро-Угорщини. Роль національного питання у політичному житті двоєдиної монархії.
- •82. Болгарія в ост. Третині хіх ст. – на початку хх ст.
- •83. Піднесення національно-визвольного руху слов’янських народів Австро-Угорщини на початку хх ст.
- •84. Особливості розвитку соціалістичного руху в Австро-Угорщині. „Австромарксизм”.
- •85 Національно-визвольний рух в Австро-Угорщині у 80–90-х рр. Хіх ст. Внутрішня політика уряду е.Тааффе.
- •86. Криза дуалізму в Австро-Угорщині напередодні і світової війни.
- •87. Боротьба за загальне виробниче право в Австро-Угорщині на початку хх ст. Виборчий закон 1907 р.
- •88. Зовнішня політика Австро-Угорщини на початку хх ст. Експансія на Балкани.
- •89. Сербія. Чорногорія наприкінці хіх – на початку хх ст.
- •90.Скандинавські держави наприкінці хіх – на початку хх ст
- •91.Боротьба великих держав за Марокко на початку хх ст. Перша і друга марокканські кризи.
- •92. Чеський національний рух в ост. Третині хіх ст. „Старочехи” і „молочехи”.
- •93.Зовнішня політика Австро-Угорщини в ост. Третині хіх ст.
- •94. Боротьба течій у іі Інтернаціоналі наприкінці хіх – на початку хх ст.
- •95. Іспанія на початку хх ст. Зовнішня і колоніальна політика країни
- •96. Чеський національно-визвольний рух на початку хх ст.
- •97. Національно-визвольний рух в Ірландії у 70 – 80 рр. Хіх ст. Боротьба за гомруль.
- •98.Боснійська криза
- •99.„Східне питання” в міжнародних відносинах у 70-х рр. Хіх ст. Політичні наслідки російсько-турецької війни.
- •100.Сараєвське вбивство і липнева криза 1914 р.
- •101. Боротьба великих держав за переділ Далекого Сходу наприкінці хіх – на початку хх ст. Англо-японський союз. Міжнародні наслідки російсько-японської війни.
- •102. Загострення російсько-німецьких відносин у 80-х рр.. Хіх ст. Утворення франко-німецького союзу.
78. Національно-визвольний рух балканських народів у 70-х рр. Хіх ст. „Східна криза”.
У 70-х рр. починається новий етап національно-визвольної боротьби народів Балканського півострова. Європейські держави неодноразово ставили перед урядом Туреччини питання про реформи по зрівнюванню положення мусульманського і християнського населення. Проте слабка зацікавленість європейських урядів в рішенні цього питання і протиріччя між державами дозволяли правлячим кругам Туреччини ухилятися від реформ. У цих умовах вирішальним чинником національного розвитку балканських народів була визвольна боротьба.
Приводом до повстання весною 1875 р. стали утиски християнського населення турецькими збірниками податків, що викликали криваві сутички між православними та мусульманами.
Повстанців всіляко підтримували країни-сусіди, особливо Чорногорія та Сербія. Чорногорія не лише давала притулок біженцям, а й допомагала продуктами, зброєю, порохом, її жителі іноді самі приймали активну участь у повстанні. З усіх слов'янських країн їм йшли щедрі грошові потоки від товариств, організацій та приватних осіб, що співчували справі їх звільнення з-під турецького гніту. Російський уряд теж вважав за необхідне надати допомогу повсталим слов'янам. Він сподівався таким чином відновити серед них свій престиж, підірваний поразкою в Кримській війні.
Австро-Угорська імперія, висловлюючи своє лояльне ставлення до повстанців, переслідувала свої меркантильні цілі. Саме зовнішній фактор був причиною розколу повстанців по ідеологічній основі на прихильників автономії, прибічників об'єднання з Сербією та прибічників об'єднання з Хорватією.
Повстання локального характеру швидко розросталося, почало набувати міжнародного значення. Але повстання мало стихійний характер, тому було швидко придушене місцевою владою. Таким чином освічена Європа отримала традиційний привід для втручання в Балканські справи - необхідність захисту мирного населення. Дипломатична демагогія була лише тою завісою, що приховувала корисні цілі. Великобританія намагалася встановити свою гегемонію в Єгипті і Константинополі і при цьому не допустити посилення Російської імперії. Австро-Угорська імперія мала в своїй балканській політиці програму-мінімум і програму-максимум. Програма-мінімум - не допустити в ході конфлікту територіальні розширення Сербії і Чорногорії, перешкоджати руху Російської імперії до проток. Програма-максимум передбачала приєднання до Австро-Угорщини Боснії і Герцеговини, не відмовляючись від традиційної мрії - контролю за гирлом Дунаю.
Росія мала власні інтереси на Балканах, тому і всіляко підтримувала повстання в Боснії та Герцеговині. Тут в першу чергу брався слов'янський аспект, адже Росія хотіла б мати надійні слов'янські держави в Центральній та Східній Європі. Спроби були актуальні, але мали поразку з ряду причин.
Ці повстання були яскравим прикладом для інших країн Європи, які прагнули отримати незалежність. Боснія та Герцеговина після цих повстань останні увійшли до Австро-Угорщини.
79. Друга Балканська війна.
Друга Балканська війна — з червня до серпня 1913 р. Друга Балканська війна була спричинена різким загостренням відно¬син у таборі союзників. Греція претендувала на території в Македонії і Фракії, а Сербія, яка не одержала виходу до Адріатики, вимагала компенсації в Македонії. Для реалізації своїх планів Греція і Сербія підписали таємний договір (1913 р.) проти Болгарії, до якого приєдналася і Румунія, що за свій нейтра¬літет у попередній війні прагнула компенсації. Підігрівала міжусобиці і Австро-Угорщина, яка розглядала Балканський союз як дітище Антанти.
29 червня 1913 р. болгари атакували сербські й грецькі позиції, але зазнали невдачі. Так почалася нова війна. Цього разу воювали колишні союзники: Болгарія, з одного боку, а з іншого — Сербія, Чорногорія, Греція і Румунія, що приєдналася до них. У цій війні Болгарія зазнала поразки. Туреччина скористалася цим і повернула собі Едірне (Адріанополь) із прилеглим округом, унаслідок чого її володіння на Балканському півострові істотно розширилися. 10 серпня 1913 р. у Бухаресті був підписаний мирний договір. За його умовами майже вся Македонія поділялася між Грецією і Сербією (за Болгарією залишився Піринський край). У Фракії Болгарія зберегла вузький вихід до Егейського моря. Румунія захопила Південну Добруджу. У Македонії і Косово зав’язалися вузли нових міжетнічних суперечностей.
Друга Балканська війна істотно змінила політичну ситуацію в регіоні. Балканський союз розпався. У Сербії і Румунії посилився вплив Антанти. Болгарія перейшла в табір австро-німецького блоку. Посилився німецький вплив у Туреччині. Албанія стала яблуком розбрату між Австро-Угорщиною й Італією. Балканські війни стали прологом Першої світової війни.