23. Незалежність Радянської України: форма і суть. Резолюція vііі Всеросійської конференції ркп (б) “Про Радянську владу на Україні”.

4 грудня був затверджений як резолюція VIII Всеросійської партконференції "Про радянську владу на Україні".

У першому пункті резолюції урочисто проголошувалося: "РКП стоїть на точці зору визнання самостійності УСРР". Підкреслювалося, що відносини між УСРР і РСФРР визначаються федеративним зв'язком на грунті рішення ВЦВК від 1 червня 1919 р., а надалі форми союзу будуть остаточно вирішені самими українськими робітниками і трудящими селянами. "Члени РКП на території України,— вказувалося далі,— повинні на ділі проводити право трудящих мас учитися і розмовляти в усіх радянських установах рідною мовою, всіляко протидіючи спробам штучними засобами відтіснити українську мову на другий план".

Резолюція партконференції та інші офіційні документи РКП (б) щодо державної самостійності України зробили свою справу. Більшовики дістали можливість зайнятися організацією влади в Україні, зустрічаючи найчастіше замість опору співробітництво з боку найбільш популярної серед українського селянства партії боротьбистів, а також інших впливових політичних сил. В. К. Винниченко, який на початку 1920 р. організував у Відні "Закордонну групу українських комуністів", гаряче вітав резолюцію VIII партконференції. Завершуючи свою мемуарно-публіцистичну працю "Відродження нації", він наводив її повний текст і робив висновок про те, що російські комуністи стали на грунт фактичного визнання ваги національного питання, бо в ній "чується плоть і кров живого переконання, а також бажання ті переконання здійснити реальними, конкретними, активними заходами".

Одначе національні сили України, що зважилися на співробітництво з більшовиками, приймали за суть радянської державності її словесне оздоблення. "Незалежність" УСРР насправді була декларативною, тому що контроль за всіма виявами суспільного життя в республіці належав тоталітарній партії та її допоміжним, зокрема каральним органам. Ця партія була максимально централізованою, з повним підпорядкуванням обласних організацій єдиному московському центру.

На початку квітня 1920 р. Винниченко здійснив переліт з Відня до Києва на одномоторному військовому літаку, щоб запропонувати свої послуги урядові УСРР. Він зустрічався з Троцьким, Каменевим, Зінов'євим, Сталіним, партійно-державним керівництвом України на чолі з Раковським. Йому пропонували ввійти до ЦК КП(б)У й працювати одночасно на трьох посадах — заступника голови Раднаркому УСРР, наркома іноземних справ і члена Реввійськради Південно-Західного фронту. Та ознайомившись з реальним політичним життям в Україні і в Росії, Винниченко вжахнувся її знову поїхав на чужину. В листі до ЦК РКП (б) він так пояснював мотиви від'їзду:

"Ні для кого не секрет, що "радянської влади" як такої, влади Рад радянських Росії і України, зовсім уже не існує. Принцип абсолютного централізму виключає цю форму влади. Ради зведені до ролі декоративних закладів. На Україні все мілітаризовано і централізовано. Передбачається, що на Україні революцію проводить незалежна партія українського пролетаріату і селянської бідноти, яка має і свою окрему назву — КП(б)У. Але це декларативна, формальна сторона. Насправді партії українського пролетаріату міст і сіл ще немає. КП(б)У — тільки обласна організація РКП. Увесь ЦК КП(б)У є не виборним, а призначеним з центру органом. Таким же чином і більшість керівників міських організацій прислані й призначені Політбюро ЦК РКП".