21.Іv Універсал Української Центральної Ради. Проголошення незалежності унр.

У цій невтішній ситуації керівники УЦР були змушені переоцінити свої погляди на статус України і, відмовившись від гасел автономії в складі рівноправної федерації народів, стати на позицію цілковитої незалежності України. В умовах війни 22 січня 1918 р. з’явився Четвертий універсал УЦР, який проголошував Українську Народну Республіку «самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу. Зо всіма сусідніми державами, як-то: Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною та інши ми, ми хочемо жити в згоді й приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя Самостійної Української Республіки. Власть у ній буде належати тільки народові України, іменем якого, поки зберуться Українські установчі збори, будемо правити ми, Українська Центральна Рада… та наш виконавчий орган, який однині матиме назву Ради Народних Міністрів». Текст універсалу було розроблено на основі проектів М. Грушевського, В. Винниченка і М. Шаповала. Одним із найголовніших завдань, які потребували вирішення в найближчий час і знайшли своє відображення в Четвертому універсалі, було укладення миру з Німеччиною та її союзниками. Для цього в Брест відправилася мирна делегація. Крім того, в універсалі містилася низка соціально-економічних положень. Щодо аграрного питання в універсалі повідомлялося: «Земельна комісія... вже виробила закон про передачу землі трудовому народу без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі». Проект закону планувалося розглянути і прийняти на найближчому засіданні УЦР, «щоб передача землі в руки трудящих неодмінно відбулася ще до початку весняних робіт». Усі ліси, води і надра конфісковувались у попередніх власників і переходили у власність держави. Уряду приписувалося «приступити до переведення всіх заводів і фабрик на мирний стан, на вироблення продуктів, потрібних насамперед трудящим масам». У Четвертому універсалі також йшлося про необхідність вжити термінових заходів щодо ліквідації безробіття, матеріального забезпечення інвалідів, сиріт, людей похилого віку і всіх тих, хто потерпів

22. Проголошення І Всеукраїнським з’їздом Рад у Харкові влади Рад на Україні. Характер радянської державності.

22. Після повалення внаслідок жовтневого перевороту 1917 р. у Петрограді Тимчасового уряду, проголошення II Всеросійським з'їздом Рад радянської влади і обрання на ньому більшовицького уряду-Ради Народних Комісарів (РНК) на чолі з Леніним помітно активізувалася боротьба більшовиків України за встановлення тут радянської влади.

Усупереч існуючій в Українській Народній Республіці легітимній владі Центральної Ради українські більшовики провели у Харкові 11-12 грудня 1917 р. так званий І Всеукраїнський з'їзд Рад. На з'їзді було близько 200 делегатів, які представляли 89 Рад із майже 300, котрі діяли в Україні на момент роботи з'їзду Рад у Харкові. І хоча, на думку сучасних дослідників, при такому представництві І Всеукраїнський з'їзд Рад навряд чи можливо вважати легітимним, однак він розглянув назву питань установчого характеру, зокрема: 1) про сучасний політичний момент; 2) про організацію влади в Україні; 3) про самовизначення України; 4) про вибори Центрального Виконавчого Комітету Рад України. Також на порядку денному з'їзду стояло питання "Про Донецько-Криворізький басейн".

Одним із головних питань на І Всеукраїнському з'їзді Рад було питання про владу в Україні. У резолюції з'їзду "Про організацію влади на Україні" від 12 грудня 1917 р. стосовно влади визначалося: "Влада на території Української республіки віднині належала виключно Радам робітничих, солдатських і селянських депутатів; на місцях - міським, губернським та обласним Радам, а в центрі - Всеукраїнському з'їздові Рад робітничих і селянських депутатів, його Центральному Виконавчому Комітетові і тим органам, які він створить.

Україна проголошується Республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів".

У резолюції 1 Всеукраїнського з'їзду Рад "Про самовизначення України" були визначені принципи відносин Української Радянської Республіки з Російською Радянською Республікою. З'їзд визнав Українську республіку федеративною частиною Російської республіки, а потім, виходячи з цього, доручив ЦВК Рад України "негайно поширити на територію Української республіки всі декрети і розпорядження робітничо-селянського уряду федерації, які мають загальне для всієї федерації значення". Мова йшла про акти про землю, про робітничий контроль над виробництвом, про повну демократизацію армії тощо.

Таким чином, у кінці грудня 1917 р. склалося своєрідне двовладдя: влада Української Центральної Ради і влада радянська, в особі Всеукраїнського з'їзду Рад і його ЦВК. Така ситуація неминуче призвела до боротьби за владу. При цьому слід зазначити, що встановлення в Україні радянської влади отримало цілковиту підтримку з боку більшовицького РНК радянської Росії, що обумовило надання українським центральним радянським органам допомоги, у тому числі й військової, у їх боротьбі проти Центральної Ради. Унаслідок наступу радянських військ на Київ 28 січня 1918 p. у цьому місті встановлюється радянська влада, а 30 січня до Києва прибув радянський уряд - Народний секретаріат.