4. Плани держав Троїстого союзу й Антанти стосовно України.

4.1. Німеччина.

а) Одні політичні сили Німеччини розглядали варіант входження українських земель до складу майбутньої, як вони планували, «Великої Німеччини» разом із Нідерландами, Бельгією, Данією, Австро-Угорщиною, Польщею, Прибалтикою, слов'янськими землями Балканського півострова. Україна розглядалася як плацдарм для просування на Схід і потенційна колонія, звідки можна буде черпати сільськогосподарські продукти і природні ресурси.

б) Інші політичні сили цієї країни бачили долю України інакше: вони сподівалися на будівництво самостійної української держави, яка б послабила Росію та закрила б їй вихід до Європи.

4.2. Австро-Угорщина. Австро-Угорщина планувала захопити Волинь і Поділля. Разом із тим, вона прагнула зміцнити своє панування в Галичині, Закарпатті й Буковині. Австрійський уряд метою своєї політики у війні проголосив також відрив від Москви і завоювання інших українських земель і створення на них незалежної України, що повинно було, на його думку, послабити вплив Москви на Південно-Східну Європу.

4.3. Росія. Під гаслом «об'єднання всіх українських земель» Росія прагнула захопити всю Галичину, Закарпаття і Буковину. Українські землі правлячими колами Росії розглядалися як плацдарм для зміцнення своїх позицій на Балканах і в Передній Азії. Офіційна російська влада категорично відкидала прагнення українського народу до незалежності.

10. Воєнні дії на території України в 1914 – 1916 рр. Участь в них українських національних формувань.

Галиційська битва

Запеклі бої в серпні 1914 р. кипіли в Галичині між російськими й австро-угорськими частинами. 21 день на просторі між Дністром і Віслою йшла грандіозна Галиційська битва. По обидва боки в ній брало участь більш мільйона чоловік. На початку російські армії з працею витримували могутній натиск супротивника. Але потім у боях відбувся перелом.

Російські війська перейшли в наступ, спираючись на могутню підтримку артилерії. гармати стріляли так часто, що розжарювалися до-красна. Якщо солдата роняв на гармату кашкет, він негайно спалахував, як у гарячій печі. При такій стрілянині, звичайно, витрачалося дуже багато снарядів.

Австро-угорська армія безладно відступала, кидаючи зброю, обози й артилерію. Тисячі австрійських солдатів здавалися в полон. 21 серпня російські війська зайняли залишений супротивником Львів і рушили далі на захід. Австрійці втратили 226 тисяч чоловік пораненими й убитими і близько 100 тисяч полоненими. Втрати росіян склали 230 тисяч полоненими, убитими і пораненими. Росіяни втратили 94 гармат і захопили 400 ворожих. Таким чином, "велика Галиційська битва", як її називали, закінчилася повною поразкою австро-угорської армії. Вона позбавилася більш третини свого складу і до кінця війни вже не змогла оправитися від цього удару.

Наступаючі російські армії осадили Перемишль, а 9 березня 1915 р. взяли його. При цьому в полон потрапили 9 ворожих генералів, 2,5 тис. офіцерів, 120 тис. солдата; було узято 900 знарядь і безліч інших військових трофеїв. Під час облоги Перемишлю, як і в Галиційській битві, російські війська витратили величезну кількість снарядів.

Галиційська битва - одна з найбільших стратегічних операцій першої світової війни.Вона характеризувалася складністю і великим розмахом. Воєнні дії розгорнулися спочатку на фронті в 320 км, який розширився потім до 400 км, і продовжувалися понад місяць. Вони складалися з ряду одночасних і послідовних операцій груп армій. Їхнім завершенням з’явилося загальне переслідування австро-угорських військ усіма російськими арміями Південно-Західного фронту. Але австро-угорським арміям удалося все-таки уникнути повного розгрому.

Карпатська операція

Взимку 1914-1915 р. російські війська вели важкі, кровопролитні бої в передгір’ях Карпат. Незважаючи на великі втрати, їм удалося відкинути супротивника. У суворі морози росіяни переборювали зледенілі гірські схили, пробиралися через замети. У результаті їм удалося опанувати значною частиною Карпатського хребта.

До початку 1915 р. армії Південно-Західного фронту займали розтягнуте положення уздовж Карпатського хребта. Вони вели оборонні бої з австрійськими військами, що прикривали шляхи на Угорську рівнину. Складні умови гірського театру і сувора зима створювали обом сторонам великі труднощі. Військові керівники враховували цю обставину у своїх рішеннях. Задовго до прийняття Ставкою загального плану кампанії 1915 р. командування Південно-Західного фронту зі своєї ініціативи приступило до розробки плану операції, спрямованої до якнайшвидшого форсування Карпат.

На початку січня германо-австрійці перейшли в наступ по всьому фронті від Буковини до Мезалаборча, даючи два удари: один від Ужгорода на Самбор, іншої - від Мункача на Стрий. Вони мали намір, переборовши Карпати, вийти на лінію Перемишль, Стрий і потім просуватися в напрямку Львова.

Головнокомандування Південно-Західного фронту вживало термінових заходів, щоб відновити положення. Ставка розгадала задум німецького командування: новий план дії обох супротивників, до здійснення якого вони приступили, полягав у нанесенні рішучих ударів на крайніх флангах стратегічного фронту: зі Східної Пруссії і через Карпати.

До середини лютого обстановка в смузі Південно-Західного фронту була складною. Після важких боїв ворогу удалося потіснити лівофлангові війська армії Брусилова, що змушені були під ударами Південної і 5-й армій супротивника очистити передгір’я Карпат і відійти до рік Прут і Дністер. З кінця березня в районі Карпат відбувалися бої місцевого значення.

Карпатська операція не виправдала надій обох сторін. У ній зазнав аварії план австро-німецького командування щодо широкого охоплення лівого крила російських армій. Бойові дії вилилися у фронтальний бій у Карпатах. Військові керівники стояли перед необхідністю пошуку нових стратегічних рішень.

Горлицька операція

Положення, яке склалося на південному крилі російського фронту в середині квітня 1915 р., серйозно турбувало військове командування Центральних держав. Армії Росії глибоко вклинилися в межі Австро-Угорщини. Вони взяли Перемишль і Тарнов, захопили майже всі найважливіші перевали в Карпатах. Створилася погроза виходу росіян на Угорську рівнину. Німецьке командування вирішило допомогти своєму союзнику.

Обстановка на західноєвропейському фронті дозволяла зняти частину військ і направити їх проти росіян. На думку генерала Э Фалькенгайна, найкращим рішенням повинен був з’явитися фронтальний удар з метою прориву фронту на одній з його вирішальних ділянок.

При виборі напрямку головного удару німецьке командування зупинилося на ударі ближче до центра, між Віслою і Бескидами. Істотну роль при виборі цього напрямку зіграли й економічні розуміння. У районі Горлиці, Дрогобичу розташовувалися багаті родовища нафти, яка в умовах блокади була дуже потрібна Німеччини.

Наступ германо-австрійських військ почався о 10 годині ранку 19 квітня. Загальній атаці передувала могутня артилерійська підготовка, що тривала біля доби.

Можна вважати, що події Горлицької операції пройшли у своєму розвитку три етапи:

• Перший з них - з 19 по 23 квітня - включав прорив армією Макензена оборони 3-й армії в районі Горлиці і відхід російських військ до р. Вислока.

• Другий етап - з 24 по 30 квітня - охоплював оборонні дії 3-й і 8-й росіян армій у межиріччя Вислоки і Сану.

• Третій етап - з 1 по 9 червня - склали бої на рубежі р. Сан і відхід російських військ за Львів.

На жаль, у росіян до початку весни вже був майже вичерпаний запас артилерійських снарядів, розрахований на недовгу війну. Витрата снарядів у перші місяці війни виявилася непередбачено великою. Перед чудово збройними солдатами Макензена росіяни солдати виявилися майже беззбройними.

19 квітня 1915 р. почався "великий відступ" російських армій. Раптово з’ясувалося, що їм катастрофічно не вистачає самого необхідного - снарядів, патронів, рушниць, навіть чобіт. Нерідко новобранці попадали в діючу армію без взуття, і їм приходилося боротися босими...

Далеко не всі бійці мали гвинтівки, багатьом приходилося чекати загибелі чи поранення своїх товаришів, щоб одержати їхню зброю. Командування віддавало накази "не витрачати патронів даремно", "забирати патрони в поранених і убитих". Якось раз штаб Південно-Західного фронту розіслав телеграму про створення піхотних рот, озброєних "алебардами"...

Але гірше всього був найсильніший "снарядний голод". На ураганний вогонь супротивника росіяни могли відповісти лише рідкими одиночними пострілами. На один випущений росіянами снаряд приходилося приблизно 300 гарматних пострілів армії німецького генерала Августа Макензена. Генерал Микола Іванов з гіркотою написав на одній з телеграм начальства про неможливість надіслати снаряди: "Сумне повідомлення. Не треба було б з такою підготовкою втягуватися у війну".

"Весна 1915 року залишиться в мене назавжди в пам’яті, - згадував генерал Антон Денікін, - велика трагедія російської армії - відступ з Галичини. Ні патронів, ні снарядів. Зі дня на день криваві бої, зі дня на день важкі переходи, нескінченна утома - фізична і моральна, то боязкі надії, то безпросвітний жах".

Залишалося тільки відступати, щоб врятувати армію від повного знищення. Російські війська залишили Перемишль, Львів - майже всю Галичину. Вони несли величезні втрати - загальне число убитих і поранених за час "великого відступу" склало 1 мільйон 410 тисяч чоловік. У той же час відступ не був безладним, майже завжди він відбувався організовано. "Наш фронт, позбавлений снарядів, - зауважував пізніше А. Денікін, - повільно відходив крок за кроком, не допускаючи оточення і полони корпусів і армій, як це мало місце в 1941 р., у перший період Другої світової війни". Наступаючий супротивник теж утрачав сотні тисяч солдат й офіцерів полоненими, убитими і пораненими.

Але причиною невдачі росіян у Горлицькій операції варто вважати не тільки недолік боєприпасів і перевагу супротивника в силах і засобах. Не менш важливими були і помилки в керівництві військами з боку командування російською армією. Маючи значні резерви, воно не зуміло уміло використовувати їх. Контрудари свіжих корпусів, переданих їм Ставкою, були організовані погано і не досягали своєї мети.

Під час Горлицької операції російське командування вперше в широких масштабах проводило руйнування важливих об’єктів на шляхах руху австро-німецьких військ, знищення різного майна. На всіх напрямках були вивезені інтендантські вантажі, знищені мости, зруйнована залізнична полотнина, спалені станційні спорудження, викрадені паровози і вагони. Майно, яке не можна було вивезти, знищувалося на місці. Мости зберігалися до останньої хвилини і вибухали під вогнем супротивника. Це сповільнювало просування австро-германців.

Горлицька операція тривала 52 дні. Це була одна з найбільш великих оборонних операцій першої світової війни. Російські війська були змушені залишити Галичину. Але германо-австрійці не змогли домогтися великого стратегічного результату. Справа звелася фактично не до прориву російського фронту, а до його "протиснення".

Брусиловський прорив

Через рік після початку "великого відступу" колишній "снарядний голод" відійшов у минуле. Бойовий настрій на фронті, що тепер добре забезпечувався, трохи піднявся. Правда, на війська пригноблене подіяли довгі місяці нерухомого стану на тих самих рубежах.

І от 22 травня 1916 р. чотири армії Південно-Західного фронту рушили в наступ. На світанку зненацька для супротивника на його позиції обрушився ураганний вогонь російської артилерії. Тепер уже не потрібно було скупитися на снаряди, і від тисяч вибухів австро-угорські окопи перетворилися в дійсне пекло. Легкі гармати били щохвилини, важкі - раз у дві хвилини. Приходилося піклуватися тільки про те, щоб гармати не перегрілися. Протягом двох доби вал гарматного вогню котився по позиціях супротивника. Він, як тоді говорили, "начисто вибивав" бойовище.

Вогонь російської артилерії був винятково ефективним. Це з’явилося результатом ретельної підготовки операції. У дротових загородженнях супротивника були пророблені проходи, а окопи першої і частково другої ліній виявилися зруйнованими.

У боях російські війська застосовували і хімічну зброю. Тепер всі солдати й офіцери російської армії вже мали протигази.

Протягом перших трьох днів наступу війська Південно-Західного фронту домоглися великого успіху. На напрямку головного удару ворожі позиції виявилися прорваними на фронті 70-80 км і в глибину на 25-35 км. Супротивник ніс великі втрати.

Австрійці вважали свої сильно укріплені позиції, на яких вони зимували, зовсім неприступними. Один офіцер австро-угорської армії, узятий у полон на початку наступу, сказав на допиті: "Наші позиції неприступні, і прорвати їх неможливо. А якби вам це удалося, тоді нам не залишається нічого іншого, як спорудити грандіозних розмірів чавунну дошку, водрузити її на лінії наших теперішніх позицій і написати: "Ці позиції були узяті росіянами, заповідаємо усім - нікому і ніколи з ними не воювати".

Командуючий фронтом генерал Олексій Брусилов запропонував прорвати оборону супротивника не на вузькій ділянці фронту, а на всьому протязі фронту. Такий новий прийом здавався незвичайним і навіть зухвалим. Проте атака майже по всьому фронті удалася. По імені командуючого наступ назвали Брусиловським проривом.

Австро-німецьке командування спочатку не додало особливого значення наступу цього фронту, вважаючи його демонстративним і думаючи, що до серйозних наслідків воно не приведе. Однак прорив росіян у районі Луцька змусив змінити цю думку. Особливу тривогу викликала небезпека втрати Ковеля - великого вузла залізниць. Вихід військ Брусилова в цей район відбився б на стійкості всього німецького фронту до півночі від Прип’яті.

До кінця липня російські війська знову відвоювали частину Східної Галичини і всю Буковину. Вони взяли в полон 8 тисяч ворожих офіцерів, 370 тисяч солдатів, захопили 500 гармат і величезну кількість іншого озброєння. Усього ж за час Брусиловського прориву супротивник втратив до 1,5 мільйонів військовослужбовців. Втрати росіян були втроє менше, з них убитими 62 тисячі чоловік.

Щоб врятувати положення, супротивнику довелося терміново перекидати війська з інших місць. Армії Брусилова зштовхнулися в боях навіть з турками. Німеччина змушена була перекинути частину сил з-під Вердена, де йшли запеклі бої з французами. Це помітно полегшило положення союзників Росії.

3 червня австро-германці нанесли контрудар. Вони мали намір шляхом концентрованого наступ в загальному напрямку на Луцьк ліквідувати успіх росіян і відкинути їх у вихідне положення. Російські війська змушені були відбивати атаки ворога. Контрудар не набув розвитку. Завзятим опором росіяни зірвали задум ворожого командування.

У той час, як на правому фланзі російські війська відбивали контрудар австро-угорців, лівофлангова 9-я армія успішно розвивала наступ. Її війська 4 червня форсували Прут, а 5 червня опанували Чернівцями. Переслідуючи відступаючого супротивника, вони наступного дня вийшли на ріку Серет.

Під впливом перемог Брусилова 14 серпня 1916 р. у війну на стороні Росії вступила Румунія. Однак ця подія тільки ускладнила становище Росії. Австро-німецькі війська швидко розгромили слабку румунську армію і зайняли Бухарест. Російський фронт розтягся до самого Чорного моря...

Наступальна операція Південно-Західного фронту влітку 1916 р. мала велике військово-політичне значення. Вона призвела до поразки австро-угорських військ у Галичині і Буковині. Супротивник втратив убитими, пораненими і полоненими до 1,5 млн. чоловік, 581 гармату, 1795 кулеметів, 448 бомбометів і мінометів. Втрати росіян склали близько 500 тис. чоловік. Брусиловський наступ, як відзначали німецькі військові історики, виявився самим важким потрясінням, що випадало до того на частку австро-угорського війська.

Проте, кампанія 1916 р. не виправдала повною мірою стратегічних завдань, закладених у єдиному плані союзного командування. Одночасного наступу не вийшло. І все-таки загальний підсумок кампанії був на користь союзників. Вони вирвали стратегічну ініціативу з рук австро-німецького командування. Вирішальну роль у цьому зіграв і Брусиловський наступ.

11. Антиукраїнська політика царської адміністрації на західноукраїнських землях. Репресії австро-угорського уряду проти українського населення західноукраїнських земель (1914 – 1917 рр.).

З початком війни в Австро-Угорській імперії розгорнулися дії, Спрямовані проти українців В умовах воєнного лихоліття українство переслідувалося за принципом відданості монархії За найменшою Підозрою в русофільстві українців арештовували ,висилали,а той Піддавали смертній карі . Тисячі людей було заарештовано й відправлено до спеціальних таборів Австрії, де їх без суду й слідства роками Тримали в жахливих умовах Найжорстокішим був режим у таборі Телергору Штірп, де лише від тифу померло понад 1000 чол За далеко неповними даними, 36тис цивільних українців, у тому числі стариків і жінок, було розстріляно і повішено і стільки ж українських в'язнів загинуло в австрійських концентраційних таборах Царський уряд уже вперші дні війни розпочав здійснювати широкомасштабні антиукраїнські акції, переслідуючи мету знищення національно-визвольного руху,вважаючи його «сепаратизмом» і «мазепинством» Вістря цих акцій було спрямоване насамперед проти засобів друку «Просвіти», клубів У Києві припинено випуск газети «Рада», місячників « Літературно-науковий вісник» і «Українська хата», популярного тижневик а «Село» Редактора «Української хати» П Богацького було заслано до Східного Сибіру Багато українських політичних і культурних діячів опинилося на засланні Після повернення до Києва в 1914р заарештовано М Грушевського і заслано спочатку до Симбірська, а потім до Казані,а через деякий час до Києва під негласний нагляд поліції,де він пере бував до початку революційних подій1917р Успіхи російських війську Галицькій операції дали змогу поширити репресії і переслідування «мазепинців» і в цьому регіоні України З окупованих територій царизму творив Галицько-Буковинське генерал-губернаторство,на чолі якого став чорносотенець граф О Бобринський Призначений генерал-губернатором завойованих територій, Він не приховував своїх намірів провідника політики царизму «Східна Галичина і Лемківщина, — заявив він,— споконвіку коронна частина єдиної великої Русі, у цих землях корінне населення завжди було російським, устрій їх через це повинен бути заснований на російських засадах Я буду запроваджувати тут російську мову,закон і устрій» Услід за цим було запроваджено новий адміністративний поділ Земель Генерал-губернаторство поділено на чотири губернії — Львівську, Перемишльську, Тернопільську і Чернівецьку їх очолили далеко некращі російські чиновники і місцеві москвофіли, які розпочали репресії проти українства Політика російської адміністрації була спрямована на якнайшвидше використання всіх місцевих особливостей українського населення, витруєння національної свідомості,так званого «мазепинського духу» .Уже в жовтні при генерал-губернаторстві почав діяти жандармський Відділ Він переслідував українських громадських діячів У звіті жан дамського полковника Мезенцева зазначалося ,що протягом кількох місяців було проведено близько1000 обшуків і 1200 арештів 578 Осіб за постановою генерал-губернатора було заслано у віддалені Райони Росії Тільки через київські тюрми по шляху на Схід було вивезено понад 12 тис чоловік Особливо жорстоких репресій зазнала греко-католицька церква. Російська адміністрація арештовувала греко-католицьких священно ­служителів і висилала їх до Сибіру 19вересня 1914р заарештовано голову Андрія Шептицького Спочатку його було вивезено до Кур ська , а потім до монастирської в'язниці в Суздалі,звідки він був Звільнений лише з початком революції 1917р Серед інших діячів Уніатської церкви, які зазнали репресій ,було вивезено ректора Львівської духовної семінарії отця Й Боцяна. Натомість позиції православ'я посилювалися До березня 1915р у Галичині було відкрито 33 церковнопарафіяльні школи Здійснення православної акції Св. Синод поклав на архієпископа Волинського Євлопя За його розпорядженням на греко-католицькі парафії, залишені уніатськими священиками ,призначалися православні настоятелі Вони будь-що прагнули покінчити з греко-католицькою церквою і насильно навернути населення до православ'я І ще більшим трагізмом обернувся для українства відступ російських військ Відступаючи, вони нещадно руйнували і спустошували край, масово виганяли і вивозили на схід населення Вони пограбували багато українських установ культури ,серед них Наукове Товариство ім Т Шевченка Було вивезено найцінніші речі з бібліотеки і музею Народного дому у Львові,заарештовано багатьох українських діячів, взято700 заложників За словами М Грушевського,Україна не переживала такої руїни і спустошення з часів XVII століття . Наступаючі австрійські війська провадили таку саму руйнівну роботу,що й відступаючі російські:переслідування українців, арешти і ув'язнення населення за звинуваченнями у шпигунстві на користь росіян, суди і розстріли мирних жителів, руйнація культури .

12 Вплив Першої світової війни на господарство та становище народних мас України..

Внаслідок першої мобілізації тільки з гірничорудної промисловості України було вилучено понад 91тис чол. ,або28,5відсотка від загальної кількості кваліфікованого робітництва Це відбувалося в той час,коли Україна напередодні війни постачала73 відсотки вугілля, а з 1915р , після втрати царською Росією Домбровського вугільного басейну в Польщі,—90 відсотків від загального видобутку За роки війни різко погіршилася робота залізничного транспорт у До цього призвели значні нестачі паровозного парку,слаборозвинена мережа залізниць з недостатньою пропускною спроможністю та Особливості розміщення продуктивних сил Російської імперії Залізничні перевезення потребували все більшої кількості рухомого складу для потреб фронту Разом з тим промисловість,що працювала на оборону,була зосереджена в основному в Петрограді Вона також потребувала палива все в більших обсягах На1916р зросла кількість українського вугілля для забезпечення роботи цієї промисловості та палива для паровозів,що доставляли вугілля Пропорційно зменшувалася кількість палива для забезпечення населення Все це мало негативний вплив на загальну економічну потенцію країни Не вистачало паровозів, вагонів, вугілля, металу, станції були забиті ешелонами, дезорганізація транспорту відчувалася все більше . На початку 1916р на залізницях країни зосередилося 150тис вагонів не перевезених вантажів У зв'язку з розвалом транспорту окремі економічні Та промислові райони були ізольовані один від одного Перша світова війна мала надзвичайно негативні наслідки і для Сільського господарства В Україні посівні площі скоротилися на 1880тисдесятин, знизилася урожайність у середньому на 8відсотків, збір зернових зменшився на 200млн пудів щорічно Кількість зерна , зібраного в 1916р ,зменшилася порівняно з 1913р на 27,а його товарна частина—на 32,6 відсотка Все це свідчить проте ,що в країні насувається продовольча криза .3метою подолання цієї криз уряд вдався до запровадження твердих цін на продукти харчування і карткової системи До кінця1916р планувалося довести розверстку хліба до кожного селянського подвір'я Однак спроби запровадження хлібної розверстки виявилися невдалими і були припинені Лютневою революцією Отже, Перша світова війна негативно вплинула на економічний розвиток України, загострила кризові явища у промисловості, сільському господарстві,на транспорті та в інших сферах. В Україні, більша частина території якої перебувала на воєнному становищі ,значно посилилася експлуатація робітничого класу На Багатьох підприємствах, особливо тих які забезпечували потреби війни, робочий день збільшився до15—16 год. на добу Відсутність охорони праці й техніки безпеки призвели до зростання кількості нещасних випадків та каліцтв Натомість медичне обслуговування не було налагоджено,а житлові умови робітничих сімей погіршилися Збільшення робочого дня не відбилося пропорційно на підвищенні Заробітної плати Навпаки,заробітна плата зменшувалась за відсутності коштів В умовах продовольчої кризи непомірно зростали ціни На продукти харчування,що ставило робітників в нестерпні умови Це штовхнуло робітничий клас на страйкову боротьбу за свої права Вже з весни 1915р страйкова боротьба набирає сили В авангарді Йшли пролетарі великих промислових центрів В Україні найактивнішу участь у страйках брали шахтарі та металурги Донбасу Всього з Серпня 1914р по вересень1915р в Україні відбулося 100 страйків, В яких взяло участь близько 43 тис робітників, а по вересень1916р Кількість страйкуючих зросла до 228тис Воєнне становище поставило в надзвичайно складні умови селянство Мобілізовані до армії чоловіки з сіл становили основну частину збройних сил царської армії Селянські родини були позбавлені робочих рук, Внаслідок чого скорочувалися посівні площі, падала врожайність Незадоволення селянства викликали підвищення податків та запровадження розверстки Все це доповнювалося посиленням поміщицької експлуатації Селянський рух мав у цілому анти поміщицький характер Одночасно він був спрямований і проти найбільш заможних верств села, зокрема проти тих,які мали змогу відкупитися Від мобілізації своїх синів до армії Всього з серпня 1914до кінця 1916р в Україні відбулося понад 160 селянських виступів, з них на Поділлі—50,наКиївщині—32. Революційна криза проникла і в діючу армію. Солдати були не задоволені недопостачанням зброї та набоїв ,поганим харчуванням, бездарністю генералітету ,поразками в боях тощо. Все це наштовхувало солдатів на думку про гнилість існуючого режиму і необхідність його заміни революційним шляхом.

13.Соціально-економічне й політичне становище в Україні після повалення самодержавства.

Звістка про лютневі події в Петрограді сколихнула українську громадськість. Однією з провідних стала ідея національного визволення. Передусім висувалися вимоги автономії і федеративного устрою Росії. Особливо це було характерним для українського середовища. Почалися мітинги, зібрання, з'їзди, на яких трудящі вимагали української школи, української преси, українізації війська тощо.Виникла потреба створити єдиний центр, шо об'єднав би всі українські сили. З цією метою в Києві 4( J 7) березня J 917 р. Товариство українських поступовців (ТУП) заснувало Українську Центральну Раду. Крім членів ТУП, до неї увійшли представники різних українських політичних угрупувань та організацій: військових, робітників, кооперативних, студентських, релігійних, культурних. До Центральної Ради ввійшли представники всіх українських національних партій - Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), Української народної партії (УНП), інших партій і громадсько-політичних груп. Очолив Центральну Раду видатний український історик, активний діяч українського національного руху М. Грушевський. Важливу роль в її діяльності відіграли В. Винниченко, С. Єфремов, Б. Мартос, С. Петлюра, І. Стешенко, П. Христюкта ін. Членами Центральної Ради стали майже всі відомі українські письменники, історики, юристи, діячі кооперації, інші представники інтелектуальної еліти України. Центральна Рада активно розгорнула свою діяльність. 22 березня вона звернулася з відозвою "До українського народу", в якій закликала зберігати спокій, запровадити вибори на всі урядові посади, а передусім творити нове, вільне життя. Українська Центральна Рада поступово перетворилася на справжній керівний орган національно-демократичної революції. Вона стала своєрідним українським парламентом. Восени 1917 р. її повний склад становив 822 члени. Діяльність Центральної Ради була зосереджена, головним чином, на вирішенні національного питання - досягти національно-територіальної автономії України в Російській Федеративній республіці. Про самостійність України думали тоді одиниці. Проти самостійності в цей період виступав і сам М. Грушевський. Отже, після краху російського самодержавства в Україні відбувся злет національно-визвольного руху, який переріс в національно-демократичну революцію на чолі з Українською Центральною Радою.

14.Політичні партії України в 1917 р. Їх програмні вимоги й діяльність. До лівих центристських партій належали Українська партія соціалістів-революціонерів, Українська соціал-демократична робітнича партія та Українська партія соціалістів-федералістів. Що стосується Української партії соціалістів-революціонерів: її представниками були П. Христюк, М. Шаповал, М. Ковалевський та М. Грушевський. Головними вимогами або політичними цілями були:перебудова капіталістичного ладу на соціалістичний; виступали за глибокі аграрні перетворення в інтересах селянства; обстоювали автономію України у складі Російської федеративної демократичної держави. Партія оформилася 17 — 18 квітня 1917 року в Києві; на установчих зборах устійнено тимчасову програму . Українська соціал-демократична робітнича партія - представники : В. Винниченко, І. Мазепа, С. Петлюра, М. Порш, Б. Матрос, М, Ткаченко. Політичні цілі: партія вважала себе виразником інтересів українського робітництва; демократичний розвиток України з соціалістичною перспективою у складі федеративної Росії. Українська партія соціалістів-федералістів. Оформилася у червні 1917 року з колишніх членів Української Демократично-Радикальної Партії (1905 — 1908) та Товариства Українських Поступовців (1908 — 1917), які після з'їзду ТУП 7 — 8 квітня 1917 року перетворилися на Союз Українських Автономістів-Федералістів, а з вересня на УПСФ. УПСФ поновила програму Української Демократично-Радикальної Партії й складалася переважно з інтелігенції, яка досі провадила національно-культурну роботу, мавши найкращі з усіх партій фахові кадри. Представники: С. Єфремов, А, Нікольський, Д, Дорошенко, О. Лотоцький , О. Шульгін, С. Шелухін. Політичні цілі: виступала за інтереси трудящих, побудову соціалістичного суспільства; за автономію України у складі світової федерації соціалістичних країн. До ліворадикальної сторони входили такі дві партії як Українська народна партія та Українська партія самостійників-соціалістів. Зокрема Українська народна партія висувала одну єдину вимогу - створення незалежної української держави. До Українська партія самостійників-соціалістів входили М. Міхновський, І. Луценко, О. Степаненко. заснована у Києві 30 грудня 1917, складалася з деяких колишніх членів УНП та з військових. Домагалася негайного проголошення самостійності України, визнавала соціальну програму, за якою земля мала належати хліборобам, а фабрики й заводи — робітникам. . Головні цілі: побудова соціалістичного суспільства; передача всіх фабрик і заводів трудящим, землі – селянам та створення незалежної Української республіки. До правих належала Українська хліборобсько-демократична партія. Заснована в травні 1917 року за ініціативою Сергія Шемета, М. Боярського, В. Шкляра, Л. Климова, М. Макаренка. Установчі збори відбулися 29 червня 1917 року в Лубнах за участі 1 500 селян та 20 дідичів. Спочатку партія мала назву Українська демократична партія. ЇЇ представниками були В. Липинський, брати С. і В. Шемети, П Скоропацький. Цілі- опиралася на традиційні цінності; приватну власність і хуторянське господарство; визнавала необхідність незалежної України.

15.Піднесення національно-визвольного руху українського народу після повалення самодержавства. Його природа, характер, рушійні сили.. _{16. 16.}Утворення і діяльність Української Центральної Ради (березень – жовтень 1917 р.). М.Грушевський.

З березня на зборах у клубі ТУП представників київських і деяких провінційних організацій народилася ідея заснування Центральної Ради. Обговорення її принципів, програмних завдань точилося в гострій полеміці кілька днів. 7 березня було обрано початковий склад, голову Української Центральної Ради, його заступників, секретарів і т.ін. Головою був обраний Михайло Грушевський. У перші тижні свого існування Центральна Рада переживала процес організаційного та ідейного становлення, що відображало поступове зміцнення і наростання українського національно-визвольного руху. Поступово поверталися із заслання та в'язниць українські політичні діячі. Під керівництвом Грушевського Центральна Рада виробляє свої головні програмні завдання й тактику. 18 березня у Києві була проведена грандіозна маніфестація. Віче, що завершило її, підтримало резолюції, підготовлені Центральною Радою, насамперед про автономію України. Для чіткого визначення і популяризації основних політичних завдань в кінці березня — першій половині квітня 1917 р. Грушевський публікує низку статей у яких пропонує перейти від культурно-освітніх вимог до політичних. Серед останніх головним було гасло національно-територіальної автономії України у складі Федеративної Росії. Голова Центральної Ради пропонував рішуче поставити перед Тимчасовим урядом вимоги українського народу, твердо і водночас тактовно домагатися їх виконання. Центральна Рада здійснює ряд заходів, спрямованих на піднесення національної свідомості, організованості й активності українських народних мас, на остаточне формування програми своєї діяльності демократичним шляхом, за широкої участі народу. Особлива роль у цьому покладалася на Український національний конгрес, про скликання якого Центральна Рада оголосила в кінці березня. Підготовка Конгресу активізувала українські політичні сили. Був проведений з'їзд ТУП, який не лише підтримав гасло автономії України, а й змінив назву організації на Союз автономістів-федералістів. 4-6 квітня одночасно відбулися установчий з'їзд Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) і конференція Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Провела форум Українська радикально-демократична партія, була створена Українська селянська спілка. Всі ці та інші організації підтримали ідею національно-територіальної автономії України, і більшість з них наголосили на готовності підтримати ідеї соціалізму соціалістичний характер Центральної Ради був основною причиною її невдач. Національний Конгрес відбувся 6-8 квітня. Конгрес одностайно підтвердив вимогу національно-територіальної автономії України. Був обраний новий склад Української Центральної Ради (118 чол.). Головою її знову був затверджений Михайло Грушевський, його заступниками — В. Винниченко та С Єфремов. Мандати членів Ради отримали добре знані в українському русі діячі І. Стешенко, Л. Старицька-Черняхівська, С Русова, Д.Дорошенко, Є. Чикаленко, І. Шраг, М. Міхновський та ін. На конгресі було вирішено розширити склад Центральної Ради і надати їй право кооптувати нових членів, включивши спочатку обраних на всеукраїнських військовому, селянському, робітничому з'їздах, а потім великий загін представників національних меншин (більше двохсот депутатів — росіян, поляків та ін.). У кінці серпня Українська Центральна Рада нараховувала близько 800 членів. Національний Конгрес завершив формування Української Центральної Ради (далі — УЦР), надав їй статус крайового законодавчого і виконавчого органу. Повний склад УЦР збирався лише на загальні збори (сесії чи пленуми) Ради, які іноді називали Великою Радою. Таких було всього дев'ять. Між загальними зборами діяв спочатку Комітет Центральної Ради, який у липні перетворився на Малу Раду, яка визначала політику УЦР. Мала і Велика ради формувалися на партійному (фракційному) принципі. Таким чином, уже на першому етапі української національної революції передові політичні сили України створили Центральну Раду — революційний парламент, що був фактичним керівним органом України. В цей час М. Грушевський розгортає активну діяльність з пропаганди і роз'яснення гасла «автономія України», видає ряд брошур та статей: «Вільна Україна», «Якої ми хочемо автономії та федерації?», «Хто такі українці і чого вони хочуть?». У брошурі «Якої ми хочемо автономії та федерації?» він підкреслює, що автономна Україна «...має вершити у себе дома всякі свої справи — економічні, культурні, політичні, содержувати своє військо, розпоряджатися своїми дорогами, своїми доходами, землями і всякими натуральними багатствами, мати своє законодавство, адміністрацію і суд». А це означало, що автономна Україна повинна мати всі державні атрибути. До функцій федерації він відносив «справи війни і миру», міжнародні питання та деякі інші. МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ ГРУШЕВСЬКИЙ (17. 11. 1866-25.11.1934 pp.) Видатний український історик, археолог, літературознавець, соціолог. публіцист, письменник, організатор української історичної науки, громадсько-політичний і державний діяч, дійсний член Всеукраїнської Академії наук ( 1923 р.) та AH СРСР (1929 p.), засновник Української Народної Республіки. Наукову працю розпочав під керівництвом В Антоновича. У 1894 р. очолив кафедру "Всесвітньої історії зі спеціальним поглядом на історію Східної Європи " у Львівському університеті. Фактично це була перша кафедра історії України. У Львові розпочав активну науково-організаційну діяльність Науковому товаристві ім. Т. Шевченка. 31897 по І 913 pp. Був головою НТШ. Перебуваючи в Австро-Угорщині, М.Грушевський розгорнув активну наукову і громадсько-політичну діяльністьПісля революції 1905-1907 pp. M. Грушевський переїхав до Києва, став членом ТУП. В часи першої світової війни він пережив арешт і заслання. У 1917 р. М. Грушевський був найбільш авторитетною постаттю серед українців, тому, природно, саме він очолив Центральну Раду. Після поразки УЦР і встановлення гетьманату, М. Грушевський перейшов на нелегальне становище і відійшов від активної політичної діяльності. У березні 1919 р. емігрував до Чехословаччини. Жив у Празі та Відні як представник Закордонної делегації УПСР, де розгорнув широку публіцистичну і наукову діяльність.