Печінка, її будова і функції

Будова печінки. Її розташування в організмі. Печінка – сама велика залоза в організмі, масою 1,5-2 кг. Вона розташовується в черевній порожнині, її верхня частина прилягає до діафрагми й у деяких ділянках прикріплюється до неї зв’язками. У печінці розрізняють велику праву (велику) і ліву частки, що розділяються серповидною зв’язкою. Верхній край правої частки розташовується на рівні 4-го, а лівої– 5-го міжребер’я.

Печінка покрита капсулою, утвореною щільною волокнистою сполучною тканиною, що на внутрішній поверхні входить усередину печінки разом з печінковою артерією і воротною веною, утворити ворота печінки. У ворота печінки входять і нерви. Цим же шляхом виходять з печінки лімфатичні судини і печінкові вени, що несуть кров від печінки і впадають у нижню порожню вену.

Сполучна тканина капсули усередині печінки утворить мережу, що розділяє печінку на невеликі ділянки (діаметром близько 1,5 мм) призматичної форми, називані печіночними часточками.

На нижній поверхні печінки можна бачити вдавлення, утворені сусідніми органами. Там же розташовується і жовчний міхур.

Між клітинами печінки проходять капіляри, що, збираючись, утворюють жовчні ходи. Останні дають початок правому і лівому (відповідно часткам печінки) жовчним протокам, що, поєднуючись, утворюють печінкову протоку. Остання разом з міхуровою протокою утворює загальну жовчну протоку, що відкривається в дванадцятипалу кишку.

Функціональне значення печінки. Значення печінки в організмі велике, вона бере участь у процесах травлення й обміну речовин, має захисну функцію. У ній відбуваються складні хімічні реакції; вона переробляє, затримує, перерозподіляє, засвоює і руйнує різні речовини, що попадають у неї з кишечнику, селезінки й інших органів і тканин. Разом з тим вона синтезує з цих речовин нові продукти, необхідні організму.

У травленні важлива роль належить вироблюваною печінкою жовчі. Утворення жовчі відбувається безупинно, за добу її виділяється 500-700 мл (навіть до 1,2 л), у період відсутності травлення вона накопичується в жовчному міхурі, де стає більш концентрованою (ємність жовчного міхура 30-40 мл). Жовч утворюється в клітинах печінки з речовин, що надходять із крові. Так, жовчні пігменти утворюються з продуктів розпаду гемоглобіну. Найважливішими складовими частинами жовчі є жовчні кислоти і жовчні пігменти. Крім того, у ній містяться холестерин, лецитин, муцин, жири, мила і неорганічні солі.

Утворення жовчі стимулюють такі гуморальні фактори, як гастрин, екстракти м’яса, продукти переробки білків і жирів і сама жовч.

Жовчовиведення регулюється нервоворефлекторними і гуморальними механізмами. Вплив умовних і безумовних подразників передається до міхура і його протоці по блукаючим і симпатичним нервам. При слабкому подразненні блукаючого нерва розслаблюється сфінктер загальної жовчної протоки і скорочується мускулатура міхура, це забезпечує надходження жовчі в дванадцятипалу кишку.

Сильне подразнення блукаючого нерва викликає протилежний ефект – скорочення сфінктера і розслаблення мускулатури міхура, що приводить до нагромадження жовчі в міхурі. Стимуляція симпатичного нерва викликає такий же ефект, як і сильне подразнення блукаючого нерва.

Важливий гуморальний регулятор жовчовиділення – холецистокінін, що утворюється в слизовій оболонці дванадцятипалої кишки і викликає скорочення жовчного міхура, його спорожнювання в період травлення.

Вихід жовчі починається через 5-10 хв після їжі. Через 3-5 годин жовчний міхур цілком спорожняється. З нього в кишечник жовч надходить малими порціями через кожні 1-2 год. Її виділення значне підсилюється при надходженні в кишечник їжі і залежить від характеру поживних речовин.

Функціональне значення жовчі полягає в тім, що вона активізує фермент ліпазу, емульгує жири (ліпаза діє на емульговані жири), збільшуючи поверхню їх зіткнення з ферментом, завдяки чому дія ферменту значно посилюється.

Жовч бере участь в усмоктуванні жирів. Жирні кислоти – один з кінцевих продуктів розпаду жирів – усмоктуються тільки після з’єднання з жовчними кислотами. Ці з’єднання розчиняються у воді і тому добре всмоктуються. Жовч стимулює рухову функцію кишок.

З печінкою зв’язаний обмін білків, жирів і вуглеводів. На це вказує наявність у печінкових клітинах грудочок цих речовин, причому кількість грудочок залежить від прийому їжі.

Важлива роль печінки в обміні вуглеводів. Вона регулює сталість вмісту цукру в крові. Як тільки підвищується концентрація глюкози в крові, у печінці з глюкози утворюється глікоген, що відкладається в запас. При зменшенні вмісту цукру в крові глікоген у печінці розпадається до глюкози, що надходить у кров, і тим вирівнюється вміст у ній цукру.

Функція печінки пов’язана і з білковим обміном. Вона утримує на 30-60% більше білка, чим інші органи. У ній переробляються і знежирюються деякі білкові речовини, що надходять по воротной вені з травного тракту. У печінці утворюються білки плазми крові – фібриноген, альбумін і ін. У ній виробляються необхідні для згортання крові протромбін і антитромбін. При враженні печінки порушується процес згортання крові.

Печінка бере участь в обміні вітамінів. У ній синтезується вітамін А и відкладаються в запас вітамів A, D, Д, К а також нікотинова кислота. У печінці знаходиться один із кровотворних факторів, до складу якого входить вітамін В₁₂.

Печінка бере участь у водно-сольовому обміні, у ній затримуються іони хлору, заліза, бікарбонатів і ін.

Печінка бере участь і в обміні жирів. У ній відкладається жир, що попадає через воротную вену, і легко переходить у ненасичену, форму, що легко окисляється. З ряду жирних кислот у печінці утворяться такі речовини, як глюкоза, ацетон, кетонові тіла. У ній з жирних кислот синтезуються лецитин і холестерин.

У період внутрішньоутробного розвитку печінка виконує роль кровотворного органа.

Захисна функція печінки полягає в тому, що в ній знешкоджуються отрутні азотисті продукти розпаду білків – фенол, індол, скатол і аміак, що перетворюються в сечовину, що виводиться із сечею. Зірчасті клітини капілярів печінки здатні до фагоцитозу і тим самим здійснюють боротьбу з мікробами, що потрапили в організм. При введенні мікробів у кров було виявлено, що в тканинах мозку їх накопичується близько 0,5%, у легенях – 6%, а в печінці – 80%. Варто помітити, що знешкоджуюча функція печінки яскраво виявляється в тому випадку, коли печінка багата глікогеном. При його зменшенні знижується захисна функція печінки.