3. Жанр байки у світові літературі

Розвиток жанру байки пов'язаний з іменем легендарного грецького байкаря Езопа. Вважається, що він жив у VI ст. до н.е. Головним джерелом свідчень про Езопа став створений в римський період на основі анонімній біографії „Роман про Езопа”. З нього ми знаємо, що Езоп був рабом з Фрігії, слугою Ксанфа. Його звільнили, і він був радником у царя Мідії Креза. Байки (їх 426), що приписують Езопу, пов'язані з давньою народною традицією, є творами фольклору. Байка - це невелике алегоричне оповідання, в якому закладений дидактичний (навчальний) зміст. Байки Езопа мають прозову форму, вони дуже короткі і прості за формою, не мають ніяких риторичних прикрас. На початку або в кінці коротко формулюється мораль. Їх сюжети взяті з життя, повсякденного побуту. До найбільш відомих сюжетів, до яких потім звертались інші байкарі, слід віднести сюжети байок „Голодна лисиця” („Лисиця і виноград”), „Вовк і ягня ”, „Цикада і мурашки”, „Селянин і змія”, „Ворон та лисиця”, „Дуб і очеретинка”.

Римський поет І ст. до н.е. Федр надав байкам Езопа літературну і віршовану форму і видав кілька книг „Езопових байок”. Він переклав їх на латину і ввів елементи римського побуту. Його байки направлені проти „сильних” світу, він засуджує тих багатіїв, які привласнюють собі чужу працю. Федр висміював тих критиків, які вважали байку „низьким жанром”. В байці „Запах пустої амфори” він стверджує, що амфора довго зберігає запах вина, яким колись було наповнена. Так і слава поета буде жити, хоч, може, збережеться небагато його творів.

Автори епохи класицизму знов відродили жанр байки. До цього жанру звертався зокрема французький поет Лафонтен (XVII ст.). Він автор 12 книг байок. В своїх байках він малював сатиричну картину звичаїв епохи Людовика XIV. Під „масками” тварин в його байках виступали його сучасники з їх вадами і пристрастями, яких завдяки портретним деталям, фразам, натякам, швидко впізнавали читачі. В відомі ще з часів Езопа сюжети він вводив деталі сучасного йому побуту, французького придворного життя. На чолі великого царства звірів Лафонтен поставив Лева. Самовпевнений, самозакоханий і разом з тим жорстокий і мстивий, він дуже нагадував Людовіка XIV, який не міг встояти проти лестощів. Його оточують придворні, менші, ніж він хижаки – Вовки, Лиси, Ведмеді. Вони дуже хитрі, підступні, лицемірні й жадібні, будь-що намагаються добитися прихильності короля і ведуть між собою постійну війну. Лисиця, наприклад („Лисиця і вовк”), коли Лев захворів, розповідає про те, що ходила молитися за нього і дізналася, що зцілити його може тільки прикладена до тіла шкура, зідрана з Вовка.

В російській літературі XIX ст. до жанру байки звертався І.А.Крилов. Він переклав на російську мову байки Езопа, Лафонтена і створив багато оригінальних творів на сюжети, які йому підказала російська дійсність, російська історія і власний досвід. Свої байки він об'єднав у 9 книг. „Вовк на псарні”, „Обоз”, „Кіт та кухар” стали відгуком на події Вітчизняної війни 1812 року з французами. В першій з них в образі нахабного Вовка він вивів Наполеона, а сивий ловчий, який не вірить йому і не хоче перемир'я з ворогом, – Кутузов. Такими ж оригінальними є сюжети байок „Слон і Моська”, „Дем'янова уха”, „Квартет”, в байці „Осел і Соловей” Крилов висміює тих, хто, нічого не тямлячи в літературі, береться критикувати твори відомих авторів.

Літературну байку в Україні започаткував Григорій Сковорода «Баснями харьковскіми». В українській літературі 19 ст. байка була одним із продуктивних жанрів.  Петро Гулак-Артемовський,Левко БоровиковськийтаЄвген Гребінказбагатили жанр байки структурно й тематично, наповнили новими життєвими реаліями, народним колоритом. Розквіт жанру байки в українській літературі пов'язують із іменем Леоніда Глібова. До байки також зверталися Іван Франко,Борис Грінченкота ін.

Жанр байки до нашого часу є одним з найпопулярніших в літературі, бо життя продовжує давати матеріал для нього.