Тема 2.

Анатомія та вікова фізіологія опорно-рухової системи

Лекція 4.

ОПОРНО-РУХОВА СИСТЕМА ЛЮДИНИ. КІСТКИ: ФОРМА, З'ЄДНАННЯ, БУДОВА, ХІМІЧНИЙ СКЛАД, РІСТ, РОЗВИТОК

План

1.Значення опорно-рухової системи.

2.Форма та з'єднання кісток.

3.Анатомічна будова кістки.

4.Хімічний склад кістки.

5.Вікові особливості та ріст кісток.

Основні поняття: опорно-рухова система, скелет, кістки: довгі трубчасті, плоскі, короткі, змішані; типи з'єднання кісток, шви, суглоб, зв'язки, остеон, остеоцити, остеобласти, хрящ, хондроцити, хребець.

1. Значення опорно-рухової системи

Опорно-рухова система забезпечує рух органі іму в просторі. До системи органів руху й опори відносять сукупність кісток, з'єднання між ними і скелетні м'язи. Кістки — пасивна частина опорно-рухової системи, а скелетні м'язи — активна, яка приводить кістки у рух.

Скелет виконує функції опори, захисту внутрішніх органів і руху. За допомогою скелета тіло зберігає певну форму. Він забезпечує опору всій масі тіла. До нього прикріплені внутрішні органи. Скелет захищає їх від механічних та інших пошкоджень: наприклад, у черепі розміщують­ся головний мозок і органи чуттів, у хребті — спинний мозок; груднина і ребра захищають легені і серце. Кістки скелета виконують функцію руху, зумовлену тим, що при скороченні прикріплених до них м'язів кістки

виконують роль важелів.

Скелет бере активну участь в обміні речовин, зокрема в підтри­манні на певному рівні мінерального складу крові. Ряд речовин, що вхо­дять до складу кісток (кальцій, фосфор, лимонна кислота тощо), у разі і потреби легко вступають в обмінні реакції. Кровотворну функцію викону­ють переважно плоскі кістки, у губчастій тканині яких знаходиться черво­ний кістковий мозок. Як депо мінеральний солей і мікроелементів, ске­лет бере участь у мінеральному обміні, а м'язи, депонуючи глікоген, — у вуглеводному обміні.

2. Форма та з'єднання кісток

В організмі людини налічують понад 220 кісток. За формою кістки поділяються на довгі трубчасті, до яких належить більшість кісток кінцівок (стегнова, плечова та ін.), які мають трубчасту будову; короткі (зап'ясткові, передплеснові), які мають приблизно однакові розміри, плоскі або широкі (лопатка, груднина, кістки криш­ки черепа), які мають значну довжину і ширину при невеликій товщині; змішані кістки (хребці, потилична, скронева) мають елементи коротких і плоских кісток.

Розрізняють неперервні (неру­хомі, напіврухомі) і переривчасті (ру­хомі) з'єднання кісток, або суглоби.

Рис. 21. Сполучення кісток за допомогою шва: А — частина правої тім 'якої

кістки зсередини; Б — частина черепної кришки;

1 — край тім яної кістки; 2 — шов між двома тім 'яними кістками; 3 - шов між лобовою

і тім 'яними кістками; 4 — шов між потиличною і тім 'яними кістками.

Неперервні з'єднання кісток — такі з'єднання, в яких між кістками є прошарок сполучної тканини, відсут­ня щілина або порожнина. Вони ма­ють велику пружність, але обмежену рухливість. Прикладом неперервно нерухомого з'єднання кісток за допомогою сполучнотканинного про­шарку є шви (зубчасті, лускаті і плоскі) між кістками черепа (рис. 21). Зубастий шов утворюється між плоскими кістками і сполучає всі кістки черепа, крім скроневої, які з тім'яною кісткою утворюють лускатий шов. Плоскими швами сполучені кістки лицьового черепа.

За допомогою хряща сполучені між собою тіла хребців, лобкові кістки таза (рис. 22). Такі неперервні з'єднання кісток напіврухомі, міцні та пружні.

Рис. 22. Сполучення кісток за допомогою хряща: І хрящові прокладки між хребцями; 2 хребці; м 'язи між хребцями у розслабленому етані.

Під час ходьби, бігу, стрибків хрящ діє як амортизатор, пом'якшу­ючи різні поштовхи, і захищає тіло від струсу.

До неперервного з'єднання кісток належать зв’язки — товсті пуч­ки, утворені еластичною сполучною тканиною. Зв'язки прикріплені пе­рехресно від однієї кістки до другої, що сприяє зміцненню суглоба, об­меженню надмірних рухів суглобів. І (с запобігає їхнім вивихам.

Рухомі з'єднання кісток зустрічаються частіше, вони забезпечу­ються справжніми суглобами. Суглоби переривчасті з'єднання кісток (рис. 23). У таких сполученнях кінець однієї кістки опуклий (суг­лобова головка), а другий — ввігнутий) (суглобова западина). Сугло­бові поверхні кісток вкриті шаром гіалінового хряща, який зменшує тертя під час рухів. Кінці кісток, що з'єдну­ються, замкнуті в суглобову сумку або кап­сулу. Суглобова порожнина являє собою щілиноподібний простір між покритим хря­щем суглобовими поверхнями, який обме­жений синовіальною мембраною суглоба і заповнений невеликою кількістю (2-3 мл) в'язкої синовіальної рідини. Ця рідина сприяє повільному ковзанню суглобових поверхонь кісток і усуненню тертя в сугло­бах. Суглобова порожнина замкнута гер­метично, тиск у ній нижчий за атмосферний. Тому вологі суглобові поверхні завж­ди щільно притиснуті одна до одної.

Рис. 23. Схема будови суг­лоба: 1 — суглобова сумка;

2 — синовіальна оболонка;

З — окістя;

4 і 5 — зчленовані по­верхні кісток, вкриті суглобо­вим хрящем.

Характер рухів у суглобах в основно­му визначається формою їх поверхні. Суг­лобові поверхні за формою різноманітні: ку­лясті (плечовий, кульшовий), еліпсоподібні

(променево-зап'ястковий), циліндричні (променево – зап’ястний ), сідло­подібні, плоскі, блокоподібиі тощо (рис. 24).

Залежно від кількості з'єд­нуваних кісток суглоби поділя­ють на прості, коли з'єднують­ся дві кістки (наприклад, фалан­ги пальців), складні, в яких сполу­чається більше двох кісток (лік­тьовий суглоб), і комбіновані — це два анатомічно самостійних суглоби, об'єднані функціонально (наприклад, приєднання нижньої щелепи до скроневих кісток, а та­кож сполучення ребер до хребта).

Рис. 24. Схема різних форм суглобів:

І — кулястий:

2 еліпсоподібний;

З — сідлоподібний;

4 — плоский;

5 — блокоподібний;

6 — циліндричний.