- •44. Суспільно-політичні кризи у Франції у 80 – 90-х рр. Хіх ст. Буланжизм. Панамська афера.
- •45. Внутрішня політика поміркованих республіканців у Франції.
- •46. Уповільнення темпів економічного розвитку Франції в ост. Третині хіх ст. – на початку хх ст.
- •47. Соціально-економічне законодавство Паризької Комуни.
- •48. Паризька Комуна 1871 р. Громадянська війна у Франції.
- •49.Революція 4 вересня 1870 р. І виникнення Третьої республіки у Франції. Політика уряду „національної оборони”.
- •50. Внутрішньополітичний розвиток Франції на початку 70-х рр.. Хіх ст. Конституція Третьої республіки.
- •51. Завершення об’єднання Німеччини. Конституція 1871 р. Місце Прусії в Німецькій імперії.
- •52. Спроби Німеччини розірвати франко-російський альянс на початку хх ст. Бйоркський договір і Потсдамська угода.
- •53 Чинники економічного піднесення Німеччини. Особливості розвитку промисловості і сільського господарства. Монополізація виробництва.
- •54 Канцлерство Каправі в Німеччині. Політика „нового курсу”. „Ера Штумана”.
- •55 Політика „згуртовування” в Німеччині. Канцлерство б.Бюлова. „Готтентонтський” блок.
- •56 Канцлерство Бетман-Гальвега і „чорно-голубий ”блок. Назрівання політичної кризи в Німеччині напередодні Першої світової війни.
- •57 Ідейно-політична еволюція німецької соціал-демократії. Боротьба течій в сдпн на початку хх ст.
- •58 Договори Німеччини з європейськими державами у 70 - 80-х р. Хіх ст.
- •59 Співвідношення сил після франко-прусської війни. Боротьба Німеччини за гегемонію в Європі.
- •60 Внутрішня політика в Німеччині у 70 – 80-х р. Хіх ст. Бонапартизм Бісмарка.
- •61 Структурні зрушення в німецькій економіці наприкінці хіх – на початку хх ст. Економічна експансія Німеччини.
- •62. Зовнішня і колоніальна політика Німеччини в роки канцлерства Бісмарка.
- •63. Перехід Німеччини до „світової політики”. Загострення Англо-німецького суперництва наприкінці хіх - на початку хх ст.
- •64. Виникнення „Проблеми Півдня” в Італії.
- •65. Режим ф. Кріспі. Політична криза в Італії у 90-х рр. Хіх ст.
- •66. Особливості економічного розвитку Італії в ост. Третині хіх – на початку хх ст.
- •67. „Ліберальна ера” д.Джолітті в Італії.
- •68. Політичні наслідки об’єднання Італії. „Права” при владі. Взаємовідносини з Ватиканом.
- •69. Зовнішня і колоніальна політика Італії на початку хх ст. Італо-турецька війна
- •70. Внутрішня політика „лівої” в Італії.
- •71. Утворення Троїстого союзу.
- •72. Створення Антанти.
- •73. Зовнішня і колоніальна політика Італії в ост. Третині хіх ст.
- •74. Боротьба великих держав за вплив на Балканах у 80 – 90-х рр.. Хіх ст. Болгарська криза.
- •75. Особливості соціально-економічного розвитку балканських країн наприкінці хіх – на початку хх ст.
- •76. Утворення Балканського союзу. Перша Балканська війна.
- •77. Утворення нових національних держав на Балканах у 70-х рр.. Хіх ст.
- •78. Національно-визвольний рух балканських народів у 70-х рр. Хіх ст. „Східна криза”.
- •79. Друга Балканська війна.
- •80. Конституційна криза 1897 – 1900 рр. В Австро-Угорщині . Політика уряду Кербера.
- •81. Політична система Австро-Угорщини. Роль національного питання у політичному житті двоєдиної монархії.
- •82. Болгарія в ост. Третині хіх ст. – на початку хх ст.
- •83. Піднесення національно-визвольного руху слов’янських народів Австро-Угорщини на початку хх ст.
- •84. Особливості розвитку соціалістичного руху в Австро-Угорщині. „Австромарксизм”.
- •85 Національно-визвольний рух в Австро-Угорщині у 80–90-х рр. Хіх ст. Внутрішня політика уряду е.Тааффе.
- •86. Криза дуалізму в Австро-Угорщині напередодні і світової війни.
- •87. Боротьба за загальне виробниче право в Австро-Угорщині на початку хх ст. Виборчий закон 1907 р.
- •88. Зовнішня політика Австро-Угорщини на початку хх ст. Експансія на Балкани.
- •89. Сербія. Чорногорія наприкінці хіх – на початку хх ст.
- •90.Скандинавські держави наприкінці хіх – на початку хх ст
- •91.Боротьба великих держав за Марокко на початку хх ст. Перша і друга марокканські кризи.
- •92. Чеський національний рух в ост. Третині хіх ст. „Старочехи” і „молочехи”.
- •93.Зовнішня політика Австро-Угорщини в ост. Третині хіх ст.
- •94. Боротьба течій у іі Інтернаціоналі наприкінці хіх – на початку хх ст.
- •95. Іспанія на початку хх ст. Зовнішня і колоніальна політика країни
- •96. Чеський національно-визвольний рух на початку хх ст.
- •97. Національно-визвольний рух в Ірландії у 70 – 80 рр. Хіх ст. Боротьба за гомруль.
- •98.Боснійська криза
- •99.„Східне питання” в міжнародних відносинах у 70-х рр. Хіх ст. Політичні наслідки російсько-турецької війни.
- •100.Сараєвське вбивство і липнева криза 1914 р.
- •101. Боротьба великих держав за переділ Далекого Сходу наприкінці хіх – на початку хх ст. Англо-японський союз. Міжнародні наслідки російсько-японської війни.
- •102. Загострення російсько-німецьких відносин у 80-х рр.. Хіх ст. Утворення франко-німецького союзу.
45. Внутрішня політика поміркованих республіканців у Франції.
Помірковані республіканці, які прийшли до влади в 1879 р., утримували у своїх руках управління державою до кінця 1890-х рр. Після загальних виборів 1881 р. парламентське представництво монархістів різко скоротилося. У палаті депутатів вони отримали лише 190 місць (республіканці - 467). Після смерті в 1883 р. графа Шамбора легітимісти розкололися на два угрупування. Одне з них злилося з орлеаністами, визнавши законним претендентом на престол графа Паризького, інше визнало існуючу форму правління та зосередилося на захисті в рамках традиційних консервативних цінностей - релігії, церкви, власності, армії тощо.
Початок 1880-х рр. ознаменувався фінансовими скандалами, хвилею тероризму та страйкового руху. 1882 рік було названо "роком великого краху", під час якого збанкрутіло багато великих кампаній. Ланцюгову реакцію банкрутств спричинив крах банку "Юньон женераль", створений у 1878 р. на капітали консервативних і католицьких кіл. Він розорив тисячі вкладників, викликав паніку на фінансових ринках, посилив недовіру власників капіталу до ризикованих капіталовкладень.
Помірковані республіканці у 80-ті pp. зосередилися головним чином на політичних реформах на противагу соціальним, що сприяло поширенню соціалістичних ідей.
Спочатку було прийнято ряд заходів, спрямованих на легітимацію ІІІ республіки, ліквідацію недоліків у законодавстві, що регулювало політичні та громадянські права народу. Уряд і Національні збори переїхали з Версаля до Парижа, день взяття Бастилії (14 липня) оголошено національним святом, а "Марсельєза" стала національним гімном. Учасники Паризької комуни отримали амністію. У червні - липні 1880 р. прийнято закони про свободу зборів і друку, але водночас посилено покарання за підбурювання до насильства та вбивства. У березні 1884 р. було прийнято закон Вальдека-Руссо, за яким легальний статус отримали профспілкові об'єднання підприємців і робітників (заборонені законом Ле Шапельє 1791 р., частково відміненому в 1864 р.).
За ініціативи уряду Жюля Феррі 4 серпня 1884 р. Національні збори прийняли текст нового конституційного закону, що вніс зміни до конституції 1875 р. Найважливішим із них з політичного погляду стало доповнення про те, що республіканська форма правління не може бути предметом пропозиції про перегляд; члени сімей, які царствували у Франції, не можуть бути обраними на посаду президента республіки. 9 грудня 1884 р. сенат прийняв новий закон про заборону членам сімей, які царствували у Франції, бути обраними до сенату і про ліквідацію інституту довічних сенаторів.
Важливою була серія законів про обов'язкову безкоштовну світську початкову освіту, про середню жіночу освіту тощо (1880-1881), прийнятих завдяки зусиллям Жюля Феррі, який займав у кабінетах того часу посади міністра народної освіти та прем'єр-міністра. Унаслідок цих заходів у 1901 р. у Франції залишалося неграмотними всього 19,4 % жінок і 13,5 % чоловіків.
У 1880 р. Ж. Феррі домігся закриття навчальних закладів ордену єзуїтів і зобов'язав усі інші конгрегації, які утримували в країні велику кількість лікарень, притулків та навчальних закладів, отримувати дозвіл уряду на свою діяльність. Заборона багатьох конгрегацій та застосування до них примусових засобів призвели до конфлікту республіканської влади з церквою, налаштували проти них значну частину віруючих. У країні сформувався сильний антиурядовий католицький рух, який знайшов собі союзника в консервативній опозиції та зміцнив її виборчу базу. Напередодні загальних виборів 1885 р. монархісти (легітимісти, орлеаністи й бонапартисти) об'єдналися в політичне угрупування "Конституційна опозиція", виступили на виборах єдиним фронтом і досягли значного успіху, провівши до палати 202 депутати. На ці вибори республіканці вперше після приходу до влади йшли під гаслом захисту республіки.
Суперечності між республіканцями не могли не вплинути на стабільність урядів, змушених постійно враховувати можливість втрати парламентської більшості. Часта зміна урядів було справжнім лихом ІІІ республіки. До кінця XIX ст. їх було понад 20, тобто кожен кабінет перебував у влади в середньому менше одного року. Цю урядову нестабільність дещо компенсувало те, що персональний склад кабінетів був порівняно стабільний - як правило, частина міністрів колишнього уряду переходила до складу нового.