Основні особливості будови серцево-судинної системи

Загальна схема кровообігу. Система кровообігу представлена серцем і судинами, що відходять від нього, що утворюють великий і малий кола кровообігу.

Велике коло кровообігу починається від лівого шлуночку самою великою судиною – аортою. Аорта розгалужується на артерії, що йдуть до голови (сонна артерія), верхнім кінцівкам (підключична артерія), тулубу (нисхідна частина аорти), до усіх внутрішніх органів і до нижніх кінцівок. Артерії розгалужуються на більш дрібні судини – артеріоли, а потім капіляри, що утворюють густу мережу судин в органах і тканинах. Капіляри переходять у дуже тонкі венозні судини – венули. Останні йдуть від всіх органів і тканин і з'єднуються в більш великі вени, що, йдучи від тулуба і нижніх кінцівок, впадають у нижню порожнисту вену, а від голови і верхніх кінцівок – у верхню порожнисту вену. Цими судинами, що впадають у праве передсердя, закінчується велике коло кровообігу.

Мале, чи легеневе, коло кровообігу починається від правого шлуночку легеневою артерією, що поділяється на дві гілки. По цих артеріях венозна кров надходить у праву і ліву легені. Через тонкостінні капіляри легень відбувається обмін газів. Кров одержує з альвеолярного повітря кисень і віддає йому вуглекислий газ, тобто перетворюється в артеріальну. Артеріальна кров по чотирьох легеневих венах надходить у ліве передсердя, де закінчується мале коло кровообігу.

Кров тече по замкнутій системі судин і не стикається з тканинами. Обмін газів і поживних речовин здійснюється через рідину, що оточує тканини і яку називають тканевою рідиною чи тканевою плазмою.

Розташування і будова серця. Серце людини розташоване в грудній порожнині, позаду грудної кістки в передньому середостінні, між легенями і майже цілком прикрите ними.Воно вільно підвішено на судинах і може трохи зміщуватися.

Серце в грудній порожнині розташовується ассимметрично і займає косе положення: його вісь спрямована з права, зверху, уперед, униз, ліворуч. Своєю підставою серце звернене до хребта, а його верхівка упирається в п'яте ліве міжребер'є.

Серце лежить усередині навколосерцевої сумки – перикарда. Вона виконує захисну роль, обмежуючи розтягання серцевого м'яза. У перикарді розташовані рецептори, імпульси від яких сприяють пристосуванню серця до умов діяльності.

Серце складається з двох передсердь і двох шлуночків. Права і ліва половини серця не сполучаються між собою, і кров через кожну з них проходить ізольовано. Але праве передсердя і правий шлуночок з’єднуються між собою так само, як і ліве передсердя з лівим шлуночком. Межа між передсердями і шлуночками називається атриовентрикулярною межею. Вона має отвори, через які кров з передсердь надходить у шлуночки. Ці отвори закриті клапанами:

з боку лівого шлуночка – двостулковим (чи митральним), а з боку правого шлуночка – тристулковим. Ці клапани відкриваються тільки убік шлуночків, забезпечуючи надходження в них крові. При скороченні шлуночків, коли в них підвищується кров'яний тиск, клапани щільно прилягають до отворів і закривають їх, перешкоджаючи надходженню крові з шлуночків у передсердя. У виходу аорти і легеневих артерій з шлуночків розташовані напівмісячні клапани. Вони відкриваються тільки в судини, забезпечуючи рух крові із серця в судини і перешкоджаючи зворотному току крові.

Стінка серця складається з трьох шарів: зовнішнього (епікард), внутрішнього (ендокард) і середнього (міокард). Епікард – тонкий, покриваючий серцевий м'яз шар, що є продовженням навколосерцевої сумки (її внутрішній листок). Ендокард – гладка, ендотеліальна оболонка, що вистилає порожнину серця. Міокард являє собою середній м'язовий шар серця, що знаходиться між епікардом і ендокардом. Міокард – це особливий поперечносмугастий м'яз. У передсердях він складається з двох шарів: внутрішнього, утворюючого праве і ліве передсердя, і зовнішнього, покриваючого оба передсердя.

Міокард шлуночків складається з трьох шарів: зовнішнього, внутрішнього і середнього. Зовнішній м'язовий шар починається від атриовентрикулярної границі: від коренів аорти і легеневих артерій його волокна йдуть подовжньо до верхівки серця, де утворюють завиток, і продовжуються у внутрішній м'язовий шар, що вистилає порожнину шлуночків. Середній шар міокарда утворений кільцевими м'язовими волокнами, розташованими окремо в правому і левому шлуночках. особливо сильно міокард розвинутий у лівому шлуночку (кольор. табл. VIII).

Мікроструктура серцевого м'яза. Для розуміння функціональних особливостей серця необхідно знати будову його м'язових волокон. Клітини серцевої м'язової тканини – міоцити – майже прямокутної форми. Їх довжина дорівнює 50–120 мк, а ширина – 15–20 мк. Ці клітини мають 1–2 ядра подовженої форми. У периферичній частині цитоплазми цих клітин особливо густо розташовуються міофібрили товщиною 1–3 мк. Міофібрили розташовуються строго прямолінійно і складаються з більш дрібних волокон – тонких (актинові нитки) і товстих (міозинові нитки) протофибрил, що створюють, так само як і в поперечносмугастому скелетному м'язі, поперечну посмугованість. Відмінна особливість міоцитів полягає в тому, що цитоплазматична мережа в них слабкіше розвинута, чим у скелетному м'язі. У серцевому м'язі саркоплазматичний ретикулюм сильніше виражений у волокнах, що володіють найбільшою частотою скорочення.

У серцевому м'язі своєрідні контакти між двома міоцитами – вони представлені вставними дисками, чи десмосомами, у яких міститься велика кількість ферментів, що забезпечують високий рівень енергетичних процесів. Вважають, що десмосоми беруть участь у передачі збудження від однієї клітини до іншої. Особливістю серцевого м'яза є наявність мітохондрій. Вони густо розташовані між міофібрилами, у міоцитах їх у 5 разів більше, ніж у скелетних м'язах. Це зв'язано з високим рівнем обміну речовин у серцевому м'язі.

Атипічна тканина серцевого м'яза. У серці знаходяться також атипічні міоцити, що розташовуються групами (вузлами) і утворюють провідну систему серця. Атипічні міоцити по своїй структурі близькі до ембріональних м'язових клітин і відрізняються від міоцитів серцевого м'яза більш великими розмірами ядра і самої клітини, меншим вмістом міофібрил та великим вмістом саркоплазми. Їх міофібрили не мають строгої орієнтації, часто перехрещуються один з одним. У них мало мітохондрій і рибосом. У вузлах провідної системи, крім міоцитів, міститься багато нервових клітин і волокон, їх закінчень, що утворюють гангліозну нервову мережу.

Провідна система серця людини представлена трьома основними вузлами. Перший з них–синусно-передсердний, або синоатриальний (по імені дослідників, вузол Кис-Флака), розташований під епікардом у правому передсерді у місця впадання верхньої порожнистої вени. Від нього відходить виріст, що здійснює функціональний зв'язок синоатриального вузла з другим вузлом провідної системи – атриовентрикулярним, або передсердно-шлуночковим (вузом Ашофа-Товара), що розташований у правому передсерді біля атриовентрикулярної перетинки і перетинки, що розділяє передсердя. Атриовентрикулярний вузол переходить у пучок Гісса, начало якого розташовується у верхній частині міжшлуночкової перетинки і називається загальною ніжкою пучка Гісса. Тут же вона поділяється на дві гілки – праву і ліву ніжки пучка Гісса, що, відповідно, направляються до м'язів правого і лівого шлуночків. Остаточні розгалуження провідної системи у виді волокон Пуркин'є контактують з м'язовими волокнами міокарда.