Методи вивчення функцій органів травлення

Роль І.П.Павлова у вивченні діяльності травних залоз. Першим ученим, що приступив до детального вивчення функцій органів травлення, був І.П.Павлов.

І.П.Павлов широко ввів у фізіологію метод накладення фістул – створення штучного з’єднання між порожниною органа травлення (шлунком, кишкою, протокою слинної залози, підшлункової й ін.) і навколишнім середовищем.

Відпрепарувавши протоку слинної залози, можна вшити її в розріз шкіри щоки і на поверхні її в пробірку збирати слину, що виділяється, стежити за зміною її кількості і складу при різних режимах харчування, під впливом різних зовнішніх і внутрішніх подразників. Так, можна вивести на поверхню тіла протоку жовчного міхура, підшлункової залози й ін.

Для накладення фістули шлунка звичайно використовують спеціальну трубку, один кінець якої вставляють у розріз шлунка, а інший вшивають на поверхні шкіри живота. Ця операція дозволяє дослідникам збирати шлунковий сік і стежити за зміною його хімічного складу, кількості і характеру секреції в різних умовах діяльності організму. Але в таких умовах експерименту виділявся не чистий шлунковий сік, у ньому містилися залишки поживних продуктів. Для одержання чистого шлункового соку І.П.Павлов на тварині, що має фістулу шлунка, зробив операцію перерізання стравоходу. На шиї собаки розкривали і прорізали стравохід, а перерізані кінці його пришивали до шкіри. Під час годування такого собаки можна було бачити, що проковтувана нею їжа не попадала в шлунок, а вивалювалася з розрізу стравоходу в годівницю. Цей дослід одержав назву досліду уявного годування. Годувати таку тварину можна було шляхом уведення їжі через фістулу чи шлунка через отвір тієї частини стравоходу, що веде в шлунок.

Рис. 104. Собвка з фістулою привушної слинної залози.

Рис.104. А. Езофаготомована собака з фістулою шлунка (дослід із уявним годуванням).

На тварині, прооперованій таким чином, змогли не тільки вивчити кількісні і якісні зміни шлункового соку, але і досліджувати механізми регуляції діяльності травних залоз.

При дослідженні механізмів регуляції діяльності травних залоз знадобилися нові хірургічні прийоми. Німецький учений Гейденгайн розробив методику операції відокремленого шлуночка. Для цього він вирізував невеликий шматок із дна шлунка, цілком відокремив його від основної частини, при цьому перерізавши всі нервові гілочки, що регулюють відокремлену частину шлунка. Бічні стінки відокремленого шлуночка зшивали, а в його нижню частину вставляли фістульну трубку, що з’єднувала його з навколишнім середовищем.

Рис. 105. Ізольований шлунок по Гейденгайну:1 – лінія розрізу при викроюванні ізольованого шлунка; 2 – нерви, що проходять у стінці шлунка; 3 – кровоносні судини; 4 – відокремлений шлунок; 5 – фістульна трубка.

Рис. 106. Ізольований шлунок за Павлову:1 – лінія розрізу при викроюванні ізольованого шлунка; 2 – нерви, що проходять у стінці шлунка; 3 – кровоносні судини; 4 – майбутній відокремлений шлунок; 5 – слизова оболонка, перерізана і відділена від підслизової, де проходять нерви; 6 – шви, що стягають слизову з боку відокремленого і великого шлунка; 7 – шов, накладений на м’язову стінку; 8– шов, накладений на серозну оболонку; 9– фістульна трубка

Одержати повне і правильне уявлення про функцію шлункових залоз на підставі спостереження за секрецією такого відокремленого шлуночка було не можливо, тому що він був позбавлений нервової регуляції.

І.П.Павлов розробив операцію відокремленого шлуночка, у якому зберігалися всі нервові зв’язки. З цією метою він робив надріз уздовж дна шлунка і, не відокремлюючи його цілком від основної частини шлунка, накладав шви таким чином, що до відокремленого шлуночку підходили всі нерви і судини, але їжа в нього не попадала. В ізольований шлуночок Павлов вставляв фістульну трубку, через яку можна було збирати з нього сік. Така операція дозволила усебічно вивчити вплив нервової системи і гуморальних факторів на роботу шлункових залоз.

Сучасні методи дослідження травлення. Методи, розроблені І.П.Павловим, і сьогодні зберігають свою цінність у науковому експерименті, проведеному на тваринах. Одночасно в клінічних дослідженнях поряд з давно застосовуваними методами (рентгенологічне дослідження, зондування й ін.) використовують нову електронну апаратуру. З’явилася можливість записувати з поверхні тіла (зі шкіри живота) біоструми гладких м’язів шлунка, що виникають при їхньому скороченні (метод електрогастрографії).

Для дослідження реакції середовища (рН), тиску чи температури в травному каналі застосовують дуже мініатюрні (довжиною 15-20 мм і діаметром 8 мм) радиопігулки – радіотелеметричний метод. Проходячи по кишковому тракту, датчик радиопігулки уловлює зміни концентрації, наприклад, водневих іонів, при цьому змінюється частота коливань, що задаються її генератором. Радіоприймач сприймає це і реєструє. Так можна зафіксувати зміни середовища чи температури на всьому протязі шлунково-кишкового тракту.