37 Самотність і відчуження людини в новелі ф.Кафки „Перевтілення”

Новела «Перевтілення» (1912) по праву вважається знаковим твором модерністської літератури. Її сюжет представляє собою розгорнуту метафору, яка детально змальовує існування людини, перетвореної на комаху. Ця метафора унаочнює цілий комплекс характерних кафківських тем. Зокрема – теми нездоланної відчуженості особистості, абсурдного покарання людини за невідому їй провину, трагічного знецінення людського життя та ін.

Сюжет і композиція новели. Вихідний пункт сюжету – перетворення пересічного клерка Ґреґора Замзи на величезну потворну комаху. Причин такого перетворення герой не знає. Та він і не замислюється над цим питанням, сприймаючи фантастичну подію як звичайну річ. Втім, ця метаморфоза різко змінює його життя. Через неї герой утрачає навіть жалюгідну можливість «маленької людини» посісти місце на найнижчому щаблі соціальної драбини, а відтак – випадає за межі людського світу. Історія його поступового виштовхування з кола близьких людей, що завершилася сімейним судом і смертним вироком, у символічному плані читається як процес безжалісного відторгнення «хворої» на своє нещастя людини байдужим оточенням. У цьому сенсі метаморфоза відбувається не лише з Ґреґором, а й з членами його родини, котрі дедалі відвертіше демонструють корисливість, егоїзм, огиду до нещасного. Пристосовуючись до нових умов існування, свідомість Замзи-комахи повільно деградує. Проте герой зберігає пам‘ять про цінності людського буття. Обстоюючи їх, він тричі вступає у боротьбу із своєю родиною. Ці три його зіткнення з оточенням визначають трьохскладову композицію новели.

У першій частині герой, який вже усвідомив власне «відпадіння» від людства і начебто покірливо поставився до метаморфози, що з ним сталася, робить спробу довести батькам і повіреному свою спроможність і надалі вести звичне людське життя – продовжувати займатися комівояжерськими справами, виконувати обов’язки годувальника родини. Сцена, в якій потворна комаха збирається на службу, справляє кумедно-абсурдне враження. У другій частині оповідання Замза вступає у конфлікт з матір‘ю та сестрою, в образах яких, на противагу образу батька, пов‘язаного з ідеєю влади, в іронічно-зниженій формі обігрується ідея милосердя. Зовні зіткнення Ґреґора з матір’ю та сестрою було спричинене їхнім наміром звільнити кімнату від начебто зайвих для комахи меблів.Сюжет останнього зіткнення Ґреґора з родиною, спровокованого Ґретиною грою на скрипці, розгортається у третій частині твору.

Провал цієї надії, нереальнішої і кумеднішої за всі попередні, стає для героя останнім. Родина засуджує його на смерть. Однак і він, який марно боровся за збереження решток свого людського «я», тобто за сенс, ба навіть інерцію існування, більше не має за що зачепитися, адже всі тури боротьби за найважливіші для нього цінності людського життя були програні. Смерть підводить підсумкову рису підсумкову рису під трагічними спробами героя подолати свою відчуженість і зберегти свою людську цінність. Історія Грегора Замзи увиразнила трагічне світосприйняття людини поч. ХХ ст., яка відчула на собі тиск зовнішніх обставин – ворожих, абсурдних, сповнених зла.