62. Зовнішня і колоніальна політика Німеччини в роки канцлерства Бісмарка.

На східному кордоні, з боку Росії, не було підстав чекати яких-небудь ускладнень. Відносини з Австро-Угорщиною, яку в війні 1870-1871 рр. Бісмарк зумів нейтралізувати, були задовільними. Протиріч з Англією, економічних чи колоніальних, у новоствореної Німецької імперії в той час ще не було. Здавалось, положення молодої імперії, а разом з нею її першого канцлера було чудовим.

На протязі двох десятиліть, з часу утворення Німецької імперії і до своєї відставки, Бісмарк вів напружену боротьбу в області зовнішньої політики. Він зумів створити навколо Німеччини велику і складну систему союзів і угрупувань, котрі були застраховані іншими комбінаціями, що мали більш важливе значення.

Франкфуртський мир, підписаний між Німеччиною та Францією після закінчення війни, став основою зовнішньої політики бісмаркової Німеччини. Канцлер прагнув увіковічнити цей мир, так як він закріплював за Німеччиною значні привілеї відносно Франції. Приєднання Ельзасу та Лотарингії до Німеччини ще більш поглибило прірву між новою імперією і її західною сусідкою.

До цього часу відноситься спроба Бісмарка до більш широкого політичного зближення з Англією, яке, варто відмітити, закінчилась невдачею. Англійський уряд відповів тим, що зайняв досить стриману позицію.

Тоді Бісмарк висунув на перший план ідею спільності династичних інтересів трьох східноєвропейських монархій. На цій основі він створив союз трьох імператорів - німецького, російського та австрійського (1873 р.). В союзі трьох імператорів Бісмарк намагався забезпечити міжнародне становище Німеччини, яке склалося після Франкфуртського миру. “Союз трьох імператорів” проіснував до 1887 року.

Бісмарк підписав в 1879 році союзний договір з Австро-Угорщиною, який гарантував військову допомогу на випадок війни з Росією. Зі свого боку Австро-Угорщина, надавала Німеччині допомогу на випадок війни з Росією, зобов'язувалась зберігати нейтралітет в разі війни із Францією.

Домагаючись ізоляції Франції, Бісмарк заохочував Італію в конкуренції із Францією. Своїм основним супротивником Австро-Угорщина вважала не Італію, а Росію. Це дозволило Німеччині, Італії та Авсро-Угорщині в 1882 році підписати “Троїстий союз” терміном на п'ять років.

Від 80-х pp. XIX ст. Бісмарк почав приділяти більше уваги колоніальним загарбанням. У 1884 р. Німеччина встановила протекторат над частиною Південно-Західної Африки (Намібією) і Центральною Африкою (Того, Камеруном). Наступного року контроль було поширено на частину Східної Африки (Танганьїку). Так було створено німецьку колоніальну імперію.

63. Перехід Німеччини до „світової політики”. Загострення Англо-німецького суперництва наприкінці хіх - на початку хх ст.

Основною метою зовнішньополітичного курсу Німецької імперії стало створення військово-політичної коаліції європейських держав, спрямованої проти Франції. Правлячі кола в Берліні спиралися на Австро-Угорщину, яка після франко-прусської війни пішла на зближення з Німеччиною та Італією — суперницею Франції на Середземному морі та півночі Африки. З метою залучення до майбутньої коаліції Росії, потенційного союзника Франції, було запроваджено ідею спільної боротьби проти соціал-демократичного руху. 6 травня 1873 р. Росія та Німеччина підписали союзний договір. Через місяць аналогічну угоду підписали Росія та Австро-Угорщина. Так виник Союз трьох імператорів, завдяки чому Францію було ізольовано, а Німеччина посіла чільне місце на європейській арені.

Першу тріщину коаліція дала під час близькосхідної кризи 1875-1878 pp. Відверто ворожі позиції Австро-Угорщини і Німеччини на Берлінському конгресі змінили ставлення Росії до своїх союзників. 7 жовтня 1879 р. Німеччина та Австро-Угорщина підписали союзний договір, спрямований проти Росії. Договір започаткував створення Троїстого союзу, який остаточно сформувався 1882 p., коли до нього приєдналась Італія. Це логічно підштовхувало Росію і Францію до тісного військово-політичного співробітництва. З часом на противагу австро-німецько-італійському блок) було створено союз Франції, Росії та Англії (Антанта).

У 1888 р. імператором Німеччини став Вільгельм II.

У плани німецької експансії входило загарбання англійських і французьких колоній та прикордонних районів Франції (експансія на Захід), відторгнення частини Росії («Дранґ нах Остен» — натиск на Схід), Прибалтики, України, Північного Кавказу, проникнення на Близький Схід. Такі плани пангерманістів знайшли відгук в уряді. Армія стала головною турботою держави, а мілітаризм — нарощування військової могутності — урядовою доктриною.

У 1913 р. військові витрати становили 50% бюджету. З ініціативи міністра флоту адмірала Тірпіца Німеччина почала створювати величезний військовий флот, який за чисельністю і могутністю незабаром став другим після англійського.