17)Невербальні компоненти спілкування.Слухання і його роль у комунікації.

Невербальні засоби спілкування – це система немовних знаків,що слугують засобами для обміну інформацією між людьми.Без сумніву,вербальні і невербальні засоби спілкування потрібно інтерпретувати не ізольовано,а в єдності,оскільки вони підсилюють взаємодію між співбесідниками.Між вербальними і невербальними за собами спілкування наявний своєрідний розподіл фунцій : словесними передається чиста інформація,а невербальними ставлення до партнера.Кінетичні невербальні засоби є найважливішими у спілкуванні.Серед них важлива роль відводиться міміці.

Міміка – це експресивні рухи м’язів,що виражають психічний стан,почуття,настрій людини в певний момент часу.Міміка репрезентує шість основних емоційних станів : гнів,радість,страх,страждання,подив і презирство. Слухання – це психологічний компонент вербальної комунікації, метод декодування і сприймання інформації.Вміння слухати має першочергове значення в людському спілкуванні. Статистичні дані говорять, що із загальної кількості часу, який використовується для контактів на роботі і вдома, 9 % часу ми пишемо, 16 читаємо, ЗО — говоримо, 45 % — слухаємо (точніше кажучи, мали б слухати).Слухаючи, реципієнт розкриває смисл інформації, яка отримана від комунікатора. Він розуміє смисл повідомлення під час декодування. При цьому яскраво виявляється значення ситуації спільної діяльності, усвідомлення якої включене у процес декодування. Без цієї ситуації неможливо розкрити смисл повідомлення.Властивість слухання як особистісна якість притаманна не всім людям . Ознака нерефлексивного слухання полягає в мінімальному втручанні в мову співрозмовника (умовно-пасивне слухання). Під час нерефлексивного слухання можуть виявлятися підтримка, схвалення, розуміння за допомогою лаконічних відповідей, що допомагають продовжити бесіду (репліки "так", "розумію" тощо). Рефлексивне слухання має на меті регулярне використання зворотного зв?язку для досягнення більшої точності в розумінні партнера.Критичне слухання вимагає від учасника спілкування спочатку аналізу повідомлення, потім — його розуміння. Таке слухання прийнятне під час ділової наради, конференції, дискусії, на яких обговорюються проблеми, думки, ідеї, що стосуються нових проектів, досвіду та інЕмпатійне слухання передбачає, що учасник спілкування приділяє більше уваги "зчитуванню" почуттів, а не слів. Воно буває ефективним, якщо комунікатор викликає у співрозмовника (реципієнта) позитивні емоції (радість, сподівання на краще, впевненість у собі та ін.), та неефективним, якщо провокує негативні емоції (страх, тривогу, розчарування тощо).

18)Гендерні аспекти спілкування.Стратегіїї мовленнєвого спілкування

Гендерний статут учасників спілкування впливає не лише на стратегію і тактику мовленнєвого спілкування,а й на його тональність,стиль,характер.Гендерні особливості спілкування виразно виявляється в етикетичному спілкування.Під час розмови жінки зазвичай відверто дивляться у вічі співрозмовнику,чоловіки ж частіше уникають прямого погляду.Жінки здебільшого починають і підтримують розмову,а чоловіки контролюють і керують перебігом її.Жінки частіши ніж чоловіки просять вибачення,докладно щось пояснюють.У етикетичних ситуаціях знайомства чи прощання домінує чоловіче мовлення,що виявляється в компліментах та цілуванні руки жінки. Запропоновані висновки про гендерні аспекти спілкування не презентують на вичерпність,універсальність,але заслуговують на увагу для подальших серйозних студій цієї проблеми.

Як правило, до стратегій звертаються, як тільки послідовність дій стає складнішою, а також у

тих випадках, коли проміжні етапи взаємодії неможливо запланувати заздалегідь, наприклад, у

зв’язку з відсутністю інформації. “Кінцевою метою будь-якої мовленнєвої стратегії є корекція моделі

світу адресата” [4, 116], у межах стратегії обираються певні психологічні параметри, визначаються

необхідні зміни в їх значеннях і способи досягнення цих змін. Таким чином, стратегії контролюють

оптимальне вирішення системи завдань на кожному етапі комунікації.Як сукупність ціленаправлених дій у моделі породження та розуміння дискурсу, стратегіїможуть бути різними за своєю природою. Т. ван Дейк та В. Кінч виділяють: пропозиціональністратегії, стратегії локальної когеренції (зв’язності), продукційні, макростратегії, а такожсхематичні, сценарні, стилістичні та розмовні стратегії. Є. В. Клюєв розрізняє два типи стратегій спілкування: власне комунікативну стратегію (правилата послідовність комунікативних дій, яких дотримується адресант) і змістову (покрокове змістовепланування мети з урахуванням наявного мовного “коду”). Комунікативні стратегії, у свою чергуможуть бути різнорівневими: прагматична стратегія, семантична стратегія, риторична стратегія. Також виділяють кооперативні та некооперативні стратегії мовленнєвого спілкування [1, 119; 3, 34]. На мою думку, стратегія представляє собою когнітивний процес, у якому мовець

зіставляє свою комунікативну мету з конкретним мовним вираженням. Кожне висловлювання, як і їх

послідовність, виконує багато функцій і переслідує множинні цілі, у зв’язку з чим мовець обирає ті

засоби, які оптимально відповідають поставленій меті. Окрім того, адекватність та ефективність

комунікативних стратегій прямо пропорційні рівню комунікативної компетенції мовця, залежить від

рівня його знань та мовної системи, і екстралінгвальних норм та правил організації конкретного типу

мовленнєвої взаємодії.