Вища нервова діяльність дітей до 1 року

Методика дослідження. При вивченні вищої нервової діяльності дітей до 1 року користуються особливою методикою, відмінною від тих, котрі застосовують у дослідженнях на старших дітях і дорослих людях. Пояснюється це анатомо-фізіологічними особливостями грудних дітей, зокрема слабістю і недосконалістю рухового апарата і великою вразливістю слтзової оболонки рота. Ці особливості визначили вибір умовного і безумовного подразників. М. І. Касаткин розробив методику вивчення умовних рефлексів у дітей (Рис.7). Немовля поміщають в спеціальну ізольовану камеру, відділену від приміщення експериментатора полотняною ширмою з вічком для спостереження. Це дозволяє експериментатору приходити на допомогу дитині, якщо в цьому є необхідність. Дитину кладуть у ліжечко, під матрацом якої вмонтовані прилади, що реєструють його рухову активність. Строга ізоляція дітейи від експериментатора і сторонніх подразнень дуже важлива, тому що діти, особливо у віці 3–4 місяців, дуже жваво реагують на кожен новий подразник. Експерименти проводяться в умовах, у яких природний плин фізіологічних процесів не порушується.

Рис. 7 Схема установки для дослідження орієнтованих умовних рефлексів у грудних дітей

Умовні рефлекси в дітей цього віку виробляються на основі поживних чи захисних безумовних рефлексів. Показниками харчової реакції служать смоктальні рухи губ, искательные рухи голівки і загальна рухова активність дітейи. Захисні рефлекси виражаються в мигальних рухах, що виникають при подуві слабкого струмка чистого повітря з газометра на перенісся дітейи.

Умовні подразники даються середньої сили, тому що надмірна сила подразнення викликає безумовну реакцію, слабка ж не робить належного ефекту.

Натуральні умовні рефлекси. Уже на 6–8-у добу життя дітей М.І.Касаткін відзначив лейкоцитоз (збільшення числа лейкоцитів) після прийому їжі. На 8-у добу лейкоцитоз з’явився за 15 хв до прийому їжі. Припустивши, що це явище умовнорефлекторне, дитині змінили режим харчування, і через 2–3 дні лейкоцитоз виникав до моменту нового часу годування. У немовлят на 8–9-у добу життя спостерігали підвищення газообміну в зв’язку з термінами годування.

Рефлекс на положення під час годування викликається комплексом пропріоцептивних, вестибулярних і тактильних подразників. Показником вироблення умовного рефлексу служать пошукові рухи голівки, смоктальні рухи і реакція заспокоєння дітейи.

На 9-у добу життя рефлекс з’являється лише в незначної частини дітей, на 10-у – у 26%, а на 11-у – у 66% дітей, причому рефлекс з’являється не тільки на положення для годування, але і при ряді підготовчих операцій (перепеленання і піднімання на руки).

Умовнорефлекторні реакції з’являються в немовлят тим раніше, чим вище в них збудливість нервової системи. С. Д. Мелешко спостерігав появу реакції на положення для годування в збудливих дітей на 2–5-у доба після народження. Натуральні, природні умовні рефлекси як вегетативні, так і на вплив зовнішніх подразнень з’являються в дітей на дуже ранніх стадіях розвитку. Той факт, що умовні рефлекси виникають рано, переконує в необхідності правильного виховання дітей з перших днів життя.

Штучні умовні рефлекси. Утворення рефлексів при застосуванні штучних подразників з різних аналізаторів відбувається значно пізніше, причому велике значення має їх фізіологічна значимість. За даними М.І.Касаткіна, у середині першого місяця життя спочатку виникають умовні рефлекси на слухові і вестибулярні подразники. Починаючи з другої половини другого місяця життя можна утворити умовні рефлекси на нюхові і смакові подразнення, наприкінці другого місяця і на зорові і шкірно-тактильні.

Швидкість утворення умовних рефлексів залежить від віку. Чим раніше розпочате вироблення рефлексу, тим більшої кількості сполучень воно вимагає. Так, наприклад, у дітейи на 15-у добу життя зоровий захисний рефлекс уперше був помічений після 244 сполучень, а в дітейи на 47-у добу життя – після 37 сполучень.

Розвиток умовного рефлексу в дітей проходить через ряд етапів, чи стадій. Першу стадію називають стадією неспецифічних реакцій. Для неї характерна поява орієнтованої реакції – загальної неспецифічної реакції на новизну подразника (здригування і завмирання). Друга стадія – стадія гальмування – виражається в припиненні чи зменшенні діяльності дітейи. Фізіологічне значення стадії гальмування полягає в усуненні умовним подразником сторонніх подразнень. Далі випливає третя стадія нестійкого умовного рефлексу, при якій не завжди з’являється реакція на дію сигналу. Ця стадія змінюється стадією стійкого умовного рефлексу. Рефлекс виникає постійно при кожному пред’явленні умовного подразника. Він стає виразним і добре вираженим. Одночасно прихований період рефлексу помітно скорочується.

Тривалість цих стадій залежить від безлічі причин: від віку дітей, від характеру рецептора, з якого рефлекс виробляється, від індивідуальних особливостей дітей.

Основою утворення умовного рефлексу в дітей є орієнтувальний рефлекс. Уже на другий день після народження дитина припиняє смоктальні рухи при дії світлових, звукових і шкірно-тактильних подразнень.

Гальмування умовних рефлексів. У корі великих півкуль дітей мають місце явища гальмування. З перших днів життя дітейи з’являється безумовне гальмування – індукційне і позамежне. Якщо дія якого-небудь подразника (тон) продовжується дуже довго, орієнтувальна реакція що виникла зникає, гальмується. Це позамежне гальмування виникає в результаті низької лабільності нервових клітин кори дітей цього віку.

Індукційне гальмування виявляється теж як гальмування при виникненні орієнтованої реакції. Нове вогнище збудження гальмує наявне в корі збудження. Обидві ці форми безумовного гальмування легко розвиваються в дітей в наслідок відносної слабості процесу збудження, недостатньої його концентрації, сильної орієнтованої реакції.

Умовне гальмування виробляється в дітей нелегко, причому всі дослідники відзначають великі індивідуальні коливання в термінах його появи. Диференціювання слухових подразнень у дітей може виникнути вже на другому місяці життя. У цьому віці можна віддиференціювати два звуки, якісно різних, наприклад, дзвоник і тон. Розрізнення двох тонів, що відрізняються один від одного майже на октаву, можливо лише на 3-му місяці життя. Більш тонке диференціювання тонів (різниця в 5,5 тону) виникає на 4–5-му місяці. На 5–7-му місяці життя спостерігається ще більш тонке диференціювання (3,5–2 тону), однак лише в окремих дітей. Так само повільно і поступово розвивається здатність диференціювати подразники інших модальностей. Трохи раніше виробляється диференціювання вестибулярних подразнень. Погойдування в одній площині було віддиференційовано від погойдування в іншій площині у віці 1 місяця 20 днів.

З неменшими труднощами удається виробити згасаюче гальмування. В одному з досвідів із згасанням рефлексу положення для годування, незважаючи на щоденне багаторазове непідкріплення його, він не згас протягом двох тижнів. Особливо пізно і важко виробляється в дітей запізнювання. У дослідженнях на 3-місячних дітях його удалося спостерігати лише після 350 сполучень.

Особливість вищої нервової діяльності дітей до року життя – утворення умовнорефлекторних реакцій на комплекс інтероцептивних подразників. Екстероцептивні подразники мають у цьому віці другорядне значення, лише до самого кінця року вони починають відігравати велику роль. Тому протягом усього першого року для правильного розвитку дітей має особливе значення строгий режим дня. Завдяки цьому в дітей виробляється тимчасовий ритм активності прийому їжі, гри і відпочинку.