4. 5. Історичні періоди освітніх реформ

Хоча перші освітні трансформації відбулися сотні років тому, системні вивчення освітніх реформ почалися досить пізно. Майкд Фуллан, Девід Гопкінс та інші автори описують принаймні чотири періоди реформ другої половини XX ст.:

1.1960-ті роки. Після запуску Радянським Союзом супутни­ка Сполучені Штати почали дбати про ефективність своєї систе­ми освіти та її спроможність виграти наукове змагання з Радянсь­ким Союзом. Розпочата в результаті цього освітня реформа наго­лошувала на запровадженні нових навчальних програм і матеріа­лів. Хоча матеріали часто були достатньо високої якості, вони не змогли вплинути на процес навчання. Дослідники вказують на дві причини цієї невдачі: вчителі не були залучені до процесу роз­робки матеріалів, і їм не було запропоновано достатньо профе­сійну перепідготовку.

2.1970-ті роки. Історики зазвичай згадують цей період я період невдач і скептичного настрою. Зміна навчальних програм не принесла очікуваного результату. Стало очевидно, що одно­сторонні моделі, привнесені «зверху» не спрацювали. Термін

и«реформа» та «інновація» зажили поганої репутації. Вчителі не бажали продовжувати експериментувати із запропонованими но­вовведеннями, оскільки попереднє некритичне застосування ін­новацій підірвало ідею реформування освіти.

3.Кінець 1970-х - середина 1980-х років - початок процесу складних інновацій. Науковці багато чому навчилися на поперед* ніх помилках. Зокрема, визнали важливість залучення вчителів та їх професійної перепідготовки. В цей період було завершено де­які масштабні дослідження проектів поліпшення школи. Тому його називають періодом успіху. М. Фуллан визнає, що у 1980-ті американські штати були більшою мірою залучені до реформ, ніж у попередні 25 років²⁵.

4.Четвертий період почався з середини 1980-х. Його нази­вають періодом системних реформ. Він відмінний від попередніх десятиліть тим, що освітні системи багатьох країн увійшли у про­цес постійних змін. Він почався в економічно найрозвиненіших країнах, зокрема у США, де у 1983 році з'явився звіт під назвою «Нація у ризику: мандат на освітні зміни». У Скандинавії період постійних змін почався у 1985 році, у Великій Британії - в 1988 році. Період постійних змін у Центральній і Східній Європі можна відстежнти, починаючи з 1989-1991 рр., коли було повалено тота­літарні режими у комуністичних країнах. Імовірно, четвертий пері­од буде найскладнішим і, можливо, найпродуктивнішим.

6. Системні зміни

Системні реформи - це зміни, що відбуваються одночасно на всіх рівнях освітньої системи. Вони скоординовані та взаємопов'я­зані. Під час здійснення системних реформ слід брати ж> уваги багато різних аспектів. Так, Гінзбург (1992) називає такі никлим аспекти:

-кількість учнів, учителів, адміністраторів, розмір приміщень;

-цілі та завдання;

-формування політики та адмінкггрктивна/упражяшеьа сис­тема структури влади;

-процеси фінансування і розробки бюджету;

-рівень фінансування;

-організація системи: типи, статуси, рівні, а також зв’язки і перехідні етапи між освітніми інституціями;

-навчальний план: зміст і організація того, що викладається;

-педагогіка: соціальні відносини викладання і навчання;

-відбір, оцінка та поширення критеріїв і процедур для учнів;

-відбір, оцінка та поширення критеріїв для працівників осві­ти (вчителів, адміністраторів тощо).

Системні реформи мають зумовити переорієнтації в основних підрозділах системи освіти:

-переорієнтація рішень - зміни спричиняють трансформацію влади щодо прийняття рішень;

-переорієнтація ресурсів - зміни спричиняють розподіл або перерозподіл ресурсів;

-переорієнтація правил - зміни містять мандати і заборони;

-переорієнтація цінностей - зміна урядової політики супро­воджується зміною ціннісного наголосу;

-створення нової клієнтури або коаліції - зміни відповіда­ють усвідомленій необхідності у певному сегменті суспільства (Гутрі та Коппіх, 1993)²⁶.