42. Селянські повстання проти більшовицького режиму. Н.Махно, м.Григор’єв, Зелений (д.Терпило).Причини поразки більшовиків в Україні у 1919 р.

Наприкінці 1920 - на поч. 1921 рр. лише у великих повстанських загонах налічувалось понад 100 тис. осіб, не враховуючи участі селян у численних повстаннях, що охопили Україну.

Застосовуючи тактику партизанської боротьби наприкінці 1920 р., повстанці утримували під своїм контролем майже всю сільську місцевість. Розмах повстанського руху були змушені визнати керівні кола республіки. На IV конференції КП(б)У у березні 1920 р. вони визнали, що «куркуль став фактичною владою на Україні». В. Ленін також визнав, що радянська влада розпочала нову форму війни – селянську.

Хоча більшість учасників повстанських загонів складали вихідці з бідняцького та середнього прошарків селанства, більшовики охрестили їх «куркулями» та «бандитами». У місцевостях, охоплених повстанським рухом, запроваджувався інститут заручників та кругова порука населення за будь-яке заворушення проти радянської влади. У випадках відвертої непокори та ворожості населення до більшовиків, останні вдались до повного знищення сіл.

Щоб запобігти масовій втечі селян до повстанців, чоловіків із сіл почали арештовувати (ув’язнювати).У губерніях створювались управління начальників губернських дільниць тилу, у повітах – комендатури, які мали боротися з повстанцями.

На початку травня 1919 р. спалахнуло одне з найбільших в Україні антибільшовицьких повстань на чолі з отаманом М.Григор’євим. Основу його загонів складало селянство, яке спочатку підтримало більшовицьку владу, сприйнявши її за дійсно народну. Але згодом, переконавшись, що вона є грабіжницькою по відношенню до них, селянство піднялося на антибільшовицьке повстання. М.Григор’єв видав універсал «До українського народу», в якому закликав населення знищувати продзагони і комісарів та створювати ради без більшовиків. Повстанці захопили Катеринослав, Черкаси, Олександрівськ, Кременчук, Миколаїв, Херсон. Проти них були направлені війська Червоної армії, які взяли у кліщі основні сили М.Григор’єва в районі Кобеляк на Полтавщині і розбили їх. Сам отаман з невеликим загоном відступив на Херсонщину. Він намагався поєднатися з військами іншого селянського отамана Н.Махна. Але між ними стався конфлікт, під час якого М.Григор’єв був вбитий.

Зелений воював проти більшовиків на території Васильківського, Фастівського, Ржищевського, Обухівського та Переяславського повітів сучасної Київської області. Згодом повстанський рух зелених вийшов за межі Київщини й перекинувся на Полтавщину.

Повстанці відповіли жорстокими розправами над чекістами, червоноармійцями, міліціонерами, радянськими службовцями. Лише за першу половину 1921 р. у боротьбі з селянством загинуло близько 1,5 тис. осіб з радянського боку. Також виникали повстання серед мобілізованих, більшість з яких становили селяни.

Не будучи в змозі перемогти у масштабній війні проти селянства, більшовики були змушені перейти до нової економічної політики (НЕПу).

43. Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях. Утворення Західно-Української Народної Республіки.

Наприкінці вересня 1918року уЛьвовібуло сформовано Український Генеральний Військовий Комісаріат (УГВК), який розпочав роботу з підготовки збройного повстання. У жовтні1918р. головою комісаріату було призначено сотникаЛегіону Українських Січових СтрільцівДмитра Вітовського.

18 жовтня1918р. у Львові розпочаласьконституанта— представницькі збори всіх українських депутатів австрійського парламенту, коли з українських послівГалицькогоіБуковинських сеймів, представників політичних партій Галичини і Буковини, духовенства (близько 500 осіб^[3]) і студентства було утвореноУкраїнську Національну Раду(УНРада) — політичний представницький орган українського народу вАвстро-Угорській імперії^[4].

19 жовтня1918р. УНРада проголосила Українську державу — початково в складі трансформованої на конфедерацію незалежних держав всіх складових націй Австрійської імперії — на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття^[5](буковинці підтримали проголошення незалежності наБуковинському Віче). Було вирішено виробити демократичнуконституціюта обранопрезидентаУкраїнської Національної Ради, яким ставЄвген Петрушевич.

Та 31 жовтня1918р. у Львові стало відомо про приїзд до міста Польської ліквідаційної комісії (створена28 жовтня1918р. уКракові), яка мала перебрати від австрійського намісника владу над Галичиною — і включити її до складу Польщі. УНРада поставила перед австрійським урядом питання про передачу їй всієї повноти влади у Галичині та Буковині. Проте австрійський намісник Галичини генерал К. Гуйн відповів категоричною відмовою делегації в складі: Кость Левицький,Іван Кивелюк, о.Олександр Стефанович, Сидір Голубович, Лонгин Цегельський,Степан Баран.^[6]Тоді на вечірньому засіданні УГВК (Українського Генерального Військового Комісаріату)31 жовтня1918р. було вирішено взяти владу у Львові збройним шляхом.

Утворення ЗУНР. Уночі проти 1 листопада 1918 р. українські військові частини взяли під свій контроль усі головні пункти Львова. Над ратушею був піднятий синьо-жовтий національний прапор. 1 листопада Українська Національна Рада взяла владу в свої руки в Станіславі, Раві-Руській, Коломиї та інших містах Східної Галичини. Того ж дня австрійська влада у Львові погодилися на передачу владиУкраїнській Національній Раді. Подальшому піднесенню її авторитету сприяли обіцянкидемократичнихправ і свобод, аграрної реформи в інтересах селян, введення 8-годинного робочого дня.

Але події 1 листопада 1918 р. значно загострили українсько-польські відносини, вони сталипочатком українсько-польського збройного протистояння, що переросло у масштабнувійну.

11 листопада 1918 p. у Львові Українською Національною Радою був створений виконавчий орган влади (уряд) - Державний секретаріат. Його головою ставК. Левицький, членами - В. Панейко, Л. Цегельський, Д.Виговський, С.Голубовичта ін.

13 листопада Українською Національною Радою був затверджений тимчасовий Основний Закон, відповідно до якого за створеною Українською державою закріплювалася назва Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), визначалися її кордони, герб і прапор. Президентом ЗУНР було обрано Є. Петрушевича, главою уряду - Державного секретаріату - залишився К. Левицький. ЗУНР займала територію 70 тис. км кв., її населення (6 млн) на 71% було українським.