7. Посилення національного гноблення в Україні в 1907 – 1914 рр.

З 1907 р. самодержавство перейшло в наступ. Після «третьочервневого перевороту» (розпуск царем Миколою II другої Державної думи 3 червня 1907 р. з одночасним ухваленням нового виборного закону, що майже виключав участь у Думі представників селян і робітників) майже всі завоювання в національній і соціальній сфері, здобуті в попередні роки, були втрачені. Переслідувались опозиційні до влади політичні партії, закривалися профспілки, були страчені, кинуті в тюрми або заслані активні учасники революційного руху. Одночасно поширювалася діяльність російських шовіністичних організацій (чорносотенців). Серед них був заснований 1908 р. «Клуб Російських націоналістів», який виступав за нещадну боротьбу проти українського національно-визвольного руху. Почався новий виток русифікації. Одна за одною почали закриватися «Просвіти» з підконтрольними їм установами, заборонялися українські друковані видання, відновилася заборона на вживання української мови у школах та інших освітніх закладах. Українські соціал-демократичні партії — УСДРП і «Спілка» не знайшли чіткої тактики своєї діяльності в умовах реакції. Лідери соціал-демократії почали шукати союзників в організованому 1908 р. міжпартійному політичному блоці українських ліберальних діячів. Таким політичним блоком було Товариство українських поступовців (ТУП) на чолі з М. Грушевським і С. Єфремовим. У програмі ТУП висувалися такі вимоги: • парламентаризм як основа загальнодержавного ладу; • федеративна перебудова Росії як засіб забезпечення прав українського народу; • національно-територіальна автономія України у складі Росії. У своїй діяльності «тупівці» знайшли спільну мову з російськими думськими фракціями трудовиків і конституційних демократів (кадетів), але ті продовжували ставитись критично до українського питання.

9. Причини, початок і характер Першої світової війни. Україна в планах різних військово-державних блоків.

Основні причини і привід до початку Першої світової війни.

1 серпня 1914 р. почалася Перша світова війна. її основними причинами були економічні й політичні протиріччя між державамидвох військово-політичних блоків:

Антанти (сформувався в 1904-1907 pp.; до його складу входили Росія, Велика Британія і Франція);

Троїстого союзу (сформувався в 1882 p.; до його складу входили Німеччина, Австро-Угорщина, Італія).

Найгостріші протиріччя за сфери впливу виникли між Німеччиною та Росією, Німеччиною та Великою Британією, Німеччиною та Францією, Австро-Угорською та Російською імперіями, а також між державами всередині цих двох військово-політичних блоків.

На 1914 р. особливо загострилися протиріччя між Німеччиною та Росією. На шляху здійснення експансіоністських планів Німеччини щодо розширення її геополітичного простору стала Російська імперія. Давні мрії Німеччини про здійснення «світовоїполітики» перекреслювалися могутнім потенціалом Росії. Німеччина прагнула підкорити Росію економічно й послабити її в політичному і військовому відношенні. Вона планувала відтіснити Росію на Схід, обмеживши її границями колишнього Московського князівства.

Найтиповішою формою реалізації агресивної політики Німеччини став план «Дранг нах Остен» - «Натиск на Схід», що передбачав захоплення чужих територій збройним шляхом. До таких територій, наприклад на Сході, були віднесені Україна, Польща, Білорусія і Прибалтійські губернії Російської імперії.

Приводом до війни стало вбивство австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда. 28 червня 1914 р. у Сараєво його смертельнопоранив серб Г. Принцип з таємної організації «Млада Босна». Австрійський уряд обвинуватив у цьому вбивстві Сербію і вручив сербському уряду ультиматум. Він не був прийнятий Сербією і став приводом для оголошення Австро-Угорщиною 28 липня 1914 р. війни Сербії. Австро-Угорщину підтримала Німеччина. На захист Сербії виступила Російська імперія. 1 серпня 1914 р. Німеччина оголосила війну Росії. Незабаром у війну вступили Франція та Велика Британія.

2. План «блискавичної війни». Перша світова війна велася майже на десятку фронтів у різних куточках земної кулі. Однак головними фронтами були Західний, де німецькі війська вели бойові дії проти англійських, французьких і бельгійських військ, і Східний, де війська Росії протистояли об'єднаним силам австро-угорської та німецької армій. Людські, сировинні і продовольчі ресурси Антанти значно перевищували ресурси Троїстого союзу (або, як його називали інакше, Центрального блоку), тому шанси Німеччини й Австро-Угорщини на перемогу у війні на два фронти були незначними.

У Німеччині генеральний план ведення війни був розроблений начальником генштабу А. фон Шліфеном і здобув назву план «блискавичної війни». Відповідно до цього плану після оголошення війни Франції та Росії, Німеччина повинна була розгромити їх по черзі. На початку воєнних дій планувалося завдати поразки Франції і знищити її армію за допомогою удару, завданого через Бельгію по Парижу, прорвавши оборону французьких військ на найменш захищених ділянках французько-бельгійського кордону. Потім планувалося сконцентрувати всі сили проти Росії й у взаємодії з австро-угорською армією розгромити її війська і домогтися її капітуляції.

3. Українські землі у складі двох імперій. Ще в 1795 p. у результаті третього поділу Польщі територія України була остаточно розподілена між Російською й Австрійською (з 1867 р. - Австро-Угорська) імперіями.

До території Російської імперії було приєднано близько 80% українських земель. На початку XX ст. українські землі у складі Росії входили в дев'ять губерній: Волинську, Подільську, Полтавську, Київську, Катеринославську, Херсонську, Харківську, Чернігівську і Таврійську (без Криму). Значна частина українців проживала за межами цих губерній - на Дону і на території Кубані. Змішаним було населення і прикордонних губерній - Курської, Воронезької, Гродненської, Мінської, Територія етнічних українських земель, захоплених Російською імперією, охоплювала 618 тис. км кв.

До Австрійської імперії після розпаду Королівства Польського відішли західні землі у складі Буковини, Галичини, Бессарабії з територією 72 тис. км кв.

У роки Першої світової війни українські землі стали об'єктом територіальних домагань з боку воюючих блоків - Троїстого союзу й Антанти (в особі Росії).

І Австро-Угорська, i Російська імперії прагнули використати війну ДЛЯ придушення національно-визвольного руху українського народу. A українці, розділені між двома імперіями, змушені були воювати один з одним: у російській армії нараховувалося близько 4 млн українців, а в австрійській - 300 тис.