23 Особливості лірики Лермонтова

Лермонтов описав стан душі і шлях російського поета «епохи лихоліття». Тема поета і поезії взагалі займає значне місце в ліриці Лермонтова. Особливо треба відзначити вищезазначене вірш «Смерть Поета», створене в стані афекту, яке викликала смерть Пушкіна. У цьому творі Лермонтов гнівно викриває суспільство, що не зуміло уберегти світоча російської поезії. Останні рядки безпосередньо спрямовані проти правлячого режиму, який автор вважає також винним у загибелі Пушкіна: Ви, жадібно натовпом стоять біля трону. Свободи, Генія і Слави палачі1. Таітесь ви під захистом закону, Перед вами суд і правда — все мовчи …! У своїх ліричних роздумах Лермонтов реалістично підійшов до питання про здатність свого покоління виконати історичну місію. Гостро і трагічно прозвучала ця-тема у вірші «Дума», своєрідної поетичної ис поведи. Висловлюючи загальну думку про покоління 30-х років, Лермонтов з неприхованою болем говорить про пасивність сучасників, порожнечі та безцільності їхнього життя: Сумно я дивлюся на наше покоління!

Його майбутнє — чи порожньо, чи темно … Лермонтова засмучує те, що багато його сучасників живуть «помилками батьків і пізнім їхнім розумом». Він говорить про декабристів, які змирилися, припинили боротьбу. З тривожної болем пише про те, що у його сучасників — освічених людей — немає ні сильних почуттів, ні міцних уподобань, ні переконань: І ненавидимо ми, і любимо ми випадково, Нічим не жертвуючи ні злості, ні любові … «Дума» — це сатира і елегія. Поет говорить від імені тієї інтелігенції, яка не хотіла миритися з дійсністю, але і зробити нічого не могла. І закінчується вірш убивчим висновком, який підготовлений усім ходом міркувань: Натовпом похмуро і незабаром забутою Над світом ми пройдемо без шуму й сліду, не кинули століть ні думки плодовитого, Ні генієм розпочатого праці.

У ліричних творах Лермонтова постійно виникає тема самотності. Звучить вона і в творах, на перший погляд присвячених природі. У цій природі все підпорядковане тим же законам, що і в людському світі. Достатньо простого перерахування, щоб зрозуміти, що поетичні образи, народжені особистістю поета, відображають долю самотньої людини, самого Лермонтова: «парус одинокий», «стоїть самотньо сосна», «самотньо стоїть» старий скелі. Вірші такого типу засновані на розгорнутій метафорі, уособлення, їх можна назвати алегоричними. Так, у вірші «Виходжу один я на дорогу …» проявилося виняткову майстерність поета у виконанні переживань ліричного героя. Перед нами дивовижні картини природи, що підкреслюють думки про самотність. Вірш супроводжується риторичними запитаннями: «Що ж мені так боляче і так важко? Чекаю ль чого? Чи шкодую про що? » Автор показує нам, що неможливо знайти заспокоєння в спілкуванні з природою. Це тільки мрія, бажання, а не реальність: Чи не чекаю від життя нічого я, І не шкода мені минулого нітрохи …

У пізній ліриці Лермонтова природа часто змальовується затишною і заспокійливою, втілюючи собою досконалість і гармонію. Особливо часто ці почуття викликають небо і зірки. Але гармонія природи може бути протиставлена дисгармонії в душі людини: У небесах урочисто і прекрасно! Спить земля у сяйві блакитному, Що ж мені так боляче і так важко? .. Почуття самотності, невіра в можливість порозуміння між людьми надають особливий колорит і теми любові в ліриці Лермонтова. Розлад між мрією і дійсністю проникає і в це прекрасне, світле почуття. Ось чому в його віршах не зустрічаються рядки про щасливу взаємної любові — любов приносить не радість, а смуток і страждання. У вірші «Жебрак» ми читаємо: Так я благав твоєї любові З сльозами гіркими, з тугою, Так почуття найкращі мої Обдурені навік тобою! Аналогічні переживання відображені у вірші «(Я не принижуючи перед тобою …)»:

Я не принижуючи перед тобою;

Ні твій привіт, ні твій докір

Чи не владні над моєю душею.

Знай: ми чужі з цих пір.

Ти забула: я свободи для оман не віддам …

Позитивним ідеалом поета була батьківщина. З вдячністю російського народу і з захопленням пише Лермонтов про битву у вірші «Бородіно». Розповідь про війну довірений старому солдатові. Характерно, що Лермонтов зумів показати народний погляд на війну. І каже солдат просторічним мовою, з характерними прислів’ями та приказками. Навіть неправильність мови («постій-но, брат мусью») підкреслює шанобливе ставлення поета до простого солдата. Напруженість битви передається підбором особливої лексики: Звучав булат, картеч верещала,

Рука бійців колоти втомилася,

І ядрам пролітати заважала

Гора кривавих тіл.

Солдат, провідний розповідь, не один, він виступає від імені всіх. При цьому постійно наголошує спільність патріотичних настроїв: І померти ми обіцяли, І клятву вірності стримали Ми в Бородинський бій. Поет постійно підкреслює загальне ставлення до війни як до серйозного військовому обов’язку. Це, мабуть, основне у вірші: спільність людей перед лицем ворога. Солдатам не властиві хитрість і спритність: «Вже ми підемо ломити стіною …» Основна думка вірша виражається в словах: «Так, були люди в наш вр ^ мя, не те, що нинішнє плем’я …» У цих словах докір справжньому поколінню великого минулого, повного слави і доблесті: Так, бичі люди в наш час, Могутнє, лихі плем’я: Богатирі — не ви. Погана їм дісталася частка: Мало хто повернулися з поля, Коли б на те не божа воля, Не віддали б Москви! Любові до батьківщини присвячено в вірш «Батьківщина»:

Але я люблю — за що, не знаю сам

Її степів холодне мовчання,

Її лісів безмежних колисання,

Розливи річок її, подібні морів …

Всі мило для поета: «і димок спаленої жнива», і що біліють берези, й хати, вкриті соломою. Ліричні твори Лермонтова відображають глибину сприйняття ним навколишнього життя, душевні переживання поета і багатство його внутрішнього світу. Поезія Лермонтова -: сповідь незалежного і вільного духом людини, відданого у владу деспотизму. У його творчості укладено пристрасний заклик до заколоту, до подвигу. Його «залізний вірш, облитий гіркотою і злістю» певною мірою підготував поезію Некрасова, ставши, як би містком між Пушкіним і великим співаком «помсти і печалі». Л. М. Толстой знаходив у Лермонтова надзвичайну глибину морального почуття, дух пошуку істини.