Зацікавлені групи, які залучені до освіти

Виробники	Дистриб’ютори	Користувачі
Будівельні компанії Компанії, що видають навчальні матеріали, у тому числі підручники Продавці уніформи, харчів, інших припасів Страхові компанії Автори програм і підручників Педагогічні інститути та універси­тети Університети і консалтингові фір­ми, які надають технічну допомогу Компанії, що розробляють тести Національні та міжнародні агенції.	Батьки Представники вчителів (напри­клад, профспіл­ки) Менеджери шкіл Правлячі групи	Студенти Батьки Працедавці Професійні об’єднання

Основний інтерес першої категорії посередників (виробни­ків) - надання послуг освітньому процесу. Друга категорія заці­кавлених - дистриб’ютори - фокусується на розподілі навчально­го «продукту». Третя категорія - користувачі - зацікавлені в кін­цевому результаті освіти. Будь-яка група чи особа може входити більш як до однієї з цих категорій. Наприклад, особа може бути родичем учня (користувач) і працювати в Міністерстві освіти (виробник і дистриб’ютор). Власник компанії може випускати навчальні матеріали і водночас бути користувачем робочої сили, яка пройшла процес навчання. Список таких зацікавлених, що належать до всіх трьох категорій, можна подовжити.

Приватний бізнес зацікавлений у розвитку освітнього ринку, зокрема у країнах Центральної та Східної Європи, де існують перспективи подальшого розвитку освітніх послуг.

4. Впровадження освітньої політики

На етапі впровадження взаємодія різних зацікавлених груп відіграє суттєву роль. Робертс (2002)¹³ приділяє особливу увагу таким аспектам впровадження політики:

• Гравці. Низка осіб і груп, які залучені до освітньої рефор­ми або зацікавлені в ній і, отже, можуть вступити у гру задля успіху політики.

• Влада. Відносна влада кожного гравця політичної гри, за­снована на політичних ресурсах, доступних кожному гравцю.

• Позиція 1 сила. Позиція кожного гравця, тобто його під­тримка політики або опозиція їй, та інтенсивність відданості кожного гравця, тобто пропорція ресурсів, які гравець має намір витратити на політику.

• Сприйняття. Публічне сприйняття визначеної проблеми і запропонованої політики може впливати на те, які групи буде мобілізовано та на їх позицію щодо політики.

Коли визначено ключових гравців, оцінено їх потужність, по­яснено позицію і зрозуміло їх сприйняття, наступний крок - вибір найадекватніших стратегій впровадження. Робертс (2002) пропо­нує декілька можливих стратегій впровадження політики

:Іванюк І. В. Освітня пиліте*.

Торгуватися, щоб змінити позиції гравців. Цього досяга­ють за допомогою обіцянок, погроз, домовленості та компромісів. Наприклад, якщо ми маємо на меті впровадження нової політики підготовки вчителів, то можемо:

• пообіцяти педагогічним інститутам відремонтувати їхні приміщення;

• погрожувати припиненням фінансування застарілих нав­чальних програм підготовки вчителів;

• погодитися з провідними освітніми теоретиками щодо ос­новних положень реформи підготовки вчителів;

• запропонувати педагогічному інституту перехідний період для оновлення програм як компроміс двох сторін.

Розподіл ресурсів з метою згуртування друзів і послаб­лення ворогів. Крім попередньої стратегії, для забезпечення впровадження освітньої політики можна застосовувати перероз­поділ влади. Робертс (2002) пропонує такі методи підтримки друзів або прихильників:

• надання або позичання грошей, працівників чи обладнання групам прихильників;

• забезпечення інформацією або освітою друзів з метою зба­гачення їх досвіду;

• надання ширшого доступу прихильникам до забезпечення лобіювання інтересів серед політиків;

• забезпечення прихильникам ефірного часу і уваги для під­вищення їх легітимізації; зосередження уваги на їх кваліфікації, чесності, національному патріотизмі, інших позитивних соціаль­них якостях.

Щодо опонентів застосовують такі методи:

• зменшення ресурсів внаслідок переконування людей не працювати на них. Це може бути зроблено шляхом дискусії щодо законності групи та її мотивів;

• відмова від співпраці з опонентами через ненадання інфор­мації;

• зменшення доступу опонентів до ключових постатей, які приймають рішення;

• домовленість із пресою про невисвітлення діяльності опо­нентів як непрофесіоналів, які слугують собі, та підкреслюючи інші негативні соціальні цінності.

Однак такі стратегії не завжди ефективні або в деяких випад­ках неетичні. Отже, політикам слід розглядати їх як потенційні варіанти, а не як запропонований план дій.

Придбання нових друзів і послаблення ворогів. Часто наші опоненти досить згуртовані, а прихильники - неорганізовані. Важливими союзниками у процесі впровадження політики є учні та їхні батьки, оскільки політичні рішення приймаються з метою забезпечення потреб користувачів. Однак вони нерідко неоргані­зовані й не до кінця розуміють реальний зміст кроків, які роб­ляться заради них. Засоби масової інформації також є потенційно впливовим прихильником. Тому активна й адекватна кампанія необхідна для забезпечення впровадження освітньої політики. Профспілки вчителів і певні академічні групи зазвичай протисто­ять політикам. Складно забезпечити інтереси всіх академічних груп, які часто протистоять одна одній, а іноді й несумісні. Однак можна привернути деякі групи на інший бік або послабити їх протистояння.

Зміна відчуття проблеми і рішення. Використовуючи ре­тельно відібрані символи, риторику, апеляцію до національних почуттів і цінностей, кампанію в ЗМ1, рекламу, підтримку відо­мих людей, намагатися змінити відчуття щодо впровадження політики. Важливі політичні кроки можна репрезентувати як необхідні передумови на шляху до соціального та економічного процвітання нації. Корисно наголосити на тому, шо сучасна осві­та - це найкраще інвестування в майбутнє наших дітей. Світ про­мисловості та комерції може дати багато прикладів, щоб переко­нати користувачів.

Робертс (2002)¹⁴визначає причини, які роблять процес впро­вадження освітньої політики більш складним, ніж в інших галу­зях урядових ініціатив.

1. Технічна складність. Система освіти - дуже складна і роз­галужена. Багато її складових переплітаються і зумовлюють певні наслідки. З огляду на це треба здійснювати одночасно і скоорди­новано багато змін. Такі дії зазвичай дуже складні з технічного боку

.Торгуватися, щоб змінити позиції гравців. Цього досяга­ють за допомогою обіцянок, погроз, домовленості та компромісів. Наприклад, якщо ми маємо на меті впровадження нової політики підготовки вчителів, то можемо:

• пообіцяти педагогічним інститутам відремонтувати їхні приміщення;

• погрожувати припиненням фінансування застарілих нав­чальних програм підготовки вчителів;

• погодитися з провідними освітніми теоретиками щодо ос­новних положень реформи підготовки вчителів;

• запропонувати педагогічному інституту перехідний період для оновлення програм як компроміс двох сторін.

Розподіл ресурсів з метою згуртування друзів і послаб­лення ворогів. Крім попередньої стратегії, для забезпечення впровадження освітньої політики можна застосовувати перероз­поділ влади. Робертс (2002) пропонує такі методи підтримки друзів або прихильників:

• надання або позичання грошей, працівників чи обладнання групам прихильників;

• забезпечення інформацією або освітою друзів з метою зба­гачення їх досвіду;

• надання ширшого доступу прихильникам до забезпечення лобіювання інтересів серед політиків;

• забезпечення прихильникам ефірного часу і уваги для під­вищення їх легітимізації; зосередження уваги на їх кваліфікації, чесності, національному патріотизмі, інших позитивних соціаль­них якостях.

Щодо опонентів застосовують такі методи:

• зменшення ресурсів внаслідок переконування людей не працювати на них. Це може бути зроблено шляхом дискусії щодо законності групи та її мотивів;

• відмова від співпраці з опонентами через ненадання інфор­мації;

• зменшення доступу опонентів до ключових постатей, які приймають рішення;

домовленість із пресою про невисвітлення діяльності опо­нентів як непрофесіоналів, які слугують собі, та підкреслюючи інші негативні соціальні цінності

.Однак такі стратегії не завжди ефективні або в деяких випад­ках неетичні. Отже, політикам слід розглядати їх як потенційні варіанти, а не як запропонований план дій.

Придбання нових друзів і послаблення ворогів. Часто наші опоненти досить згуртовані, а прихильники - неорганізовані. Важливими союзниками у процесі впровадження політики є учні та їхні батьки, оскільки політичні рішення приймаються з метою забезпечення потреб користувачів. Однак вони нерідко неоргані­зовані й не до кінця розуміють реальний зміст кроків, які роб­ляться заради них. Засоби масової інформації також є потенційно впливовим прихильником. Тому активна й адекватна кампанія необхідна для забезпечення впровадження освітньої політики. Профспілки вчителів і певні академічні групи зазвичай протисто­ять політикам. Складно забезпечити інтереси всіх академічних груп, які часто протистоять одна одній, а іноді й несумісні. Однак можна привернути деякі групи на інший бік або послабити їх протистояння.

Зміна відчуття проблеми і рішення. Використовуючи ре­тельно відібрані символи, риторику, апеляцію до національних почуттів і цінностей, кампанію в З МІ, рекламу, підтримку відо­мих людей, намагатися змінити відчуття щодо впровадження політики. Важливі політичні кроки можна репрезентувати як необхідні передумови на шляху до соціального та економічного процвітання нації. Корисно наголосити на тому, що сучасна осві­та- це найкраще інвестування в майбутнє наших дітей. Світ Про­мисловості та комерції може дати багато прикладів, щоб переко­нати користувачів.

Робертс (2002)²¹ визначає причини, які роблять процес впро­вадження освітньої політики більш складним, ніж в інших галу­зях урядових ініціатив.

1. Технічна складність. Система освіти - дуже складна і роз­галужена. Багато її складових переплітаються і зумовлюють певні наслідки. З огляду на це треба здійснювати одночасно і скоорди­новано багато змін. Такі дії зазвичай дуже складні з технічного боку.

³¹ КоЬегЬ, МЛ. (2002) Зіпіерс СЬоісе» Гог ЕЛюагіоп КеГопп. Маїепак оГ (Ьс Егіисайоп Роїісу ТОогівІюр. Лргії 15 - 19,2002. ВшЬреК; >¥огкі Вапк ІгейШіе.

2. Сконцентрованість витрат на добре організованих гру- пах. Реформи освітнього сектора, як правило, пов'язані зі знач­ними витратами на добре організовані, потужні групи. Напри­клад, на вчителів, які часто організовані в національні спілки. Реформи можуть зіткнутися з політичними перепонами, якщо впливові групи почнуть опозиційні дії з метою захисту своїх ін­тересів.

3. Розсіяна вигода для неорганізованих груп. Часто рефор­ми надають нові можливості раніше знедоленим групам, як, на­приклад, соціально знедоленим або мешканцям сільської місце­вості. Такі групи зазвичай неорганізовані й не мають політичних контактів. Крім того, політичні реформи можуть бути хоча б найменшою мірою вигідні для кожної особи. Розсіяна вигода не забезпечує велику політичну підтримку освітній реформі.

Ці три характеристики спричиняють політичні труднощі для реформаторів освіти. Однак треба подолати ці труднощі для за­безпечення успішного впровадження політики.

4. Структурні моделі документа з освітньої політики

В умовах існування розмаїття підходів до структурування документа з освітньої політики в контексті структури, обсягу та стилю викладу важливим є попереднє узгодження ключових ас­пектів для надання документу дієвих характеристик. Наведемо дві моделі написання політичного документа.

1. Модель Я. Герчинського

Ця модель розроблена паном Яном Герчинським, доктором Варшавського університету в рамках спільного проекту Міністер­ства освіти і науки України, Програми Розвитку Організації Об’єднаних Націй, Міжнародного Фонду «Відродження» та Ін­ституту Відкритого Суспільства - Будапешт «Інновація та онов­лення освіти для підвищення добробуту та зниження рівня бідно­сті» (2001-2003).

Рекомендовану модель не слід розглядати як еталон для на­писання будь-яких політичних документів, вона може слугувати лише орієнтиром у процесі написання політичного документа

.Необхідно, однак, зазначити, що недотримання викладених ниж­че вимог щодо послідовності викладу та обсягу матеріалу може значно ускладнити роботу і зробити документ менш ефективним і складнішим для ознайомлення.

Одна робота має бути присвячена лише одній ключовій про­блемі.

Збільшення обсягу робота можливе (понад 16 сторінок фор­мату А4 без урахування додатків) лише у разі надзвичайної важ­ливості якогось варіанта політики (а не проблеми взагалі).

Нижче подано таблицю із пропонованою структурою полі­тичного документа (табл. 6):

Таблиця 6

Структура політичного документа

Назва роботи і зміст
Резюме	Коротке формулювання головної проблеми і пропоновані варіанти політики (рекомендації) для її розв'язання
Вступ	Формулювання і контекст виникнення ключо­вої проблеми, рамки дослідження (що є та що не є предметом аналізу в роботі)
Аналіз проблеми	Основна частина роботи має містити як ос­новні дані (цифри та факти), так і аргументи, що окреслюють цю проблему. Якщо необхід­но навести більшу кількість даних, вони ма­ють бути перенесені у додатки
Перелік варіантів політики (рекомендацій)	Цей перелік спростить сприйняття документа
Опис варіантів політики (рекомендацій)
Висновки
Додатки	Для великих технічних та інформаційних частин

Під час написання політичного документа необхідно керува­тися рекомендаціями для того, щоб не перевищувати встановлені рамки обсягу роботи

.Резюме -1 сторінка

Резюме не повинно перевищувати половину сторінки і має містити безпосередньо опис проблеми і перелік варіантів політи­ки (рекомендацій). Резюме слід писати після написання основної частини роботи. Воно є корисним для читачів, навіть коли доку­мент у цілому не перевищує 12 сторінок, оскільки допомагає зро­зуміти, чи варто продовжувати ознайомлення з роботою.

Вступ -1-2 сторінки

Вступ має містити короткий, але чітко сформульований опис проблеми. Не потрібно жодних посилань на будь-які джерела. Однак корисним є аналіз історичного підгрунтя проблеми (чи коріння проблеми було успадковане ще з радянських часів, чи є наслідком соціальних і політичних процесів років незалежності). Чітко слід визначити співвідношення аналізованої проблеми з іншими проблемами державної політики (управління тощо).

Аналіз проблеми - 2-5 сторінок

З метою ефективного викладення проблеми матеріал доціль­но подавати, ілюструючи його графіками, таблицями, цитатами і посиланнями на підзаконні акти та нормативні документи. Інфор­мацію технічного характеру слід наводити у додатках. У процесі аналізу проблеми акцент має бути зроблено на фундаментальній природі проблеми, її зв’язках з іншими основними проблемами освітнього сектора. Якісний аналіз проблеми матиме більшу цін­ність, аніж виклад варіантів політики (рекомендацій), оскільки може допомогти зацікавленим сторонам краще зрозуміти питан­ня; до того ж треба пам’ятати, що головною метою політичного документа є пропонування якісного аналізу та рекомендацій, а не опис того, що може бути відомо читачеві. Обсяг проблеми (міс­цевий або національний, сільський або міський рівень) також треба описувати. Коли варіанти політики (рекомендації) стосу­ються лише частини проблеми, що аналізується, необхідно чітко окреслити цю частину проблеми. В цілому має бути чіткий зв’язок між ідентифікацією проблеми і запропонованими варіан­тами політики (рекомендаціями). Завжди існує бажання включи­ти якнайбільше матеріалу до цієї частини роботи з тим, щоб показати читачам, що автор володіє проблемою. У цьому випа­дку слід дотримуватися таких двох чітких правил: по-перше, якщо якась частина опису або дані не повністю співвідносятьс

яз певним варіантом політики, її краще винести у додатки; по- друге, надзвичайно важливими є прості факти (як порівняння цифр) та аргументи.

Перелік варіантів політики (рекомендацій) - півсторінки

Перелік варіантів політики необхідний для кращої орієнтації читача та глибшого розуміння роботи. Має бути 3-5 варіантів політики. Читач повинен побачити, які варіанти є взаємовиключ- ними, а які утворюють набір подібних між собою варіантів (мо­жуть існувати обидва випадки).

Опис кожного з варіантів політики (рекомендації) - по 1 сторінці на кожен варіант

Запропонований варіант політики має бути чітко сформульо­ваний і стосуватися аналізованої проблеми. Час, відведений для втілення варіанта політики (рекомендації) в життя або загальна кількість необхідних для цього коштів, викладені у роботі, зроб­лять її більш корисною для читача. Автор має навести коментарі щодо можливих негативних наслідків при імплементації кожного варіанта політики (рекомендації), або основні складнощі, що мо­жуть виникнути з боку зацікавлених сторін. Треба також назвати головного відповідального за впровадження певного варіанта політики. Якщо імплементація варіанту політики потребуватиме внесення змін до законодавчої бази, слід перелічити закони та інші нормативні документи, до яких необхідно внести зміни та доповнення (детальне формулювання цих змін не потрібне).

Висновки -1 сторінка

Висновки не є обов’язковими, проте можуть бути написані, якщо деякі коментарі щодо реалістичності та політичної доціль­ності запропонованого стосуються всіх варіантів політики. Вис­новки нададуть роботі завершеного вигляду та спростять її читан­ня.

Для 4-х варіантів політики, що викладені в роботі, загальний обсяг документа становитиме 1-13 сторінок (без додатків)

.Документ з освітньої політики - це прикладний інструмент для прийняття рішень, який не є науковою роботою.

Структурні елементи документа

1.Назва (назва предмета або проблеми дослідження).

2.Зміст (нумерація заголовків і підзаголовків).

3.Резюме (короткий опис змісту роботи).

4.Вступ: соціальний та економічний контекст виникнення проблеми; визначення проблеми.

5.Опис проблеми:визначення та дослідження природи проблеми; акцент на її важливості на урядовому рівні.

6.Варіанти політики: виклад, оцінювання та порівняння можливих варіантів розв’язання проблеми;

надання переконливих свідчень щодо необхідності вибору варіантів політики; виклад чіткого плану імплементації обраних варіантів політики.

7. Висновки:синтез основних результатів; перелік варіантів політики; заключні ремарки.

8.Список основної використаної літератури.

9.Додатки.