58. Суспільно-політичне життя в республіці в 20-х рр. Зміцнення політичної монополії кп(б)у.

Утвердження сталінського тоталітарного режиму й особливості його прояву в Україні. Наприкінці 20-х років комуністично-державне керівництво, посиливши процес відчуження виробника від засобів виробництва, повністю стає на шлях директивного планування, адміністрування і позаекономічного примусу. В умовах постійної «надзвичайності» для політичного керівництва виникла потреба міцної державної влади, яка могла б контролювати і спрямовувати суспільні процеси. Для виконання цих завдань така сила вже була в стадії формування, починаючи із 20-х років, і утвердилася в 30-х роках, оформившись як тоталітарний режим. Термін «тоталітаризм» (у перекладі з італійської — охоплюючий все) було вжито італійськими критиками Муссоліні на початку 20-х років, коли в Італії склалася однопартійна фашистська система. З 1929 р. його почали застосовувати для характеристики політичного режиму в СРСР. Тоталітаризм в Україні мав такі особливості: 1. Утвердження комуністичної ідеології як єдиної в суспільстві й монополізація нею права на істину. Цю монополію офіційної ідеології на істину мали забезпечувати органи цензури, утворені в Україні на початку 20-х років. Утвердження комуністичної ідеології як єдиної державної проходило у боротьбі з релігією, з ухилами у партії, із «зміновіхівцями», яка завершилася у 1924 р. Цей процес пов'язаний із проголошеним у 1920 р. «завоюванням» «Просвіт». Кампанія провалилася і в 1929—1930 pp. «Просвіти» було закрито командно-адміністративними методами. Утвердження комуністичної ідеології пов'язане із репресіями проти діячів науки, освіти, культури. 2, Усунення з політичної арени інших політичних партій і монополізація влади більшовицькою Комуністиною партією. На завершальному етапі громадянської війни в Україні в легальних умовах працювали три партії: — КП(б)У — фактично філіал РКП(б) в Україні; — Українська партія соціалістів-революціонерів (боротьбисти). На початку 1919 р. партія співпрацювала із КП(б)У. Представники партії входили до РНК УСРР. Однак боротьбистів змусили самоліквідуватися і в березні 1920 р. вони злилися із КП(б)У. Серед лідерів цієї партії були О. Шумський, Г. Гринько, Г. Михайличенко, П. Любченко; —Українська комуністична партія (укапісти). Партію було утворено на початку 1920 р. з лівого крила УСДРП. Лідери партії — А. Річицький, Ю. Лапчинський, Б. Анто-ненко-Давидович — виступали за незалежну Україну. У 1924 р. партія нараховувала 200 осіб, а в 1925 р. вона «са-моліквідувалася». Частина укапістів вступили до КП(б)У. Отже, комуністи-більшовики безцеремонно усунули з політичної арени навіть легальні партії. Проти нелегальних було оголошено справжню війну. У 1923 р. Україною прокотилася хвиля масових арештів. Усунувши з політичної арени конкурентів, Комуністична партія монополізувала всю повноту влади в країні. Конституція СРСР 1936 р. законодавчо закріпила керівну і спрямовуючу роль Комуністичної партії у політичній системі Радянського Союзу. . Зрощення правлячої партії з державним апаратом. На державні пости, як і на всі інші посади в органах державної влади, за окремими винятками, призначалися або «обиралися» комуністи, які згідно зі статутом мали проводити в життя програму і рішення партії.. У 1938 р. до Верховної Ради УРСР було обрано 304 депутати, з них 222 комуністи, 36 комсомольців, 46 безпартійних. Це свідчило, що партія зрощувалася з державним апаратом і фактично становила єдиний партійно-державний механізм, який зводив нанівець роль державних органів і забезпечував панівне становище комуністичної керівної верхівки. Невід'ємною частиною тоталітарного режиму був репресивний апарат. Він виконував три ключові завдання: —ліквідація організованої опозиції та індивідуального інакомислення у партії та державі; —забезпечення держави безкоштовною робочою силою через систему ГУЛАГу (місця ув'язнення — рос. Главное управление лагерей); —суворий контроль над суспільними процесами.