- •44. Суспільно-політичні кризи у Франції у 80 – 90-х рр. Хіх ст. Буланжизм. Панамська афера.
- •45. Внутрішня політика поміркованих республіканців у Франції.
- •46. Уповільнення темпів економічного розвитку Франції в ост. Третині хіх ст. – на початку хх ст.
- •47. Соціально-економічне законодавство Паризької Комуни.
- •48. Паризька Комуна 1871 р. Громадянська війна у Франції.
- •49.Революція 4 вересня 1870 р. І виникнення Третьої республіки у Франції. Політика уряду „національної оборони”.
- •50. Внутрішньополітичний розвиток Франції на початку 70-х рр.. Хіх ст. Конституція Третьої республіки.
- •51. Завершення об’єднання Німеччини. Конституція 1871 р. Місце Прусії в Німецькій імперії.
- •52. Спроби Німеччини розірвати франко-російський альянс на початку хх ст. Бйоркський договір і Потсдамська угода.
- •53 Чинники економічного піднесення Німеччини. Особливості розвитку промисловості і сільського господарства. Монополізація виробництва.
- •54 Канцлерство Каправі в Німеччині. Політика „нового курсу”. „Ера Штумана”.
- •55 Політика „згуртовування” в Німеччині. Канцлерство б.Бюлова. „Готтентонтський” блок.
- •56 Канцлерство Бетман-Гальвега і „чорно-голубий ”блок. Назрівання політичної кризи в Німеччині напередодні Першої світової війни.
- •57 Ідейно-політична еволюція німецької соціал-демократії. Боротьба течій в сдпн на початку хх ст.
- •58 Договори Німеччини з європейськими державами у 70 - 80-х р. Хіх ст.
- •59 Співвідношення сил після франко-прусської війни. Боротьба Німеччини за гегемонію в Європі.
- •60 Внутрішня політика в Німеччині у 70 – 80-х р. Хіх ст. Бонапартизм Бісмарка.
- •61 Структурні зрушення в німецькій економіці наприкінці хіх – на початку хх ст. Економічна експансія Німеччини.
- •62. Зовнішня і колоніальна політика Німеччини в роки канцлерства Бісмарка.
- •63. Перехід Німеччини до „світової політики”. Загострення Англо-німецького суперництва наприкінці хіх - на початку хх ст.
- •64. Виникнення „Проблеми Півдня” в Італії.
- •65. Режим ф. Кріспі. Політична криза в Італії у 90-х рр. Хіх ст.
- •66. Особливості економічного розвитку Італії в ост. Третині хіх – на початку хх ст.
- •67. „Ліберальна ера” д.Джолітті в Італії.
- •68. Політичні наслідки об’єднання Італії. „Права” при владі. Взаємовідносини з Ватиканом.
- •69. Зовнішня і колоніальна політика Італії на початку хх ст. Італо-турецька війна
- •70. Внутрішня політика „лівої” в Італії.
- •71. Утворення Троїстого союзу.
- •72. Створення Антанти.
- •73. Зовнішня і колоніальна політика Італії в ост. Третині хіх ст.
- •74. Боротьба великих держав за вплив на Балканах у 80 – 90-х рр.. Хіх ст. Болгарська криза.
- •75. Особливості соціально-економічного розвитку балканських країн наприкінці хіх – на початку хх ст.
- •76. Утворення Балканського союзу. Перша Балканська війна.
- •77. Утворення нових національних держав на Балканах у 70-х рр.. Хіх ст.
- •78. Національно-визвольний рух балканських народів у 70-х рр. Хіх ст. „Східна криза”.
- •79. Друга Балканська війна.
- •80. Конституційна криза 1897 – 1900 рр. В Австро-Угорщині . Політика уряду Кербера.
- •81. Політична система Австро-Угорщини. Роль національного питання у політичному житті двоєдиної монархії.
- •82. Болгарія в ост. Третині хіх ст. – на початку хх ст.
- •83. Піднесення національно-визвольного руху слов’янських народів Австро-Угорщини на початку хх ст.
- •84. Особливості розвитку соціалістичного руху в Австро-Угорщині. „Австромарксизм”.
- •85 Національно-визвольний рух в Австро-Угорщині у 80–90-х рр. Хіх ст. Внутрішня політика уряду е.Тааффе.
- •86. Криза дуалізму в Австро-Угорщині напередодні і світової війни.
- •87. Боротьба за загальне виробниче право в Австро-Угорщині на початку хх ст. Виборчий закон 1907 р.
- •88. Зовнішня політика Австро-Угорщини на початку хх ст. Експансія на Балкани.
- •89. Сербія. Чорногорія наприкінці хіх – на початку хх ст.
- •90.Скандинавські держави наприкінці хіх – на початку хх ст
- •91.Боротьба великих держав за Марокко на початку хх ст. Перша і друга марокканські кризи.
- •92. Чеський національний рух в ост. Третині хіх ст. „Старочехи” і „молочехи”.
- •93.Зовнішня політика Австро-Угорщини в ост. Третині хіх ст.
- •94. Боротьба течій у іі Інтернаціоналі наприкінці хіх – на початку хх ст.
- •95. Іспанія на початку хх ст. Зовнішня і колоніальна політика країни
- •96. Чеський національно-визвольний рух на початку хх ст.
- •97. Національно-визвольний рух в Ірландії у 70 – 80 рр. Хіх ст. Боротьба за гомруль.
- •98.Боснійська криза
- •99.„Східне питання” в міжнародних відносинах у 70-х рр. Хіх ст. Політичні наслідки російсько-турецької війни.
- •100.Сараєвське вбивство і липнева криза 1914 р.
- •101. Боротьба великих держав за переділ Далекого Сходу наприкінці хіх – на початку хх ст. Англо-японський союз. Міжнародні наслідки російсько-японської війни.
- •102. Загострення російсько-німецьких відносин у 80-х рр.. Хіх ст. Утворення франко-німецького союзу.
55 Політика „згуртовування” в Німеччині. Канцлерство б.Бюлова. „Готтентонтський” блок.
Ініціатором «політики згуртування» двох найвпливовіших сил суспільства - юнкерів і великої буржуазії - виступили військові, магнати важкої індустрії, а практично її втілено у життя новим канцлером Бернгардом фон Бюловим (1900-1909).
Державна підтримка промисловців і зниження в інтересах експортерів увізних мит в 90-ті роки ХІХ ст. викликали сильне незадоволення землі власників – юнкерів, тому що ринок країни було знову відкрито для дешевої російської пшениці. Намагаючись заручитися підтримкою юнкерів, фон Бюлов провів в 1902 р. через рейхстаг новий митний тариф, який майже вдвічі підвищив мита на ввезене зерно. Після запровадження тарифу в 1904 р. чистий прибуток поміщиків тільки за рік склав 1,5 млрдмарок.
На початку XX ст. у Німеччині за часів канцлерства фон Бюлова проведено низку нових соціальних реформ: розширено коло застрахованих від нещасних випадків, продовжено термін соціальних виплат на випадок хвороби, дитячу працю було повністю заборонено, у тому числі в надомному виробництві, прийнято програму житлового будівництва для робітників зі щорічним фінансуванням у 4-5 млн марок. У 1906 р. було впроваджено грошові виплати для депутатів рейхстагу, проти чого свого часу категорично виступав О. Бісмарк, маючи на увазі ускладнення участі соціал-демократів у сесіях парламенту.
У 1903-1904 рр. знову розгорнулася боротьба між аграріями та підприємцями з приводу перегляду умов торговельних договорів із сусідніми державами. Оскільки термін договорів, підписаних Капріві в 1892-1894 рр. закінчувався, консерватори та Союз сільських господарів розгорнули широку агітаційну кампанію з вимогами подвійного підвищення тарифів на ввезення зернових культур. Цього разу їхня боротьба завершилася перемогою - тарифи було підвищено, хоч і не вдвічі, а до рівня 1892 р. Німеччина знову повернулася до протекціоністського мита, що відгородило німецький ринок для іноземної сільськогосподарської продукції.
"Готтентотский блок", «Бюловский блок», реакційний блок німецьких політичних партій: консерваторів, націонал-лібералів і "вільнодумних", створений за активної участі рейхсканцлера Б. Бюлова в грудні 1906 - січні 1907 після розпуску рейхстагу, який відхилив законопроект уряду про додаткові асигнування на придушення повстання готтентотів (1904-07) в герм. Південно-Західній Африці. Освіта "Р. би." (був так названий його супротивниками) свідчило про консолідацію сил імперіалістичної буржуазії і юнкерства для придушення визвольного руху в колоніях і проведення експансіоністської зовнішньої політики. На нових виборах до рейхстагу в 1907 "Г. б." отримав близько 60% загальної кількості мандатів. Спираючись на "Г. б.", Бюлов проводив політику розширення колоніальної експансії і посилення мощі німецького військово-морського флоту. У 1909 "Г. б." розпався, що викликало відставку Бюлова.
Провал партією Центру й соціал-демократами додаткових кредитів на колоніальні потреби в рейхстазі в умовах великого повстанням племен гереро та готтентотів у Намібії призвів до парламентського конфлікту, розпуску рейхстагу та нових виборів у січні 1907 р., які увійшли в історію під назвою "готтентотських". На виборах переміг блок консервативних партій з націонал-лібералами, у результаті чого канцлер Б. Бюлов отримав у парламенті першу проурядову коаліцію партій («бюловський блок»), що існувала близько двох років.
Партія Центру після виборів зберегла свої провідні позиції в рейхстагу, залишаючись найбільшою фракцією, але соціал-демократи втратили майже половину мандатів (38 місць). Перемога консервативно-ліберального блоку була обумовлена передусім застарілим поділом виборчих округів, але поразка СДПН призвела до посилення реформістських настроїв і припинення полеміки з ревізіоністами заради збереження єдності партії.
"Бюловський блок" не був згуртованим і стабільним. Ліберали прагнули до розширення прав рейхстагу та впровадження в Пруссії, де до того часу існувала трикласна система виборів, загального й рівного виборчого права. Консерватори наполягали на збереженні існуючого порядку. Об'єднувала їх лише спільна позиція із зовнішньополітичних проблем. Блок розпався в 1909 р. через розбіжності з приводу фінансової реформи, необхідної для покриття бюджетного дефіциту та державного боргу, який перевищив 4 млрд марок.
Фінансова реформа передбачала впровадження податку для прямих нащадків нерухомості та підвищення непрямих податків на споживчі товари. Проти нових непрямих податків виступили ліві ліберали й соціал-демократи, а консерватори та партія Центру протестували проти податку на спадщину, вбачаючи в цьому посягання на право земельної власності. У результаті відбулося перегрупування сил у парламенті, сформувався новий блок - "чорно-блакитний" - у складі Партії центру й консерваторів, який провалив податок на спадщину. Після цього рейхстаг прийняв закон про податок на операції з цінними паперами. Знову аграрії отримали перемогу над промисловцями.
Утративши підтримку в рейхстагу, Б. Бюлов у липні 1909 р. подав у відставку. Уперше в авторитарній Німецькій імперії канцлер пішов зі своєї посади після парламентської поразки. Останнє слово було, звичайно, за Вільгельмом II, але він підтримав цю відставку. Однією із причин був скандал, що розгорнувся в жовтні 1908 р. навколо інтерв'ю Вільгельма лондонській "Дейлі телеграф", у якому імператор допустився образливих висловлювань на адресу британської зовнішньої політики. Так, за його словами, у 1899-1902 рр. бури були переможені за планом, який він надіслав королеві Вікторії; саме він перешкодив створенню в цей час антианглійської континентальної ліги; будучи особисто другом Британії, він мав ураховувати сильні антибританські настрої в німецькому суспільстві. Це інтерв'ю викликало обурення в Англії, Франції, Росії, засудження всіма німецькими політичними партіями, які заявили, що імператор має утримуватися від подібних непродуманих виступів. Перед публікацією імператор відправив текст інтерв'ю Бюлову, однак ніяких зауважень не отримав. Під час обговорення цього питання в парламенті канцлер Бюлов не виступив на підтримку Вільгельма II, а заявив, що не в змозі відповідати за політику імперії, якщо кайзер не проявить стриманості й розсудливості. Після цього його відставка була вирішена.