7)Комунікативні ознаки культури мови.Типологія мовних норм.

Головними комунікативними ознаками культури мовлення є : правельність,змістовність,логічність,багатство,точність,виразність,доречність і доцільність.

Усі комунікативні ознаки культури мовлення тісно пов’язані між собою,і засвоювати їх треба в цілому.Висока культура мовлення – суттєвий показник загальної культури і її велика перспектива.З неї починається кар’єрне зростання особистості.

8)Словники в професійному мовленні.Типи словників. Користуючись словником,ви підвищите свою фахову культуру мовлення,зокрема оволодієте правилами правопису,вимови,наголошення,семантично точно і стилістично доречно виберете слово граматично й стилістично правильною його сполучуваністю.

Залежно від призначення словники поділяються на два типи : енциклопедичні і лігвістичні.

Енциклопедичні словники подають стислу характеристику предметів, явищ,історичних подій,видатних діячів,провідних вчених,діячів культури,різних понять,що позначаються тими чи іншими словами.Вони вносять до реєстру здебільшого тільки іменники та іменникові словосполучення,не дають власне мовних ознак реєстрових слів,широко наводять власні назви.З поміж енциклопедичних словників виділяють загальні,що розраховані на подання найширшої інформації,і спеціальні енциклопедичні.

У Лігвістичних словниках по різному пояснюються слова : з погляду властивого їм лексичного значення,походження,правопису,наголошування тощо.Лігвістичні словники можуть бути одномовними,двомовними,багатомовними.

9)Соціопсихолінгвістичний аспект культури мови.

Соціопсихолінгвістичний аспект культури мови - це поєднання двох наук - соціолінгвістики і психолінгвісти­ки, що вивчають процеси мовної діяльності, функціонування мови в суспіль­стві, збереження самобутності національних мов, дотримання норм літерату­рного мовлення, статус національної мови у зв'язку з мовною політикою в державі, а також особливість вивчення рідної мови та мов інших національ­ностей громадян держави або іноземних мов міжнародного спілкування.

10)Мовний,мовленнєвий,спілкувальний етикет.Стандартні етикетичні ситуації.

Мовний етикет – це сукупність правил мовної поведінки,які репрезентуються в мікросистемі національно специфічних стійких формул і виразів у ситуаціях установлення контакту зі співбесідником,підтримки спілкування в доброзичливій тональності.

Мовленнєвий етикет – реалізація мовного етикету в конкретних актах спікування,вибір мовних засобів спілкування,вибір мовних засобів спілкування.

Спілкувальний етикет – гіперпарадиграма,яку мовці відтворюють за правилами,узвичаєними в певній мовній ситуації

Типові етикетичні ситуації мають багатий арсенал словесних формул,симатико – стилістичні властивості яких дають можливість мовцеві зробити правильний вибір,врахувавши структуру комунікативні ситуації,взаємини із співрозмовником,його вік,стать,соціальне становище.

11)Парадиграма мовних формул.Вибір мовних одиниць у мовленні

1. Парадигма мовних формул

     Термін "парадигма" у філософію науки уперше впровадив позитивіст Густав Бергман, однак справжній пріоритет у його використанні і поширенні належить Томасу Куну. У своїй книзі "Структура наукових революцій" (1962) Кун говорить про можливості виділення двох основних аспектів парадигми: епістемічного й соціального. У епістемічному плані парадигма - це сукупність фундаментальних знань, цінностей, переконань і технічних прийомів, що виступають як зразок наукової діяльності. У соціальному - парадигма характеризується через поділяюче її конкретне наукове співтовариство, цілісність і границі якого вона визначає.

     Існування парадигми, на думку Куна, пов'язане  з періодами нормальної науки, у рамках яких вони виконують проєктивно-програмувальну і селективно-заборонну функції. Зміну парадигми здійснюють за допомогою наукових революцій, що пов'язано зі своєрідним ґештальт-перемиканням наукового співтовариства на нову систему світогляду й цінностей. Критика надмірного соціологізму і психологізму в розумінні парадигма спонукала Куна конкретизувати свою позицію за допомогою введення поняття "дисциплінарної матриці", синонімічного епістемічному контекстові парадигми. Структура дисциплінарної матриці містить:

символічні узагальнення, що становлять формальний апарат і мову, характерну для конкретної наукової дисципліни; метафізичні компоненти, що визначають найбільш фундаментальні теоретичні і методологічні принципи світорозуміння;

цінності, що задають панівні ідеали і норми побудови й обґрунтування наукового знання.

     Поняття парадигми у пізніх роботах Куна пов'язане в більшому ступені  з характеристикою інтеґральних соціально-психологічних аспектів наукового співтовариства. Разом  із тим, у рамках сучасної філософії науки поняття парадигми виявилося більш продуктивним під час опису еталонних теоретико-методологічних основ наукового пошуку.

     Частиною  будь-якої системи автоматичного  перекладу є формальне представлення  парадигматики, тобто набору граматичних  форм у межах граматичного класу. Це необхідно, по-перше, для укладання  парадигматичних класів, що використовуються і в автоматичному морфологічному аналізі, і в синтезі. По-друге, щоб укласти класифікацію, позначивши кожну граматичну форму і граматичний клас певним кодом, що використовуватиметься протягом всього процесу перекладу.

     Граматичний клас – це формальний аналог поняття "частина мови". Відмінність полягає у функціональному підході до їх виділення. Тому, наприклад, іменники поділятимуться на два граматичних класи – власні та загальні назви, а прикметники, дієприкметники, порядкові числівники складатимуть один граматичний клас – ад’єктивів.

     Парадигматичний клас – це слова, парадигма яких містить однакову кількість граматичних форм, що утворюються за однаковим принципом стосовно синтетичних і аналітичних мовних засобів. Для синтетичних форм це буде однаковий набір флексій, однакові буквенні і позиційні зміни.

   У цьому випадку можна обійтись без синтезу синтетичних форм, програма просто відшуковуватиме потрібну форму за словнико   2. Вибір мовних одиниць у   мовленні. 

    Українська мова представляє собою складну систему. Основними одиницями її вважаються звук, буква, слово, частина мови, словосполучення і речення:

     Одиниці мови тісно пов'язані між собою  і створюють системи у мові: фонетичну, лексичну, морфологічну і синтаксичну.

     Наше  мовлення (розповідь, опис, листи, документи  тощо) складається з окремих частин, які передають якийсь зміст, поняття чи назву. Ці частини — слова, словосполучення і речення. Вони можуть вживатися самостійно і бути пов'язані між собою в конкретному висловлюванні. Наприклад: Розмови, розмови, розмови.

     Слова можуть змінюватись за допомогою додавання або віднімання певних частин: префіксів, суфіксів, закінчень, які вносять нові якості в зміст самого слова.

     Отже, основними одиницями мови є слово, словосполу чення і речення.

     Слово — основна одиниця, що складається  зі звуків на позначення конкретних предметів, явищ, дій та їхніх ознак. Слово  являє собою єдність звукової форми і значення. Словосполучення — синтаксична одиниця, яка складається з двох і більше граматично пов'язаних повнозначних слів, що служать для вираження єдиного, але складного поняття. Наприклад: праця —творча праця; влада — влада на місцях, мудра влада.Речення — це мовна одиниця, що складається  з пов'язаних між собою слів і виражає закінчену думку У сучасній українській мові виділяють 10 частин мови: 6 повнозначних (або самостійних), 3 неповнозначних (або службових); окрему групу становлять вигуки та звуконаслідування.   Повнозначні частини мови мають і лексичне, і граматичне значення. Це іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово та прислівник. Неповнозначні частини мови, на думку більшості мовознавців, лексичного значення не мають, а служать для зв’язку слів у реченні (прийменник, сполучник) або для надання окремим словам і реченням додаткових смислових чи емоційно-експресивних відтінків, а також для творення морфологічних форм і нових слів (частка). Вигуки і звуконаслідування виражають емоції, волевиявлення, імітують звукові сигнали тварин, птахів, звуки явищ природи тощо. До вигуків зараховують також формули мовного етикету. Основною  ознакою словосполучень є підрядний  зв'язок між головним і залежним словами. Розрізняють три види підрядного зв'язку: узгодження, керування і  прилягання.