21.Особливості впровадження технологiї розвивального навчання в.Давидова та д.Ельконіна в окремій галузі початкової освіти (на прикладі)

Найпоширенішими у масовій початковій школі є варіанти системи розвивального навчання, розроблені науковими колективами під керівництвом російських психологів і педагогів Леоніда 3анкова (1901-1977), Даниїла Ельконіна (1904-1977) і Василя Давидова (1930-1998).

метою освіти є перспективний розви­ток дитини, тому розвивальна освіта, крім досягнутих результатів розвитку, використовує процеси, що перебу­вають на стадії становлення. В початко­вій школі дитину вчать нового, просуваючи її в розвитку, даючи їй змогу зробити більше, ніж вона може.

На цій підставі робиться висновок: «Педагогіка повинна орієнтуватися не на вчорашній, а на завтрашній день дитячого розвитку. Тільки тоді вона зможе в процесі навчання викликати до життя ті проце­си розвитку, які поки що перебувають у зоні найближ­чого розвитку».

Однією з перших спроб практичної реалізації ідеї розвивального навчання було обґрунтування розвитку як провідного критерію оцінювання роботи школи, до­слідно-експериментальне дослідження об'єктивних пе­дагогічних закономірностей у співвідношенні навчання та розвитку.

У 50-60-ті роки ХХ ст. створено нову дидактичну кон­цепцію початкового навчання, спрямовану на загаль­ний розвиток дітей.

Згідно з цією концепцією загальний розвиток тлума­чився як розвиток здібностей учнів. Основними крите­ріями при визначенні його рівня були розвиток спосте­режливості, абстрактного мислення, практичних дій. Прагнучи сформувати дидактичну систему, яка забезпе­чила б найвищу ефективність навчання, що є передумо­вою загального розвитку учнів, Л. Занков обґрунтував основні дидактичні принципи розвивального навчання, суттєво відмінні від принципів традиційної дидактики (наочності, свідомості, систематичності тощо), спрямо­ваних на успішне навчання, тобто засвоєння учнями Знань, умінь, навичок. Нова система принципів зорієн­тована на досягнення оптимального рівня загального розвитку школярів, що, безперечно, пов'язано і з на­лежною успішністю у навчанні. Загалом система розви­вального навчання мала у своїй основі такі взаємо­пов'язані принципи: принцип навчання на високому рівні складності; принцип навчання швидким темпом; принцип провідної ролі теоретичних знань; принцип усвідомлення школярами процесу учіння; принцип ці­леспрямованої і систематичної роботи з розвитку всіх учнів.

Розвивальне навчання спирається на принцип зміс­тового узагальнення, згідно з яким загальні знання пе­редують знанням окремим, конкретним.

На думку В. Давидова, принцип змістового узагаль­нення та утворення теоретичного поняття полягає у ви­окремленні загальної форми різноманітних явищ, у з'ясуванні походження змісту поняття. Подальше засво­єння відбувається «сходженням» від абстрактного до конкретного. Через недотримання цього принципу у процесі засвоєння виникають труднощі для дітей. Нап­риклад, не усвідомлення учнями закономірностей орфог­рафії, системності її понять і правил спричинене тим; що матеріал з орфографії сприймається не в системі, а як ізольовані правила, поняття. 3астосування фонематич­ного принципу орфографії передбачає формування у мо­лодших школярів поняття «фонема» як основи для нав­чання загального способу виокремлення і написання всіх орфограм. Отже, молодші школярі, засвоюючи тео­ретичні основи рідного письма (в нашому випадку – українського), оволодівають практич­ними (орфографічними) уміннями.

22. Поняття та основні категорії дидактики вищої школи.

Дидактика вищої школи - галузь педагогічних знань, одна з "гілок" загальної дидактики. Сучасна дидактика вищої школи - це розділ педагогіки вищої школи, який вивчає закономірності і принципи навчання, досліджує проблеми змісту, методів, форм і технологій професійної підготовки майбутнього фахівця в умовах вищого навчального закладу.

Навчання, викладання, учіння - основні категорії дидактики.

Навчання - спосіб організації освітнього процесу. Воно є найнадійнішим способом здобування систематичної освіти. В основі будь-якого виду чи типу навчання закладено систему "викладання - навчання".

Викладання - діяльність науково-педагогічних працівників, яка виявляється у: передаванні інформації; організації навчально-пізнавальної діяльності студентів; наданні допомоги в разі труднощів у процесі навчання; стимулюванні інтересу, самостійності й творчості студентів;

оцінці навчальних досягнень студентів.

Мета викладання - організація ефективного навчання кожного студента в процесі передавання інформації, контролю й оцінки її засвоєння, а також взаємодія зі студентами й організація спільної і самостійної діяльності.

Учіння — діяльність студента, що складається з:

засвоєння, закріплення і застосування знань, навичок і вмінь;самостимулювання до пошуку, розв'язання навчальних завдань, самооцінки навчальних досягнень;усвідомлення особистісного змісту і соціальної значущості культурних цінностей і людського досвіду, процесів і явищ навколишньої дійсності.

До категоріального апарату дидактики вищої школи належать: - викладання - діяльність викладача, яка полягає в постановці перед студентами пізнавальних завдань, повідомленні нових знань, організації навчально-пізнавальної діяльності студентів та керівництво нею, перевірці якості набутих ними знань, умінь і навичок;

- учіння - цілеспрямований процес засвоєння студентами знань, оволодіння уміннями і навичками, у широкому розумінні -оволодіння соціальним досвідом у його узагальненому вигляді;

- навчання - цілеспрямований процес взаємодії викладача зі студентами з метою засвоєння студентами знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини. Навчання - двосторонній процес, який поєднує у собі учіння і викладання;

- освіта - процес і результат удосконалення здібностей і поведінки особистості, при якому вона досягає соціальної зрілості (визначення, прийняте XX сесією Генеральної конференції ЮНЕСКО).

23. Технологія вивчення дидактичних категорій:етапи та інструментарій.

Дидактика — галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти І навчання, виховання у процесі навчання. Основними категоріями дидактики є: навчання, освіта, викладання, учіння, знання, уміння, навички, закономірності, принципи, форми, методи навчання.

Дидактичні категорії – освіта, навчання, викладання, учіння, принципи навчання, форми, методи і засоби навчання.

Навчання, викладання, учіння – основні категорії дидактики.

Навчання – спосіб організації освітнього процесу. Воно є найнадійнішим способом здобування систематичної освіти.

В основі будь-якого виду чи типу навчання закладено систему «викладання – навчання».

Викладання – діяльність науково-педагогічних працівників, яка виявляється у:

􀂃 передаванні інформації;

􀂃 організації навчально-пізнавальної діяльності студентів;

􀂃 наданні допомоги в разі труднощів у процесі навчання;

􀂃 стимулюванні інтересу, самостійності й творчості студентів;

􀂃 оцінці навчальних досягнень студентів.

Мета викладання – організація ефективного навчання кожного студента в процесі передавання інформації, контролю й оцінки її засвоєння, а також взаємодія зі студе-

нтами й організація спільної і самостійної діяльності.

Учіння – діяльність студента, що складається з:

􀂃 засвоєння, закріплення і застосування знань, навичок і вмінь;

􀂃 самостимулювання до пошуку, розв’язання навчальних завдань, самооцінки навчальних досягнень;

􀂃 усвідомлення особистісного змісту і соціальної значущості культурних цінностей і людського досвіду,

процесів і явищ навколишньої дійсності.

Мета навчання – пізнання, збирання й опрацювання інформації про навколишній світ. Результати навчання

виявляються в знаннях, уміннях, навичках, системі відносин і загальному розвиткові студента.

Навчальна діяльність містить:

􀂃 оволодіння системами знань та оперування ними;

􀂃 оволодіння системами узагальнених і часткових дій,

прийомами навчальної роботи, способами їхнього перенесення й перебудови навичками, уміннями;

􀂃 розвиток мотивів навчання, становлення мотивації і змісту;

􀂃 оволодіння способами керувати своєю навчальною діяльністю і своїми психічними процесами (волею, емоціями тощо).

24. Особливості впровадження технологiї розвивального навчання Л.Занкова в окремій галузі початкової освіти

Теоретичною основою системи розвивального навчання є наступні ключові положення:

1. За переконанням Л.В. Занкова, розвиток є складним процесом, який визначається як зовнішніми, так і внутрішніми факторами.

Під основним зовнішнім фактором Л.В. Занков розумів навчання, а під внутрішніми - індивідуальні особливості кожної дитини.

2. Сприятливі можливості для розвитку внутрішніх індивідуальних особливостей школярів у процесі навчання будуть створені в тому випадку, якщо навчання буде будуватись з урахуванням „зони ближнього розвитку дитини”, 3. У процесі навчання, на думку Л.В. Занкова, необхідно враховувати нерівномірність розвитку дітей, що обумовлено їх індивідуальними особливостями, особливостями їх нервової системи, їх досвідом і т.д.

Цiльовi орієнтації технологii розвивального навчання Л.Занкова:

1. Всебiчний загальний розвиток особистостi.

2. Створення основи для всебiчного гармонiйного розвитку.

Засади дидактичноi концепцii Л.Занкова:

1. Загальний розвиток тлумачитъся як розвиток здiбностей yчнів.

2. Основними критерiями при визначеннi його рiвня є розвиток спостережливостi, абстрактного мислення, практичних дiй.

Ocновні дидактичнi принципи:

1. Принцип навчання на високому piBHi складностi.

2. Принцип навчання швидким темпом.

3. Принцип провiдноi ролi теоретичних знань.

4. Принцип усвiдомлення школярами процесу учiння.

5. Принцип цiлеспрямованоi i систематичної роботи з розвитку Bcix учнiв.

Особливостi технології:

1. Основна мотивацiя навчальної дiяльностi – пiзнавальний інтepec.

2. Залучати учнiв до рiзновидiв дiяльностi, використовуючи дидактичнi iгри, дискусii i TaKi методи навчання якi спрямованi на збагачення уяви, мислення пам'ятi, мови.

Очікувані Впровадження технології Л.3анкова дає розвивальний ефект у сфері

Результати таких психічних процесів, як спостережливість, мислення тощо.

Відповідно з цими особливостями всі навчальні курси побудовані на інтегрованій основі. У курсі «Навколишній світ» активізуються зв'язки між знаннями про Землю, її природі і суспільно-культурним життям людини, яка відбувається в певний історичний час, в певних природних умовах. Самі за себе говорять підзаголовки курсів за технологією «Твори, вигадуй, пробуй!» І «Ручна творчість». «Літературне читання» органічно поєднує роботу зі сприйняття творів літератури, музики та образотворчого мистецтва. На основі широкої внутрішньопредметні інтеграції побудований курс російської мови, в якому у взаємозв'язках представлені система мови, мовна діяльність і історія мови; на такий же інтеграції побудований курс математики, в якому органічно поєднується зміст арифметики, геометрії, почав алгебри, історії математики. У курсі музики музична діяльність учнів організується як єдність виконання, слухання та імпровізації. У ході цієї діяльності знання про музику, її історії, про композиторів інтегруються зі знаннями з літератури, образотворчого мистецтва, фольклору.

Дидактичні принципи і зміст навчання реалізується через методи.

Л.В. Занков не розробив нових методів, він лише дав вже розробленим методам особливий напрямок і зміст, які можуть реалізовуватися тільки в цілісній системі.

У даній системі методам навчання на всіх предметах властива багатогранність, яка виявляється у тому, що застосування методу направлене не тільки на засвоєння знань учнями, але і на розвиток у них різних психічних процесів, в першу чергу - на пробудження емоційної сфери дітей. Цьому сприяє особлива постановка питань і завдань вчителем. Наприклад, учитель просить школярів поділитися своїми думками щодо прочитаного оповідання.

25. Зміст освіти як проблема дидактики вищої школи.

Мета, завдання та зміст вищої освіти в Україні

Структурна перебудова економіки України ставить вимоги щодо характеру й послідовності реформування всіх рівнів національної освіти.

Реалізація Державної національної програми "Освіта (Україна XXI століття)" вимагає широкого вибору форм освіти, а головне засобів навчання, які б відповідали освітнім запитам особистості. Мета освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями. Зміст освіти — система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці. Зміст освіти полягає у забезпеченні передання та засво¬єння підростаючим поколінням досвіду старших поколінь, змісту соціальної культури з метою його розвитку. Цей досвід охоплює: знання про природу, суспільство, техніку і способи мислення; досвід здійснення відомих способів ді¬яльності, що втілюються разом зі знаннями в уміннях і на¬вичках особистості, яка засвоїла цей досвід; досвід твор¬чої, пошукової діяльності щодо вирішення нових проблем, які постають перед суспільством, потребують самостійного перетворення раніше засвоєних знань і умінь у нових си¬туаціях, формування нових способів діяльності на основі вже відомих; досвід ціннісного ставлення до об'єктів або засобів діяльності людини, його вияв у ставленні до дов-колишнього світу, інших людей.

Зміст освіти регулюється Законом України «Про освіту», яким встановлено освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні.

Зміст освіти відображається у навчальних планах, підручниках, програмах, основою для розробки яких є Державний стандарт загальної середньої освіти.

Навчальний план – це державний документ, який визначає структуру навчального року, номенклатуру та розподіл предметів для вивчення в конкретному класі, тижневу й річну кількість годин, відведених на вивчення кожного предмета.

Навчальна програма – це державний документ, що визначає зміст і обсяг знань з кожного навчального предмета, умінь і навичок, якими необхідно оволодіти, за розділами і темами з розподілом їх за роками навчання.

№ 26

Методика вивчення теми “Особистість і колектив”. Види завдань, форми роботи викладача з використання та закріплення знань і формування вмінь створювати колектив.

Тема: “Особистість і колектив”

Мета: Дати систематизовані, наукові знання студентам про поняття “особистість школяра ”; “колектив”; “стадії розвитку колективу”;формувати вміння правильно організовувати дитячий колектив; виховувати гуманістичне, моральне, прогностичне ставлення до особистості дитини, вміння організовувати методично-правильну виховну роботу в учнівському колективі.

План

1. Поняття “колектив”. Характеристика дитячого колективу.

2. Стадії розвитку дитячого колективу.

3. Роль колективу у формуванні та становленні особистості школяра.

Основні поняття

• “колектив”;

• “особистість”;

• “принципи виховання колективу”;

• “органи самоврядування”;

• “формальний” і “неформальний” колектив;

• “лідер”;

• “стадії розвитку колективу.

Активний розвиток особистості, формування базисних якостей відбувається в шкільні роки, і багато в чому залежить від тієї соціальної атмосфери, членом якої є дитина.

Колектив — це соціально значуща група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють у напрямі досягнення означеної мети та мають органи самоврядування.

Ознаки колективу – це ті характерні риси, які властиві колективу. До них належать:

а) наявність загальної соціально значимої мети;

б) спільна діяльність для досягнення мети;

в) стосунки відповідальної залежності між членами колективу;

г) наявність виборних керівних органів (органів самоврядування).

У школі є такі типи колективів:

а) навчальні колективи: класний (первинний або контактний), загальношкільний, предметних гуртків;

б) самодіяльні організації: колективи художньої самодіяльності (хор, ансамбль, гуртки),

в) товариства: спортивне, книголюбів та інші;

г) різновікові загони, об’єднання за інтересами;

д) тимчасові об’єднання для виконання певних видів роботи.

Функції колективу:

а) організаторська – сам керує своєю суспільно корисною діяльністю;

б) виховна – стає носієм моральних переконань;

в) стимулювання – сприяє формуванню морально-ціннісних стимулів усіх суспільно корисних справ, регулює поведінку своїх членів, їх взаємовідносини.

Стадії розвитку колективу Перша стадія — створення колективу учнів Друга стадія — поширення впливу активу класу на весь колектив. Третя стадія – період розквіту колективу Четверта стадія — самовиховання

Вправи для розвитку колективу

Вправа 1.«Екран настрою».

Мета: створення доброзичливої атмосфери, позитивного настрою у колективі.

Обладнання: Роздатковий матеріал – картки «Кумедні емоції», стенд.

Хід проведення вправи: По колу передаються картки з кумедним зображенням емоцій. Кожен учасник запам’ятовує номер картки, на якій намальовано ту емоцію, що відповідає його настрою. Картка, яку обрало більшість, прикріплюється до стенду «Екран настрою». (Зображень може бути декілька).

Запитання для обговорення: – Який в нас зараз настрій? Він буде сприяти нашій роботі? – Чому так важливо розпочинати нове діло у гарному настрої?

№27Технологія вільного навчання та виховання М. Монтесорі в окремій галузі початкової освіти: характеристика впровадження.

Світове визнання технологія М. Монтессорі здобула завдяки гуманістичному підходу для виховання і навчання дітей, вірі у безмежні можливості розвитку дитини, опорі на її самостійність та індивідуальність. Виховна мета цієї технології полягає в розкритті духовного та інтелектуального потенціалу дитини, засобами її досягнення є не зовнішні впливи на особистість, а спеціально сформоване середовище, своєрідна «духовна екологія».

Праці М. Монтессорі були перекладені майже всіма мовами світу. Найвідоміші з них: «Метод наукової педагогіки» (1909), «Педагогічна антропологія» (1913), «Самовиховання та самонавчання у початковій школі» (1922), «Виховання для нового світу» (1946), «розвиток потенційних можливостей людини» (1948), «Формування людини» (1950). Висунення кандидатури М. Монтессорі для присудження Нобелівської премії в 1949,1950 і 1951 рр. свідчило про всесвітнє визнання її творчого доробку.

Три провідних положення характеризують сутність педагогічної теорії М. Монтессорі:

1.   Виховання повинно бути вільним;

2.   Виховання повинно бути індивідуальним;

3.   Виховання повинно спиратися на дані спостережень за дитиною.

Головна мета школи М. Монтессорі постачати « харчі » для природного процесу саморозвитку, створювати довкілля, яке сприяє цьому.

Завдання:

1.   Навчити дитину якомога раніше здійснювати свій вибір.

2.   Виробити в дитині уміння користуватися наданими свободою і довірою.

3.   Допомогти дитині створювати і підтримувати навколо себе порядок.

4.   Навчити в ранньому дитинстві шанувати закон.

5.   Навчити терпимого і шанобливого становлення до всіх оточуючих.

6.   Створити умови для розвитку в дитині почуття любові й поваги до самого себе.

7.   Тренувати волю дитини в ранньому дитинстві, щоб виробити цивілізовану поведінку в будь-якій ситуації.

8.   У ранньому дитинстві сформувати культуру поводження з усіма навколишніми предметами.

9.   Навчити дитину в ранньому дитинстві самостійно планувати свою діяльність і досягати наміченого.

Особливості змісту педагогічної технології «Будинок вільної дитини»

Центральне місце у педагогічний технології М. Монтессорі належить дидактичному матеріалу, який є важливим засобом становлення фізичних і психічних функцій дитини, розвитку її творчості, уваги, волі, навчання письма та елементарної математики. Головну його цінність М. Монтессорі вбачала у сприянні впорядкуванню попереднього досвіду дитини.

Дидактичний матеріал Монтессорі не вважають навчальним обладнанням у загальноприйнятому розумінні, оскільки його головна мета полягає не в навчання дітей навичок і передаванні знань через правильне використання, а втому, щоб допомагати само будівництву, духовному розвитку дитини. Дидактичний матеріал є зовнішнім стимулом, що привертає увагу дітей, ініціює процес їхнього зосередження. Запропонувавши матеріали, які привертали б дитячу увагу, педагог зможе надати дитині свободу, необхідну для її розвитку.

Користування Монтессорі – матеріалами має бути підпорядковане таким основним правилам:

1)   діти повинні ставитися до матеріалів з повагою;

2)   використовувати матеріали охайно і лише зрозумівши як;

3)   для виконання певної вправи дитина має взяти всі необхідні

4)   матеріали, а закінчивши вправу, повернути їх на місце у первинному вигляді;

5)   дитина має право користуватися матеріалом самостійно, без участі інших дітей і педагога.

Основний урок – презентація

Головними вимогами до уроку є простота («нічого, крім безумовної істини»), лаконічність («рахуй свої слова»), об’єктивність (« кинути промінь світла і піти своєю дорогою»). Тривати він має від 0,5 до 2-3 хв.

На килимку або на столі розташовують лише матеріал для уроку, щоб «обмежити поле свідомості дитини предметом уроку». Спочатку педагог показує послідовність дій під час роботи з матеріалом, потім пропанує дитині спробувати використати матеріал так, як було показано. Якщо вона зрозуміла презентацію, то переходить до самостійної роботи, а педагог спостерігає.

Забезпечення свободи дитини можливе за дотримання таких умов:

1)   не примушувати дитину виконувати показану вправу;

2)   не засуджувати дитину, якщо вона після презентації працює з матеріалом неправильно.

Отже, дидактичні матеріали і посібники М. Монтессорі допомагають дітям через спостереження і самостійну діяльність відчути себе частиною природи, культури і людського суспільства, розвинути інтерес до пізнання світу, реалізувати свої знання на практиці. Вихованці Монтессорі – шкіл легко спілкуються з людьми і вільно долають конфліктні ситуації, уміють робити вибір і приймати рішення в різних життєвих ситуаціях.

№28 Закономірності й принципи процесу навчання у вищому навчальному закладі

Принципи (лат. ргіпсіріит — основа, начало) навчання вищої школи — вихідні положення теорії навчання. Вони є загальним орієнтиром для визначення змісту, засобів, форм, методів орга­нізації навчання.

Принципи навчання лежать в основі вивчення всіх дисциплін, а також мають регулю­вати організаційні основи навчального процесу на різних рівнях.

Принципи тісно пов´язані із закономірностями навчання й відображають дидактичні закони. Вимоги тих чи тих принципів реалізуються через систему пра­вил.

Правила — це регулятивні судження щодо конкретних дій викладача та студентів з метою реалізації вимог певних прин­ципів, своєрідні практичні вимоги, які ґрунтуються передусім на логіці навчального процесу.

Традиційних принципів дидактики вищої школи.

1. Принцип науковості вимагає, щоб зміст освіти вищої школи відповідав досягненням науки у відповідній галузі знань. Студен­ти мають засвоювати достовірні, науково обґрунтовані факти, яви­ща, процеси, розуміти сутність науково обґрунтованих законів, володі­ти методами наукових досліджень.

2. Принцип систематичності й послідовності 

3. Принцип свідомості навчання базується на постулаті, що знання передати не можна. Вони стають надбанням людини лише в результаті самостійної свідомої діяльності. Свідоме учіння зумов­люється передусім рівнем сформованості мотивів навчання, розу­мінням практичної цінності й потреби в знаннях для обраної про­фесійної діяльності.

4. Принцип активності й самостійності у навчанні випливає з важливої закономірності пізнавальної діяльності людини: знан­ня — це результат самостійної розумової праці особистості.

5. Принцип наочності

Використання наочності у навчанні сприяє поєднанню кон­кретного з абстрактним, раціонального з ірраціональним, теоре­тичних знань з практичною діяльністю

6. Принцип ґрунтовності випливає із сутності навчання і його завдань. На певному етапі навчання людина має ґрунтовно засвої­ти визначену суму знань, оволодіти вміннями й навичками, які є передумовою

7. Принцип зв´язку навчання з практичною діяльністю, реа­ліями життя. Навчання лише тоді є успішним, коли особистість відчуває корисність і потрібність засвоюваних знань.

8. Принцип єдності освітніх, розвивальних і виховних функцій навчання випливає із сутності функцій навчання: освіт­ньої, розвивальної і виховної..

Схарактеризовані вище дидактичні принципи утворюють органічну єдність і несуть у собі організуюче начало спільної діяльності педагога і студентів у процесі навчання у ВНЗ.

№29. Характеристика функцій вступної лекції з навчальної дисципліни “Теорія виховання”. Визначте тему лекції, мету, план, основні категорії та поняття.

Ле́кція — основна форма проведення навчальних занять, призначених для засвоєння теоретичного матеріалу.

Мета лекції – розкрити основні положення теми, досягнення науки , з’ясувати невирішені проблеми, узагальнити досвід роботи, дати рекомендації щодо використання основних висновків за темами на практичних заняттях.

Класифікація лекцій: вступна; оглядово-повторювальна лекція (читається в кінці розділу або курсу); оглядова лекція (короткий конспект); тематична лекція (висвітлюється певна тема із навчальної та робочої програми); інформаційна; підсумкова.

Вступна лекці – знайомить студентів з метою і призначенням курсу. Його ролю і місцем в професійній підготовці вчителя. Назва:

Вступна лекція. Дає цілісне уявлення про навчальний предмет. орієнтує студента у системі роботи з курсу педагогіки. Лектор знайомить студентів з призначенням, завданнями курсу, його роллю і місцем у системі підготовки спеціаліста. Дається стислий огляд курсу, етапи розвитку педагогічної науки, досягнення у цій сфері наукової думки, імена видатних вчених, викладаються перспективні напрями дослідження. На цій лекції зазначаються методичні та організаційні особливості роботи у межах кур-су, а також аналізується навчально-методична література. '

Основні вимоги до лекції:

1. Науковість та інформаційнівс (сучасний науковий рівень);

2. Доказовість та аргументованість , наявність досьатньої кількості переконуючих фактів, прикладів, обґрунтувань, документів, наукових доказів.

3. Активність мисленняслухачів, постановка запитань для роздумів;

4. Чітка структура і логіка розкриття питань, що розглядаються;

5. Методична обробка змісту лекції: формування основних думок і положень, підкреслення висновків, їх повторення в різних формулюваннях;

6. Виклад доступною і чіткою мовою, розяснення нових термінів і назв;

7. Емоційна форма викладу;

8. Використання технічних засобів наочності.

Структура лекції:

- вступна частина; - головна (основна частина); - заключна частина.

Вступна лекція до курсу “Теорія і методика виховання”

Мета. Сформувати в студентів уявлення про навчальний предмет “Теорія і методика виховання”; ознайомити із метою і звданнями курсу та його роллю і місцем у системі навчальних дисциплін та в системі підготовки майбутніх вчителів;

розвивати методичні й організаційні особливості роботи студентів в межах курсу, а також вміння аналізувати навчально методичну літературу, яку рекомендовано студентам.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

1.Значення, предмет, завдання та структура навчального курсу «Теорія і методика виховання».

2. Процес виховання, його структура і рушійні сили.

3. Закономірності виховання.

4. Принципи виховання.

Основні поняття

Поняття “Теорія виховання”; “виховання”; “мотиви виховання”; “структура процесу виховання”; “закономірності виховання”;  “принципи виховання”( Цілеспрямованість виховання, поєднання педагогічного керівництва з ініціати­вою і самодіяльністю учнів, повага до особистості дитини, поєднана з розум­ною вимогливістю до неї, опора на позитивне в людині, урахування вікових та індивідуальних особливос­тей учнів; систематичність і послідовність виховання; єдність педагогічних вимог школи, сім'ї та громад­ськості; єдність свідомості й поведінки; народність; природовідповідність; культуровідповідність, демократизація, гуманізація).

№ 33 Технологія інтерактивного навчання як засіб розвитку базових компетенцій молодшого школяра.

У педагогіці розрізняють кілька моделей навчання: 1) пасивна - учень виступає в ролі <об'єкта> навчання (слухає й дивиться) 2) активна - учень виступає <суб'єктом> навчання (самостійна робота, творчі завдання) 3) інтерактивна - inter (взаємний), act (діяти). Процес навчання здійснюється в умовах постійної, активної взаємодії всіх учнів.

Інтерактивні технології навчання - це така організація процесу навчання, у якому учню неможливо не приймати участь – в колективному, взаємодоповнюючому, заснованому на взаємодії всіх його учасників процесу навчального пізнання.

Суть технології

Навчання відбувається шляхом взаємодій всіх, хто навчається. Це спілкування (колективне, кооперативне, навчання у співпраці), у якому і вчитель, і учні є суб’єктами. Учитель виступає лише в ролі координатора, організатора процесу навчання.

Інтерактивне навчання найбільше відповідає особистісно-орієнтованому підходу до навчання. Моделюються реальні життєві ситуації, пропонуються проблеми для спільного розв’язання, застосовуються рольові ігри.

Прогнозовані результати

Формування в учнів основних пізнавальних і громадянських умінь, а також навичок і зразків поведінки в суспільстві. Розвиток ініціативи, незалежності, уяви, самодисципліни, співпраці з іншими учнями.

Сучасна методика має багатий арсенал прийомів інтерактивного навчання від найпростіших («Робота в парах», «Карусель», «Мікрофон») до складних («Мозаїка», «Мозковий штурм», «Аналіз ситуації»), а також імітаційні ігри, дискусії, дебати.

Форми організації діяльності учнів на уроці .   1) групова - навчає одна людина, більше тих, хто слухає, чим тих, хто говорить;    2) кооперативна (колективна) - спосіб навчання в малих групах.

Технологій інтерактивного навчання існує величезна кількість. Кожний вчитель може самостійно вигадувати нові форми роботи із класом. Вид роботи: 1) Робота в парах. 2) Ротаційні (змінні) трійки. 3) Карусель 4) Робота в малих групах. 5) Акваріум. 6) Незакінчена пропозиція. 7) Мозковий штурм. 8) Броунівський рух. 9) Дерево рішень. 10) Суд від свого імені. 11) Громадські слухання. 12) Рольова (ділова) гра. 13) Метод прес. 14) Займи позицію. 15) Дискусія. 16) Дебати.

Інтерактивні технології навчання стимулюють пізнавальну діяльність і самостійність учнів.. «Ротаційні (змінювані) трійки»

Діяльність учнів у цьому випадку є подібною до роботи в парах. Цей варіант кооперативного навчання сприяє активному, ґрунтовному аналізу та обговоренню нового матеріалу з метою цього осмислення, закріплення та засвоєння.

9. „ Мозковий штурм”Мета „ Мозкового штурму „ чи „ Мозкової атаки” в тому, щоб зібрати якомога більше ідей щодо проблеми від усіх учнів протягом обмеженого періоду часу.