20. Програма психокорекційної роботи із дітьми із демонстративною акцентуацією характеру

1. Загальні відомості про демонстративну акцентуацію характеру. Дітям, у яких переважають ознаки цього типу акцентуації, властиві егоцентризм, безмірне прагнення уваги і співчуття до себе. Їхнє ставлення до навчання залежить від того, наскільки воно сприяє задоволенню їхньої головної потреби — домогтися визнання, виокремитися серед учнів. За розвиненого інтелекту рівень успішності таких дітей переважно середній, а ставлення до предметів вибіркове. Вищою є їх успішність із предметів, які викладають учителі, котрі зуміли налагодити добрі стосунки з ними, і навпаки. Свої невдачі у навчанні демонстративні діти виправдовують впливом зовнішніх обставин. За такої ситуації педагог має спрямувати свої зусилля на формування в учнів усвідомлення того, що найнадійнішим способом привернення до себе уваги інших, їх поваги є соціально цінна, корисна діяльність, повинен допомогти дитині із демонстративною акцентуацією характеру включитися в таку діяльність. Нею може бути участь у класних і загальношкільних заходах, у роботі драматичного, спортивного гуртків, у конкурсах тощо. Це дасть змогу відчути значущість своїх зусиль й умінь, привернути увагу до себе здійсненням кожної справи.

2. Цілі психокорекційної роботи: організація сприятливого середовища для успішної соціальної адаптації дитини, для гармонізації розвитку та опанування конструктивними формами поведінки.

3. Завдання психолого - корекційної роботи:

- формування адекватної самооцінки;

- розвиток почуття приналежності до групи;

- розвиток комунікативних здібностей.

4. Форма психокорекційної роботи: групова.

5. Методики:

а) для формування адекватної самооцінки:

- вправа «Конкурс хвальків». Психолог пропонує дітям провести конкурс хвальків. «Виграє той, хто краще похвалиться. Хвалитися ми будемо не собою, а своїм сусідом. Адже це так приємно - мати найкращого сусіда! Подивіться уважно на того, хто сидить праворуч від вас. Подумайте, який він, що в ньому хорошого, що він вміє, чим може сподобатися. Не забувайте, що це конкурс. Виграє той, хто краще вихвалятиметься своїм сусідом, хто знайде в ньому більше чеснот». Після такого вступу діти по колу називають переваги свого сусіда і вихваляються його позитивними рисами. Переможця обирають самі діти, але у разі потреби психолог може висловити свою думку. Щоб перемога стала більш значущою і бажаною, можна нагородити переможця яким-небудь маленьким призом (паперовою медаллю «Кращому хвалькові» або значком).

- вправа «Чарівні окуляри». Психолог урочисто оголошує, що у нього є чарівні окуляри, в які можна розгледіти лише гарне, що є в людині, навіть те, що людина іноді ховає від усіх. «Ось я зараз приміряю ці окуляри... Ой, які ви усі гарні, веселі, розумні!» Підходячи до кожної дитини, психолог називає яку-небудь його позитивну рису чи вміння (хтось добре малює тощо). «А тепер нехай кожен з вас приміряє окуляри. Подивиться на інших і спробуйте побачити якомога більше позитивного в кожному. Можливо, навіть те, чого раніше не помічали». Діти по черзі надівають чарівні окуляри і називають чесноти своїх товаришів. У випадку, якщо комусь із дітей складно висловитися, можна допомогти та підказати яку-небудь перевагу його товариша. Повторення тут не страшні, хоча по можливості бажано розширювати коло хороших якостей та вмінь.

б) для розвитку почуття приналежності до групи:

- вправа «Єднальна нитка». Діти сидять в колі, передаючи один одному моток ниток таким чином, щоб усі, хто вже тримали моток, взялися за нитку. Передача мотка супроводжується висловлюваннями про те, що діти хотіли б побажати іншим. Починає психолог. Потім він звертається до дітей, запитуючи, чи хочуть вони щось сказати. Коли моток повернеться до психолога, діти натягують нитку і закривають очі, уявляючи, що вони складають одно ціле, що кожен з них важливий і значущий в цьому цілому.

- вправа «Луна». Психолог розповідає дітям про Луну, яка живе в горах або у великому порожньому приміщенні; побачити її не можна, а почути можна: вона повторює всі, навіть найдивніші звуки. Після цього діти розбиваються на дві групи, одна з яких зображує мандрівників в горах а інша - Луну. Перша група дітей «подорожує кімнатою» і по черзі видає різні звуки (не слова, а звукосполучення). Діти другої групи ховаються в різні куточки кімнати, уважно прислухаються і намагаються якомога точніше відтворити усе, що почули.

в) для розвитку комунікативних здібностей:

- вправа «Царівна Несміяна». Психолог розповідає дітям казку про царівну Несміяну і пропонує пограти в таку ж гру. Хтось з дітей буде царівною, яка увесь час сумує і плаче. Діти по черзі підходять до царівни Несміяни і намагаються розважити її та розсмішити. Царівна ж щосили намагатиметься не засміятися. Виграє той, хто зможе викликати посмішку царівни. Потім діти міняються ролями.

- вправа «Улюблені речі». Інструкція: «Сядьте по троє. Зараз кожен з вас по черзі розповідатиме іншим про якусь річ, яка є для нього особливо значущою. Це може бути іграшка, книжка тощо. Потрібно буде пояснити, чому саме ця річ така важлива для вас і чому вам хочеться розповісти про неї. Уважно слухайте і запам'ятовуйте, про що розповідають ваші партнери, щоб зуміти потім розповісти про це іншим».

6. Участь батьків та інших осіб у корекційному процесі: батьки своїм ставленням до дитини здатні підкріплювати позитивні зміни у її поведінці. Приділивши дитині достатньо уваги, вони зможуть показати, що люблять її. Схвалюючи її реальні успіхи, вони зможуть посилити вплив корекційних заходів щодо формування адекватної самооцінки.