Тромбоцити

Тромбоцити – кров’яні пластівці. У 1 мм³ крові їх міститься 250 000–400 000. Значна їх частина знаходиться в депо: печінці, селезінці, легенях. Звідти вони надходять у кров (при виникненні необхідності в цьому). У цитоплазмі пластівок маються зернятка – г р а н у л о м е р, що забарвлюється в темно-фіолетовий колір. Сама цитоплазма – г и а л о м е р – забарвлюється в блідо-синій колір. Діаметр тромбоцита 2–4 ммк. Тромбоцити здатні утворювати псевдоподії, розмір яких може в кілька разів перевищувати їх діаметр. У тромбоцитах маються АТФ, АДФ, РНК, актоміозин, різні ферменти. Ядро відсутнє. Тривалість життя тромбоцитів 8–10 днів. Функція тромбоцитів – участь у згортанні крові. Вони можуть прилипати до чужорідної поверхні і склеюватися, завдяки чому при ушкодженні судин утвориться білий тромб із тромбоцитів, що закупорює судину. В подальшому на ньому випадають нитки фібрину.

У гиаломері утворюється речовина, що викликає ретракцию – ущільнення. У тромбоцитах міститься 9 різних факторів, що беруть участь у згортанні крові. При зменшенні кількості тромбоцитів різко збільшується час кровотечі.

Імунні властивості крові

Поняття про імунологію, антигени й антитіла. Імунологія – наука про механізми захисних реакцій організму – стала особливо інтенсивно розвиватися в другій половині XIX в. Одним з основоположників імунології як науки вважають французького вченого Луї Пастера, що розробив і ввів у практику ефективний метод боротьби з інфекційними хворобами – вакцинацію. У той час під імунітетом розуміли несприйнятливість до інфекційного агента і, відповідно, вся увага вчених була звернена на вивчення механізмів цієї несприйнятливості. І. І. Мечников розвив теорію імунітету, відповідно до якої несприйнятливість організму визначається фагоцитарною активністю лейкоцитів. Німецький вчений Пауль Ерлих створив гуморальну теорію імунітету, що пояснювала несприйнятливість організму виробленням у крові захисних гуморальних речовин – антитіл.

У 1908 р. Мечников і Ерліх одержали за розробку теорії імунітету Нобелівську премію. Основні положення їх вчення збереглися і дотепер. Вони витримали перевірку часом, експериментальними фактами і клінічними спостереженнями. Однак у даний час, коли з’явилася можливість вивчати клітину на молекулярному рівні, коли розшифрований генетичний код, імунологія перетерпіла значні зміни.

Вона збагатилася новими фактами, що привели навіть до зміни самого визначення імунології й імунітету. Імунітетом перестали називати тільки несприйнятливість до інфекційного агента. Це поняття стало більш широким, і, відповідно, набагато розширилося коло питань, якими займається імунологія. У новому розумінні імунітет – це збереження генетичної сталості клітинних утворень, захист організму від усього, що генетично для нього чужерідно: від мікробів, від чужих клітин і тканин, від власних, але змінених клітин (наприклад, ракових клітин).

Чужорідні для організму макромолекули називають антигенами. Вони викликають в організмі утворення антитіл, що специфічно реагують на ці антигени. Розрізняють природні й імунні антитіла. У сироватці крові людини маються як ті, так і інші.

Природні антитіла. Групи крові. Природні антитіла являють собою спадкоємну ознаку крові людини. Так, у плазмі крові маються аглютиніни α і β, що специфічно реагують на природні аглютиногени А и В, розташовані в еритроцитах. Антигени, що не надходять ззовні, а властиві самому організму, називають ізоантигенами. Отже, аглютиногени А і В є ізоантигенами. При зустрічі однойменних аглютиногенів і аглютинінів, наприклад А і α чи В і β, відбувається склеювання еритроцитів – аглютинація. У залежності від наявності чи відсутності в еритроцитах крові людини аглютиногена А чи В кров відносять до тієї чи іншої групи. По цьому принципі виділяють чотири групи крові. По Міжнародній номенклатурі ці групи позначають: О – при відсутності в еритроцитах аглютиногенів, А-при наявності аглютиногена А, В – у випадку присутності В-аглютиногена та АВ – у випадку наявності обох аглютиногенів. По Янсному, ці групи, відповідно, позначаються як I, II, III і IV. Групи крові відрізняються і по змісту аглютинінів. У плазмі крові першої групи містяться аглютиніни α і β, у плазмі другої групи – аглютинін β, у плазмі третьої групи – α й в плазмі четвертої відсутні обидва аглютиніни.

Для попередження аглютинації необхідно усунути можливість зустрічі аглютинінів реципієнта, тобто людини, якому переливають кров, з відповідними аглютиногенами донора – людини, що дає кров для переливання. Зустріч аглютинінів донора з відповідними аглютиногенами реципієнта не має істотного значення в силу великого розведення аглютинінів у плазмі реципієнта.

Людині, що має I групу крові, можна переливати кров тільки першої групи. У той же час, завдяки тому що вона не містить аглютиногенів, її можна переливати людині, що має кров будь-якої групи. Людям з IV групою крові можна перелити кров будь-якої групи. У той же час кров цієї групи можна перелити тільки людям, що мають ту ж групу. У зв’язку з цим людей, що мають першу групу крові, називають універсальними донорами, а четверту – універсальними реципієнтами. У крові II і III груп не виникає при переливанні аглютинації тільки в тому випадку, якщо кров, що вливається, буде або тієї ж групи, або I. Перелити кров цих груп можна людям з тією же групою крові і з IV.

Наявність (+) чи відсутність (–) аглютинації при змішуванні крові різних груп

Сироватка чи плазма крові	Аглютиногени еритроцитів крові
Група Аглютиногени І ІІ ІІІ ІV α і β β α немає	І група немає ІІ група А ІІІ група В ІV група А і В - - - - + - + - + + - - + + + -

Група крові в людини постійна, не змінюється протягом життя і передається в спадщину як дві ознаки, отриманих від батька і матери. У дітей не може бути аглютиногенів, відсутніх у крові батьків.

Аглютиногени А і В можуть бути присутніми не тільки в еритроцитах, але в невеликій кількості в плазмі. Вони зустрічаються також у лейкоцитах, тромбоцитах, різних органах, у слині, молоці, шлунковому соку.

Імунні антитіла. В еритроцитах, крім аглютиногенів А и В, може міститися ряд інших ізоантигенів. На них немає природних антитіл, але, якщо вони попадають в організм, еритроцити крові якого позбавлені цих ізоантигенів, на них утворюються антитіла, що відносять до групи імунних. Імунними називають такі антитіла, що виробляються на далекі для даного організму антигени. Утворення таких антитіл може викликати аглютинацію при переливанні крові.

Особливо високими антигенними властивостями володіє резус-фактор (Rh). Він був відкритий у 1941 р. Ландштейнером в еритроцитах мавп Macacus Rhesus, звідкіля й одержав свою назву. В еритроцитах 85% людей міститься резус-фактор. Ці люди є резус-позитивними, а 15% людей – резус-негативними. Виявилося, що в еритроцитах крові резус-негативних людей мається фактор hr. Тому зараз говорять про систему Rh- і hr-аглютиногенів. Ці аглютиногени передаються в спадщину. Переливання резус-негативним людям крові з наявністю резус-фактора викликає утворення відповідних антитіл. При повторному переливанні такої ж крові антитіла, що утворилися, взаємодіють з резус-фактором, у результаті чого відбувається гемоліз еритроцитів уведеної крові і зв’язані з цим важкі явища.

Резус-фактор передається в спадщину. Якщо в матері Rh-негативний, а в батька Rh-позитивний, то в плоду цей фактор може виявитися позитивним. Під час вагітності резус-фактор проходить через плаценту з крові плоду в материнську кров, викликаючи в матері появу відповідних антитіл. Надалі ці антитіла проникають у кров плоду і викликають гемоліз еритроцитів, що може привести до загибелі плоду чи народженню дитини з важкими гемолітичними явищами. Для матері після утворення Rh-антитіл серйозну небезпеку представляє переливання крові Rh+.

Властивості, місце утворення і механізм дії імунних антитіл. Імунні антитіла утворюються не тільки на аглютиногени еритроцитів. Вони синтезуються у відповідь на будь-який антиген. Імунні антитіла відносяться до γ-глобулінів крові, їх називають імуноглобулінами (Іg). Антитіла мають різні властивості в залежності від послідовності амінокислот у їх поліпептидних ланцюжках. В даний час відкрито 5 типів імуноглобулінів.

Синтез антитіл відбувається в клітинах, що називають плазматичними. Вони утворюються з лімфоцитів, а лімфоцити – зі стовбурних клітин кісткового мозку. Виходячи з кісткового мозку, одна частина стовбурних клітин направляється до вилочкової залози, а від неї – до лімфатичних вузлів і селезінки. Розмноження стовбурних клітин дає початок тимусзалежним клітинам, чи Т-лімфоцитам. Вони циркулюють у судинній системі і депонуються у вилочковій залозі, лімфатичних вузлах і селезінці. Т-лімфоцити – довговічні клітини, що живуть більш 10 років.

Інша частина стовбурних клітин, не проходячи через вилочкову залозу, надходить у лімфатичні вузли. При їхньому розмноженні утворяться В-лімфоцити – недовговічні клітини, що живуть кілька днів, а потім починають розмножуватися, роблячи ідентичні дочірні клітини. Коли в організм попадає антиген, Т-лімфоцити визначеного типу посилено розмножуються. Одні зі знову утворених лімфоцитів виконують функцію імунологічної пам’яті, інші виконують різні еффекторні функції: утворюють фактори, що викликають рух лейкоцитів і запальні реакції, що активують макрофаги і перетворення В-лімфоцитів у плазматичні клітини, і т.д. При першому влученні антигену в організм ці реакції протікають повільно: декілька днів потрібно для появи в крові значної кількості антитіл. Вторинна реакція виникає через декілька годин.

У залежності від характеру дії антитіла поділяють на лізини, що розчиняють чужорідний елемент, який потрапив в організм, аглютиніни, що склеюють його, преципітіни, що утворюють з антигеном осад, антитоксини, що нейтралізують токсини. Таким чином, усі лейкоцити, плазматичні клітини сполучної тканини і антитіла, що продукуються ними складають імунну систему організму, що забезпечує збереження біологічної індивідуальності і боротьбу з інфекційним початком.

Види імунітету. Розрізняють декілька видів несприйнятливості організму до інфекційного агента, тобто декілька видів імунітету в старому розумінні цього слова. Розрізняють вроджений і придбаний імунітет. При вродженому імунітеті антитіла в крові маються з моменту народження, тобто він є спадкоємним. При придбаному імунітеті антитіла стосовно того чи іншого збудника захворювання виробляються протягом життя. Якщо антитіла виробляються внаслідок природного проникнення збудника захворювання в організм, говорять про природний імунітет. Крім природного розрізняють штучний імунітет. Він буває активним і пасивної. Штучний активний імунітет створюється при введенні в організм ослабленої чи убитої культури мікроба – вакцини. При введенні сироватки з готовими антитілами виникає пасивний штучний імунітет. Активний імунітет триває багато років, пасивний – декілька місяців.

Алергія і анафілаксія. У ряді випадків спостерігається підвищена чутливість до чужорідних агентів. Підвищена чутливість до тієї чи іншої речовини одержала назву а л е р г і ї. Випадком алергії є а н а ф і л а к с і я, під якою розуміють підвищену чутливість до чужорідного білка, що виникає при його повторному введенні і, проявляється в прискоренні дихання та серцевих скорочень, у падінні артеріального тиску, паралічі м’язів і інших важких симптомів. Вважають, що механізм анафілаксії складається в з’єднанні антитіла з антигеном і утворенні при цьому токсичних продуктів, подібних до гістаміну.

До алергійних захворювань відносять захворювання астмою, при якій періодично настає спазм повітроносних шляхів і зв’язана з цим задишка, кропивницю, деякі види екземи й ін.