49. Політичне та соціально-економічне становище в Україні на початку 20-х рр.

На початку 20-х рр. особливої актуальності набуло питання про визначення державного статусу радянських республік, їх взаємовідносини, особливо із центром. Формально УСРР була юридично незалежною державою, а її відносини з іншими радянськими республіками були побудовані на основі різних договорів і угод, що характеризувалося як договірна федерація. Так 1 червня 1919 р. було укладено військово-політичний союз радянських республік, а наприкінці 1920 р. між УСРР і РСФРР було підписано двосторонній договір, який закріпив вже оформлені відносини. Але державний суверенітет УСРР був дуже вузький, бо спільне політичне керівництво здійснювала РКП(б). Тому між центральними відомствами РСФРР і Україною нерідко виникали суперечності, існувала напруженість. Центр нерідко нехтував суверенними правами України, що викликало протести з боку частини керівництва України. Щоб подолати ці недоліки, з ініціативи України почалися переговори між партійно-державним керівництвом України і Росії.

Влітку 1922 р. працювала комісія ЦК РКП(б) на чолі із Сталіним (нарком по справах національностей). 23 - 24 вересня 1922 р. було затверджено розроблений нею проект, який дістав назву - план "автономізації". За цим проектом всі радянські республіки входили до складу РСФРР на правах автономії, а центру надавалися великі повноваження. Керівництво УСРР сприйняло цей план неоднозначно. Х. Раковський (у 1919 - 1923 рр. голова РНК УСРР) рішуче виступив проти плану "автономізації", а Д. Мануїльський (у 1921 - 1923 рр. перший секретар ЦК КП(б)У) підтримав цей план. В.І. Ленін виступив проти плану "автономізації", запропонувавши, щоб усі радянські республіки на рівних увійшли до союзної держави, де б суверенітет було виважено розподілено між центром і республіками.

10 грудня 1922 р. у Харкові VII Всеукраїнський з'їзд Рад схвалив рішення про створення СРСР. 30 грудня 1922 р. у Москві I Всесоюзний з'їзд Рад проголосив утворення СРСР, формально за ленінським планом, а фактично був реалізований сталінський план "автономізації".

Введена відповідно до рішень Х з'їзду РКП(б) у березні 1921 р., НЕП передбачала систему заходів, спрямованих на обмеження методів директивного управління, на використання елементів ринкових відносин: заміна продрозкладки продподатком, денаціоналізація частини промислових підприємств, насамперед дрібних і середніх, допуск приватного капіталу, заохочення іноземних інвестицій в різних формах, упровадження вільної торгівлі, нормалізація фінансової системи, розвиток кредитно-банкової системи, вдосконалення податкової системи, подолання інфляційних процесів тощо. Тепер замість реквізиції зерна, як це було за «воєнного комунізму», селянство обкладалося помірним податком. Уряд тимчасово відмовився від створення колективних господарств. Було скасовано державний контроль за внутрішньою торгівлею. Дрібні промислові підприємства передавались у приватні руки на правах оренди. Важка промисловість, банки, транспорт і зовнішня торгівля залишалися державними. Відроджувалася кооперація. У 1928 р., як і можна було передбачити, НЕП закінчила свою недовгу історію. Почався період соціалістичної індустріалізації, колективізації сільського господарства, сталінських п'ятирічок, масових репресій та голодоморів.

Перший голодомор в Україні стався в 1921-1922 рр. Головною його причиною були наслідки політики «воєнного комунізму», тих методів, за допомогою яких більшовицька влада домагалася виконання нереальних планів хлібозаготівель, незважаючи на неврожай, який охопив у 1921 р. південні, степові райони України. Особливо тяжке становище склалося в Катеринославській, Запорізькій, Одеській і Миколаївській губерніях та на півдні Харківщини. Голодувало близько 7 млн. В Україні голод удалося ліквідувати лише в 1923 р.

У 20-ті рр. ХХ ст. складовою частиною національно-культурних процесів в Україні була політика українізації, що проводилася в роки НЕПу. «Українізація» - політика, спрямована на підготовку партійно-державних кадрів української національності; облік національних факторів у формуванні партійного й державного апарату; організація та відкриття українських дитячих садків, шкіл, технікумів, закладів культури; випуск українських газет, журналів, книг і підручників; глибоке вивчення української мови, літератури, історії, географії, права; відродження й розвиток національ­них традицій культури. Політика «українізації» була складовою частиною політики «коренізацїі», яку запровадило партійне керівництво на підставі рішень XII з'їзду РКП(б) (1923 р.), з метою зміцнення контролю партійного керівництва над національними околицями, розширення свого впливу на місце­в .Для проведення українізації було створе­но комісію на чолі з секретарем ЦК КП(б)У В.Затонським.