Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Физиология .doc
Скачиваний:
684
Добавлен:
28.02.2016
Размер:
28.25 Mб
Скачать

Зовнішнє дихання

Механізм акта вдиху і видиху. Акт вдиху (інспірація) – активний процес, у здійсненні якого важливе значення має зміна об’єму грудної порожнини.

Оскільки легені постійно з’єднані через повітроносні шляхи із зовнішнім середовищем, то тиск повітря у них дорівнює атмосферному. Легені знаходяться завжди в розтягнутому стані. Під час вдиху їх розтягнення збільшується, під час видиху – зменшується.

У здійсненні вдиху беруть участь зовнішні міжреберні м’язи і діафрагма. При скороченні зовнішніх міжреберних м’язів, що йдуть зверху вперед і вниз, ребра піднімаються, і при цьому збільшується об’єм грудної порожнини.

Діафрагма, скорочуючись, займає більш плоске положення, завдяки чому об’єм грудної порожнини збільшується. Якщо збільшується об’єм герметично закритої порожнини, то тиск у ній буде зменшуватися, що і відбувається в грудній порожнині. Внаслідок зменшення тиску в грудній порожнині створюється еластична тяга легень: легені розширюються і у них спрямовується повітря – відбувається вдих.

Здійсненню вдиху сприяє зменшення тиску в плевральній порожнині. При спокійному дихання тиск у плевральній порожнині дорівнює мінус 6-8 мм рт. ст., тобто на 6-8 мм рт. ст. нижче атмосферного. Його можна вимірити, якщо ввести в щілину голку, з’єднану з манометром.

У момент вдиху, коли скорочуються зовнішні міжреберні м’язи і ребра піднімаються, зовнішній листок плеври відходить від внутрішнього, унаслідок чого збільшується об’єм плевральної порожнини, а тиск у ній зменшується. Чим глибше вдих, тим більше зменшується тиск. У момент глибокого вдиху воно може досягати мінус 30 мм. рт. ст. Зменшення тиску в плевральній порожнині приводить до того, що внутрішній листок плеври спрямовується до зовнішнього, внаслідок чого легені розширюються й у них засмоктується повітря.

Рис. 88.А. Грудна клітка при видиху (А) і вдиху (5): 1 – зовнішні міжреберні м’язи; 2 – внутрішні міжреберні м’язи; 3 – діафрагма.

Рис. 88. Б. Модель Дондерса для демонстрації механізму вдиху і видиху.

У різних людей переважне значення в здійсненні акта вдиху можуть мати міжреберні м’язи чи діафрагма. Тому говорять про різні типи дихання: грудне (чи реберне) і черевне (чи диафрагмальне). Тип дихання не є яскраво вираженим, частіше має місце змішаний дихання, і його тип виявляється в залежності від умов. Так, під час вагітності в жінок утруднене діафрагмальне дихання і переважає грудне.

Акт видиху (експірація) – пасивний процес. Коли в міжреберних м’язах закінчується процес збудження, вони розслаблюються, унаслідок чого ребра пасивно повертаються у вихідне положення, точно так само припинення скорочення діафрагми приводить до того, що вона займає своє колишнє куполообразное положення. Повернення ребер і діафрагми у вихідне положення приводять до зменшення об’єму грудної порожнини, а отже, до зменшення в ній тиску. Одночасно при поверненні ребер у вихідне положення тиск у плевральній порожнині підвищується, тобто в ній зменшується негативний тиск. При глибокому видиху воно дорівнює –3, –4 мм рт. ст. Усі ці процеси, що забезпечують підвищення тиску в грудній і плевральній порожнині, приводять до того, що легені здавлюються і з них пасивно виходить повітря – здійснюється видих.

Посилений видих є активним процесом. У його здійсненні беруть участь: внутрішні міжреберні м’язи, волокна які йдуть у протилежному напрямку в порівнянні з зовнішніми: знизу нагору і вперед. При їх скороченні ребра опускаються вниз і об’єм грудної порожнини зменшується. Посиленому видиху сприяє також скорочення м’язів черевного преса, що давлять на діафрагму, збільшуючи її купол, зменшують об’єм грудної порожнини. Нарешті, м’язи пояса верхніх кінцівок, скорочуючись, здавлюють у верхній частині грудну клітку і зменшують її об’єм.

У результаті зменшення об’єму грудної порожнини в ній збільшується тиск, унаслідок чого повітря виштовхується з легень – відбувається активний видих. На вершині видиху тиск у легенях може бути більше атмосферного на 3-4 мм рт. ст.

Акти вдиху і видиху ритмічно змінюють один одного. Доросла людина робить 15-20 дихальних рухів за хвилину. Дихання фізично тренованих людей більш рідке (до 8-12 дихальних рухів за хвилину) і глибоке.

Життєва ємність легень. Життєвою ємністю легень називають ту кількість повітря, що може людина видихнути після максимального вдиху чи максимально вдихнути після максимального видиху.

Життєва ємність легень визначається приладом спірометром, а метод її визначення називають методом спірометрії. При визначенні життєвої ємності людина після максимального вдиху робить посилений видих через трубку в спірометр, по шкалі якого відраховують величину життєвої ємності легень.

Величину життєвої ємності легень складають декілька об’ємів повітря: дихальний (500 см3), додатковий (1500 см3) і резервний (1500 см3).

Дихальним об’ємом легень називається та кількість повітря, що людина видихає при спокійному диханні. Воно дорівнює в середньому 500 см3. Але після спокійного видиху людина може ще видихнути (не роблячи додаткового вдиху) якийсь певний об’єм повітря, що залишилося в легенях. Та кількість повітря, що людина може видихнути після спокійного видиху, називають резервним об’ємом повітря. Його величина в середньому складає 1500 см3.

Здійснивши спокійний вдих, людина може ще посилено вдихнути (не роблячи видиху після спокійного вдиху) близько 1500–2000 см3 повітря. Цю кількість повітря називають додатковим об’ємом. Його спірометром не визначають, а розраховують, віднімаючи з життєвої ємності суму дихального і резервного об’ємів.

Життєва ємність легень у середньому у дорослої людини дорівнює 3500 – 4000 см3, у чоловіків вона дещо більша, ніж у жінок.

Життєва ємність легень не характеризує всього об’єму повітря, що знаходиться в легенях. Після того як людина максимально видихає, у неї в легенях залишається велика кількість повітря. Воно складає 1000-1200 см3, і називають його залишковим об’ємом повітря. Цей об’єм разом з резервним об’ємом складає нормальну ємність легень.

З кожним актом дихання не весь дихальний об’єм повітря попадає в легені. Значна частина його (160-180 см3) залишається у повітроносних шляхах (у носоглотці, трахеї, бронхах). Об’єм повітря, що заповнює великі повітроносні шляхи, називають повітрям «мертвого» простору. У ньому не відбувається обмін газів. Таким чином, у легені з кожним вдихом попадає 500-160=340 см3 повітря. Цей об’єм приходить до наявного у легенях повітря, що складає нормальну ємність легень.

Виходить, що з кожним вдихом обмінюється: 340/2500=1/7 частина повітря.

Атмосферне повітря перед тим як потрапити в легені змішується з повітрям мертвого простору внаслідок чого вміст газів у ньому змінюється. По цій же причині неоднаковий вміст газів у видихуваному і альвеолярному повітрі.