Розвиток залоз травної системи

Підшлункова залоза розвивається на 3-4-й тиждень із середньої частини тулубової кишки. Наприкінці 5-го місяця з’являються перші секреторні клітини. Період її найбільшого росту відноситься періоду зміни харчового режиму: від 6 місяців до 2 років. Її маса в немовляти складає 2,63 г, до 6 місяців вона подвоюється, а під кінець року збільшується в 3,2 рази.

У перші місяці життя, коли в шлунку ще не утвориться соляна кислота, травлення здійснюється за рахунок секрету підшлункової залози.

Печінка закладається наприкінці 3-го тижня ембріонального розвитку у виді печінкового поля, що утвориться з вентральної стінки дванадцятипалої кишки.

На початку розвитку залозиста паренхіма печінки дуже пухка і не має часточкової будови. Процеси тонкого диференціювання печінки відбуваються в другій половині внутрішньоутробного розвитку і після народження. У зародка печінка росте дуже швидко і тому відносно велика.

У 6-місячного плоду починається жовчовиділення.

У новонародженої дитини печінка велика і займає майже половину черевної порожнини. Її відносна маса в 2 рази більше, ніж у дорослого. З віком відносна маса зменшується, а абсолютна – збільшується. Маса печінки немовляти дорівнює 120-150 г, до кінця другого року вона збільшується в 2 рази, до 9 років – у 6 разів, до періоду статевого дозрівання – у 10 разів. Найбільша маса печінки відзначається в людини 21-30 років.

За формою печінка немовляти відрізняється від печінки дорослого великим розвитком лівої частки, що складає ¹/₃ від усієї величини печінки.

Кровопостачання печінки в основному таке ж, як і в дорослого, з тією лише різницею, що в дітейи можуть бути додаткові печінкові артерії. Жовчний міхур у немовляти і дітейи грудного віку невеликий.

Вікові функціональні особливості травної системи

У період внутрішньоутробного розвитку функції органів травлення виражені слабко в зв’язку з відсутністю поживних подразників, що стимулюють секрецію їх залоз. Навколоплідна рідина, яку плід заковтує з другої половини внутрішньоутробного періоду розвитку, є слабким подразником травних залоз. У відповідь на це вони виділяють секрет, що переварює невелику кількість білків, що містяться в навколоплідній рідини.

Секреторна функція травних залоз посилено розвивається після народження під впливом подразливої дії поживних речовин, що викликають рефлекторне виділення травних соків.

Порожнина рота. Вже в період внутрішньоутробного розвитку цілком формується морфологічна основа смоктального рефлексу. 5-місячному плоду властиві смоктальні і ковтальні рухи. Немовля може ссати і ковтати негайно ж після народження. Смоктальний рефлекс виникає в нього навіть при механічному подразненні шкіри губ і обличчя. Будова ротової порожнини дітейи пристосована до здійснення акта ссання. Коли дитина бере в рот сосок, утворюється щільно замкнутий простір. При ссанні в порожнині рота створюється негативний тиск, що досягає 40-100 мм рт. ст., що сприяє відсмоктуванню молока з грудей матері.

Немовляті властива деяка сухість слизової оболонки порожнини рота, тому що слизові і серозні залози функціонально ще не цілком розвиті. Протягом перших 6 тижнів вони виділяють невелику кількість слини. Потім слиновиділення поступово підсилюється під впливом поживних подразників і виникає умовнорефлекторне відділення слини на вид і запах їжі, на положення при годування. У слині міститься амілаза, але її перетравлююча сила мала.

Слизові залози стравоходу у немовляти розвинені слабо, його слизова оболонка ніжна і легкоранима. У зв’язку з тим що нижній кінець стравоходу розширений і його м’язаи на границі зі шлунком слабкі, ворушіння дітейи після годування може викликати зригування. Воно виникає і при перегодовуванні дітейи.

Залози шлунка. Секреція залоз шлунка в новонародженої дітейи невелика, але в шлунковому соці містяться усі ферменти, що містяться у сокці дорослого, відмінність полягає в їх кількості і невеликій перетравлюючій силі. Менше і кислотність шлункового соку, з віком вона підвищується, до 13 років загальна кислотність шлункового соку стає такою ж, як і в дорослих.

У шлунковому соку дітейи менше, ніж у соку дорослого, пепсину і більше хімозина, що пристосований для переварювання білків молока, що є переважною їжею дітейи. Кислотність середовища шлункового соку дітей відповідає оптимуму дії химозина.

У зв’язку з загальним ростом шлунка, розвитком його слтзової оболонки збільшуються розмір, кількість і секреція шлункових залоз. При цьому підвищується його кислотність, що приводить до збільшення ферментативної активності пепсину і знижується активність хімозина.

Молоко матері в шлунку дітейи перетравлюється протягом 2,5-3 г, коров’яче молоко дещо довше – протягом 3- 4 г.

Печінка. У дітей морфологічно ще не цілком дозріли клітини печінки, у зв’язку з чим функція її недосконала. При захворюваннях її клітини легко гинуть, що приводить до збудження обмінних процесів, бар’єрної функції печінки. Це значною мірою ускладнює плин кишкових захворювань у дітей.

Залози кишечнику. Залози тонкої кишки, так само як і залози шлунка, функціонально не цілком розвинені. Склад кишкового соку у дітей такий же, як і в дорослого, але сила ферментів значно менше. Вона зростає одночасно з підвищенням активності шлункових залоз і збільшенням кислотності його соку. Підшлункова залоза виділяє теж менш активний сік.

Кишковик дітейи відрізняється активною і дуже нестійкою перистальтикою. Вона може легко підсилюватися під впливом місцевого подразнення (надходження їжі, її шумування в кишечнику) і різних зовнішніх впливів. Так, загальне перегрівання дітей, різке звукове подразнення (лемент, стукіт), збільшення його рухової активності приводять до посилення перистальтики.

Весь шлях по тонких кишках харчова кашка в дітейи проходить за 12-30 г, а при штучному вигодовуванні – за більш тривалий час.

У зв’язку з тим що в дітей відносно велика довжина кишечнику і довга, але слабка, брижжа, виникає можливість виникнення заворотів кишок.

Рухова функція шлунково-кишкового тракту стає такою ж, як і в дорослих, до 3-4 років.

У товстій кишці відбувається формування калу ще під час внутрішньоутробного розвитку. Першорідний кал, чи меконий, утвориться унаслідок виділення якоїсь кількості травних соків і злущуванню епітелію. Меконий виділяється у перші години після народження, він темного кольору і не має запаху. Протягом наступних 2–3 днів меконий зникає і з’являється кал, що складається з неперетравлених залишків їжі.

Калові маси формуються в міру проходження по товстій кишці. Потрапляючи в пряму кишку, вони розтягують її і рефлекторно викликають акт дефекації. У дітейи до 2-місячного віку він здійснюється часто – від 2-4 до 8 разів у добу. Кал має жовтий колір і кислуватий запах.

На другому році життя акт дефекації здійснюється 1-2 рази в добу.

У дітей з віком виробляються позитивні і негативні умовні рефлекси, зв’язані з актом дефекації і визначеною зовнішньою обстановкою. Дітей потрібно саджати на горщик у визначений час у момент можливого позиву до дефекації (краще після першого прийому їжі). При цьому виробляється рефлекс на час, що полегшує спорожнювання кишечнику. Тривала затримка акта дефекації може сприяти виникненню запорів.