81. Сформулюйте основні способи управління конфліктною ситуацією.

Розрізняють такі основні методи управління і попередження конфліктів як:

• внутрішньоособистісні – методи впливу на окрему особистість;

• структурні методи – методи профілактики та ліквідації організаційних конфліктів;

• міжособистісні методи чи стилі поведінки в конфлікті;

• персональні методи;

• переговори;

• методи управління поведінкою особистості;

• методи, які передбачають агресивні дії (використовуються дуже рідко).

Внутрішньоособистісні методи полягають в умінні правильно організувати свою власну поведінку, висловити свою точку зору, не викликаючи психологічної захисної реакції зі сторони іншої людини. деякі конфліктологи радять використовувати спосіб „Я – висловлювання”, тобто спосіб передачі іншій особистості вашого відношення до певного предмету, без звинувачень і вимагань, але так, щоб інша людина змінила своє відношення і не провокувала конфлікт. Цей спосіб допомагає людині втримати свою позицію, не перетворюючи опонента у свого ворога. „Я висловлювання” може бути корисним у будь-якій обстановці, але воно особливо необхідне тоді, коли людина роздратована чи незадоволена.

Структурні методи – методи попередження чи профілактики конфліктів, а також методи дії переважно на організаційні конфлікти, що виникають через неправильний розподіл повноважень, організації праці. До таких методів відносять: роз’яснення вимог до роботи, формування координаційних і інтеграційних механізмів, використання систем винагороди.

Координаційні механізми можуть бути реалізовані при використанні підрозділів. Ці методи передбачають: встановлення ієрархії повноважень, системи передачі команд і отримання зворотного зв’язку, реалізацію принципу єдиноначальства.

82. Сформулюйте технологію повного засвоєння знань.

Технологія повного засвоєння навчального матеріалу (за С.Смирновим)

• перший етап — розгорнуте, образно-емоційне пояснення вчителем відібраних для уроку параг­рафів (блок знань);

• другий етап — стислий виклад навчального матеріалу за опорним плакатом;

• третій етап — вивчення опорних сигналів за опорними конспектами;

• четвертий етап — робота з підручником і опорним конспектом у домашніх умовах;

• п'ятий етап — письмове відтворення опорних сигналів на наступному уроці;

• шостий етап — відповіді за опорними сигналами, зокрема магнітофонні;

• сьомий етап — повторення й поглиблення раніше вивченого матеріалу.

Унікальним відкриттям В. Шаталова в педагогіці стали опорні конспекти. Він відважився сказати «ні» загальноприйнятому, хоча експериментував у рамках державних навчальних програм. Нагадаємо, що його знахідки — це образний, трохи незвичний короткий конспект до кожного уроку із символами, знаками, ключовими словами, цифрами. Це давало змогу вивчати тему цілісно. Як наголошував сам автор, спосіб такого конспектування не новий, символи, значки — це опора, завдяки яким можна відтворити прочитане. За опорними сигналами можна запам'ятати якийсь фактичний матеріал швидше, міцніше.

Опорні конспекти — це своєрідний дороговказ. Розшифровуючи коди, ми наповнюємо систему змістом. Тут містяться окремі одиниці інформації, зв'язки між ними, введено знаки, що нагадують приклади для конкретизації абстрактного матеріалу. В опорних конспектах запроваджуються графіки, різноманітні кольорові позначення. Зі словесної форми викидається все зайве, залиша­ються найсуттєвіші слова або малюнки.

Чим складніший матеріал, тим більшу кількість часу треба виділити на озвучення опорного конс­пекту. Застосування навчальних блоків теоретичних знань має позитивне значення для успішного навчання учнів з багатьох базових предметів і з біології зокрема. Школярі краще оволодівають знаннями, якщо навчальний матеріал «стискається» в кілька смислових фрагментів. 83. Сформулюйте технологію різнорівневого навчання.

Автор технології — М. П. Гузик. Цільовою установкою є навчання кож­ного на рівні його можливостей і здібностей, створення умов комфортності та успіху для залучення кожного учня в діяльність з метою стимулювання пізнавальних інтересів і розвитку навчальних та комунікативних умінь і навичок. Технологія передбачає рівневу диференціацію за рахунок поділу дітей на змінні та відносно гомогенні за складом групи, кожна з яких опановує програмний матеріал на базовому й варіативному рівнях (базовий рівень визначається державним стандартом).

Навчання на основі рівневої диференціації може відбуватися в трьох варіантах:

-коли учні розподіляються по різних класах, що навчаються за різними програмами;

-коли в межах одного класу на добровільних засадах утворюються групи з поглибленого вивчення окремих предметів;

-профільне навчання у старших класах.

Умовами для успішної реалізації цієї технології є відкритість результатів навчання, досягнення яких заохочується; необхідно також пам’ятати, що рівень викладання має бути вищим, ніж рівень обов’язкового засвоєн­ня; у процесі навчання необхідно забезпечити послідовність просування за рівнями. Кожен учень добровільно вирішує для себе, на якому рівні засвоювати матеріал (не нижче Держстандарту) та в якому вигляді звітувати про це.

Навчальний процес з використанням рівневої диференціації складається з семи етапів

-розбір нового матеріалу; (1-й урок)

-фронтальне опрацювання нового матеріалу; (2-й урок)

-індивідуальне опрацювання матеріалу; (3-й урок)

-внутрішньопредметне узагальнення; (4-й урок)

-міжпредметне узагальнення; (5-й урок)

-коригування формальних знань (на репродуктивному рівні); (6-й урок)

-контроль і коригування (на творчому рівні). (7-й урок)

На перших двох типах уроків в основному використовується фрон­тальна (колективна) робота, а в подальшому — індивідуальна та групова.